Постанова

від 27.09.2023 по справі 927/775/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/775/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

Науково-виробнича фірма «Водполімер» - Стецька М. В., Кваскова О. Д.,

Приватного акціонерного товариства

«Пересувна механізована колона № 55» - Лазебного Д. В.,

Товариства з обмеженою

Відповідальністю «Концерн Водполімер» - Лазебного Д. В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер», Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 55»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 (у складі колегії суддів: Буравльов С. І. (головуючий), Андрієнко В. В., Шапран В. В.)

та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 (суддя Конюх О. В.)

у справі № 927/775/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер»

до Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 55», Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер» (далі - ТОВ НВФ «Водполімер») звернулось до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 55» (далі - ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер» (далі - ТОВ «Концерн Водполімер»), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу, укладений між ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» та ТОВ «Концерн «Водполімер», посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. 09.09.2016, реєстраційний номер 2276;

- застосувати наслідки недійсності правочину та витребувати з незаконного володіння ТОВ «Концерн «Водполімер» у власність позивача об`єкт нерухомості під назвою «Корпус по виробництву полімерних труб та господарсько-підсобні приміщення», розташований за адресою: вул. Запорізька 14-в, м. Бориспіль, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 946285632000).

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він з 1996 року здійснював господарську діяльність із виготовлення полімерних виробів у власному виробничому приміщенні, яке розташовано по вул. вул. Запорізька 14-а у м. Борисполі та яке добудовував задля розширення власного підприємства. У 2015 році відповідачі шляхом укладення фіктивних правочинів та підробки документів обліку вивели із власності усе рухоме і нерухоме майно, грошові кошти та інші активи позивача, достроково розірвали існуючі договори оренди земельних ділянок. 13.06.2016 ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» зареєстровало право власності на спірний об`єкт нерухомості, реєстраційний номер 946285632000. В подальшому, з метою легалізації наслідків незаконного привласнення чужого майна, між ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» та ТОВ «Концерн «Водполімер» було укладено договір купівлі-продажу спірного об`єкту нерухомості, на підставі якого за ТОВ «Концерн «Водполімер» було зареєстровано право власності на цей об`єкт. Незаконна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», а також відсутність повноважень у останнього на укладення оспорюваного договору є підставою для визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до положень статей 203, 215, 216, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09.09.2016 між ПрАТ «Пересувна механізована колона №55» та ТОВ «Концерн Водполімер», посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. 09.09.2016 за реєстраційним номером 2276. Витребувано з незаконного володіння ТОВ «Концерн Водполімер» на користь ТОВ НВФ «Водполімер» спірний об`єкт нерухомості.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2023 року ТОВ «Концерн Водполімер» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 927/775/19 за касаційною скаргою ТОВ «Концерн Водполімер» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2023.

22.08.2023 ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, також подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 927/775/19 за касаційною скаргою ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.09.2023.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ «Концерн Водполімер» у справі № 927/775/19 до 27.09.2023.

ТОВ НВФ «Водполімер» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Концерн Водполімер» посилається на необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» зазначає, що доводи скаржника не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.06.2016 Некрашевичем А. М. як керівником ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» було подано державному реєстратору прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Герман О. С. заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень, трансформаторну підстанцію, за адресою: вул. Запорізька, 14-а, м. Бориспіль.

До заяви про державну реєстрацію права власності, зокрема, було додано:

- акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 12.06.1998 про готовність до введення в експлуатацію корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, відповідно до якого замовником будівництва є НВФ «Водполімер» (член комісії від замовника директор Ус В. О.), підрядником - ПМК-241; у акті зазначено, що цей акт є основою для реєстрації у відповідних органах колективної або приватної власності юридичних і фізичних осіб, а також у державних органах статистики;

- акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 01.11.2005 (замовник - НВФ «Водполімер») про прийняття в експлуатацію змонтовану КТП 10/0,4 кВ 400 кВа по вул. Запоріжська, 14-а в м. Борисполі;

