Рішення

від 06.09.2023 по справі 913/116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року м.Харків Справа № 913/116/23

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши матеріали справи №913/116/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001)

до відповідача - Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» (місцезнаходження: с. Верхня Покровка, Старобільський район, Луганська обл., 92713)

про витребування майна та стягнення заборгованості

Секретар судового засідання Пришва О. О.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» (далі - СФГ «Воскресенське»), в якому просить витребувати у Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» транспортний засіб - автомобіль SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT серійний номер - TSMLYE21S00A36289 2021 р.в. та стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» заборгованість в розмірі 286948 грн 61 коп, з яких: 250996 грн 13 коп - несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування, 35952 грн 48 коп. - заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19.10.2021 між АТ «ПриватБанк» та Селянським (фермерським) господарством «Воскресенське» укладено договір фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов`язується набути у власність у Приватного підприємства «Технік-Центр» предмет(ти) лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій, та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим договором.

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 04.11.2021, який є додатком №4 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп.

Відповідно до акту прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 25.10.2021, який є додатком №5 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, банк передав, а лізингоодержувач прийняв у відповідальне зберігання майно: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп.

Однак, відповідачем не виконано зобов`язань за договором фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1 у частині оплати відшкодування частини вартості предмету лізингу та винагороди за користування предметом лізингу. У зв`язку з чим, 20.01.2023 на адресу електронної пошти лізингоодержувача лізингодавцем було надіслано повідомлення №Е.65.0.0.0/3-221220/9140 про розірвання договору фінансового лізингу.

Відтак, позивач вважає, що відповідно до п.п. 10.1, 10.1.1 договору фінансового лізингу, договір лізингу розірвано в односторонньому порядку з 23.01.2023, а майно відповідно до п. 6.1.3 договору підлягає поверненню лізингодавцю. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу у розмірі 35952 грн 48 коп та несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування у розмірі 250996 грн 13 коп.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Масловському С. В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.04.2031 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.06.2023 о 12 год. 20 хв.

У судовому засіданні 14.06.2023 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 19.07.2023 о 12 год 00 хв., яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.07.2023 повідомлено учасників справи про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 15.08.2023 о 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 15.08.2023 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.09.2023 о 10 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем не подано відзиву на позовну заяву, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2021 між АТ «ПриватБанк» (далі - лізингодавець, банк, позивач) та Селянським (фермерським) господарством «Воскресенське» (далі - лізингоодержувач, відповідач) укладено договір фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого банк зобов`язується набути у власність у Приватного підприємства «Технік-Центр» (код ЄДРПОУ 42327795) предмет(ти) лізингу (далі - майно) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (далі - додаток №1), та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим договором.

Згідно п. 1.2 договору строк лізингу - 24 місяців, що обчислюється з дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна, та який не може бути меншим одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.

Загальна вартість майна за цим договором становить 534083 грн 33 коп, ПДВ 106816 грн 67 коп, усього до сплати 640900 грн 00 коп. (п.2.1 Договору).

Як визначено у п. 2.1.1. договору загальна вартість майна за цим договором складається з: авансового платежу лізингоодержувача в рахунок викупу майна, що становить 132980 грн 00 коп (з ПДВ) та підлягає сплаті протягом 1 робочого дня з моменту підписання цього договору (пп. 2.1.1.1. договору); загальної суми лізингових платежів у частині, що йде на викуп переданого лізингоодержувачу майна, 507920 грн 00 коп. (з ПДВ), згідно з додатком № 2 до цього договору (пп. 2.1.1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2 договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються цим договором та додатком №2 до нього та включають:

- винагороди, що підлягають сплаті одноразово у день укладення цього договору: винагорода за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 50 грн 00 коп.; винагорода за обслуговування операції фінансового лізингу у розмірі 1,5% від суми, зазначеної в п. 2.1.1.2 та п. 2.1.1.1. цього договору, що становить суму 9613 грн 50 коп. (п. 2.2.1 договору);

- винагороду за користування майном у розмірі 7 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця (п. 2.2.2 договору);

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування майном складає розмір 22% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з додатком № 2 до договору (п. 2.2.3 договору);

