Ухвала

від 10.10.2023 по справі 320/26833/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

10 жовтня 2023 року м. Київ № 320/26833/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправними діяння Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 26.10.2018 по 16.06.2023;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 26.10.2018 по 16.06.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

Вказана ухвала суду набрала законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає окремому оскарженню.

04.09.2023 на адресу суду від позивача надійшли заява про поновлення процесуального строку.

Дослідивши вказану заяву, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).

Предметом позову у даній справі є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2017 по 30.06.2020 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79684987) за змістом приписів статей 94, 116,117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і статей 1,2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Проте, Верховний Суд у вищевказаній постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079866) зазначив, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.06.2021 у справі №240/5442/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97428948) дійшов правового висновку, що КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі №560/3338/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95493174) зазначив, що перебіг процесуального строку з вимогою про стягнення середнього заробітку, розпочинається з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.

Так, згідно з положеннями статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 13132,51 грн. 20.08.2022 та індексацію грошового забезпечення у розмірі 83625,23 грн. - 18.05.2023 та у розмірі 77526,74 грн. - 16.06.2023.

Отже, місячний строк для звернення до суду з даним позовом розпочав свій перебіг з 21.08.2022 сплинув у відповідне число наступного місяця, тобто 21.09.2022, та з 17.06.2023 та сплинув 17.07.2023.

Суд дійшов висновку, що звернувшись 31.07.2023 до суду з даним позовом позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, при цьому заява про визнання поважними причин такого пропуску та поновлення строку звернення до суду подана не була.

У зв`язку з цим, позивачу було запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

У заяві про поновлення процесуального строку позивач зазначив, що остаточний розрахунок був здійснений відповідачем 16.06.2023.

Позивач зазначив, що 10.07.2023 він звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та надання довідок про виплачені грошові кошти, одна відповідач листом від 18.07.2023 відмовив у виплаті середнього заробітку.

Крім того, 17.07.2023 відповідач підготував відповідні довідки.

Позивач зазначив, що вказані довідки та лист-відмова були ним отримані 21.07.2023.

Крім того, позивач вказує на те, що затримка у наданні відповідачем відповіді на його заяву була зумовлена залученням посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 до виконання бойових завдань через введення на території України воєнного стану.

Проте, суд ставиться критично до такої позиції позивача, оскільки відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.03.2021 у справі №560/3338/19, перебіг процесуального строку з вимогою про стягнення середнього заробітку, розпочинається з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.

У постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та від 12.04.2023 року у справі №380/14933/22 зазначено, що отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Таким чином, звернення позивача до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку та отримання листа-відмови не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.

Також позивач зазначив, що відповідачем не було йому виплачено компенсацію втрати частини доходів на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №320/12995/21, а тому остаточний розрахунок носить умовний характер, з приводу чого суд зазначає таке.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №320/12995/21:

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд не приймає до уваги посилання позивача на невиплату йому компенсацію втрати частини доходів на виконання вказаного судового рішення, оскільки дана обставина не стосується спірних правовідносин.

Так, в силу вимог чинного законодавства середній заробіток виплачується працівнику у разі затримки виплати всіх належних при звільненні йому сум.

У спірних правовідносинах підставою нарахування середнього заробітку є несвоєчасна виплата позивачу на момент його звільнення сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.

Водночас, компенсація втрати частини доходів в силу вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є додатковим видом компенсації, який виплачується у випадку порушення уповноваженим органом (особою) встановлених строків виплати громадянину відповідного виду доходу.

Отже, право на отримання особою середнього заробітку не залежить від виплати такій особі компенсація втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи причини недотримання строку звернення до суду, позивач також посилається на запроваджений в країні воєнний стан та пов`язані з цим обмеження, з приводу чого слід зазначити таке.

У зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.

Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.20222 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв`язок.

Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.

Суд зазначає, що у своєму клопотанні позивач лише посилається на обмеження та складнощі, пов`язані із запровадженим воєнним станом, однак жодних доказів на підтвердження об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом у цій справі не надає. Фактично, клопотання позивача зводиться лише до його пояснень, документальне підтвердження яких відсутнє.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 12-2 Закону України Про правий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Частинами першою та другою цього ж Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Отже, навіть в умовах воєнного стану робота судів не може бути припинена.

Таким чином, лише посилання позивача на введення на території України воєнного стану не є безумовною підставою для продовження строку звернення до суду, за умови роботи (функціонування) судів, та без надання доказів того, яким чином введення воєнного стану впливає на можливість вчинення процесуальних дій.

Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано, тому суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого у задоволенні заяви про поновлення такого строку слід відмовити.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду від 20.06.2023, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.

2. Роз`яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Дудін С.О.