- висновок Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради від 06.05.2016 № 387/04-08, яким підтверджено поштову адресу об`єкта нерухомого майна (корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень) ТОВ НВФ «Водполімер» - вул. Запорізька 14-а, м. Бориспіль;

- копію договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, укладеного між ТОВ НВФ «Водполімер» та Закритим акціонерним товариством «Пересувна механізована колона № 55» (далі - ЗАТ «Пересувна механізована колона № 55»), предметом якого є діяльність учасників на засадах сумісної участі щодо будівництва корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень, трансформаторної підстанції та реконструкції адміністративно-виробничого корпусу з підсобно-господарськими спорудами із подальшим розподілом об`єктів між учасниками;

- довідку Комунального підприємства «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» від 08.06.2016 № 608, відповідно до якої станом на 31.12.2012 право власності на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, трансформаторну підстанцію, що знаходиться за адресою: вул. Запорізька, 14-а, м. Бориспіль, по реєстраційним книгам бюро технічної інвентаризації не зареєстровано;

- технічний паспорт на виробничий будинок - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення (згідно з експлікацією разом із трансформаторною підстанцією) за адресою: вул. Запорізька 14-а, м. Бориспіль, виготовлений станом на 26.06.2015, розроблений на замовлення ТОВ НВФ «Водполімер».

13.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман О. С., на підставі зазначеної заяви та доданих до неї документів, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 30022567 та зареєстровано (запис № 14939926) за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» право приватної власності на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, розташований за адресою: вул. Запорізька, 14-а, м. Бориспіль, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 946285632000.

09.09.2016 між ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» (продавець) та ТОВ «Концерн Водополімер» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) належне продавцю нерухоме майно, а саме: корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Запорізька, 14-а, місто Бориспіль (об`єкт), та сплачує за нього обговорену сторонами грошову суму на умовах цього договору (пункт 1).

Згідно з пунктом 2 договору від 09.09.2016 право власності на об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 13.06.2016 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, номер запису про право власності: 14939926, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 946285632000.

Відповідно до пункту 3, 4 договору від 09.09.2016 до складу об`єкта входять: корпус, загальною площею 377,0 кв. м, зазначений в плані під літерою «В»; трансформаторна, загальною площею 35,1 кв. м, - «Г»; огорожа - «№1-№2»; ворота, хвіртка - «№3-№4».

Об`єкт, який є предметом цього договору, розташований на частині земельної ділянки площею 0,504 га, кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:06:002:0001.

Продаж об`єкта за домовленістю сторін вчинено за 278 933,88 грн з ПДВ, які покупець зобов`язується сплатити продавцю до 09.12.2016 (пункт 6 договору від 09.09.2016).

Згідно з пунктом 7 договору від 09.09.2016 представник продавця стверджує, що об`єкт (в цілому та/або в частині), що відчужується, на час укладання цього договору нікому іншому не проданий, не подарований, не переданий в управління, не переданий в лізинг, оренду, найм, позичку, заставу/іпотеку, в спорі, під забороною, арештом чи під податковою заставою не перебуває; не є внеском до статутних капіталів (фондів) підприємств; не є місцезнаходженням юридичних осіб; прав третіх осіб на нього немає; на день підписання цього договору заборгованості по експлуатаційних платежах стосовно комплексу немає; не є національною, культурною або історичною цінністю (об`єктом культурної спадщини, пам`яткою історії та культури); самочинного будівництва, реконструкцій, перебудов у об`єкті продавцем не проводилось.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С. 09.09.2016 та зареєстровано в реєстрі за № 2276.

На підставі цього договору приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С. 09.09.2016 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31316621 та 09.09.2016 зареєстровано право приватної власності ТОВ «Концерн Водполімер» (запис № 16311118) на корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення: літера В - корпус, загальна площа 377 кв. м, літера Г - трансформаторна, загальна площа 35,1 кв. м, №1-№2 - огорожа, №3-№4 - ворота, хвіртка, розташованого за адресою: вул. Запорізька, буд. 14-в, м. Бориспіль, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 946285632000.

