Постанова

від 09.10.2023 по справі 916/256/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/256/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2023, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 10.07.2023,

у справі №916/256/23

за позовом: Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс"

про стягнення 124 333,24 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 р. Фізична особа-підприємець Донець Григорій Іванович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 124333,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданої позивачем послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні на підставі підписаної між сторонами заявки на перевезення №221104 від 29.10.2022.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 21.02.2023 відкрито провадження у справі №916/256/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.07.2023 у справі №916/256/23 (суддя Бездоля Д.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю; судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем факту укладення між сторонами у спірних правовідносинах договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Донець Григорій Іванович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2023 у справі №916/256/23 та задовольнити позов.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що сукупність поданих позивачем до місцевого господарського суду належних доказів, а саме: заявка на перевезення, матеріали листування сторін та накладна CMR, підтверджують існування між сторонами договірних правовідносин щодо перевезення вантажу у міжнародному сполученні, між тим відповідач, який погодив вартість послуги з перевезення, будучи недобросовісним експедитором, безпідставно ухиляється від виконання прийнятих на себе зобов`язань з оплати цієї послуги. Водночас, за твердженням апелянта, існування певних неістотних розбіжностей у відомостях, відображених у заявці на перевезення та у транспортній накладній, жодним чином не вплинуло на якість наданої позивачем послуги і не суперечить очікуваним відповідачем результатам господарської операції - доставки вантажу визначеному одержувачу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2684 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (124333,24 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.08.2023 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 29.08.2023.

04.09.2023, тобто з пропуском встановленого судом строку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" засобами поштового зв`язку звернулося до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу б/н від 04.08.2023 (вх.№2268/23/Д5 від 07.09.2023), в якому просить поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та залишити без задоволення апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2023 у справі №916/256/23.

В силу частини першої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Положеннями частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин першої, другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на викладене, колегія суддів наголошує на тому, що строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, у той час як поновленню такий строк не підлягає, а тому клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не підлягає задоволенню.

Отже, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" на апеляційну скаргу б/н від 04.08.2023 (вх.№2268/23/Д5 від 07.09.2023) залишається без розгляду, у зв`язку з чим Південно-західний апеляційний господарський суд не надає оцінку викладеним у ньому доводам.

Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.

14.09.2023 до суду апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу б/н від 09.08.2023 (вх.№2268/23/Д6 від 14.09.2023).

В подальшому 28.09.2023 апелянт подав до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування інформації б/н від 27.09.2023 (вх.№3114/23 від 28.09.2023).

Враховуючи те, що клопотання про витребування інформації б/н від 27.09.2023 (вх.№3114/23 від 28.09.2023) подане Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/256/23, а також те, що позивач не порушував питання про продовження вказаного процесуального строку, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення вищенаведеного клопотання без розгляду.

Крім того, колегія суддів вбачає, що до апеляційного господарського суду надійшли письмові звернення Фізичної особи-підприємця Горлова Ігоря Юрійовича б/н та б/д (вх.№2268/23/Д1 від 26.07.2023) і Фізичної особи-підприємця Бузька Дмитра Олеговича б/н та б/д (вх.№2268/23/Д2 від 26.07.2023), які колегією суддів залишаються без розгляду, оскільки вони подані особами, що не залучені до участі у даній справі.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту існування між сторонами договірних правовідносин щодо перевезення вантажу у міжнародному сполученні та виконання позивачем послуг з перевезення для відповідача на заявлену до стягнення суму грошових коштів Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем до суду першої інстанції було подано:

-заявку на перевезення №221104 від 29.10.2022, в якій зазначено наступні відомості: перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкара транс"; замовник - Фізична особа-підприємець Донець Григорій Іванович; дата та час завантаження - 29.10.2022; місце завантаження та місце замитнення - Україна, Кіровоградська обл., смт Пантаївка; місце розвантаження - Болгарія, м. Русе, Bulmarket DM; місце розмитнення - Болгарія, м. Русе, MP Rristanishte; найменування вантажу - насіння соняшнику; вага вантажу - 20512 тон; номер автомобіля - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; водій - Кваша Олександр; вартість послуг перевезення та форма оплати - 3400 доларів США; строк оплати - до 30.11.2022;

-міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 29.10.2022, згідно з якою Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем, як перевізником, виконано перевезення вантажу - насіння соняшнику у кількості 20562 кг; відправник вантажу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експорт Продакшн Україна"; місце та дати завантаження вантажу - м. Одеса, Україна, 29.10.2022; отримувач вантажу - Astra Bioplant EOOD, 23, Bulgaria Str. 7060 Silvo Pole, Bulgaria VAT BG 117650594; місце розвантаження - Bulgaria, Ruse; номер автомобіля - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; дата отримання вантажу - 24.11.2022;

-акт огляду переписки ФОП Донець Г.І. у VoIP-застосунку Viber та дослідження Інтернет ресурсів і документів, складений скликаною позивачем комісією у складі: директора Приватного підприємства "Кіровоградмеблі" - Глинського М.Я., директора Приватного підприємства "Транссила" - Савченка В.В. та водія Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича - Луцаєвського Л.П., в якому зафіксовано, що вказаною комісією здійснено огляд переписки, яка здійснювалась у застосунку Viber від імені позивача з абонентами з акаунтами "Анкара Транс Алексей" та "Алексей Анкара Транс", внаслідок чого встановлено, зокрема, наступні обставини: договірні відносини з виконання міжнародних перевезень почали формуватися між сторонами 29.04.2022; протягом 2022 року за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" позивач виконав щонайменше 6 перевезень, з яких 4 перевезення підтверджені накладними CMR; 27.10.2022 між сторонами формуються договірні відносини щодо виконання перевезення за маршрутом смт Пантаївка (Олександрівський р-н, Кіровоградська обл.) - м. Русе (Болгарія), у зв`язку з чим позивач надає відомості про транспортні засоби та водія, що будуть залучені до виконання цього перевезення; 29.10.2022 складено міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR); 22.11.2022 існуючі між сторонами договірні відносини оформлені у вигляді заявки на перевезення, у якій погоджено вартість послуг та порядок оплати;

-роздруківку з веб-сайту "lardi-trans.com", відповідно до якої на даному сайті зареєстроване Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" (ЄДРПОУ: 40723733; місцезнаходження - м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, 103; вид діяльності - вантажні перевезення; дата реєстрації на сайті - 10.06.2021, дата останнього відвідування сайту - 29.05.2023; контакти - ОСОБА_1 , телефон: НОМЕР_3 ;

-роздруківку листування у додатку - месенджері "Viber", що, за твердженням позивача, здійснювалось між ним та абонентом номеру телефону НОМЕР_3 , який позивачем названий як "Алексей Анкара Транс", у період з 29.04.2022 по 08.09.2022 (не містить жодних погоджень щодо спірного перевезення);

-роздруківку листування у додатку - месенджері "Viber", що, за твердженням позивача, здійснювалось між ним та абонентом номеру телефону НОМЕР_4 , який позивачем названий як "Анкара Транс Алексей", розпочалось з 27.10.2022 і містить відомості щодо водія ОСОБА_2 з завантаженням додатку "техпаспорта ВА5369ВІ_ВА7913ХР", а також файл у PDF форматі з назвою "заявка фоп донець" та, як наголошує позивач, саме в цей спосіб він отримав від відповідача заявку на перевезення №221104 від 29.10.2022;

-міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 04.05.2022, від 13.05.2022 та від 11.08.2022, які, за твердженням позивача, підтверджують обставину тривалих правовідносин між сторонами (вказані накладні не містять даних щодо відповідача, а заявки, які б підтвердили здійснення відповідачем замовлення перевезень за цими накладними, у матеріалах справи відсутні).