- платежі в рахунок викупу майна, що підлягають сплаті згідно з цим договором та додатком №2 до нього (п. 2.2.4 договору);

- інші документально підтверджені витрати банку, безпосередньо передбачені та пов`язані з виконанням цього договору, що відшкодовуються лізингоодержувачем на підставі окремих рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів від дати рахунку, якщо договором або домовленістю сторін не встановлено іншого (п. 2.2.5 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено що, майно повинне бути передане лізингоодержувачу згідно акту прийому-передачі майна протягом 10 календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього договору, але не раніше дати підписання акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 4.1 договору протягом усього строку цього договору майно є власністю банка. Майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.

Банк має право вимагати повернення майна у випадках, передбачених п. 10.1 та п.10.2 цього договору (п. 6.1.3 договору).

Банк має право достроково розірвати цей договір та вимагати погашення заборгованості згідно з умовами цього договору (п. 6.1.7 договору).

Умовами пп. 7.2.8 п. 7.2 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадках, передбачених п. 10.1 та п. 10.2 цього договору, у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Лізингоодержувач зобов`язується здійснювати лізингові платежі в розмірі та строки, що зазначені в додатку 2, не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо такі зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору (пп. 7.2.13 п. 7.2 договору).

Відповідно до пп. 10.1.2 п. 10.1 договору цей договір може бути достроково розірваний за ініціативою банка в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) робочі дні, зокрема у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу або страхової премії лізингоодержувачем згідно з умовами цього договору, якщо прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Згідно з п. 10.4 договору у випадку дострокового розірвання цього договору, якщо лізингоодержувач не скористався правом дострокового викупу майна згідно п. 7.1.4 цього договору, майно повинно бути повернуто протягом 3 (трьох) робочих днів по акту прийому-передачі майна в такому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, крім випадків коли майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлено.

У п. 10.5 договору сторони дійшли згоди, що у випадку ухвалення рішення про дострокове розірвання цього договору, сторони зобов`язуються за 3 (три) робочі дні письмово повідомити одна одну про це із зазначенням причин дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору додаткових угод сторони не укладають.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань по ним (п. 11.1 договору).

Відповідно до п. 11.3 договору додаток №1 (специфікація майна), додаток №2 (графік лізингових платежів), додаток №3 (тарифи за оформлення документів), додаток №4 (акт прийому-передачі майна), додаток №5 (акт прийому майна на відповідальне зберігання) є невід`ємними частинами цього договору.

Цей договір підписано із використання кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» (п. 11.5 договору).

Специфікацією майна, яка є додатком №1 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, визначена характеристика предмету лізингу, а саме: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп.

Згідно з графіком лізингових платежів, який є додатком №2 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, загальна сума лізингових платежів, яка включає суму кредиту та суму % до погашення, складає 507920 грн 00 коп та підлягає сплаті в період з 25.12.2021 по 25.09.2023.

Відповідно до акту прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 25.10.2021, який є додатком №5 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, банк передав, а лізингоодержувач прийняв на відповідальне зберігання майно: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХА № 793010 від 02.11.2021 власником транспортного засобу SUZUKI Vitara, ідентифікаційний номер - TSMLYE21S00A36289 , рік випуску - 2021 є АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 04.11.2021, який є додатком №4 до договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1, банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп.

Вказані акти підписано сторонами із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

20.12.2022 позивач- АТ «ПриватБанк» звернувся до Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» з листом №Е.65.0.0.0/3-221220/9140 від 20.12.2022, у якому повідомив, що у зв`язку з простроченням лізингоодержувачем платежів більше ніж на 60 днів, договір фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021 є розірваним з 23.01.2023; у термін до 27.01.2023 за актом приймання-передачі необхідно повернути банку лізингове майно.

Лист від 20.12.2022 №Е.65.0.0.0/3-221220/9140 підписано кваліфікованим електронним підписом уповноваженою особою позивача та направлено 20.01.2023 на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, що вказана у п. 11.1 договору.

Відповіді від відповідача на зазначений лист позивачем не отримано, заборгованість за договором фінансового лізингу та предмет лізингу не повернуто.

Невиконання відповідачем умов договору фінансового лізингу від 19.10.2021 №LG22FLOWWOXZG-1 в частині сплати лізингових платежів та винагороди, відповідно до графіку, стало підставою для розірваного позивачем вказаного договору в односторонньому порядку, та звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 3 ст. 806 ЦК України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст.759 ЦК України).

Частиною 2 статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач зобов`язаний: 1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; 2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати лізингові платежі; 4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; 5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; 6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; 7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом. Повернення предмета договору фінансового лізингу за виконавчим написом нотаріуса здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Вчинення виконавчого напису про витребування предмета договору фінансового лізингу здійснюється нотаріусом відповідно до вимог та в порядку, встановлених главою 14 Закону України "Про нотаріат". Для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається. Договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором. Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

Частиною 7 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору.

Приписами ст. 18 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що у разі повернення лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу, у тому числі з підстав розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках, визначених договором фінансового лізингу та цим Законом, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт фінансового лізингу лізингодавцю у стані, в якому такий об`єкт було отримано від нього, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу. Якщо об`єкт фінансового лізингу повертається лізингодавцю в неналежному стані, лізингоодержувач зобов`язаний на вимогу лізингодавця в повному обсязі оплатити ремонт об`єкта фінансового лізингу або відшкодувати лізингодавцю витрати на ремонт. У разі тимчасової державної реєстрації об`єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем він повинен зняти такий об`єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об`єкт фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець, зокрема, має право: у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об`єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об`єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства; у разі відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу на вимогу лізингодавця у строки, передбачені договором фінансового лізингу, вимагати дострокову сплату розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об`єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу та/або законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач, зокрема, зобов`язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Селянським (фермерським) господарством «Воскресенське», позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав у лізинг відповідачу предмет лізингу, а саме: майно: SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289, рік випуску - 2021, вартістю 640900 грн 00 коп., що підтверджується копією акту прийому-передачі майна від 04.11.2021, який підписано сторонами без зауважень із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХА № 793010 від 02.11.2021 власником транспортного засобу SUZUKI Vitara, ідентифікаційний номер - TSMLYE21S00A36289 , рік випуску - 2021 є АТ КБ «ПриватБанк».

Проте, всупереч прийнятих на себе зобов`язань, відповідач не здійснює належним чином лізингові платежі, у зв`язку із чим за ним утворилася заборгованість за період з 02.10.2022 по 26.12.2022 у розмірі 250996 грн 13 коп. - несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування, та 35952 грн 48 коп. - заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу за період з 05.11.2021 по 01.02.2023.

Також судом встановлено, що 20.01.2023 позивач надіслав на електрону пошту відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, лист №Е.65.0.0.0/3-221220/9140 від 20.12.2022, підписаний електронним підписом уповноваженою особою банку, у якому повідомив, що у зв`язку з простроченням лізингоодержувачем платежів більше ніж на 60 днів, договір фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021 є розірваним з 23.01.2023; у термін до 27.01.2023 за актом приймання-передачі необхідно повернути банку лізингове майно.

Однак вказаний лист залишений відповідачем без відповіді, заборгованість за договором сплачена не була, предмет лізингу повернутий не був. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

За таких обставин, судом встановлено, що договір фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021 є розірваним в односторонньому порядку з 23.01.2023.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги щодо витребування у відповідача предмету лізингу зокрема ст. 387 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним; та ст. 1212 Цивільногокодексу України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Приписами ст. 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Разом з тим необхідно розмежовувати захист права власності шляхом подання віндикаційного позову та невиконання чи виконання з порушенням умов договірного зобов`язання.

Наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин виключає можливість пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов`язалася повернути це майно після закінчення строку, на який воно передано, але не виконує цього обов`язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розділу III книги 5 ЦК України («Окремі види зобов`язань»).

Отже, для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а транспортний засіб, який позивач просить суд витребувати у відповідача на свою користь, набутий відповідачем за наявності правової підстави, його не може бути витребувано відповідно до положень статті 387 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень приписів статті 387 ЦК України, оскільки майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло із володіння власника не з його волі.

При цьому обов`язок повернути предмет лізингу виникає у лізингоодержувача у зв`язку з розірванням договору в силу приписів положень Закону України «Про фінансовий лізинг», а не на підставі ст. 387 ЦК України, як помилково вказав позивач.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 11.12 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 вказала наступне: «У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31))».

Враховуючи, що обраний позивачем спосіб захисту фактично зводиться до повернення йому майна - предмету лізингу, оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі предмету лізингу виконав належним чином, в свою чергу відповідач зобов`язання щодо своєчасної оплати лізингових платежів не здійснив, та враховуючи те, що договір фінансового лізингу було розірвано позивачем в односторонньому порядку, господарський суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Селянське (фермерське) господарство «Воскресенське» повернути позивачу транспортний засіб - автомобіль SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT серійний номер - TSMLYE21S00A36289 2021 р.в.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача несплаченого відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування, та заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу, господарський суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначив, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Враховуючи особливість регулювання правовідносин лізингу договором та законом, право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем до повної сплати його вартості лізінгоодержувачем. Наслідком припинення договору лізингу у зв`язку з його розірванням за ініціативою лізингодавця є залишення за ним права власності на об`єкт лізингу та відсутність обов`язку передати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу. Тобто, у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця по переданню у майбутньому об`єкта лізингу у власність.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 911/3483/16).

Судом встановлено, що лізингові платежі в межах договору складаються з: винагороди, що підлягають сплаті одноразово у день укладення цього договору; винагороди за користування майном у розмірі 7 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця; у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування майном складає розмір 22% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з додатком № 2 до договору; платежі у рахунок викупу майна, що підлягають сплаті згідно з цим договором та додатком №2 до нього; інші документально підтверджені витрати банку, безпосередньо передбачені та пов`язані з виконанням цього договору, що відшкодовуються лізингоодержувачем на підставі окремих рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів від дати рахунку, якщо договором або домовленістю сторін не встановлено іншого.

Також судом встановлено, що умовами пп. 7.2.8 п. 7.2 договору сторони погодили, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадках, передбачених п. 10.1 та п. 10.2 цього договору, у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Лізингоодержувач зобов`язується здійснювати лізингові платежі в розмірі та строки, що зазначені в додатку 2, не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо такі зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору (пп. 7.2.13 п. 7.2 договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок несплаченого відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування, враховуючи умови укладеного договору та викладену позицію Верховного Суду у справі № 911/3483/16, та те, що нарахування несплаченого відшкодування частини вартості предмета лізингу позивачем здійснювалось в межах строку дії договору до його розірвання в односторонньому порядку 23.01.2023, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування за період з 02.10.2022 по 26.12.2022 в розмірі 250996 грн 13 коп. є законною та обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу, судом встановлено, що він є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу за період з 05.112021 по 01.02.2023 в розмірі 35952 грн 48 коп., є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню повністю, а саме: зобов`язати Селянське (фермерське) господарство «Воскресенське» повернути Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» предмет лізингу за договором фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021, а саме транспортний засіб: автомобіль SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289 , рік випуску - 2021; стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» заборгованість за несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування в сумі 250996 грн 13 коп., заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу в сумі 35952 грн 48 коп.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 - 238 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» про вилучення майна та стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Селянське (фермерське) господарство «Воскресенське» повернути Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» предмет лізингу за договором фінансового лізингу №LG22FLOWWOXZG-1 від 19.10.2021, а саме транспортний засіб: автомобіль SUZUKI Vitara 1.6 4WD 6AT, серійний номер - TSMLYE21S00A36289 , рік випуску - 2021.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Воскресенське» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за несплачене відшкодування частини вартості предмету лізингу за фактичний строк користування в сумі 250996 грн 13 коп., заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу в сумі 35952 грн 48 коп., та витрати зі сплати судового збору в сумі 13917 грн 73 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570);

Відповідач: Селянське (фермерське) господарство «Воскресенське» (місцезнаходження: с. Верхня Покровка, Старобільський район, Луганська область, 92713, ідентифікаційний код юридичної особи 20188690).

Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2023.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