ТОВ НВФ «Водполімер», звертаючись до суду з позовними вимогами (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності правочину та витребування спірного об`єкту нерухомості з незаконного володіння ТОВ «Концерн «Водполімер» у власність позивача, обґрунтувало їх відсутністю підстав для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», а також відсутністю повноважень у останнього на укладення оспорюваного договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши оцінку встановленим обставинам та поданим доказам, дійшов висновку, що державна реєстрація права власності за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» здійснена у протиправний спосіб із нелегітимною метою заволодіння чужою власністю за відсутністю правовстановлюючих документів, а отже, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» розпорядилось спірним об`єктом нерухомості, не маючи на це повноважень. При цьому, суд першої інстанції, встановивши що ТОВ «Концерн Водполімер» не є добросовісним набувачем спірного майна, вважав обґрунтованими вимоги про його витребування на підставі статті 387 ЦК України. Відмовляючи у застосуванні позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що позов подано в межах позовної давності.

ТОВ «Концерн Водполімер», у поданій касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано норми статей 15, 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19; неправильно застосовано норми статей 256, 257, 261, 264 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 921/384/19, від 26.07.2018 у справі № 914/3224/16; неправильно застосовано норми статті 388 ЦК України та не враховано висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено, як саме оскаржуваний договір порушує права позивача, також не було враховано, що позивач не був власником спірного об`єкту нерухомості, тому не має права витребувати це майно та те, що позивач звернувся до суду із цим позовом поза межами позовної давності.

Крім того, ТОВ «Концерн Водполімер», підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

У поданій касаційній скарзі, ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статті 41 Конституції України, статей 15, 16, частини 2 статті 331 ЦК України, статті 14 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 902/156/22, від 25.01.2022 у справі № 916/2675/15, від 23.11.2021 у справі № 910/9761/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21, від 14.06.2023 у справі № 916/4392/14, від 27.06.2023 у справі № 914/1986/19, від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 19.10.2022 у справі № 726/432/20, від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22.

При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що суд не може самостійно змінювати предмет позову; обраний позивачем спосіб захисту не здатний відновити порушені права, оскільки позивачам заявлено взаємовиключні вимоги (застосування наслідків недійсності правочину та витребування майна з незаконного володіння); позивач ніколи не був власником спірного об`єкту нерухомості та за ним ніколи не реєструвалось право власності на це майно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 3 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (стаття 55 Конституції України).

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Подібні за змістом правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 30.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, у справі № 911/392/20 за позовом ТОВ НВФ «Водполімер» до ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» про визнання недійсним договору та скасування запису про право власності, визнано недійсним з моменту укладення договір про сумісну діяльність від 14.03.1995, укладений між ЗАТ «Пересувна механізована колона № 55» та ТОВ НВФ «Водполімер», у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.08.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 911/392/20 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи судові рішення у справі № 911/392/20 Верховний Суд виходив із того, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що оспорюваний договір ТОВ НВФ «Водполімер» ніколи не укладався та не підписувався, а тому реєстрація права власності відповідача на належний позивачу виробничий цех відбулася на підставі підробленого правочину, внаслідок чого позивач позбавився можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Разом з тим, відповідно до сталої практики Верховного Суду, не може бути визнано недійсним договір, який ніколи не укладався та не підписувався, тобто у разі якщо сторони такої згоди не досягли, слід вважати, що такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, також установлено, що:

- технічний паспорт на виробничий будинок - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення від 26.06.2015 було виготовлено на замовлення ТОВ НВФ «Водполімер»;

- позивач був орендарем земельної ділянки по вул. Запорізька, 14-а у м. Бориспіль за договором оренди земельної ділянки від 04.07.2005 № 2090, укладеним між Бориспільською міською радою та ТОВ НВФ «Водполімер» та додатковим договором до нього від 02.11.2015 № 1-454;

- за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідки за ТОВ НВФ «Водполімер» 15.12.2015 було зареєстровано право оренди земельної ділянки строком до 06.07.2020 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:06:002:0001, площею 0,504 га, розташовану за адресою: вул. Запорізька, 14-а, м. Бориспіль;

- відповідно до висновку Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради Київської області від 06.05.2016 за ТОВ НВФ «Водполімер» підтверджено поштову адресу об`єкту нерухомого майна (корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення) по вул. Запорізька, 14-а у м. Бориспіль.

Оцінивши надані позивачем докази, врахувавши відсутність доказів щодо участі ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» у створенні спірного об`єкту нерухомого майна, встановивши, що договір про спільну сумісну діяльність від 14.03.1995, між ТОВ НВФ «Водполімер» та ЗАТ «Пересувна механізована колона № 55» є неукладеним та застосувавши статтю 79 ГПК України, дійшли правомірного висновку, що позивач є власником спірного об`єкту нерухомого майна - корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарських приміщень.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» здійснена за відсутності належних правовстановлюючих документів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

Отже, встановивши, що ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» не мало права на розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.09.2016, укладеного між ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» та ТОВ «Концерн Водполімер».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом договору купівлі-продажу від 09.09.2016 був об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул. Запорізька 14-а, м. Бориспіль.

Водночас, на підставі зазначеного договору, 09.09.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Концерн Водполімер» було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - корпус по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення, за адресою: вул. Запорізька, буд.14-в, м. Бориспіль.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально-визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 ЦК України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм належну правову оцінку, встановили, що оспорюваний договір було укладено відповідачами всупереч інтересам позивача з метою заволодіння його власністю.

Таким чином, встановивши, що ТОВ «Концерн Водполімер» не є добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна та врахувавши принцип «суд знає закон», суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України та дійшли правильного висновку про наявність підстав для витребування з незаконного володіння ТОВ «Концерн Водполімер» у власність позивача спірного об`єкту нерухомого майна - корпусу по виробництву полімерних труб та підсобно-господарські приміщення», розташованого за адресою вул. Запорізька 14-в, м. Бориспіль (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 946285632000).

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин позовну давність, встановивши подання ТОВ НВФ «Водполімер» позову в межах позовної давності.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «Концерн Водполімер» у поданій касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано норми статей 15, 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19; неправильно застосовано норми статей 256, 257, 261, 264 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 921/384/19, від 26.07.2018 у справі № 914/3224/16; неправильно застосовано норми статті 388 ЦК України та не враховано висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, ТОВ «Концерн Водполімер», посилаючись у поданій касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у зазначених постановах про те, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судам необхідно, зокрема, встановити, чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності та застосувавши статтю 79 ГПК України, дійшли висновку що позивач є власником спірного об`єкту нерухомого майна, та встановили порушення його права власності внаслідок укладення оспорюваного правочину.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на які посилається скаржник у поданій касаційній скарзі, зокрема, викладено висновки про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів, у справі, що розглядається, позивач є власником спірного об`єкту нерухомого майна, а тому має право витребувати майно від особи (останнього власника), яка незаконно, без належної правової підстави заволоділа ним та є недобросовісним набувачем.

При цьому Верховний Суд зазначає, що безпідставними є посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 388 ЦК України, оскільки вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій задовольнили позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння та правомірно застосували статтю 387 ЦК України, встановивши, що стаття 388 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки ТОВ «Концерн Водполімер» не є добросовісним набувачем.

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 921/384/19, від 26.07.2018 у справі № 914/3224/16, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у цих постановах щодо визначення моменту виникнення права на позов.

У справ № 927/775/19, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов до суду подано в межах строку позовної давності, встановивши момент з якого позивач міг дізнатися про вибуття спірного об`єкта нерухомого майна до ТОВ «Концерн Водполімер» (укладення оспорюваного договору 09.09.2016).

Таким чином, наведені судами попередніх інстанцій висновки щодо визнання оспорюваного договору недійним та витребування майна не суперечать висновкам, викладеним у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах, зробленим Судом з урахуванням обставин, встановлених у справах.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що Верховним Судом у справі № 911/392/20 (постанова від 02.08.2022) не було встановлено обставин щодо неукладення договору про сумісну діяльність від 14.03.1995, між позивачем та ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», з огляду на те, що такі обставини були встановлені судами попередній інстанцій у справі № 911/392/20, а Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у зазначеній справі, надав лише оцінку обраному позивачем способу захисту з урахуванням вже встановлених обставин.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «Концерн Водполімер» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведені ТОВ «Концерн Водполімер» підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у поданій касаційній скарзі послалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статті 41 Конституції України, статей 15, 16, частини 2 статті 331 ЦК України, статті 14 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 902/156/22, від 25.01.2022 у справі № 916/2675/15, від 23.11.2021 у справі № 910/9761/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21, від 14.06.2023 у справі № 916/4392/14, від 27.06.2023 у справі № 914/1986/19, від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 19.10.2022 у справі № 726/432/20, від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішення спору не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 902/156/22, від 25.01.2022 у справі № 916/2675/15, від 23.11.2021 у справі № 910/9761/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, зокрема, відповідно до яких предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватись тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

У розумінні норм господарського процесуального законодавства предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ НВФ «Водполімер» обґрунтовуючи, зокрема, позовні вимоги про застосування наслідків недійсності правочину та витребування спірного об`єкту нерухомості з чужого незаконного володіння у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) вказало на обставини незаконної реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», а також відсутність повноважень у останнього на укладення оспорюваного договору та просило витребувати спірний об`єкт нерухомості з посиланням на статті 216, 387, 388 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору встановили, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, а ТОВ «Концерн Водполімер» не є добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна та врахувавши принцип «суд знає закон», про застосування якого неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, застосували до спірних правовідносин норми статті 387 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, та задовольнили позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Доводи скаржника про вихід судами попередніх інстанцій за межі позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Отже, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 927/775/19, у якій подано касаційну скаргу, не суперечать висновкам, викладеним у наведених вище постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21 (щодо ефективного способу захисту) не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки як вже зазначалось вище, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, вирішуючи спір в межах позовних вимог, дійшли висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 216 ЦК України, врахувавши принцип «суд знає закон» та застосувавши статтю 387 ЦК України, яка регулює спірні правовідносини, задовольнили позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння. Таким чином, доводи скаржника щодо обрання позивачем неефективного способу захисту через взаємовиключність підстав заявлених позовних вимог відхиляються судом касаційної інстанції.

Крім того, посилаючись на постанови Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 916/4392/14, від 27.06.2023 у справі № 914/1986/19, від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 19.10.2022 у справі № 726/432/20, від 25.07.2023 у справі № 914/1890/22, скаржник зазначає що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 41 Конституції України та частину 2 статті 331 ЦК України, вказуючи на те, що позивач ніколи не був власником спірного об`єкту нерухомого майна, оскільки за ним ніколи не реєструвалось відповідне право власності на це майно відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, оцінивши у сукупності наявні у справі докази та застосувавши статтю 79 ГПК України, дійшли висновку про належність позивачу спірного об`єкту нерухомого майна з 1998 року на праві власності, тобто до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має (подібні висновки викладено також у зазначених вище постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Зважаючи на викладене, наведена ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів, наведених у касаційних скаргах ТОВ «Концерн Водполімер» та ПрАТ «Пересувна механізована колона № 55», дійшов висновку про залишення їх без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер» та Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 55» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 у справі № 927/775/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко