Постанова

від 10.10.2023 по справі 200/3321/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року справа №200/3321/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року (головуючий суддя І інстанції Дмитрієв В.С., складене у повному обсязі 02 грудня 2022 року) у справі № 200/3321/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16 грудня 2021 року № Ф-41459-0566, -

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16 грудня 2021 року № Ф-41459-0566 на суму 48294,05 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16 грудня 2021 року № Ф-41459-0566.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що у випадку неотримання доходу у звітному році платник податку зобов`язаний визначити базу нарахування та подати відповідні декларації про майновий стан та податкові звіти з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За позивачем обліковується заборгованість, відтак припинивши підприємницьку діяльність позивач зобов`язаний розрахуватись з бюджетом за податками та зборами.

Вважає податкову вимогу правомірною.

При цьому, вважає, що строк звернення до суду є пропущеним.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з травня 2002 року по 4 січня 2022 року перебував в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, з 1 січня 2012 року перебував на спрощеній системі оподаткування.

З березня 2018 року по 5 січня 2021 року ОСОБА_1 працював у ПП «Науково-технічний центр «Оріон», з 23 червня 2021 року по 31 серпня 2021 року у ПАТ «Донецьксталь» Металургійний завод, у вересні 2021 року ПАТ Автопідприємство «Укрбуд», що підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 .

16 грудня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області станом на 30 листопада 2021 року сформовану вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) № Ф-41459-0566 зі сплати єдиного внеску на суму 48294,05 грн., з яких: недоїмка 48294,05 грн.

Так, згідно з поясненнями управління нарахування єдиного внеску, за вказаною вимогою, здійснено за період з 3 кварталу 2014 року по 4 квартал 2020 року включно, а саме:

- 20 жовтня 2014 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 1267,95 грн., за 3 квартал 2014 року;

- 20 січня 2015 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. Форми в сумі 1267,95 грн., за 4 квартал 2014 року;

- 20 квітня 2015 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 1267,95 грн., за 1 квартал 2015 року;

- 20 липня 2015 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 1267,95 грн., за 2 квартал 2015 року;

- 19 жовтня 2015 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 1267,95 грн., за 3 квартал 2015 року;

- 19 січня 2016 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 1434,51 грн., за 4 квартал 2015 року;

- 19 квітня 2016 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 909,48 грн., за 1 квартал 2016 року;

- 19 липня 2016 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 941,16 грн., за 2 квартал 2016 року;

- 19 жовтня 2016 року нараховано єдиного внеску платникам спрощ. форми в сумі 957,00 грн., за 3 квартал 2016 року;

- 9 лютого 2018 року нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рiк в сумі 8448,00 грн., за 2017 рік;

- 19 квітня 2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2457,18 грн., за 1 квартал 2018 року;

- 19 липня 2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 року;

- 19 жовтня 2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року;

- 21 січня 2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам Нарахування єдиного внеску в сумі 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року;

- 19 квітня 2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2754,18 грн., за 1 квартал 2019 року;

- 19 липня 2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року;

- 21 жовтня 2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року;

- 20 січня 2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2754,18 грн., за 4 квартал 2019 року;

- 21 квітня 2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2078,12 грн., за 1 квартал 2020 року;

- 20 липня 2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 1039,06 грн., за 2 квартал 2020 року;

- 19 жовтня 2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 3178,12 грн., за 3 квартал 2020 року;

- 19 січня 2021 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощенiй системi та фермерам в сумі 2200,00 грн., за 4 квартал 2020 року.

Зазначене вище також підтверджується даними ІКП позивача (код класифікації доходів бюджету 71040000).

Тобто, з наведеного вбачається, що єдиний соціальний внесок під час працевлаштування позивача автоматично нараховувався контролюючим органом.

За результатами адміністративного оскарження спірної податкової вимоги, рішенням Державної податкової служби України від 21 січня 2022 року, вимогу про сплату боргу від 16 грудня 2021 року № Ф-41459-0566 залишено без змін, скаргу без задоволення.

Не погодившись з діями відповідача щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна вимога прийнята податковим органом протиправно та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону № 2464-VI та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України.

Місто Донецьк, на території якого розташована податкова інспекція в якій на обліку як платник єдиного внеску перебував позивач, входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне).

На час винесення спірної вимоги Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не приймався, а Указ Президента України Про затвердження рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 30 серпня 2018 року № 116/2018 року не зазначав про припинення антитерористичної операції, а містив посилання про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях.

Отже, позивач звільнявся від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

Проте, Законом України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи пункт 9-4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виключено 13 лютого 2020 року.

Таким чином, пункт 9-4 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 був діючим з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно.

З правового аналізу наведених законодавчих норм слідує, що до 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.

При цьому, вказані норми не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.

З огляду на вищевикладене, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (16 грудня 2021 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок), втратила чинність.

Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконували покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону №2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що до 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.

При цьому, вказані норми не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VI.

Стосовно нарахування контролюючим органом єдиного внеску у період працевлаштування позивача.

Так, пункт 14.1.195 пункту 14.1статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

На підставі пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

При цьому, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19).

Як вже зазначалось вище, позивач з 15 травня 2002 року по 4 січня 2021 року перебував в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець.

Разом з тим, у період з березня 2018 року по 5 січня 2021 року, з 23 червня 2021 року по 31 серпня 2021 року та у вересні 2021 року позивач був найманим працівником та його роботодавці сплачували за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Так, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців у ПП «Науково-технічний центр «Оріон» (ЄДРПОУ: 41650965) за період з березня 2018 року по 5 січня 2021 року, у ПАТ «Донецьксталь» Металургійний завод (ЄДРПОУ: 30939178) за період з червня 2021 року по серпень 2021 року, у ПАТ «Автопідприємство «Укрбуд» (ЄДРПОУ: 01236070) у вересні 2021 року.

За вказані періоди містяться відомості про нарахування роботодавцями заробітної плати та сплату страхових внесків.

Доказів отримання позивачем у ці періоди доходів від провадження господарської діяльності податковим органом не надано.

З огляду на в викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за періоди, коли він був найманим працівником, та платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний, за нього сплачені роботодавцями.

Таким чином дослідивши матеріали справи суд зазначає, що відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок ОСОБА_1 за періоди: з березня 2018 року по грудень 2020 року (період з січня 2021 року по день припинення підприємницької діяльності спірна вимога не включає), оскільки за ці місяці єдиний внесок сплачений роботодавцями позивача.

І як наслідок, відповідачем протиправно включено до спірної вимоги про сплату боргу суми за вказані вище періоди, а саме: за березень 2016 року 303,16 грн., за 2 квартал 2016 року 941,16 грн., за 3 квартал 2016 року 957 грн., за 2017 рік 8448 грн., за 1 квартал 201 року 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн., за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн., за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн., за 1 квартал 2020 року 2078,12 грн., за 2 квартал 2020 року 1039,06 грн., за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн., за 4 квартал 2020 року 2200 грн., що разом складає 39990,06 грн.

Суд зазначає, що наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до пункту 6 розділу VIвказаної Інструкції № 449, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом, то така вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, ураховуючи, що в матеріалах справи відсутній розрахунок до спірної вимоги, яка є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25Закону №2464), при цьому скасування вимоги повністю чи частково у кожному випадку є підставою вважати її відкликаною, незважаючи на те, що сума недоїмки, визначена в оскарженій вимозі, є частково неправильною, суд вважає неможливим скасувати вимогу в частині, а приймає рішення про її повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу на іншу суму недоїмки.

Також суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 6 листопада 2018 року у справі №813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим уКодексі адміністративного судочинства Україникритеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

На підставі викладеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги від 16 грудня 2021 року № Ф-41459-0566 підлягають задоволенню повністю.

При цьому, строк звернення до суду не є пропущеним, оскільки спірна вимога прийнята податковим органом 16 грудня 2021 року, а з позовом позивач звернувся до суду 17 лютого 2022 року після закінчення адміністративного оскарження спірної вимоги, тобто в межах строку звернення до суду.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апелянтом не доведено суду протиправності прийняття спірної вимоги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року у справі № 200/3321/22 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д.Компанієць