Постанова

від 27.09.2023 по справі 904/2674/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2674/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2023 (колегія суддів: Чус О. В., Кощеєв І. М., Орєшкіна Е. В.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Динамо", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенісний клуб "Мега", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс "Динамо", про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акта,

за участю представників:

позивача - Риженко М. С.,

відповідача - Харламова Д. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Дніпровська міська рада (далі - Рада) звернулася до суду з позовом до Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" (далі - ГО), в якому просила:

- припинити право користування та скасувати державну реєстрацію за ГО права на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:06:013:0004 площею 0,4615 га, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Костомарівська, 8, (номер запису про право постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 36835997);

- скасувати державний акт на право постійного користування землею від 12.08.1998 серії ДПД № 75, виданий Дніпропетровською міською Радою народних депутатів та зареєстрований у Книзі державних актів на право постійного користування землею за номером 000818.

2. На обґрунтування позовних вимог Рада послалася на пункт "є" статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв`язку з відчуженням ГО речових прав на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці, іншій особі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 27.06.1985 Дніпропетровська міська рада народних депутатів прийняла рішення № 349 про відведення господарському відділу Управління внутрішніх справ облвиконкому земельної ділянки площею 0,52 га на вул. Щорса у місті Дніпрі для будівництва учбово-методичного центру професійної підготовки особистого складу Управління внутрішніх справ облвиконкому.

4. 30.12.1987 державна приймальна комісія, призначена наказом Управління внутрішніх справ виконкому № 254, прийняла в експлуатацію учбово-методичний центр Управління внутрішніх справ за названою вище адресою. Будівництво здійснювалось будівельним управлінням-6 тресту "Дніпроміськстрой"; проектно-кошторисна документація затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ УРСР від 27.03.1985 № 041; замовником будівництва був господарський відділ Управління внутрішніх справ облвиконкому.

5. Міністерство внутрішніх справ Української РСР (лист від 31.10.1988 № 18/2-902) дозволило передачу учбово-методичного центру професійної підготовки особистого складу Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому на баланс обласної ради "Динамо" і згодом будівлі цього учбово-методичного центру за актом приймання-передачі від Управління внутрішніх справ Дніпропетровського облвиконкому передані на баланс обласній раді "Динамо".

6. 16.07.1998 Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради прийняв рішення № 1318 про надання у постійне користування земельної ділянки за названою вище адресою площею 4 615 кв. м для обслуговування навчально-спортивного комплексу "Динамо" і право постійного користування оформлено держаним актом на право постійного користування землею від 12.08.1998 серії ДПД № 75, який зареєстрований у Книзі держаних актів на право постійного користування землею за номером 000818.

7. Адміністративну будівлю учбово-методичного центру професійної підготовки особистого складу Управління внутрішніх справ, яка передана на баланс обласної ради "Динамо", введено в експлуатацію у 1987 році згідно з актом вводу та наказом Управління внутрішніх справ від 30.12.1987 № 254 (довідка Відділу капітального будівництва Управління МВС України у Дніпропетровській області від 27.05.2002 № 31/1-19/ТВ).

8. З метою оформлення правовстановлюючих документів на право державної власності Дніпропетровська обласна рада ФСТ "Динамо" України звернулася до Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" з листом від 15.04.2002 за № 34 про підготовку проекту рішення виконкому Дніпропетровської міської Ради про оформлення права власності та видачу свідоцтва на навчально-спортивний центр "Динамо", розташований за згаданою вище адресою.

9. За розпорядженням Дніпровського міського голови від 15.03.2010 № 131-р "Про присвоєння адреси нежитловій будівлі по вул. Щорса (Кіровський район)" нежитловій будівлі на вул. Щорса, 8 присвоєно нову адресу: вул. Щорса, 8-А.

10. Обласна рада "Динамо" є територіальною структурною одиницею Українського республіканського фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" (статут Дніпропетровської обласної ради "Динамо" від 1993 року), а Дніпропетровська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України зареєстрована на підставі свідоцтва про реєстрацію об`єднання громадян від 04.02.1994 № 61.

11. Відповідно до положення ГО та її статуту Дніпропетровська обласна організація фізкультурно- спортивного товариства "Динамо" України створена на базі Дніпропетровської обласної ради Української республіканської організації Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" та є її правонаступником.

12. На підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2021 у справі № 904/1099/21 ГО набула права приватної власності на наступне нерухоме майно:

- нежитлову будівлю, літ. "А-1", загальною площею 179,5 кв. м, у тому числі І вимощення та ІІ мостіння, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Костомарівська, 8-А;

- громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами "Навчально-спортивний комплекс "Динамо", літ. "А-3", загальною площею 3 842,2 кв. м, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Костомарівська, 8;

- громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами "Будівля готелю, літера "Б-7", загальною площею 3 242,7 кв. м, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Костомарівська, 8.

13. 13.07.2022 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення і відмовив ГО у позові про визнання права власності на це майно.

14. Згодом громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами "Будівля готелю", літера "Б-7", загальною площею 3 242,7 кв. м, розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Костомарівська, 8 (реєстраційний номер: 2372106412101), відповідач поділив на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 08.11.2011 № 8-11/21, виготовленого фізичною особою - підприємцем Міхновським В. Л., унаслідок чого утворено два нових об`єкта.

15. Потім це майно відчужено відповідачем на користь інших осіб.

16. Посилаючись на те, що право власності на ці об`єкти нерухомого майна ГО неодноразово відчужувала і не припинила право постійного користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, Рада вважає, що державний акт на право постійного користування землею має бути скасований, а право постійного користування припинено.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. 09.01.2023 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення позову. Суд зазначив, що відчуження об`єкта нерухомого майна, за фактичним місцем розташування якого спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування юридичній особі, що позбавлена набуття такого права, призводить до припинення права постійного користування. Крім того, відчуження права власності на будівлі та споруди, розташовані на спірній земельній ділянці, без звернення до власника земельних ділянок про припинення права постійного користування позбавляє набувача права приватної власності можливості законного оформлення права користування земельною ділянкою за місцем розташування нерухомого майна, що є порушенням гарантованих законодавством України прав та обов`язків. Суд зробив висновок про задоволення позову у зв`язку з відчуженням ГО речових прав на будівлі та споруди та набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.

18. 29.06.2023 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про відмову у позові. Мотивував своє рішення тим, що позивач не визначив, які саме його права на землю порушені ГО у розумінні статті 143 ЗК України, оскільки у випадку відчуження нерухомого майна відбувається перехід прав на земельну ділянку саме до нових власників розташованих на ній будівель і саме їм належить право вимагати переоформлення права користування цією ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку.

Короткий зміст касаційної скарги

19. Рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

20. Однією з підстав касаційного оскарження Рада визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

21. Визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 цього ж Кодексу, Рада зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту "е" статті 141 ЗК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

22. ГО у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін, посилаючись на те, що вона є постійним користувачем спірної земельної ділянки на підставі оспорюваного позивачем державного акта, який виданий на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 16.07.1998 № 1318, тоді як рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2021 у справі № 904/1099/22, яким за ГО визнано право власності на нерухоме майно, скасоване постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2022, і тому не породжує права власності ГО на майно.

Позиція Верховного Суду

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України

23. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

25. Проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, колегія суддів установила таке.

26. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що Рада вважає, що є підстави для припинення ГО права постійного користування земельною ділянкою, оскільки розташоване на ній нерухоме майно відчужене іншим особам.

27. Як зазначено раніше, суд першої інстанції погодився із такою позицією Ради, тоді як апеляційний господарський суд не знайшов підстав для задоволення її позову, оскільки вона не довела порушення своїх прав у цьому спорі з ГО.

28. Рада, вважаючи помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції, посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

29. У справі № 916/2459/18 вирішувався спір про визнання права користування земельною ділянкою припиненим також у зв`язку з припиненням права власності особи на нерухоме майно, розташоване на ній. Цей позов був задоволений на тій підставі, що внаслідок відчуження нерухомого майна позивач більше не був його власником і не користувався земельною ділянкою, яка надавалася йому у постійне користування для розміщення й експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель. Звернення до суду з позовом зумовила та обставина, що позивач звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про припинення права користування земельною ділянкою, яка ним не задоволена.

30. Колегія суддів вважає, що наведена скаржником постанова Верховного Суду прийнята не у подібних правовідносинах, оскільки на розгляд суду у справі № 916/2459/18 передавалося також питання стосовно припинення права користування земельною ділянкою, однак відмінністю зі справою, що розглядається, є те, що у справі № 916/2459/18 звертався сам позивач, який був користувачем цієї ділянки до моменту відчуження нерухомого майна, розташованого на ній, іншій особі і порушення свої прав він обґрунтовував відмовою органу місцевого самоврядування у задоволенні його заяви про припинення права користування земельною ділянкою.

