Постанова

від 04.10.2023 по справі 189/763/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7449/23 Справа № 189/763/19 Суддя у 1-й інстанції - Пустовар О.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року про затвердження мировоїугоди поцивільній справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проподіл майна,що єспільною сумісноювласністю подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що за період шлюбу ним з відповідачкою було набуте майно: - автомобіль Renault Logan 90K, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - автомобіль Renault Dokker, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; - нежитлове приміщення магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд визнати право власності по 1/2 частці кожному за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- автомобіль Renault Logan 90K, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- автомобіль Renault Dokker, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- нежитлове приміщення магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 2).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони по справі подали до суду спільну заяву про затвердження мирової угоди, досягнутої між ними. Згідно умов мирової угоди сторони дійшли згоди щодо розподілу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме:

1. У власність ОСОБА_2 виділити та передати наступне майно:

- автомобіль Renault Logan 90K, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- автомобіль Renault Dokker, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

2. У власність ОСОБА_1 виділити та передати наступне майно:

- нежитлове приміщення магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29-30).

Ухвалою Г Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, задоволено.

Затверджено мирову угоду про врегулювання спору від 17 травня 2019 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя і розділити спільне майно наступним чином:

1. У власність ОСОБА_2 виділено та передано наступне майно:

- автомобіль RENAULT LOGAN 90К, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 120 000,00 грн.

- автомобіль RENAULT DOKKER, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 280 000,00 грн.

2. У власність ОСОБА_1 виділено і передано наступне майно:

- нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 400 000,00 грн.

Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, закрито (а.с. 33-34).

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, керівник Синельниківськоїокружної прокуратуриДніпропетровської областів інтересахдержави вособі Покровськоїселищної радиСинельниківського районуДніпропетровської області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу в частині нежитлового приміщення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити та стягнути судовий збір (а.с. 48 зворот-64).

Апелянт вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що суд неправомірно своєю ухвалою визнав за ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, в оскаржуваній ухвалі суду відсутні будь-які відомості, які б підтверджували виникнення права власності на вказане нерухоме майно у будь-кого зі сторін по справі. Крім того, адреса АДРЕСА_1 жодному об`єкту нерухомості в смт. Покровське не присвоювалась. На час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали державна реєстрація права власності на спірне нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відповідними органами не проводилась. Відповідно до інформації КП Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації ДОР відомості про об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , відсутні. До Покровської селищної ради звернень щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за вищевказаною адресою від ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не надходило. Вперше речові права на нежитлове приміщення за вказаною вище адресою зареєстровано державним реєстратором відділу ЦНАП виконавчого комітету Покровської селищної ради на підставі оскаржуваної ухвали за зверненням ОСОБА_1 від 07.06.2019. Окрім того, ні позивач, ні відповідач не є власниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація про надані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у селищної ради, відсутні. Таким чином, ні позивач, ні відповідач на час звернення до суду та винесення спірного рішення не володіли повноваженнями щодо розпорядження спірним нерухомим майном, а саме: нежитлове приміщення, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 97,2 кв.м., а тому жоден з них не може бути належним відповідачем у справі. Отже, суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу не дослідивши наявності у позивача чи відповідача правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою під нерухомим майном, а також набуття права власності на спірне нерухоме майно в порушення ст ст. 375, 376 ЦК України, безпідставно визнав право власності за позивачем фактично на самочинно збудоване нерухоме майно.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та затверджуючи мирову угоду між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що дана мирова угода не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду й під контролем суду, заснована на взаємних поступках угода, яка по-новому визначає їх суб`єктивні права й обов`язки та є двостороннім волевиявленням сторін. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови стосуються лише прав та обов`язків сторін і предмета спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно з ч. 5 вказаної статті суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Визнання мирової угоди, за своєю суттю, є судовою процедурою, яка виключає вирішення справи по суті судом у встановленому законом звичайному (традиційному) порядку. При цьому, сторони в справі активно сприяють пошуку шляхів та вчиняють ряд дій, направлених на вирішення виниклого спору. В тому випадку, якщо бачення сторін щодо вирішення спору співпадає вони укладають між собою мирову угоду, яка визнається судом.

Вирішуючи питання про визнання мирової угоди суд, перш за все, повинен дослідити всі обставини, які мають значення для справи та переконатися в тому, що умови мирової угоди, щодо яких була досягнута сторонами згода, не порушують норми діючого законодавства, не стосуються прав та законних інтересів інших осіб тощо.

Як вбачається з матеріалів справи сторони уклали, а суд першої інстанції затвердив мирову угоду, відповідно до якої відповідач визнає за позивачем ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 здійснено будівництво магазину, про що свідчить наявний в матеріалах справи технічний паспорт даного магазину, складений 29 квітня 2019 року (а.с. 7-10).

Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі відсутні будь-які відомості, які б підтверджували виникнення права власності на вказане вище нерухоме майно у будь-кого зі сторін по даній справі.

Крім того, матеріали справи також не містять будь-яких доказів стосовно наявності правовстановлюючих документів на новостворену будівлю магазину, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем або відповідачем на момент розгляду справи та затвердження мирової угоди.

Крім того, згідно листа Покровської селищної ради №610/0/2-23 від 03.04.2023 року, інформація про присвоєння поштової адреси спірному нежитловому приміщенню, відсутня (а.с. 67).

Відповідно до листа КП Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації ДОР №45 від 03.04.2023 року відомості про об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , відсутні (а.с. 80 зворот).

Вперше речові права на нежитлове приміщення за вказаною вище адресою зареєстровано державним реєстратором відділу ЦНАП виконавчого комітету Покровської селищної ради на підставі оскаржуваної ухвали за зверненням ОСОБА_1 від 07.06.2019 (а.с. 107 зворот), тобто після постановлення оскаржуванної ухвали.

Докази щодо прийняття спірного нерухомого майна до експлуатації у встановленому законом порядку в матеріалах даної справи, відсутні.

Таким чином, ні позивач, ні відповідач на час звернення до суду та винесення спірного рішення не володіли повноваженнями щодо розпорядження спірним нерухомим майном, а саме: нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 97,2 кв.м., а тому жоден з них не може бути належним відповідачем у справі.

Окрім того, ні позивач, ні відповідач не є власниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1200291112023 від 23.03.2023 року (а.с. 70), акту обстеження земельної ділянки від 27.04.2023 року (а.с. 84) та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазину) від19.06.2020 року (а.с. 77, 103) земельна ділянка, кадастровий номер: 1224255100:05:001:0241, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,112 га, належить на праві комунальної власності.

Судом першої інстанції не було встановлено факту наявності у сторін по справі права власності на новостворене нерухоме майно.

На підставі наведеного та враховуючи відсутність доказів щодо набуття права власності на новостворене нерухоме майно, самочинно збудоване майно, укладена між сторонами мирова угода порушила інтерес держави та Покровської об`єднаної територіальної громади, оскільки позивач набув право власності на нерухоме майно, яке розташоване по по АДРЕСА_1 , з порушенням порядку, визначеного діючим законодавством та яке розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності.

Суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду та визнаючи право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , не з`ясував, на якій підставі сторони уклали мирову угоду, чи виникло у них право власності на зазначене нерухоме майно та чи є прийняття такого нерухомого майна до експлуатації у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва», а саме в п. 6 роз`яснив, що це майно (прим. самочинне будівництво) не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Таким чином, враховуючи наведене, зважаючи на те, що умовами мирової угоди передбачено визнання за позивачем права власності на об`єкт самочинного будівництва, яке з точки зору діючого цивільного законодавства не є об`єктом цивільного обігу, права власності та, в тому числі, не може бути предметом поділу в судовому порядку, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу про визнання мирової угоди з порушенням норм діючого цивільного процесуального законодавства та дійшов передчасних висновків щодо суті спору.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі ст. 379 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржувану ухвалу та направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області задовольнити.

Ухвалу Покровськогорайонного судуДніпропетровської областівід 20травня 2019року прозатвердження мировоїугоди скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова