Ухвала

від 26.09.2023 по справі 514/138/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1787/23

Справа № 514/138/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_7 на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11.05.2023 у кримінальному проваджені №12022162270000122, внесеному до ЄРДР 10.03.2022 відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Тарутине, Тарутинського району, Одеської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, у відповідності до положень ст. 89 КК України не маючий судимостей,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт Тарутине, Тарутинського району. Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до положень ст. 89 КК України не маючий судимостей,

обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання за:

-ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК України у виді одного року обмеження волі;

-ч. 4 ст. 186 КК України у виді семи років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді семи років позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 рахується з 01.11.2022.

У строк відбуття покарання, зараховано ОСОБА_8 строк тримання під вартою з 01.11.2022 по 11.05.2023, включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишено попередній у виді тримання під вартою.

ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України та призначено покарання за:

-ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК України у виді одного року обмеження волі;

-ч. 4 ст. 186 КК України у виді семи років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_9 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді семи років позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 відраховувати з 01.11.2022.

У строк відбуття покарання, зараховано ОСОБА_9 строк тримання під вартою з 01.01.2022 по 11.05.2023 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишити попередній у виді тримання під вартою.

Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.

Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними у тому, що вони 10.03.2022 приблизно о 03:00 годині, перебували за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 де вступили у спільну змову, спрямовану на протиправне проникнення до домоволодіння місцевої мешканки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою відкритого заволодіння її майном, для чого розподілили між собою ролі.

Надалі, діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи, що їх дії носять незаконний та протиправний характер ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , згідно свого протиправного умислу, проникли на територію подвір`я домоволодіння ОСОБА_10 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Підійшовши до вхідних дверей будинку вказаного домоволодіння, виконуючи свою роль спільного умислу ОСОБА_8 шляхом віджиму відкрив вхідні двері до будинку, після чого він та ОСОБА_9 проникли до житлової кімнати вищевказаного будинку.

В цей час, ОСОБА_10 , що перебувала у вказаної кімнаті, почувши шум, встала з ліжка. ОСОБА_8 , виконуючи свою роль у спільному умислі, застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, з метою подавлення її волі до опору, але не спричинив тілесних ушкоджень.

Виконуючи свою частину спільного умислу, ОСОБА_9 , залишився дверному проймі приміщенні житлової кімнати та спостерігав щоб потерпіла ОСОБА_10 не вийшла з кімнати та не мала можливість покликати на допомогу сторонніх осіб, а також щоби їх протиправні дії не були помічені сторонніми особами.

Подавив таким чином волю потерпілої щодо вчинення опору, яка не могла його завдати у силу переваги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у віці та фізичної силі, відкрито в її присутності, останні заволоділи належним їй майном.

Після чого, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 разом з викраденим майном, покинули місце події, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 8573,40 гривень.

Крім того, ОСОБА_8 10.03.2022 приблизно о 03:00 годині, діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщенні вітальні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів, під час вчинення грабежу за вищезазначених обставин відносно останньої, на тумбочці у житлової кімнаті виявили банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 , яка в силу вимог ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Положення про міжбанківські розрахунки, затвердженого постановою Правління Національного банку України №414 від 08.10.1998 року, та примітки до ст. 358 Кримінального кодексу України, відносилась до офіційного документу, що надавав доступ до банківського рахунку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За зазначених обставин ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_9 , з умислом спрямованим на викрадення офіційного документу, керуючись корисливими мотивами для подальшого зняття коштів з банківського рахунку ОСОБА_11 , відкрито викрали зазначений офіційний документ - банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 , що надавала доступ до банківського рахунку ОСОБА_11 .

Після викрадення зазначеного офіційного документу-банківської картки, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покинули місце події розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючисьіз вирокомсуду першоїінстанції вчастині призначенняпокарання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 захисник ОСОБА_7 подала двіаналогічні апеляційніскарги,оскільки вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню частково з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував у якості обставин, що пом`якшують обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання -позитивну характеристику з місця проживання отриману захистом належним та допустимим способом, бажання та готовність виконати свій громадянський обов`язок щодо захисту держави від збройної агресії російській федерації, наявність на утриманні у ОСОБА_8 трьох малолітніх дітей, наявність на утриманні матері похилого віку, яка потребує стороннього догляду.

