Постанова

від 06.10.2023 по справі 920/1343/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2023 р. Справа № 920/1343/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми»

на рішення Господарського суду Сумської області від 26.05.2023 (повне рішення складене 29.05.2023)

у справі №920/1343/21 (суддя - Резніченко О.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 у загальному розмірі 174133,78 грн, з яких: 152024,82 грн - основний борг, 15418,70 грн - інфляційні втрати та 6690,26 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем як власником нежитлового приміщення у багатоквартирного будинку, свого обов`язку з оплати послуг з управління та утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року. Вартість послуг позивач визначив, виходячи з тарифу, затвердженого виконкомом місцевої ради, та ціною послуги з управління, що визначена договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеним із співвласниками.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.06.2022 у справі №920/1343/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 27.03.2023 у справі №920/1343/21 рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.04.2023 відкрито провадження у справі №920/1343/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Господарського суду Сумської області 26.05.2023 (повне рішення складене 29.05.2023) у справі №920/1343/21 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Крім цього, в апеляційній скарзі викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

Позивач зазначає, що судом не виконано вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.03.2023, та не досліджено наявні у матеріалах справи докази на підтвердження факту надання послуги з управління.

Також скаржник посилається на неврахування судом його пояснень щодо надання окремих складових послуги з управління та незастосування до спірних правовідносин сторін норм законодавства, що визначають порядок контролю перевірки якості такої послуги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 апеляційну скаргу у справі №920/1343/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №920/1343/21, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву.

До суду 12.07.2023 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» заперечує проти доводів скарги позивача, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідач посилається на те, що позивачем не доведене фактичне надання послуги з управління, а наявні в матеріалах справи докази на підтвердження такої обставини правомірно відхилені місцевим господарським судом.

25.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу з запереченнями проти вищевикладених доводів відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна площею 910,60 кв. м, розташованого у багатоквартирному будинку №28 по вул. Леваневського у м. Суми, відповідно до договору купівлі-продажу №ВАА/701781 від 22.03.2003.

Вказаний будинок віднесений до переліку будинків, щодо яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на підставі укладеного з Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради договору на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №797-У від 01.08.2018.

Згідно з п. 2.2.19 договору позивач як виконавець послуг, зобов`язаний укласти договори зі споживачами про надання послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також укладати договори з власниками (користувачами, споживачами) нежитлових приміщень на участь в утриманні будинків, споруд та прибудинкових територій.

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.01.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» по житловому будинку №28 по вул. Леваневського у м. Суми загальною площею 5881,22 кв. м встановлено тариф за послуги у розмірі 4,11 грн за 1 кв. м загальної площі.

В подальшому, рішенням зборів співвласників, що оформлено протоколом від 23.03.2019, позивача визначено управителем будинку та затверджено умови договору з управителем.

Відповідно до рішення зборів кількість співвласників багатоквартирного будинку становить 193 особи, загальна площа квартир та нежитлових приміщень - 7548,70 кв. м. У зборах взяли участь 122 співвласники, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 3926,06 кв. м.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» не брало участі у вказаних зборах, докази повідомлення позивача про їх проведення в матеріалах справи відсутні.

31.05.2019 між позивачем як управителем, та співвласниками будинку укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №31/05/2019-1-У.

Пунктом 3.1 вказаного договору була визначена ціна послуг з управління у розмірі 4,743 грн (з ПДВ) на місяць за 1 кв. м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку.

Також відповідно до п. 3.2 договору плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. За бажанням співвласника оплата послуг з управління може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Додатком №5 до договору «Витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території» визначено обов`язковий перелік робіт (послуг), витрати на які включаються до складу витрат на утримання, річна сума складової витрат та сума витрат по кожній із послуг на 1 кв. м.

Позивач на підтвердження факту надання послуги з управління багатоквартирним будинком у період з грудня 2018 року по листопад 2021 року включно долучив до матеріалів справи акти надання послуг, здачі-прийняття виконаних робіт та приймання-передачі товарної продукції, підписані між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» та іншими господарюючими суб`єктами (т. 1, а. с. 62-110).

