Рішення

від 26.09.2023 по справі 908/1754/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/121/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023 Справа № 908/1754/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченка М.В.

при секретарі судового засідання Драковцевій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/1754/23

за позовом Приватного акціонерного товариства Запоріжбіосинтез (69098, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, буд. 17, ідентифікаційний код 05379553)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)

про стягнення 50229568,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Бганка В.Е., ордер серії АР №1130106 від 27.06.2023;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Приватне акціонерне товариство Запоріжбіосинтез з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 50229568,00 грн., заданих пошкодженням майна внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України.

Позов заявлено на підставі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 5 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004, ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право, ст. ст. 15, 16, 22 Цивільного кодексу України,

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою суду від 30.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 33/121/23, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.06.2023 о 12 год. 00 хв.

Відповідач був повідомлений про розгляд справи, шляхом викладення ухвали суду на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з сайту суду від 31.05.2023.

В судовому засіданні 27.06.2023 був присутнім представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами програмно-апаратним комплексом Акорд.

Відповідач відзив на позов не подав, причин неявки суду не повідомив.

З метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, ухвалою суду від 27.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.08.2023 об 11 год. 00 хв. для надання позивачем доказів відправки позовної заяви з додатками відповідачу.

Копію даної ухвали суду розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту за 30.06.2023.

09.08.2023 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 27.06.2023.

В судовому засіданні 09.08.2023 був присутнім представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами програмно-апаратним комплексом Акорд.

Представник позивача повідомив про подання заяви на виконання ухвали суду від 27.06.2023. Заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для можливості подати докази.

Враховуючи заявлене представником позивача клопотання про відкладення підготовчого засідання, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, а також враховуючи те, що питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не розглянуті у даному підготовчому засіданні, ухвалою суду від 09.08.2023 відкладено підготовче засідання на 29.08.2023 о 12 год. 00 хв., запропоновано позивачу надати суду документи первинного бухгалтерського обліку з метою доведення розміру завданих збитків за адресою вул. Дніпровське шосе 17 та транспортних засобів (із визначенням вартості об`єктів нерухомого майна та кожного з транспортних засобів на момент їх ушкодження).

Копію даної ухвали суду розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту за 15.08.2023.

В судовому засіданні 29.08.2023 був присутнім представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами програмно-апаратним комплексом Акорд.

Представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання додаткових доказів. Вказане клопотання залишено судом без задоволення, оскільки строк підготовчого засідання закінчується 30.08.2023.

Суд дійшов висновку, що питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, судом вирішені і наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалою від 29.08.2023 закрито підготовче провадження у справі №908/1754/23, призначено справу №908/1754/23 до розгляду по суті на 26.09.2023 о 14 год. 00 хв.

Копію даної ухвали суду розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області, що підтверджується роздруківкою з даного сайту за 05.09.2023.

В судовому засіданні 26.09.2023 був присутнім представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами програмно-апаратним комплексом Акорд.

Представник позивача оголосив клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Суд ухвалив залишити без розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач був вправі зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Отже, на стадії розгляду справи по суті подання таких заяв не допускається.

Суд залишив клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, яка визначає, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Клопотання подано позивачем після закриття підготовчого провадження у справі, на стадії розгляду справи по суті, що не передбачено нормами ГПК України. Позивач не посилався на даний доказі в раніше поданих заявах у справі та не вказував про неможливість його подання. В судовому засіданні 29.08.2023 представник позивача заявив про відсутність інших доказів, окрім тих, які надані до матеріалів справи, відсутність заяв чи клопотань та про можливість закриття підготовчого провадження.

Суд закінчив з`ясовувати обставини справи та перевірку їх доказами, ухвалив про перехід до судових дебатів

Представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні 26.09.2023 суд прийняв рішення, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9950663, 39950699, №9950752, №9950810, №9950851, №9950876, №9950894 від 27.02.2006 Приватному акціонерному товариству Запоріжбіосинтез (позивачу) належить на праві приватної власності нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 17:

-цех тк. препаратів інв. №6;

-прохідна заводу інв. №7;

-гараж інв. №10;

-трансформаторна підстанція інв. №13;

-віварій інв. №15;

-склад-ангар інв. №16;

-насосна водопостачання інв. №18.