Вказує, що з урахуванням особи винних, суд навіть не розглянув можливість при призначенні покарання застосувати положення ст. 69 КК України щодо призначення нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті за цей злочин. Зазначає, що за час проведення досудового слідства та судового слідства перебуваючи під вартою вперше у своєму житті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в силу своїх розумових здібностей вже багаторазово пожалкували про скоєне ними кримінальне правопорушення, навчені та покарані наріканням оточуючих людей. Зазначає, що обвинувачені перепрошували вибачення у потерпілих та просили суд надати їм останній шанс стати на шлях виправлення без ізоляції від суспільства і не направляти їх на шлях озлоблення відносно системи правосуддя (оскільки суд врахував саме негативну характеристику з місця проживання).

Просить вирок суду першої інстанції за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 змінити в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 4 ст. 186 КК України, тобто із застосуванням ст. 69 КК України призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченою санкцією ч. 4 ст. 186 КК України - у вигляді 5 (п`ять) років.

Призначити за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК України - мінімальний штраф.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим покаранням, ОСОБА_8 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбуття покарання з іспитовим строком терміном на 3 (три) роки, врахувавши їхнє перебування під вартою з 01 листопада 2022 року.

На підставі ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 , наступні обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Під час апеляційного розгляду повторно дослідити докази, що характеризують особу обвинуваченого.

Призначити ОСОБА_9 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 4 ст. 186 КК України, тобто із застосуванням ст. 69 КК України призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченою санкцією ч. 4 ст. 186 КК України - у вигляді 5 (п?ять) років.

Призначити за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК України - мінімальний штраф.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим покаранням, ОСОБА_9 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п?ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбуття покарання з іспитовим строком терміном на 3 (три) роки, врахувавши їхнє перебування під вартою з 01 листопада 2022 року.

На підставі ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , наступні обов?язки:

-періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Під час апеляційного розгляду повторно дослідити докази, що характеризують особу обвинуваченого.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачених та їх захисника, які підтримали доводи апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З матеріалів справи вбачається, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України, визнали себе винним у повному обсязі та підтвердили обставини справи, які описані у обвинувальному акті.

За таких обставин суд першої інстанції за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинувачених відносно фактичних обставин кримінальних правопорушень та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинувачених.

У апеляційних скаргах сторони захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, встановлених судом першої інстанції та доведеність їх вини у вчинені злочинів, у зв`язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.

Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК України є кримінальним проступком, за ч. 4 ст.186 КК України є тяжким злочином, особу обвинувачених, які у відповідності до положень ст. 89 КК України раніше не судимі, відсутність перебування на обліку у лікаря нарколога та наявність перебування на обліку у лікаря психіатра з діагнозом «Д» обліку Д-F70, які не задовільно характеризуються за місцем проживання та наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують їх покарання.

Зокрема до обставин, які пом`якшують покарання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 районний суд відніс щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд першої інстанції визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 необхідно для їх виправлення та запобігання нових злочинів остаточно призначити покарання у виді семи років позбавлення волі, із урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, належним чином вмотивувавши таке рішення у вироку.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили злочини у період війни, яка триває в Україні, у зв`язку з нападом рф, Законом України затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

Вчиняючи грабіж в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знехтував всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснили посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.

Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у Постанові колегії суддів Другої судової палати ККС Верховного суду від 27.04.2023 у справі №725/2953/22.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченим у необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, а відтак судом першої інстанції правомірно не застосовано положення вказаної норми закону при призначенні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання.

Колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.

Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.

Окрім цього, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Зокрема, приписами ст. 75 КК України регламентовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.

А саме, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Посилання захисника на доцільність застосування ст. 75 КК України не відповідає змісту ч. 1 ст. 75 КК України, оскільки така, за наявності відповідних підстав, може застосовуватись лише у випадках призначення покарання у виді позбавлення волі на строк лише не більше п`яти років.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином з урахуванням того, що остаточне покарання обвинуваченим призначене на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, яке становить 7 років, і, яке апеляційний суд за викладених вище обставин вважає не суворим, то з урахуванням положень визначених ст. 75 КК України, інститут умовного звільнення від відбування покарання в даному випадку застосований не може бути.

Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об`єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченим покарання відповідає тяжкості вчинених ними злочинів та даними про його особу, тому суд вірно призначив покарання, передбачене санкціями ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України.

Колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 7, 9, 291, 314, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги захисника обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11.05.2023 у кримінальному проваджені №12022162270000122, внесеному до ЄРДР 10.03.2022 відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які утримується під вартою, протягом цього ж строку з моменту отримання копії ухвали.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4