Відповідач неодноразово звертався до позивача з листами (№28 від 17.07.2019, №40 від 17.09.2019, №57 від 21.10.2019, №63 від 09.12.2019 та №64 від 11.12.2019) щодо пропозиції укласти окремий двосторонній договір та щодо заперечень на акти виконаних робіт та вказував на те, що право на укладення господарських договорів з приводу надання житлово-комунальних послуг уповноваженою особою можливе лише у разі участі в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Поряд з цим, сторони не укладали окремий договір на надання житлово-комунальних послуг відповідачеві.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» не здійснювало оплату послуги на підставі укладених договорів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» звернулося з даним позовом до суду та окрім 152024,82 грн основного боргу просило також стягнути 15418,70 грн інфляційних втрат та 6690,26 грн 3% річних у зв`язку з порушенням основного зобов`язання.

Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, вказував на наступне:

- право укладати договір щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» послуг з управління можливо лише у разі участі в об`єднанні багатоквартирного будинку або у разі залучення до участі у зборах співвласників;

- відповідач не входить до складу об`єднання багатоквартирного будинку, не брав участі у зборах співвласників, на яких було прийнято рішення про укладення договору з управителем, та не схвалював такий правочин;

- позивач на пропозицію відповідача не уклав двосторонній договір, а відповідач заперечував виконання робіт та надання послуг з управління відповідно до актів;

- нежитлове приміщення не входить до житлового фонду, не призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин;

- відповідач не отримував послуги, самостійно утримує належне йому приміщення та уклав договори з іншими обслуговуючими організаціями;

- за відсутності договору між сторонами позивач позбавлений можливості формувати податкові накладні по господарських операціях з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.06.2022 у справі №920/1343/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» відмовлено повністю.

Разом з цим, постановою Верховного Суду від 27.03.2023 у справі №920/1343/21 рішення Господарського суду Сумської області від 14.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення та постанову судів попередніх інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Сумської області, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

- відповідач є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а тому є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку;

- той факт, що нежитлове приміщення не належить до категорії допоміжних приміщень (не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців), є ізольованим, а інші мешканці багатоквартирного будинку не є його співвласниками, не виключає наявність у відповідача статусу співвласника багатоквартирного будинку, що породжує виникнення відповідних прав та обов`язків стосовно утримання спільного майна;

- те, що відповідач самостійно уклав договори про постачання електричної енергії, про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки ці договори стосуються комунальних послуг, а предметом спору у справі є послуга з управління багатоквартирним будинком, що є житловою послугою;

- аргументи відповідача щодо неповідомлення його про дату, місце проведення зборів співвласників і не голосування за прийняте рішення не можуть бути підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення. При цьому, такі рішення є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління;

- договір про надання послуг з управління, що укладений на виконання рішення зборами співвласників, є обов`язковим для виконання всіма співвласниками і в такому разі укладання індивідуального договору співвласника з управителем не вимагається, тому його відсутність не може бути підставою для відмови в позові;

- створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та участь у ньому не є обов`язковим для укладання договору про надання послуг з управління, оскільки управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками, а у випадку прийняття ними відповідного рішення - управителем, але від імені і в інтересах співвласників, чи об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку;

- відповідач відповідно до ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язаний здійснювати оплату з управління щомісяця у розмірі та строки, що визначені у договорі з управителем, крім випадків, коли мало місце надання послуги невідповідної якості, що має підтверджуватися споживачем у встановленому порядку;

- невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, оскільки такі витрати кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна, інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством. Судами не встановлено обставин, які б підтверджували, що рішенням загальних зборів співвласників чи договором погоджено інший порядок несення витрат на управління багатоквартирним будинком для власника нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, законодавством також таких особливостей не передбачено. Тому за загальним правилом відповідач несе витрати на управління багатоквартирним будинком пропорційно до розміру частки співвласника;

- у випадку не укладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг. Позивач на підтвердження факту надання послуги протягом періоду, за який управитель нараховує споживачу плату за послуги, до позовної заяви надав докази у справі (акти виконаних робіт);

- висновки судів з приводу того, що надані позивачем акти не підтверджують надання послуг саме відповідачеві, а їх зміст не дозволяє ідентифікувати як такі, що охоплюються переліком витрат на утримання будинку, визначеним в додатку №5 «Кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території», є передчасними, оскільки за договором з управління багатоквартирним будинком послуга надається всім співвласникам, а не конкретно відповідачу. При цьому, додаток №5 «Кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території» був долучений до позову, однак судами не досліджений.

Надаючи вказівки суду першої інстанції під час нового розгляду справи, Верховний Суд наголосив на тому, що оскільки докази позивача на підтвердження обставин виконання договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком не були предметом дослідження в судах обох інстанції, під час нового розгляду суду слід встановити обставини щодо наявності (відсутності) факту надання послуги з управління багатоквартирним будинком, обсягу фактично наданої послуги та фактично понесених управителем витрат на надання такої послуги, надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивувати відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано відзив на позовну заяву з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у цій справі, відповідно до якого, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235», матеріали справи не містять первинних документів на підтвердження факту надання послуги, а надані позивачем акти наведеного не доводять.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, вказав, зокрема, на те, що відповідач зобов`язаний оплачувати послугу з утримання будинку та прибудинкової території у тому випадку, якщо управителем надано належні докази на підтвердження зазначеної обставини.

Поряд з цим, місцевий господарський суд вказав на те, що надані позивачем докази на підтвердження факту надання послуги з управління не доводять надання відповідачу повного обсягу такої послуги, а саме проведення дератизації, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування, проведення поточного ремонту у періоди з грудня по квітень 2018 року, з червня 2018 року по січень 2019 року, з березня по липень 2019 року, за вересень 2019 року, за листопад 2019 року, за січень 2020 року, з квітня 2020 року по березень 2021 року, з травня 2021 року по вересень 2021 року та за листопад 2021.

Крім цього, суд зазначив, що позивачем взагалі не доведено надання таких послуг, як прибирання прибудинкової території, прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, поточний ремонт елементів зовнішнього упорядження, прибирання і вивезення снігу, посипання частин прибудинкової території протиожеледними сумішами. Позивачем не надано, як актів на підтвердження виконання вищезгаданих робіт, так і будь-яких пояснень щодо надання таких послуг з утримання прибудинкової території.

Як наслідок, за висновками суду, враховуючи недоведеність позивачем надання відповідачу повного обсягу послуг з управління та відсутність доказів на підтвердження факту надання певних складових послуги, надані позивачем докази не можуть бути покладені в основу висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості.

Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову та вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.03.2023 у цій справі, вірно встановлено та визнано доведеними наступні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного закону:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна площею 910,60 кв. м, розташованого у багатоквартирному будинку №28 по вул. Леваневського у м. Суми, на підставі договору купівлі-продажу №ВАА/701781 від 22.03.2003.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а тому є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача з приводу того, що нежитлове приміщення, власником якого він є, належить до самостійних об`єктів цивільно-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про:

1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним;

2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем;

3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням;

4) визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком;

5) проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт;

6) визначення дати та місця проведення наступних зборів співвласників;

7) визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком;

8) відключення будинку від мереж (систем) централізованого постачання комунальних послуг у порядку, встановленому законом, і визначення системи подальшого забезпечення будинку комунальними послугами, за умови дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

9) прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (укладення індивідуального та/або колективного договору про надання комунальної послуги).

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75% загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у п. п. 2, 3 і 9 ч. 2 цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50% загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням зборів співвласників, оформленим протоколом від 23.03.2019, позивача визначено управителем та затверджено умови договору з управителем.

Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління.

