Рішення

від 02.10.2023 по справі 904/3404/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2023м. ДніпроСправа № 904/3404/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 1 292 735, 90 грн.

Представники:

Від позивача: Пархоменко Ю.С., ордер серії АР № 1130569 від 28.06.2023, адвокат

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій" про стягнення заборгованості за договором поставки № 3010-01 від 30.10.2020 у розмірі 1 292 735, 90 грн., з яких:

- 950 000, 00 грн. - основний борг;

- 276 669, 53 грн. - пеня;

- 49 418, 59 грн. - інфляційні втрати;

- 16 647, 77 грн. - 3 % річних.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07.08.2023.

06.07.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій" (код ЄДРПОУ 41465124), які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, в розмірі 1332126,95 грн.

Ухвалою від 10.07.2023 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" про забезпечення позову відмовлено.

07.08.2023 позивач в підготовчому засіданні надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить, у зв`язку із частковою сплатою суми заборгованості відповідачем у розмірі 450 000,00 грн, стягнути з останнього на його користь: 500 000,00 грн. - основного боргу, 276 669, 53 грн. - пені; 49 418, 59 грн. - інфляційних втрат; 16 647, 77 грн. - 3 % річних.

Відповідач в підготовче засідання не з`явився.

Суд зазначив, що позивачем не додано до заяви про зменшення позовних вимог доказів її направлення відповідачу.

Ухвалою від 07.08.2023 відкладено підготовче засідання на 04.09.2023.

04.09.2023 позивач в підготовчому засіданні надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив про часткову оплату відповідачем суми боргу в розмірі 200 000,00 грн. та просить стягнути з відповідача на його користь 300 000,00 грн. - основного боргу, 276 669, 53 грн. - пені; 49 418, 59 грн. - інфляційних втрат; 16 647, 77 грн. - 3 % річних.

Відповідач в підготовче засідання не з`явився.

Ухвалою від 04.09.2023 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 02.10.2023.

29.09.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення на позовну заяву.

02.10.2023 позивач в судовому засіданні надав клопотання про залишення заяви без розгляду, в якому просить залишити письмові пояснення відповідача без розгляду, оскільки вони подані з порушенням встановлених ст. 165 ГПК України строків.

Також позивач надав заяву про закриття провадження у справі, в якій зазначив про повну оплату відповідачем суми основного боргу, тому просить закрити провадження в цій частині.

Крім того, позивач просить повернути йому частину судового збору в розмірі 14 250,00 грн.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

02.10.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару відповідно до договору поставки №3010-01 від 30.10.2020.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач надав письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що в період з 05.07.2023 по 13.09.2023 ним повністю сплачено заборгованість в розмірі 950 000,00 грн., тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих штрафних санкцій відповідач заперечив, зазначив, що вони на відповідають датам поставки.

Відповідач стверджує, що причиною прострочення оплати за договором стало те, що 11.09.2022 та 11.11.2022 по виробничим потужностям Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій", які розташовані за адресою: м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 25а, нанесені ракетні удари з боку РФ та зазнали значних пошкоджень.

Враховуючи це, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій та відмовити в їх задоволенні.

Відповідач також просить відмовити в задоволенні вимог зі стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ПОЯСНЕННЯ НА ПОЗОВ.

Позивач проти зменшення штрафних санкцій заперечив, оскільки з наданих відповідачем документів не вбачається, що пошкоджений об`єкт нерухомості належить відповідачу. Також позивач зазначив, що в матеріалах справи наявна інформаційна довідка № 5003875338266, згідно якої у відповідача відсутнє майно, яке належить йому на праві власності.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини щодо укладання договору, встановлення факту поставки за договором, порушення відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати вартості товару, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій" укладений договір поставки № 3010-01 від 30.10.2020, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, металопродукцію, іменовану в подальшому за текстом продукція, а також, за необхідністю, постачальник надає послуги з доставки продукції (п. 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору, сортамент, кількість, якість, ціна продукції, ціна доставки продукції та строки (періоди, дати) її поставки, в тому числі дати самовивозу продукції, погоджуються сторонами у належним чином оформленій специфікації (специфікаціях) та/ або рахунках- фактурах, які оформлюються у вигляді додатків до цього договору.

Орієнтовна загальна сума договору протягом терміну його дії становить 3 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 500 000,00 грн. Загальна сума договору складається з вартості продукції, поставленої за видатковими накладними. (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору встановлено, що оплата за продукцію здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати продукції в національній валюті України (гривня) в безготівковій грошовій формі на поточний рахунок постачальника.

Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін, і діє протягом року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір за 10 банківських днів до його закінчення, даний договір вважається продовженим (пролонгованим) на один наступний рік.(п.12.1. договору).

Відповідно до видаткових накладних № 312 від 12.11.2020, № 311 від 12.11.2020, № 320 від 17.11.2020, № 324 від 23.11.2020, № 331 від 26.11.2020, № 267 від 29.10.2020, № 354 від 07.12.2020, № 360 від 09.12.2020, № 390 від 16.12.2020, № 392 від 17.12.2020, № 393 від 17.12.2020, № 394 від 18.12.2020, № 396 від 18.12.2020, № 30 від 01.02.2021, № 36 від 10.02.2021, № 37 від 10.02.2021, № 44 від 19.02.2021, № 53 від 23.02.2021, № 54 від 23.02.2021, № 66 від 26.02.2021, № 65 від 26.02.2021, № 84 від 11.03.2021, № 85 від 11.03.2021, № 83 від 11.03.2021, № 89 від 12.03.2021, № 90 від 15.03.2021, № 99 від 17.03.2021, № 101 від 17.03.2021, № 100 від 17.03.2021, № 112 від 25.03.2021, № 147 від 16.04.2021, № 167 від 28.04.2021, № 168 від 28.04.2021, № 173 від 07.05.2021, № 174 від 07.05.2021, № 190 від 17.05.2021, № 189 від 17.05.2021, № 199 від 26.05.2021, № 208 від 04.06.2021, № 210 від 04.06.2021, № 220 від 17.06.2021, № 219 від 17.06.2021, № 218 від 17.06.2021, № 225 від 22.06.2021, № 244 від 05.07.2021, № 263 від 04.08.2021, № 272 від 12.08.2021, № 276 від 31.08.2021, № 324 від 18.10.2021, № 325 від 18.10.2021, № 329 від 23.10.2021, №338 від 27.10.2021, № 340 від 05.11.2021, №342 від 05.11.2021, №341 від 05.11.2021, № 343 від 08.11.2021, № 355 від 11.11.2021, № 356 від 15.11.2021, № 357 від 16.11.2021, № 371 від 25.11.2021, № 388 від 24.12.2021, № 387 від 24.12.2021, № 384 від 17.12.2021, № 379 від 09.12.2021, № 374 від 07.12.2021, № 376 від 07.12.2021, № 375 від 07.12.2021, № 372 від 01.12.2021, № 16 від 20.01.2022, № 17 від 20.01.2022, № 24 від 25.01.2022, № 25 від 26.01.2022, № 26 від 28.01.2022, № 28 від 31.01.2022, № 27 від 31.01.2022, № 29 від 31.01.2022, № 38 від 09.02.2022, № 37 від 09.02.2022, № 153 від 07.11.2022,№ 154 від 07.11.2022, № 1 від 11.01.2023, № 83 від 05.05.2023 у 2021-2023 роках позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 627 213,32 грн.

В порушення умов спірного договору відповідач частково сплатив вартість поставленого товару на суму 10 677 213,32 грн, що підтверджується банківськими виписками (т.2, а.с. 60-71), внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 950 000,00 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду з позовом.

Під час розгляду справи в суді відповідач сплатив суму основного боргу в розмірі 950 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 4400 від 05.07.2023 на суму 100 000,00 грн, №4410 від 06.07.2023 на суму 150 000,00 грн., № 4438 від 25.07.2023 на суму 200 000,00 грн., № 59 від 21.08.2023 на суму 200 000,00 грн., № 85 від 05.09.2023 на суму 100 000,00 грн., № 100 від 13.09.2023 на суму 200 000,00 грн.

У зв`язку з цим позивач просить закрити провадження в частині стягнення основного боргу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт поставки позивачем відповідачу товару за договором на загальну суму 11 627 213,32 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема видатковими накладними, що підписані сторонами, підписи скріплені печатками.

Відповідач не розрахувався своєчасно та в повному обсязі за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Суд зазначає, що пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Вчинення будь-яких дій, які не є способом припинення зобов`язання, що становить предмет спору, не свідчить про відсутність спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування вже після відкриття судом провадження у справі та перебування справи у суді. Якщо ж предмет спору був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина не тягне за собою такий наслідок, як закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Зважаючи на те, що між сторонами врегульовані спірні питання щодо оплати заборгованості в розмірі 950 000,00 грн., а також приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважає за можливе закрити провадження в цій частині.

Щодо нарахування пені.

Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3. договору передбачено, у випадку порушення строків розрахунків за продукцію або оплати витрат, пов`язаних з доставкою або порізкою продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, за який сплачується пеня, від суми неоплаченої продукції за кожен день прострочення, 3% річних з простроченої суми та суму боргу боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Заявлена позивачем до стягнення пеня у сумі 276669,53 грн., розрахована за загальний період прострочення з 11.01.2023 по 26.06.2023.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку судом встановлено, що сума пені за вказаний загальний період більша, ніж встановлено позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовна вимога є такою, що підлягає задоволенню у розмірі 276669,53 грн.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 16647,78 грн 3% річних нараховані за загальний період з 11.01.2023 по 26.06.2023.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що сума 3% річних за вказаний загальний період більша, ніж встановлено позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, вимога є такою, що підлягає задоволенню у розмірі 16647,78 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Заявлені позивачем до стягнення 49418,59 грн. інфляційні втрати нараховані за період з січня 2023 по травень 2023.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд виявив помилки у визначенні періодів нарахування, оскільки позивачем не враховано часткові оплати відповідача у спірний період, тому позовна вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 30 676,24 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 18 742,35 грн. слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку.

Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, дозволяють погодитися з доводами відповідача щодо наявності підстав для зменшення пені.

При цьому суд зважає на те, що значне зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Зазначений висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, суд також керується нормативними приписами статті 3 Цивільного кодексу України, згідно з якою одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою третьою статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

Суд зазначає, що звіт № 13/09-22 за результатами обстеження виробничих та господарських будівель за адресою вул. Терьошкіна, 23 зроблено 30.10.2022.

Крім того, доказів, що майно, яке знаходиться за цією адресою, належить відповідачу, останнім не надано.

Також відповідачем в підтвердження фінансового становища та неможливості сплатити вчасно вартість поставленого товару не надано фінансову звітність.

Однак, зважаючи на повну оплату відповідачем основного боргу, за оцінкою суду, справедливим та розумним буде зменшення заявленої позивачем до стягнення пені у сумі 276669,53 грн. на 30% до 193668,67грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 16 647,78 грн., пені в розмірі 193668,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 30 676,24 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 83 000,86 грн., інфляційних втрат у розмірі 18 742,35 грн. слід відмовити.

В частині стягнення 950 000,00 грн. основного боргу провадження у справі слід закрити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на правову (правничу) допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2020 між Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" (клієнт) та адвокатом Пархоменко Юлією Сергіївною (далі адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №21/08/2020/01.

Згідно п. 1.1 договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу, використовувати передбачені чинним законодавством України засоби, способи і методи захисту прав Клієнта, а Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар за надання правової допомоги.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків згідно Договору. (п. 4.1. договору).

Згідно п. 5.1. договору сума гонорару адвоката за цим договором визначається додатковими угодами до цього договору.

Сторони уклали також додаткову угоду № 12 від 13.06.2023 до договору про надання правової допомоги №21/08/2020/01 від 21.08.2020, згідно п.1.1. якої сторони домовились, що Адвокат бере на себе зобов`язання щодо виконання наступних дій: Складання та подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки № 3010-01 від 30.10.2020 р. між ТОВ "ТК ВЄНУС" та ТОВ "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ЗАВОД МОСТОВИХ МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ".

Сторони домовились, що винагорода Адвоката за цією Додатковою угодою становить 20000,00грн. та сплачується Клієнтом протягом трьох робочих днів з дня підписання цієї Додаткової угоди на підставі виставленого Адвокатом рахунку. (п. 1.2. договору).

27.06.2023 Адвокат Пархоменко Юлія Сергіївна виставила клієнту рахунок на оплату №27/06/23 на суму 20000,00 грн.

Згідно платіжної інструкції №2217 від 28.06.2023 клієнт сплатив адвокатському бюро винагороду у розмірі 20000,00грн. (т.2, а.с. 81).

28.06.2023 сторони також підписали акт виконаних робіт, згідно якого Виконавець виконав, а Клієнт прийняв та оплатив послуги з надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги № 21/08/2020/01 від 21 серпня 2020 р. та Додаткової угоди № 12 від 13 червня 2023 р., а саме:

1. Вивчення Договору поставки № 3010-01 від 30.10.2020 між ТОВ "ТК ВЄНУС" та ТОВ «ВКП «ПЗММ» та первинних документів за договором.

2. Розрахунок суми заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № 3010-01 від 30.10.2020.

3. Складання позовної заяви, формування додатків до позовної заяви, організація направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.

4. Подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки № 3010-01 від 30.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК ВЄНУС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ЗАВОД МОСТОВИХ МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ".

Вартість гонорару за актом склала 20 000,00 грн.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення документів та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, зважаючи на заперечення відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.

Зважаючи на викладене, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено вище, позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, в тому числі й витрати на правову допомогу - у розмірі 9 855,00 грн.

10 145,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Так, за подання позовної заяви позивач сплатив згідно платіжної інструкції № 2216 від 28.06.2023 судовий збір в розмірі 19 391,05 грн. (а.с. 7).

Судом закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 950 000,00 грн., на підставі п. 2. ч. 1 ст. 231 ГПК України.

11.01.2023 позивач надав заяву про повернення судового збору, в якій просить повернути сплачений судовий збір у розмірі 14 250,00 грн.

Згідно із положеннями п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, поверненню підлягає судовий збір в розмірі 14 250,00 грн., який повертається відповідною ухвалою.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 4 859,91 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 1 292 735, 90 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Павлоградський завод мостових металоконструкцій" (49107, м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 124, кв. 122, ідентифікаційний код 41465124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 14А, ідентифікаційний код 43036056) пеню в розмірі 196 668,67 грн., інфляційні втрати в розмірі 30 676,24 грн., 3% річних у розмірі 16 647,78 грн., судовий збір у розмірі 4 859,91 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9 855,00 грн., про що видати наказ.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 950 000,00 грн. провадження у справі закрити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ТК Вєнус" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 14А, ідентифікаційний код 43036056) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 14 250,00 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 2216 від 28.06.2023 на суму 19391,05 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ та ухвалу про повернення судового збору видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко