Постанова

від 09.10.2023 по справі 916/1747/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1747/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: - Дичко В.О., за посвідченням;

від Одеської міської ради Асташенкова О.І., в порядку самопредставництва;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м. Одеса Нікітіна Г.Е., на підставі ордера, Балановський О.Л., в порядку самопредставництва;

від Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса - Ярошенко Г.Ю., в порядку самопредставництва.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Шаратов Ю.А., повний текст рішення складено 10.07.2023 року

у справі №916/1747/22

за позовом: Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси, м.Одеса в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+», м. Одеса

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у розмірі 820 291 грн. 95 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2022 року Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» у якому просив суд стягнути з відповідача на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки без належних правових підстав у розмірі 820 291 грн. 95 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, посилаючись на підставність представництва ним інтересів держави в особі Одеської міської ради, зазначив, що відповідач, який є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 6701 кв. м, що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/1, без достатньої правової підстави користується земельною ділянкою, кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, яка належить Одеській міській раді на праві комунальної власності, з огляду на що з останнього належить стягнути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності у зазначеному вище розмірі, оскільки у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокус+", м. Одеса з моменту набуття права власностi на нежитлову будiвлю складу до теперішнього часу право власності на вказану вище земельну ділянку не виникло.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 (суддя Шаратов Ю.А.) позовні вимоги прокурора задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фокус+ на користь Одеської міської ради 348 660 грн. 42 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що, враховуючи факт сплати відповідачем земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:50:004:0023 у розмірі 471631 грн. 53 коп., заявлена прокурором сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою потребує зменшення на зазначену вище суму сплаченого податку.

Відтак, на переконання суду першої інстанції, позовні вимоги прокурора у даному разі потребують часткового задоволення, оскільки доведеними є такі вимоги на суму 348660 грн. 42 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, прокурор, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини, низку матеріальних норм та правові позиції суду касаційної інстанції, вважає, що несплата фактичним землекористувачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фокус+» орендної плати за використання землі грубо порушує інтереси Одеської міської ради, оскільки спричиняє ненадходження до місцевого бюджету передбачених земельним та податковим законодавством коштів, а тому має наслідком недофінансування місцевого бюджету і неналежну реалізацію місцевих програм.

В той же час, на переконання прокурора, в жодній податковій декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» з плати за землю за 2020-2022 роки та жодному платіжному дорученні Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» за 2020-2023 роки, що враховані судом під час ухвалення рішення, не зазначені адреса спірної земельної ділянки та її кадастровий номер, за яку відповідачем сплачувався земельний податок.

Крім того, як зазначив прокурор, площа земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/1, яка має кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, становить 7 000 кв.м (0,7 га), проте така площа в податкових деклараціях Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» також відсутня.

Тобто, прокурор вважає, що відповідачем кожного місяця було сплачено суму земельного податку у розмірі 34073 грн. 77 коп. за три невстановлені земельні ділянки, проте чи сплачувався Товариством податок за використання спірної земельної ділянки встановити неможливо.

Також, на думку прокурора, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення належним чином не дослідив розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого земельного податку за відповідну земельну ділянку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22, справу призначено до судового розгляду.

25.09.2023 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача у справі надійшов відзив (вх. №2357/23/Д3), у якому Товариство з обмеженою відповідальністю Фокус+ просило суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, відповідач, заперечуючи проти доводів прокурора, викладених ним в апеляційній скарзі, та, наполягаючи на невірному розрахунку безпідставно збережених коштів позивачем, вказав, що прокурором не надано суду належних доказів на підтвердження того, що відповідач користується земельною ділянкою розміром 0,7 га, а саме, не здійснювалось обстеження земельної ділянки на встановлення фактичної її площі, до позову не надавалось будь-яких графічних матеріалів або технічної документації з цього приводу.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи та заперечення з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Одеської міської ради та Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради підтримали доводи та вимоги прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі, просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала щодо вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві, просила суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 в оскаржуваній частині не потребує скасування або зміни, з огляду на таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

15.05.2008 року між Фізичною особою - підприємцем Хмурківським Сергієм Івановичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фокус+» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В., за умовами п. 1.1. якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно нежитлову будівлю складу, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/1, що має загальну площу 6701 кв.м. та в цілому складається з будівлі літ «Т-Ш», розміщену на земельній ділянці площею 7930 кв.м.

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.05.2008 року №18981308 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус+» на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2008 року є власником 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 21819496 - нежитлової будівлі складу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Головатого отамана, 73/1.

14.08.2023 року Приватним підприємством Коло друзів на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус+» було складено Технічний паспорт на нежитлову будівлю складу, загальною площею 6701 кв.м. розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/1.

З листа Департаменту земельних ресурсів від 13.08.2021 року № 01-19/382 вбачається, що рішенням Одеської міської ради від 17.12.2013 року № 4293-VI Товариству з обмеженою відповідальністю «Фокус+» було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,7000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 73/1, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі складу. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110137600:50:004:0023) до Департаменту не надходив. Рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду Одеською міською радою не приймалось. Договір оренди землі не укладався.

В доповнення до листа Департамента від 14.01.2022 року №01-19/1253, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив прокурора листом від 09.02.2022 року №01-19/1253 про те, що після отримання інформації від Головного управління ДПС в Одеській області від 26.01.2022 року щодо сплати земельного податку ним проведено розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, відповідно до яких розмір безпідставно збережених коштів станом на 01.02.2022 року, які належить сплатити відповідачу, складає 956553 грн. 05 коп.

Також з матеріалів справи судами установлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:50:004:0023 було сформовано, про що свідчать Витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 01.06.2018 року № 1097, від 01.07.2020 року №1112 та її нормативна грошова оцінка складає 6540533 грн. 64 коп.

З листа Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради від 14.07.2022 року №01-19-778 також вбачається, що для земельної ділянки площею 0,7000 га рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 року затверджено фіксовану ставку від нормативної грошової оцінки землі при визначенні орендної плати за землю в м. Одесі, яка складає 5%.

Також, в матеріалах господарської справи наявні податкові декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокус +» з плати за землю за 2020, 2021, 2022 року, з яких вбачається, що відповідачем задекларовано три земельні ділянки, серед яких земельна ділянка площею 6701 кв.м.

Крім того, судами у даній справі установлено, що на виконання обов`язку по сплаті земельного податку, відповідачем такий податок сплачувався у спірний період на загальну суму 1056625 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними документами: 34 075 грн. від 26.08.2020 року № 1079 (за липень 2020 року); 34 075 грн. від 07.09.2020 року №1092 (за серпень 2020 року); 34 075 грн. від 19.10.2020 року № 1119 (за вересень 2020 року); 34 075 грн. від 19.11.2020 року № 1134 (за жовтень 2020 року); 34 075 грн. від 17.12.2020 року № 1155 (за листопад 2020 року); 34 075 грн. від 05.02.2021 року №1194 (за грудень 2020 року); 34 075 грн. від 01.03.2021 року № 1210 (за січень 2021 року); 34 075 грн. від 18.03.2021 року № 1232 (за лютий 2021 року); 34 075 грн. від 29.04.2021 року №355 (за березень 2021 року); 34 075 грн. від 25.05.2021 року № 1274 (за травень 2021 року); 34 075 грн. від 29.06.2021 року № 1290 (за червень 2021 року); 34 075 грн. від 26.07.2021 року № 1310 (за липень 2021 року); 34 075 грн. від 27.08.2021 року № 407 (за серпень 2021 року); 34 075 грн. від 24.09.2021 року № 1347 (за вересень 2021 року); 34 075 грн. від 13.10.2021 року № 1368 (за жовтень 2021 року); 34 075 грн. від 23.11.2021 року №1399 (за листопад 2021 року); 34 075 грн. від 29.12.2021 року № 463 (за квітень 2021 року); 34 075 грн. від 28.01.2022 року № 1444 (за квітень 2021 року); 34 075 грн. від 23.02.2022 року № 1474 (за січень 2022 року); 163 000 грн. від 30.12.2022 року № 1595 (земельний податок за 2022 року); 153 200 грн. від 30.12.2022 року № 569 (земельний податок за 2022 року); 63 000 грн. від 30.12.2022 року № 568 (земельний податок за 2022 року).

Інших належних та допустимих доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин, зокрема, документів на підтвердження права користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності та доказів на виконання обов`язку останнього по сплаті орендної плати, тощо, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь Одеської міської ради суми 820 291 грн. 95 коп., нарахованої останньою за користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Фокус+" земельною ділянкою, кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, загальною площею 0,7000 га, без належної правової підстави.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними прокурором в апеляційній скарзі та погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Оскільки у даному разі прокурором рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 оскаржується лише в частині відмови суду у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі 471631 грн. 53 коп., висновки щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фокус+ на користь Одеської міської ради 348 660 грн. 42 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України судовою колегією не переглядаються, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі ст. 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку на якій розміщене це нерухоме майно, в зв`язку з чим немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Так, кондикційними зобов`язаннями є зобов`язання, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.05.2008 року № 18981308, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус+» на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2008 року є власником 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 21819496 - нежитлової будівлі складу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Головатого отамана, 73/1.

Також судами у даній справі установлено та не заперечується сторонами, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус+», як власник нерухомого майна - нежитлової будівлі складу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Головатого отамана, 73/1 фактично є користувачем земельної ділянки комунальної власності, розташованої за вказаною вище адресою, кадастровий номер 5110137600:50:004:0023, загальною площею 0,7000 га, проте, користується нею без належних правових підстав, тобто без укладеного належним чином договору оренди.

Відтак, судова колегія зазначає, що відповідач із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому, з дати формування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, у нього виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою відповідні кошти власнику земельної ділянки, на якій розміщено нерухоме майно.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Фокус+» є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, яке без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, останнє зобов`язане повернути кошти власникові земельної ділянки за фактичне користування земельною ділянкою на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було правомірно висновано судом попередньої інстанції та вирішено, що у зв`язку із тим, що фактичним користувачем у спірний період вже було сплачено земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, яке належить йому на праві приватної власності, такі оплати мають бути виключені із загальної нарахованої позивачем суми заборгованості за фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою комунальної власності.

Проте, звертаючись до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, прокурор з позицією суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог не погодився та вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фокус+» не доведено факту плати за землю за 2020-2022 роки за користування спірною земельною ділянкою, оскільки у наданих ним суду документах жодного підтвердження, як то адреси спірної земельної ділянки, її кадастровий номер, тощо, немає. На думку прокурора, позиція відповідача у цьому випадку неправомірно врахована судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішенні, що є підставою для його часткового скасування.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Так, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Так, з матеріалів господарської справи судами установлено, що у період з 2020 по 2022 роки відповідачем подавались податкові декларації з плати за землю (земельний податок та / або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), з яких вбачається, що відповідачем декларувався земельний податок за земельну ділянку площею 6701 кв.м., що узгоджується з площею земельної ділянки, розташованої під нежитловою будівлею складу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Головатого отамана, 73/1.

Тобто, зважаючи на факт сплати відповідачем земельного податку за частину земельної ділянки, яку останній використовує без належної правової підстави, судова колегія виснує, що судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про те, що сума нарахованих безпідставно збережених коштів позивачем потребує зменшення на суму загальних платежів користувача, оплачених ним в якості земельного податку за земельну ділянку, яка знаходиться безпосередньо під об`єктом нерухомого майна.

Відтак, судова колегія, переглянувши арифметичний пропорційний розрахунок суду першої інстанції щодо суми заборгованості відповідача перед Одеською міською радою за використання ним земельної ділянки без належних правових підстав, вважає його математично вірним, з огляду на що, саме сума у розмірі 348660 грн. 42 коп. належна до стягнення з відповідача на користь Ради.

При цьому, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимого апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не бачить жодних перешкод для застосування розрахунку, здійсненого судом першої інстанції щодо належної до сплати суми заборгованості відповідача за використання спільної земельної ділянки без належної правової підстави, оскільки такий розрахунок, здійснений на підставі наявних у матеріалах справи податкових декларацій та відповідних оплат з боку відповідача не суперечить вимогам закону, є раціональним і справедливим.

З огляду на вказане, та те, що прокурором жодним чином ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не спростовано факту відсутності оплати відповідача земельного податку за земельну ділянку площею 6701 кв.м., розташованої під нежитловою будівлею складу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Головатого отамана, 73/1, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку, його доводи, викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а зводяться лише до незгоди з прийнятим місцевим господарським судом судовим рішенням, що не може слугувати для його скасування або зміни в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав правомірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правильність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи прокурора, зазначені ним в апеляційній скарзі є такими, що не приймаються колегією суддів до уваги.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Тобто, рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, а саме, з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, з огляду на що підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1747/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 09.10.2023 року.

Повний текст постанови складено та підписано 10 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Г.П. Разюк Н.М. Принцевська