Отже, відповідач в силу закону зобов`язаний виконувати рішення співвласників багатоквартирного будинку, не зважаючи на обставини не повідомлення його про збори та не голосування за питання порядку денного, допоки не буде доведено в судовому порядку неправомірність ухвалення відповідних рішень.

Відповідно до п. 1, 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, виконувати рішення зборів співвласників.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

У ст. 11 даного закону визначено, що управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором (частина перша). Якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

Частина 1 ст. 15 цього закону також визначає, що договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками. У випадках, визначених законом, договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноваженою особою органу місцевого самоврядування.

Отже, договір про надання послуг з управління, що укладений на виконання рішення зборами співвласників, є обов`язковим для виконання всіма співвласниками. У такому разі укладення індивідуального договору співвласника з управителем не вимагається, тому його відсутність не може бути підставою для відмови в позові.

В контексті зазначеного, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відхилення заперечень відповідача в частині безпідставності позовних вимог у зв`язку з не укладенням між сторонами окремого договору про надання послуг з управління.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Ціна послуг, порядок оплати послуг є істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Частина 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (набрала чинності з 01.05.2019) також визначає, що ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає:

1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем;

2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін.

Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до умов договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №31/05/2019-1-У від 31.05.2019, укладеного між позивачем як управителем, та співвласниками багатоквартирного будинку, визначено ціну послуги з управління у розмірі 4,743 грн (з ПДВ) на місяць за 1 кв. м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку (п. 3.1 договору).

Також у договорі було визначено, що плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. За бажанням співвласника оплата послуг з управління може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів (п. 3.2 договору).

Отже, вказаний правочин укладений не безпосередньо споживачем (відповідачем у справі), а особою, уповноваженою співвласниками, тому відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» на управителя протягом одного місяця після підписання з ним договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (змін до нього) покладався обов`язок надати або надіслати рекомендованим листом кожному співвласнику примірник такого договору (змін до нього), завірений підписом управителя.

Судом встановлено, що такий обов`язок був виконаний. Відповідач не заперечував обставини отримання цього договору, а тому відповідно до ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» зобов`язане здійснювати оплату з управління щомісяця у розмірі та строки, визначені в договорі з управителем, крім випадків, коли мало місце надання послуги невідповідної якості, що має підтверджуватися споживачем у встановленому порядку.

Поряд з цим, з матеріалів справи також вбачається, що у період з 01.12.2018 по 31.05.2019 (день укладення договору про надання послуг) позивач надавав житлово-комунальні послуги по багатоквартирних будинках у м. Суми на підставі укладеного з Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради договору на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №797-У від 01.08.2018.

Вказаний правочин укладений на виконання рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.01.2018, яким позивачу по житловому будинку за спірною адресою за послуги згідно з переліком встановлено тариф за 1 кв. м загальної площі у розмірі 4,11 грн. Цим же рішенням було зобов`язано позивача до 01.05.2018 закінчити укладання договорів про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій з усіма власниками житлових приміщень, розміщених у житлових будинках.

У договорі від 01.08.2018 позивач взяв на себе зобов`язання укласти договори з власниками (користувачами, споживачами) нежитлових приміщень на участь в утриманні будинків споруд та прибудинкової території.

Поряд з цим, як було зазначено вище, невиконання такого обов`язку з боку управителя не свідчить про відсутність підстав для оплати відповідачем послуги, оскільки між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» та співвласниками будинку було укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №31/05/2019-1-У від 31.05.2019.

За розрахунком позивача вартість наданої відповідачу послуги з управління у період з 01.12.2018 до 31.05.2019 становить 22455,42 грн (6 місяців * 34742,57 грн (4,11 грн * 910,6 кв. м). Вказані нарахування здійснені на підставі рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.01.2018 та договору на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №797-У від 01.08.2018.

Також, за період з 01.06.2019 по 30.11.2021, тобто після укладення договору між управителем та співвласниками, позивач здійснив нарахування плати за послугу з управління відповідно до умов договору №31/05/2019-1-У від 31.05.2019 у розмірі 129569,40 грн з розрахунку 4,743 грн за 1 кв. м. приміщення.

Всього за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 позивачем нараховано до стягнення з відповідача 152024,82 грн заборгованості.

Враховуючи відсутність укладеного між сторонами, як договору про надання житлово-комунальних послуг (до 31.05.2019), так і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (після 31.05.2019), позивач повинен довести надання таких послуг, якщо співвласник (споживач) заперечує факт отримання таких послуг.

Такий обов`язок управителя випливає з процесуальних норм, що покладають на сторону тягар доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, такий обов`язок випливає зі змісту положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.

Управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний самостійно здійснити перерахунок вартості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком за весь період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, а також сплатити споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законодавством або договором (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з п. п. 9 та 10 ч. 4 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний вести окремий облік доходів і витрат за кожним багатоквартирним будинком, що перебуває в його управлінні, та забезпечувати співвласникам багатоквартирного будинку вільний доступ до такої інформації щодо їхнього будинку у порядку, визначеному договором. Щороку звітувати перед споживачами про виконання кошторису витрат та подавати кошторис витрат на поточний рік споживачам на погодження.

Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов`язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території (абз. 6 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Окрім того, п. п. 3, 4, 7 та 8 Порядку здійснення перерахунку вартості послуги з управління багатоквартирним будинком за період її ненадання, надання невідповідної якості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №482 від 05.06.2019, визначено, що:

- управитель веде облік доходів, витрат, кількісних і якісних показників надання послуги щодо кожного багатоквартирного будинку та кожної складової послуги окремо;

- обсяг фактично наданої послуги та фактично понесених управителем витрат на надання такої послуги повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається в управителя, зокрема наказами, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо;

- у разі ненадання послуги споживачам не нараховується плата за послугу;

- перерахунок здійснюється виходячи з фактично понесених у звітному періоді витрат на надання послуги щодо кожного будинку окремо з урахуванням обсягу фактично наданих складових послуги в межах ціни та періодичності виконання (надання) таких складових послуги з урахуванням плану здійснення заходів, складеного управителем відповідно до п. 12 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №712 від 05.09.2018.

Позивач на підтвердження факту надання послуги протягом періоду, за який нараховано споживачу плату за послугу, до матеріалів справи надано наступні докази (т. 1, а. с. 62-110):

- акти надання послуг на проведення дератизації та дезінсекції в будинку за жовтень 2021 року, квітень 2021 року, травень 2018 року, березень 2020 року та жовтень 2019 року;

- акти надання послуг з обслуговування димових і вентиляційних каналів у будинку за квітень 2021 року, квітень 2019 року, жовтень 2019 року;

- акти передачі-прийняття виконаних робіт за технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем за квітень 2021 року, лютий 2019 року та жовтень 2019 року;

- акти приймання-передавання товарної продукції - активної електричної енергії (з метою освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна) за квітень 2021 року, лютий 2020 року та жовтень 2019 року;

- акти надання послуг з поточного ремонту житлового будинку за лютий 2020 року (під`їзд 3), травень 2018 року (під`їзд 2), грудень 2019 року (2 акти: ремонт під`їзду 2 та ливневого трубопроводу);

- акт приймання виконаних робіт з поточного ремонту пасажирського ліфта за грудень 2019 (під`їзд 2);

- акт приймання виконаних електровимірювальних робіт за грудень 2019 року;

- акт надання послуг аварійного обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, холодного та гарячого водопостачання і водовідведення, електричних мереж за жовтень 2019 року.

Проте, місцевий господарський суд зазначив, що вказаними доказами позивач не довів надання відповідачу повного обсягу послуги з управління, зокрема, проведення дератизації, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування, проведення поточного ремонту у періоди з грудня по квітень 2018 року, з червня 2018 року по січень 2019 року, з березня по липень 2019 року, за вересень 2019 року, за листопад 2019 року, за січень 2020 року, з квітня 2020 року по березень 2021 року, з травня 2021 року по вересень 2021 року та за листопад 2021 року.

Однак, колегія суддів вказує на безпідставність таких висновків та вказує на те, що суд першої інстанції в порушення ч. 1 ст. 316 ГПК України не врахував обов`язковість вказівок, викладених у постанові суду касаційної інстанції у даній справі.

Як було зазначено вище, Верховний Суд у своїй постанові наголосив на тому, що оскільки докази позивача на підтвердження обставин виконання договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком не були предметом дослідження в судах обох інстанції, під час нового розгляду суду слід встановити обставини щодо наявності (відсутності) факту надання послуг з управління багатоквартирним будинком, обсягу фактично наданої послуги та фактично понесених управителем витрат на надання такої послуги, надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивувати відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На виконання вказівок касаційного суду колегія суддів вказує на наступне.

Як зазначалося вище, у період з 01.12.2018 по 31.05.2019 надання послуги позивачем було врегульовано договором на утримання будинків і споруд та прибудинкової території №797-У від 01.08.2018, укладеним між позивачем та Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради. Перелік складових послуги з управління, які зобов`язаний був надавати позивач, затверджений рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.10.2018 (додаток №225).

Так, до переліку послуг було включено:

- прибирання прибудинкової території, прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі;

- технічне обслуговування ліфтів, обслуговування систем диспетчеризації;

технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації;

- дератизація;

- дезінсекція;

- обслуговування димових та вентиляційних каналів;

- технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності;

- поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків);

- прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами;

- експлуатація номерних знаків на будинках;

- освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води;

- енергопостачання ліфтів.

Аналогічний за змістом перелік послуг, що надаються управителем, міститься і в додатку №5 «Витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території» до договору №31/05/2019-1-У від 31.05.2019.

При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вказані послуги надаються з певною періодичністю. Тобто, позивач не міг надати суду докази надання таких послуг за кожний місяць у спірний період, оскільки таких доказів існувати не може.

Зокрема, колегія суддів вказує на те, що відповідно до додатку №225 до рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.10.2018 послуги з дератизації та дезінсекції надаються з періодичністю в 2 рази на рік, послуги з поточного ремонту - відповідно до плану, обслуговування димових та вентиляційних каналів - відповідно до графіку.

Щодо таких складових послуг, як прибирання прибудинкової території, прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, прибирання і вивезення снігу, посипання частин прибудинкової території протиожеледними сумішами, апеляційний суд вказує на те, що такі послуги надаються безпосередньо позивачем, а не підрядними організаціями. Тому, позивач також не міг надати суду акти надання таких послуг, оскільки вони здійснюються безпосередньо працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми».

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що позивач довів належними і допустимими доказами факт надання послуги з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. При цьому, відповідач не спростував належними і допустимими доказами вказаного факту.

В контексті зазначеного, колегія суддів вказує на те, що відповідно до п. п. 45-49 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №712 від 05.09.2018, у разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління співвласник має право викликати управителя для перевірки її якості. Перевірка якості послуги з управління здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами перевірки якості послуги з управління складається акт-претензія, який підписується співвласником та управителем.

Управитель (його представник) повинен прибути на виклик співвласника у строки, визначені в договорі управління, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення співвласника.

Акт-претензія складається управителем (його представником) та співвласником і повинен містити інформацію про ненадання чи надання неналежної якості послуги з управління із зазначенням причин, дату (строк) її ненадання чи надання неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує її ненадання чи надання неналежної якості.

У разі неприбуття управителя (його представника) в установлений договором управління строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується співвласником та не менш як двома іншими співвласниками, які проживають (розташовані) у сусідніх приміщеннях, і надсилається управителю рекомендованим листом.