31. Натомість у справі, що розглядається, позивачем є Рада, яка не є користувачем спірної земельної ділянки, і вимагає припинення такого права замість особи, в користуванні якої знаходиться ця ділянка.

32. У справі № 910/18560/16 вирішувався спір за позовом прокурора, який звернувся в інтересах Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного управління до органу місцевого самоврядування та товариства, у користуванні якого знаходилася земельна ділянка. Прокурор оскаржував рішення органу місцевого самоврядування про передачу особі земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом, договір оренди цієї ділянки, укладений останнім і товариством, а також просив визнати відсутнім у нього права користування земельною ділянкою. Підставами позову був вихід ради за межі її повноважень, передачу в оренду земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування нею.

33. Суд касаційної інстанції у цій справі виснував, що законодавство, яке діяло станом на час прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та укладення спірного договору оренди, встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Правовідносини, які виникли у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу військового майна від 21.12.2005, не належали до сфери діяльності Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, оскільки не вимагали здійснення Кабінетом Міністрів України розпорядження земельною ділянкою, розташованою під придбаним об`єктом нерухомості, для набуття права на неї юридичною особою приватного права або фізичною особою. Водночас саме позивачам у справі належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини, у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями про те, які землі, що обліковувались за військовим містечком, для потреб оборони не використовуються в силу правочину, який відбувся. Цей спір виник щодо умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з Міністерством оборони України та способу оформлення цього права, оскільки останнє та квартирно-експлуатаційне управління цього не вчинили і законодавство не містило вказівок на можливість змусити позивачів до дій з такого оформлення поза їх волевиявленням.

34. На відміну від обставин справи, що розглядається, у справі № 910/18560/16 у грудні 1995 року відбулося відчуження у приватну власність військового майна, яке належало державі на праві власності. Відповідно до покупця об`єктів нерухомого майна перейшло право на частину земельної ділянки, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування цього майна. Саме за цих обставин суд касаційної інстанції висловив свою позицію про можливість реалізувати набувачем це право за відсутності добровільної відмови землекористувача та відповідних розпорядчих актів уповноважених виконавчих органів.

35. Отже, правовідносини у наведених Радою у касаційній скарзі справах не можна вважати подібними внаслідок наявності відмінностей у фактичних обставинах справ, пов`язаних із правами й обов`язками сторін, чим зумовлений різний зміст спірних правовідносин. Тому у колегії суддів відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду у цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у названих скаржником постановах Верховного Суду, оскільки у цій справі та у справах, на які послався скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин справ, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України

36. Як зазначено раніше, апеляційний господарський суд відмовив Раді у позові, оскільки вона не довела порушення своїх прав у цьому спорі з ГО.

37. Разом з тим, стверджуючи про незаконність такої відмови, Рада посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту "е" статті 141 ЗК України, вважаючи, що це призвело би до ухвалення судом апеляційної інстанції протилежного рішення.

38. Стаття 141 ЗК України передбачає вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належать: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

39. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (частина тертя статті 142 цього ж Кодексу).

40. Статтею 143 ЗК України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

41. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування спрямовані на позбавлення суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статтях 141, 143 ЗК України, порушують право суб`єкта на користування земельною ділянкою.

42. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частин перша, друга статті 149 ЗК України).

43. Проте, як установив суд апеляційної інстанції, позивач не надав доказів щодо наявності рішення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної для суспільних та інших потреб. Тобто позивач не визначив, які саме його права порушила ГО у цьому спорі, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, після переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нових власників саме останнім належить право вимагати переоформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою.

44. За викладених вище обставин колегія суддів не вбачає підстав для формування у цих правовідносинах висновку щодо застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки Раді відмовлено саме внаслідок недоведення нею порушення її прав.

45. Звертаючись до суду з такими вимогами, позивач не прагне досягти правової визначеності, а фактичне прагне підтвердження судом припинення прав ГО на користування земельною ділянкою. Тобто позивач намагається установити факт, що ГО не є користувачем земельної ділянки у силу закону, тоді як цивільно-правовий спір між сторонами стосовно цієї земельної ділянки відсутній.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

47. Зважаючи на те, що наведена Радою підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за його касаційною скаргою у цій справі.

48. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

49. Згідно з положеннями статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

50. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Л. І. Рогач