Позивач вказує, що внаслідок ракетних обстрілів збройних сил російської федерації вищезазначені об`єкти нерухомості позивача були зруйновані, а також знищені обладнання та матеріали, які знаходилися в цих об`єктах.

15.10.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №22022080000002021 на підставі ч. 1 ст. 438 КК України, відповідно до витягу з якого 15.10.2022 приблизно о 02 годині 00 хвилин невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил російської федерації, діючи умисно в порушення законів та звичаїв війни, із застосуванням РСЗО (попередньо ідентифіковані ракети типу С300) здійснили цільове ураження об`єктів ПрАТ «Запоріжбіосинтез» за адресою Дніпропетровське шосе, 17, в результаті чого були пошкоджені будівлі та транспортні засоби.

14.01.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №22023080000000097 на підставі ч. 1 ст. 438 КК України, відповідно до витягу з якого 14.01.2023 приблизно о 06:00 невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних формувань російської федерації в порушення законів та звичаїв війни здійснили обстріл м. Запоріжжя, за результатами якого пошкоджено складські приміщення ПрАТ «Заопріжбіосинтез» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17.

18.01.2023 комісією у складі двох представників позивача проведено обстеження об`єкта за адресою: м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 17, результати якого оформлені актом №2 комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Даним актом зафіксовано, що 14.01.2023 приблизно о 06:00 год. внаслідок ракетних обстрілів з боку російських військ пошкоджені будівлі та складські приміщення позивача за адресою: м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 17, а саме:

-склад-ангар інв. №16: зруйновано покрівлю, каркасні металоконструкції, фундамент;

-трансформаторна підстанція інв. №13: пошкоджено металевий корпус;

-цех тк. препаратів інв. №6: пошкоджені віконні отвори 7 штук, дверні отвори 2 штуки та матеріальні цінності;

-прохідна заводу інв. №7: пошкоджено 2 вікна, двері, розбитий тамбур;

-насосна водопостачання інв. №18: пошкоджено 3 вікна, двері, розбитий тамбур;

-віварій інв. №15: пошкоджено 9 металопластикових вікон, двері та 190 кв.м. шиферу;

-гараж інв. №10: зруйнована покрівля разом з перекриттям, знищено 2 вікна та двері.

На підставі наказу позивача №12/32 від 18.01.2023 позивачем проведено інвентаризацію основних засобів станом на 19.01.2023, результати якої оформлені актом №7 про результати інвентаризації 19.01.2023. Даним актом встановлено, що склад-ангар інв. №16, 1983 року, зруйновано, а інше майно: трансформаторна підстанція інв. №13, 1982 року, цех тк. препаратів інв. №6, 1983 року, прохідна заводу інв. №7, 1983 року, насосна водопостачання інв. №18, 1983 року, віварій інв. №15, 1982 року, гараж інв. №10, 1983 року, - пошкоджене.

Актом №1 списання основних засобів позивача від 21.01.2023 списано склад-ангар інв. №16, 1983 року.

З метою оцінки вартісного виразу реальних збитків позивача, які виникли у зв`язку зі знищенням майна внаслідок воєнної агресії РФ проти України, позивачем складено аналітичний звіт (результат аналітичної оцінки збитків) від 25.02.2023, в якому відображено такі результати оцінки:

-склад-ангар інв. №16: сума збитків 21500000,00 грн.;

-трансформаторна підстанція інв. №13: сума збитків 620000,00 грн.;

-цех тк. препаратів інв. №6: сума збитків 1358000,00 грн.;

-прохідна заводу інв. №7: сума збитків 550000,00 грн.;

-насосна водопостачання інв. №18: сума збитків 867000,00 грн.;

-віварій інв. №15: сума збитків 3450000,00 грн.;

-гараж інв. №10: сума збитків 2500000,00 грн.

Загалом розмір реальних збитків визначено у зазначеному звіті в розмірі 30845000 грн., що еквіваленто 843681 доларів США.

25.04.2023 позивач (замовник) уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-ЕКО-БУД» (генпідрядник) договір підряду №10/25, предметом якого є будівництво ангару загальною площе. 506,3 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 17. Договірна ціна робіт складає 19384568,00 грн. без ПДВ (п.3.1 договору підряду). До договору складено підсумкову відомість ресурсів на суму 18059803,00 грн. та локальний кошторис на будівельні роботи №02-01-01. Строк виконання робіт до 25.04.2024 (п. 2.1 договору підряду).

Виходячи з викладеного, позивачем визначена загальна сума збитків у розмірі 50229568,00 грн. (30845000 грн. + 19384568,00 грн.).

На підставі вказаних обставин позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків у розмірі 50229568,00 грн., заданих пошкодженням майна внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України.

Щодо визначення відповідачем у справі держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації суд зауважує, що судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і досі триває.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 викладено висновок про те, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд вирішує спір за участю держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на загальних підставах.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та регулюються нормами законодавства, що визначають підстави відповідальності за завдані збитки.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин в силу вимог ст. 218 Господарського кодексу України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Згідно з ч.4 ст.47 Господарського кодексу України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України збитками є вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з викладеного, позивач має довести наявність складу цивільного правопорушення, що може бути підставою для покладання на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, а саме: протиправність поведінки відповідача, факт завдання збитків та їх розмір, причино-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками. При цьому цивільне законодавство виходить з презумпції вини боржника, який, у свою чергу, має довести суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту завдання йому збитків у заявленому розмірі, виходячи з такого.

Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.

Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

За приписами ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Згідно з ч. 2 ст. 3, ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов`язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Наказом Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за N 288/4509, затверджено Національне положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (далі - Положення (стандарт)).

Відповідно до підпункту 5.1.3 пункту 5 даного Положення (стандарту) для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за групами серед яких будівлі, споруди.

Пунктом 7 Положення (стандарту) встановлено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів.

Згідно з п. п. 16, 18, 23 Положення (стандарту) підприємство може переоцінювати об`єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об`єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об`єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об`єктів групи основних засобів, до якої належить цей об`єкт. Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Враховуючи викладене, у разі використання позивачем зазначеного в позові майна як основних засобів позивач мав надати суду відомості про перебування цього майна на бухгалтерському обліку позивача із зазначенням його вартості, зносу та переоцінки.

Разом із тим, в матеріалах справи взагалі відсутні відомості про вартість майна позивача, щодо якого позивачем розраховано збитки. Тобто розмір реальної шкоди, завданої позивачу знищенням та пошкодженням його майна, не підтверджений доказами про реальну вартість цього майна на момент завдання шкоди.

Аналітичний звіт (результат аналітичної оцінки збитків) від 25.02.2023 складений позивачем одноособово і вже після пошкодження та зниження майна, що не дозволяє суду оцінити розмір завданих збитків з огляду на дійсну вартість цього майна, визначену за даними його попереднього бухгалтерського обліку, на момент завдання шкоди.

Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України № 2658-III від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі Закон).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 даного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У цьому Законі майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону суб`єктами оціночної діяльності є:

суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Статтею 7 Закону визначено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Звіту про оцінку розміру завданої шкоди, складеного незалежним оцінювачем, позивачем не надано.

Таким чином, позивач не обґрунтував поданням належних та допустимих доказів факту завдання йому збитків у заявленому розмірі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для покладання на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків у заявленому розмірі 50229568,00 грн.

Судовий збір за розгляд позовної заяви позивачем не сплачувався на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому суд не здійснює розподіл судового збору за наслідками розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06.10.2023.

СуддяМ.В. Мірошниченко