Управитель протягом п`яти робочих днів вирішує питання про задоволення вимог, викладених в акті-претензії, зокрема шляхом здійснення перерахунку вартості послуги з управління, або видає (надсилає) співвласникові обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання управителем відповіді в установлений строк претензії співвласника вважаються визнаними таким управителем.

Управитель самостійно здійснює перерахунок вартості послуги з управління за весь період її ненадання чи надання неналежної якості, а також сплачує співвласникам неустойку (штраф, пеню) у розмірі, визначеному договором управління.

Отже, суд зазначає, що законодавством визначений порядок та спосіб контролю перевірки якості послуг з управління та реагування співвласників на неналежне виконання обов`язків управителем.

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів виклику відповідачем позивача, як управителя, для перевірки якості надання послуги та складення відповідного акта-претензії між сторонами у порядку, визначеному вищевказаними правилами.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично, впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж.К. та інші проти Швеції» суд наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд застосовує поряд зі ст. 79 ГПК України стандарт «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.

Як наслідок, надані позивачем докази на підтвердження факту надання послуги з управління є більш вірогідними, ніж докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» на спростування даної обставини.

Таким чином, висновок суду першої інстанції з приводу недоведеності позивачем надання відповідачу повного обсягу послуги з управління та відсутності доказів на підтвердження факту надання певних складових послуги з управління спростовується встановленими обставинами.

Отже, оскільки судом встановлено факт порушення прав позивача в частині оплати послуги з управління, таке право підлягає захисту у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Обов`язок відповідача з оплати послуги ґрунтується на укладених договорах про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

Як було зазначено вище, вартість наданої відповідачу послуги з управління у період з 01.12.2018 до 31.05.2019 становить 22455,42 грн (6 місяців * 34742,57 грн (4,11 грн * 910,6 кв. м). Вказані нарахування здійснені на підставі рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради №14 від 09.01.2018 та договору на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №797-У від 01.08.2018.

Також, за період з 01.06.2019 по 30.11.2021, тобто після укладення договору між управителем та співвласниками, позивач здійснив нарахування плати за послугу з управління відповідно до умов договору №31/05/2019-1-У від 31.05.2019 у розмірі 129569,40 грн з розрахунку 4,743 грн за 1 кв. м. приміщення.

Всього за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 позивачем нараховано до стягнення з відповідача 152024,82 грн заборгованості. Зазначений розрахунок є обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи.

Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

За вказаних обставин, оскільки відповідачем не виконано свого обов`язку з оплати послуги з управління, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 152024,82 грн.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, позивач також просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» на свою користь 15418,70 грн інфляційних втрат за період з 21.12.2018 по 03.12.2021 та 6690,26 грн 3% річних за період з 21.12.2018 по 03.12.2021.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо сплати вартості послуги з управління, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційним судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 15418,70 грн інфляційних втрат та 6690,26 грн 3% річних, тобто у визначених позивачем розмірах.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Отже, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 26.05.2023 у справі №920/1343/21 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем за подання позовної заяви, апеляційних скарг та касаційної скарги покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 26.05.2023 у справі №920/1343/21 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» (40022, Сумська обл., місто Суми, вул. Скоропадського Павла Гетьмана, будинок 28, ідентифікаційний код 31311824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» (40022, Сумська обл., місто Суми, вул. Троїцька, будинок 49, ідентифікаційний код 39673255) 152024 (сто п`ятдесят дві тисячі двадцять чотири),82 грн заборгованості, 6690 (шість тисяч шістсот дев`яносто),26 грн 3% річних та 15418 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімнадцять),70 грн інфляційних втрат.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 235» (40022, Сумська обл., місто Суми, вул. Скоропадського Павла Гетьмана, будинок 28, ідентифікаційний код 31311824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Суми» (40022, Сумська обл., місто Суми, вул. Троїцька, будинок 49, ідентифікаційний код 39673255) 2612 (дві тисячі шістсот дванадцять),01 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 7836 (сім тисяч вісімсот тридцять шість),02 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг та 5224 (п`ять тисяч двісті двадцять чотири),02 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов