Постанова

від 27.09.2023 по справі 908/1210/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1210/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Чередка А.Є., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Москаленко Д.Ф., адвокат (поза межами суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 (суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя, повний текст якої підписаний 19.06.2023), у справі №908/1210/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Променерго-Інновація (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 82, ідентифікаційний код 38461224)

до відповідача: Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя (69013, м.Запоріжжя, вул. Блакитна, буд. 4, ідентифікаційний код 01130561)

про стягнення 654403,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМЕНЕРГО-ІННОВАЦІЯ з позовом до Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя про стягнення 654403,14 грн., з яких: 226418,72 грн. пеня за період з 30.03.2022 по 24.08.2022, 50975,37 грн. 3% річних за період з 15.02.2022 по 30.03.2023, 377009,05 грн. інфляційні втрати за період з березня 2022 року по лютий 2023 року.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду №17 від 12.07.2021. Нормативно-правовим обґрунтуванням позову визначені ст. ст. 16, 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 позов задоволено.

Стягнуто з Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Променерго-Інновація пеню у розмірі 226 418,72 грн., втрати від інфляції у розмірі 377 009,05 грн., 3 % річних у розмірі 50 975,37 грн., судовий збір у розмірі 9 816,05 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Комунальне підприємство Міжнародний аеропорт Запоріжжя, в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

Зокрема, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022/2022-02-24 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі по тексту - Указ) на території України було введено воєнний стан, який неодноразово подовжувався, в тому числі на період спірних відносин.

Листом № 2024/02.0-7.01 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Лист розміщено на сайті Торгово-промислової палати України в мережі інтернет за посиланням https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf.

24 лютого 2022 року Державним підприємством обслуговування повітряного руху України прийнято рішення про закриття повітряного простору України та призупинено надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі (відповідне повідомлення оприлюднено на сайті державного підприємства в мережі Інтернет за посиланням: https://uksatse.ua/index.php?act=PartCODE=247id=772).

Зазначені обставини є загальновідомими та в силу ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказування.

Відповідач по справі КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» засноване на власності територіальної громади м. Запоріжжя; засновником підприємства є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; майно Підприємства є власністю територіальної громади міста Запоріжжя і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.п. 1.2., 5.2. Статуту підприємства).

Нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами. Така позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14.

Починаючи з 15 січня 2022 року оператори авіаліній фактично припинили користуватися послугами КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», у зв`язку з чим на рахунках відповідача у період з 15.02.2022 по 31.03.2023 були відсутні грошові кошти від провадження власної господарської діяльності, оплата зобов`язань із виплати заробітної плати, податків, зборів, обов`язкових платежів та господарських зобов`язань, строк виконання яких настав, здійснювалася за рахунок бюджетних коштів, що підтверджується довідкою №127/5/1-2023 від 05.05.2023.

Відповідно до наказу «Про простій під час військового стану» № 80 від 25.02.2022 на підприємстві з 26.02.2022 оголошено простій, у зв`язку з чим підприємство фактично припинило свою господарську діяльність.

Приймаючи до уваги, що основним видом діяльності КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» є допоміжне обслуговування авіаційного транспорту (що підтверджується відомостями із ЄДРПОУ - вид діяльності за КВЕД-2010:52.23), у результаті закриття повітряного простору України відповідач повністю був позбавлений можливості провадити свою господарську діяльність, взагалі отримувати будь-який прибуток та, як наслідок, своєчасно виконувати договірні зобов`язання.

Крім того, введення військового стану призвело до фактичного переходу майна відповідача під контроль військових підрозділів та повністю унеможливило провадження відповідачем господарської діяльності, та, як наслідок, проведення розрахунків із позивачем, призвело до накопичення боргів, економічної та фінансової стагнації підприємства.

З урахуванням наведених обставин відповідач вважає заявлені позовні вимоги про стягнення за Договором підряду № 17 від 12.07.2021 року 654403,14 грн., з яких: 226418,72 грн. пеня за період з 30.03.2022 по 24.08.2022, 50975,37 грн. 3% річних за період з 15.02.2022 по 30.03.2023, 377009,05 грн. інфляційні втрати за період з березня 2022 року по лютий 2023 року такими, що не підлягають задоволенню.

Вважає, що при вирішенні судом питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, повинен враховуватися не лише факт наявності чи відсутності сертифікату ТПП як документального доказу, а й наявність форс-мажорної обставини (війна є такою, відповідно до ст. 14-1 ЗУ Про ТПП), а також додатково мають враховуватись конкретні заходи (чи події), які були впроваджені на час воєнного стану, неможливість виконання стороною своїх конкретних зобов`язань, і причинно-наслідковий зв`язок між ними. У даній справі таким заходом є рішення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про закриття повітряного простору України.

Звертає увагу, що виконання безпосередньо відповідачем дій, встановлених п.п. 9.2.,9.3 Договору підряду № 17 від 12.07.2021 було неможливим в силу тих самих форс-мажорних обставин, пов`язаних із введенням військового стану в Україні внаслідок агресії Російської Федерації проти України. При цьому, на початку вторгнення ТПП тимчасово призупинила свою діяльність із засвідчення форс-мажорних обставин, хоч і видала загальний лист № 2024/02.0-7.01 від 28.02.2022. Більше того, відповідно до інформації на офіційному сайті ТПП при видачі сертифікату палата вимагає надання доказів попереднього повідомлення контрагента, тож такі положення і в звичайних обставинах були б неможливими до виконання.

Тому вважає, що суд першої інстанції прийшов до формального висновку про невиконання п.п. 9.2, 9.3 Договору підряду № 17 від 12.07.2021 відповідачем, при цьому не надав належної оцінки ряду доказів, які у своїй сукупності свідчать про неможливість виконання відповідачем відповідних договірних зобов`язань.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи відповідача такими, що не заслуговують на увагу, зазначає, що заборгованість за договором № 17 від 12 липня 2021 року сплачено Відповідачем лише 31.03.2023, у результаті набрання рішення суду у справі №908/969/22 законної сили, після апеляційного розгляду. Тому, акцентує увагу суду, що погашення заборгованості здійснено Відповідачем не добровільно, а як наслідок виконання рішення суду. При цьому, сплата заборгованості підтверджує визнання Відповідачем її наявності. А тому, відповідно до ст. 625 ЦК України були всі підстави для нарахування 3% річних за весь час наявності заборгованості та інфляційних витрат до моменту виконання рішення суду у повному обсязі, а також пені.

Вказує, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-п, постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Звертає увагу, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Стверджує, що обов`язок Відповідача з оплати за поставлений товар сплинув ще 15.02.2022, тобто до початку збройної агресії Російської Федерації проти України та введенням, у зв`язку з цим, воєнного стану в Україні з 24.02.2022. Отже, вважає, що Відповідач (Апелянт) мав всі можливості погасити заборгованість вчасно та добровільно. Саме тому, враховуючи цей факт, а також встановлення судом по справі №908/969/22 законності стягнення штрафних санкцій, через прострочення виконання грошових зобов`язань, у Позивача були всі підстави для нарахування 3% річних за весь час наявності заборгованості та інфляційних витрат до моменту виконання рішення суду у повному обсязі, а також пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Чередко А.Є., Орєшкіна Е.В.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 14.07.2023 здійснено запит матеріалів справи №908/1210/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

21.07.2023 матеріали справи №908/1210/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 у справі №908/1210/23; розгляд справи призначено у засіданні на 27.09.2023; сторонам наданий строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.

03.08.2023 від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.09.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1210/23 у зв`язку з відставкою судді Орєшкіної Е.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023, справу №908/1210/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

12.07.2021 між Комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променерго-Інновація" (підрядник) укладено договір підряду № 17 (надалі договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручив, а підрядник, відповідно до умов цього договору, зобов`язався на свій ризик, власними і залученими силами, засобами і способами, виконати додаткові будівельні роботи по об`єкту: Капітальний ремонт фасаду будівлі, приміщень і покрівлі будівлі аеровокзалу (VIP-корпус) в м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4 (коригування) 1-й та 4-й пускові комплекси (надалі роботи) на основі Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, відповідно до затвердженої проєктно-кошторисної документації, діючих норм і стандартів, здати у встановлені цим договором строки; замовник зобов`язався прийняти закінчені роботи та оплатити їх відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна договору є динамічною і складає 1 630 872,60 грн.

Умови договору, в тому числі загальна вартість робіт, може бути змінена у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі та відповідно до п. п. 2.5, 2.6 договору (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 4.2.1 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (ф. КБ-3), які складаються підрядником та подаються для підписання замовнику.

За умовами п. 6.2.7 договору замовник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплатити кошти за виконані роботи відповідно до умов договору.

Згідно п. 8.9 договору за несвоєчасну оплату виконаних за договором робіт, з вини замовника, останній сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 12.1 договору).

Додатковими угодами №1 від 30.07.2021 та №2 від 30.09.2021 були внесені зміни в п. 5.2 договору щодо строку виконання робіт та викладений в новій редакції додаток №2 Календарний графік виконання робіт.

На виконання умов договору між сторонами були підписані без зауважень та заперечень наступні документи:

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3) від 16.12.2021 за грудень 2021 року на суму 1 516 382,26 грн;

- акт № 1 від 16.12.2021 приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-2в) за грудень 2021 року на суму 150 254,35 грн; акт № 2 від 16.12.2021 приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-2в) за грудень 2021 на суму 1 218 593,66 грн; акт № 3 від 16.12.2021 приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма КБ-2в) за грудень 2021 на суму 147 534,24 грн.

Всього позивачем були виконані роботи на загальну суму 1 516 382,26 грн.

Відповідач за виконані роботи не розрахувався, у зв`язку з чим позивач надіслав йому лист-претензію від 23.02.2022 № 311/02 щодо оплати заборгованості за договором № 17 від 12.07.2021 в сумі 1 516 382,26 грн.

Відповіді на претензію матеріали справи №908/969/22 не містять.

Невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати за виконані роботи стало підставою для звернення з цим позовом до суду про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 1 516 382,26 грн, пені за період прострочення з 14.02.2022 по 24.02.2022 в сумі 9 139,84 грн, інфляційних втрат за період прострочення з 14.02.2022 по 24.02.2022 в сумі 24 262,12 грн..

З цих підстав Товариство з обмеженою відповідальністю "Променерго-Інновація" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" на свою користь 1 516 382,26 грн боргу, 9 139,84 грн пені, 24 262,12 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №17 від 12.07.2021 в частині оплати виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 у справі №908/969/22 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променерго-Інновація" 1 516 382 грн. 26 коп. основного боргу, 24 262 грн. 12 коп. інфляційних втрат, 8 308 грн. 94 коп. пені, 23 234 грн. 30 коп. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано обґрунтованістю та правомірністю заявлених позовних вимог в задоволеній судом частині та безпідставністю нарахування позивачем пені в сумі 830,90 грн за 14.02.2022 (останній день для розрахунку відповідача).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.03.2023 № 908/969/22 рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 у справі №908/969/22 в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 24 262,12 грн скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Викладено абзац 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 у справі №908/969/22 в наступній редакції:

Стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променерго-Інновація" борг в сумі 1 516 382,26 грн, пеню в сумі 8 308,94 грн, судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 22 870,37 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 у справі №908/969/22 залишено без змін.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Променерго-Інновація" на користь Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 3 721,50 грн.

Видачу наказів на виконання цієї постанови доручено Господарському суду Запорізької області.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 у справі №908/969/22.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач у цій справі стверджує, що фактично рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 у справі №908/969/22 виконано боржником 31.03.2023.

З урахуванням умов пункту 8.9 договору та з огляду на положення ст.ст.599, 625 ЦК України, позивачем заявлені позовні вимоги у цій справі (№908/1210/23) та поданий відповідний позов до Господарського суду Запорізької області.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, господарський суд виходив з того, що порушення виконання зобов`язання відповідача з оплати заборгованості за договором підряду встановлене та доведене судовими рішеннями у справі №908/969/22, на виконання якого виданий наказ, який, в свою чергу, виконаний в примусовому порядку лише 31.03.2023. Оскільки порушення зобов`язання мало місце, то є обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період (з моменту, що не охоплений рішенням у справі №908/969/22, до фактичного виконання рішення суду). При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який регламентований § 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору підряду, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містіться і в Господарському кодексі України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Як правильно встановив господарський суд, прострочення відповідачем виконання зобов`язання по оплаті за договором підряду № 17 від 12.07.2021 починається з 15.02.2022, що встановлено у рішенні Господарського суду Запорізької області від 03.11.2022 по справі № 908/969/22.

Позивачем за період з 15.02.2022 по 30.03.2023 нараховано 3% річних в розмірі 50 975,37 грн. та інфляційні нарахування за період з березня 2022 по лютий 2023 включно на суму 377 009,05 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, суд правомірно дійшов до висновку, що вони є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства, арифметично правильними, тому з відповідача підлягає стягненню 3% річних за період з 15.02.2022 по 30.03.2023 включно у розмірі 50 975,37 грн. та інфляційні втрати за період з березня 2022 по лютий 2023 включно на суму 377 009,05 грн., які підставно стягнуті судом першої інстанції.

Оскільки вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19), то наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, відтак, на них не розповсюджується норма ст.617 ЦК України, про що наголошує апелянт. Тому, в цій частині доводи апеляційної скарги відхиляються.

Згідно з п. 8.9 договору за несвоєчасну оплату виконаних за договором робіт, з вини замовника, останній сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

На підставі пункту 8.9 договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період за період з 30.03.2022 по 24.08.2022 у розмірі 226 418,72 грн.

Оскільки вказаний розрахунок пені за прострочення виконання зобов`язання відповідає вимогам чинного законодавства та не містить арифметичних помилок, то господарським судом задоволено вимоги в цій частині, зокрема по стягненню пені у розмірі 226 418,72 грн.

При цьому, не взяті до уваги доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин які завадили йому вчасно виконати зобов`язання.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у відзиві на позов відповідач наголосив, що невиконання умов договору в частині оплати, сталося через настання форс-мажорних обставин, а саме військового вторгнення РФ, що відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні вважається форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлювало своєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, та посилався на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини.

Листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, суд першої інстанції зауважив, що вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Так, Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Встановивши, що матеріали справи не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за договором підряду № 17 від 12.07.2021, а договірні зобов`язання, які виникли між сторонами на підставі договору підряду № 17 від 12.07.2021, мали місце у 2021 році, тому обов`язок відповідача з оплати сплинув 15.02.2022, тобто до виникнення обставин, на які посилається відповідач, як на підставу форс-мажорних обставин, судом відхилені відповідні доводи відповідача.

В той же час, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд встановив, що з 24.02.2022 повітряний простір України закритий, надання аеронавігаційного обслуговування припинено та не здійснюється.

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України на своєму офіційному сайті https://uksatse.ua/ 24 лютого 2022 року офіційно повідомило про закриття повітряного простору України у зв`язку з військовим вторгненням Російської Федерації. Надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України призупинено.

КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя засноване на власності територіальної громади м. Запоріжжя; засновником підприємства є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; майно підприємства є власністю територіальної громади міста Запоріжжя і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.п. 1.2., 5.2. Статуту).

З 26.02.2022 згідно із наказом Про простій під час військового стану № 80 від 25.02.2022 на підприємстві оголошено простій, у зв`язку із чим підприємство фактично припинило свою господарську діяльність.

Відповідно до довідки № 127/5/1-2023 від 05.05.2023 в період з 15.02.2022 по 31.03.2023 на банківських рахунках КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя були відсутні грошові кошти від провадження власної господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 9.2., 9.3., 9.5. договору передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 3 днів з дати їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі та надати відповідні підтверджуючі документи (сертифікат ТПП або іншого уповноваженого органу).

Таким чином, судом правильно зазначено, що відповідач не дотримався умов договору про повідомлення контрагента щодо настання форс-мажорних обставин і зобов`язання мало бути виконано до їх настання, але судом першої інстанції встановлені виключні обставини, за яких відповідач, хоча і з порушенням, не мав можливості взагалі виконати грошове зобов`язання.

Так, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- станом на час вирішення спору судом сума основного боргу у розмірі 1 516 382,26 грн, є погашеною відповідачем у повному обсязі; отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем;

- у примусовому порядку відповідачем за рішенням суду у справі №908/969/22 також сплачено пеню в сумі 8 308,94 грн;

- у даній справі позивачем заявлені до стягнення і в повному обсязі задоволені вимоги щодо інфляційних втрат в сумі 377 009,05 грн та відсотків річних в сумі 50 975,37 грн, які мають компенсаційний характер за використання коштів боржником;

- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- відповідач з 24.02.2022 і по теперішній час не може здійснювати господарську діяльність, а відтак, не має можливості взагалі отримувати будь-які прибутки.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, господарський суд мав всі вихідні дані для віднесення даного випадку до виключного, за якого можливе зменшення судом розміру нарахованих штрафних санкцій.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає можливим зменшити пеню у даному випадку на 70%, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 67 925 грн. 62 коп. (226 418,72 грн - 70%).

Таке зменшення розміру пені є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому скаргу слід задовольнити частково, змінивши рішення в частині стягнення неустойки (пені).

Оскільки зміна рішення відбулась за рахунок зменшення пені, то наведене не впливає на розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Зважаючи на наведене, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 у справі №908/1210/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 у справі №908/1210/23 в частині стягнення пені змінити, стягнувши з Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Променерго-Інновація 67 925 грн. 62 коп. пені.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 у справі №908/1210/23 залишити без змін.

Судові витрати Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її оголошення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.10.2023.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяА.Є. Чередко

СуддяТ.А. Верхогляд