Крім того, у матеріалах справи містяться витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс", згідно з якими в якості інформації для здійснення зв`язку з даною юридичною особою значиться номер телефону НОМЕР_5 .

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 124333,24 грн заборгованості з оплати вартості послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні на підставі підписаної між сторонами заявки на перевезення №221104 від 29.10.2022.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту укладення між сторонами у спірних правовідносинах договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України, яка узгоджується із положеннями статті 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (частина перша статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується з юридично значущих фактів, які визначаються виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

З огляду на те, що відповідачем заперечується факт існування у нього заборгованості за перевезенням на підставі заявки на перевезення №221104 від 29.10.2022 та міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 29.10.2022, яка була заявлена Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем до стягнення у даній справі, апеляційний господарський суд вважає за необхідне першочергово встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності). Відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за відповідним правочином, зміст таких операцій та вартість відповідних послуг (у випадку їх надання).

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

В силу частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом погодження заявки, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сама по собі заявка не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки остання свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Частинами одинадцятою-тринадцятою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст поданої позивачем до суду першої інстанції міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 29.10.2022 жодним чином не підтверджує факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні саме відповідачу, оскільки у вказаному первинному документі відсутні відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" (відповідач не значиться ні відправником, ні отримувачем вантажу). Жодних посилань на здійснення позивачем відповідного перевезення саме на виконання отриманої від відповідача заявки у вищенаведеній накладній не міститься.

Колегія суддів також наголошує на відсутності у матеріалах справи жодних доказів існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс" договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експорт Продакшн Україна" (вантажовідправник) або Компанією "Astra Bioplant EOOD" (вантажоотримувач).

Водночас, позивач, на якого процесуальним законом покладено обов`язок доказування обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти, що стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, та, як наслідок, мав врахувати доказову силу міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 29.10.2022 в контексті відсутності в ній жодних ідентифікуючих ознак, які б свідчили про надання Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем послуг з перевезення вантажу за замовленням відповідача. Однак, позивач не надав до Господарського суду Одеської області доказів вжиття ним заходів, спрямованих на збирання документів/інформації в обґрунтування власної правової позиції, зокрема, доказів звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкара транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорт Продакшн Україна" та Компанії "Astra Bioplant EOOD" з запитами на отримання інформації щодо існування між ними правовідносин, які зумовили організацію перевезення вантажу за вказаною вище накладною, як і не звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про витребування таких доказів (інформації), між тим в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, заявка на перевезення №221104 від 29.10.2022 та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 29.10.2022 містять низку розбіжностей, а саме: відмінні місце завантаження, кількість тари та вага вантажу. При цьому, за твердженням позивача, зазначена накладна була оформлена 29.10.2022, у той час як відповідна заявка була підписана останнім лише 22.11.2022 (після її отримання від відповідача у додатку - месенджері Viber), однак Фізичною особою-підприємцем Донець Григорієм Івановичем взагалі не надано жодних обґрунтованих пояснень щодо причин, з яких така заявка була прийнята та підписана останнім без будь-яких заперечень, зауважень або без здійснення коригування розбіжностей, які виникли між накладною та заявкою, хоча позивач, як перевізник, безумовно був обізнаний про існування таких розбіжностей.

Зміст поданих позивачем матеріалів листування сторін у застосунку-месенджері Viber не підтверджує факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 29.10.2022.

Посилання Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича на існування між сторонами тривалих правовідносин апеляційним господарський судом до уваги не приймається, оскільки, з огляду на предмет доказування у цій справі, відповідні обставини не мають значення для вирішення даного спору, тим більше, що часовий вимір договірних правовідносин не впливає на необхідність підтвердження здійснення господарської операції належними первинними документами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність позивачем факту надання відповідачу послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 29.10.2022, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 03.07.2023 у справі №916/256/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Донець Григорія Івановича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2023 у справі №916/256/23 - без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Донець Григорія Івановича.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.10.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук