Ухвала

від 10.10.2023 по справі 308/304/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/304/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду в м. Ужгород, матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070000000245 від 05.07.2021 року, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не судимого,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.3 ст.365 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

У підготовчому судовому засіданні обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_4 заявлено клопотання про повернення обвинувального акту.

В обґрунтування заявленого клопотання обвинувачені посилаються на те, що обвинувальний акт, у порушення вимог ст. 291 КПК України, складений та затверджений прокурором, без відмови у його затвердженні слідчому; такий складений без оголошення ОСОБА_4 підозри, оскільки підозра підписана неналежним суб`єктом; на порушення підслідності при розслідуванні даного кримінального провадження, а також невручення копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудових розслідувань, у порядку визначеному ст. 293 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору з підстав викладених в такому. Вважає, що обвинувальний акт підлягає поверненню з мотивів, викладених у клопотанні, оскільки не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 в підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору з викладеними в такому мотивами та просив його задоволити. Зазначив, що на момент зміни повідомлення про підозру він був діючим адвокатом, однак в порушення вимог КПК підозру підписав неуповноважений прокурор. Зазначив, що повідомлення про підозру він не оскаржував, таку можливість йому не надали. Крім цього зазначив, що на момент надходження обвинувального акту до суду, такий йому вручено не було.

Захисник адвокат ОСОБА_6 в підготовчому судовому засіданні підтримав доводи своїх підзахисних, просив врахувати також мотиви, викладені у доповненні до клопотання про повернення обвинувального акту.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисників, посилаючись на те, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, а відтак поверненню не підлягає. У свою чергу доводи, викладені у клопотанні про повернення обвинувального акту, не можуть досліджуватися на стадії підготовчого провадження.

Стверджує, що на момент оголошення про зміну підозри у ОСОБА_4 адвокатське свідоцтво було зупинено. Крім цього, зміна підозри може бути здійснена будь яким слідчим, оскільки повідомлення про підозру вже оголошено. Зазначив, що прокурор уповноважений складати обвинувальний акт одноособово, а також ним було вжито всіх заходів для вручення копії обвинувального акту обвинуваченим та їх захиснику, про що свідчать досліджені відеозаписи, які містяться в матеріалах справи. Водночас у підготовчому судовому засіданні, яке проводилось іншим складом суду, прокурор надав обвинуваченим та їх захиснику примірники обвинувального акту із реєстром матеріалів досудового розслідування.

Вислухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.3 ч.3ст.314 КПК Україниу підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогамКПК України.

У відповідності до положень ч.2ст.291 КПК Україниобвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

З положень вказаної статті слідує, що формулювання обвинувачення має міститись у обвинувальному акті після викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, ч. 5 п. 2ст. 291 КПК Українипередбачає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті (частини статті) закону України.

Це означає, що метою доказування і обов`язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, а не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст.91 КПК України.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Пунктами другим і десятим частини першої статті 56 цього Кодексу передбачено, що потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України, як їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 4 ст. 110 і ч.2 ст.291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і завершує досудове розслідування.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення і ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив, мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Згідно з ч.ч. 1 та 6 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Як убачається з Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього і статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004, незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

У статті 13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розкривається зміст понять недоторканність та імунітет адвоката. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону адвокату може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення виключно Генеральним прокурором, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного «знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють» (пункт 1 частини третьої статті 42 КПК) кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст.

Повідомлення про підозру один з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення.

Право знати та розуміти в чому особа підозрюється (обвинувачується), є одним зі складових елементів визначеного в статті 6 Конвенції права на справедливий суд. Так, підпункт «а» пункту 3 статті 6 вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Як зазначив Європейський суд з прав людини, обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред`явлення особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень («Камазінскі (Kamasinski) проти Австрії», пункт 79; («Пелісьє і Cacci (Pelissier і Sassi) проти Франції» [ВП], пункт 51).

Підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, які висунені проти нього і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів «Матоціа (Mattoccia) проти Італії», пункт 59; «Пенев (Penev) проти Болгарії», пункти 33 і 42).

Обов`язок повідомити обвинуваченого повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, створюючи інформацію і не повідомляючи про це сторону захисту («Матоціа (Mattoccia) проти Італії», пункт 65).

Письмове повідомлення про підозру не може набути в процесуальному аспекті якості дійсності, реальності тільки внаслідок створення, складання та погодження його певними уповноваженими суб`єктами кримінального процесу. Сам факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою не може бути розцінений як виконання нею усього комплексу дій, що охоплюють поняття «здійснити повідомлення про підозру». Відповідно до статті 277 КПК письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором і має містити, крім іншого, прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення, та підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 КПК. Отже, у КПК закріплений єдиний процесуальний прядок повідомлення про підозру будь-якій особі, проте існує категорія осіб, щодо яких процесуальна форма їх повідомлення про підозру ускладнюється, тобто запроваджуються додаткові, порівняно із главою 22 КПК, гарантії, що надаються державою. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї, а навпаки мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових або професійних обов`язків.

Як убачається з матеріалів клопотання про повернення обвинувального акту, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 02.11.2022 ОСОБА_4 було підготовлене та підписане заступником начальника першого відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 . У той час як згідно відповіді Національної асоціації адвокатів України від 09.11.2022 №1397/07-22 у Єдиному реєстрі адвокатів України наявні відомості стосовно ОСОБА_4 , як адвоката, в тому числі щодо поновлення його права на зайняття адвокатською діяльністю з 01.11.2022.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи зі змісту цієї конституційної норми та міркувань, викладених вище, суд у випадках застосування норм права, якими встановлені повноваження Генерального прокурора і його заступника щодо повідомлення про підозру адвокату (стаття 481 КПК та п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), має використовувати їх буквальне (адекватне) тлумачення. Беручи до уваги правило вирішення конкуренції загальної (пункту 11 і частини другої статті 36 КПК) та спеціальної (пункт 1 частини першої статті 481 КПК) норм, здійснення письмового повідомлення про підозру адвокату є винятковим повноваженням Генерального прокурора, його заступника, керівника обласної прокуратури в межах його повноважень.

Таким чином, здійснення повідомлення про підозру суб`єктам, вказаним у главі 37 КПК (у тому числі й адвокату), визначеними у статті 481 КПК особами не входило до кола повноважень слідчого або іншого прокурора, а отже, не могло бути їм доручене в порядку пункту 4 частини другої статті 36 КПК.

Отже, ОСОБА_4 було повідомлено про підозру не уповноваженою посадовою особою - прокурором ОСОБА_9 . Повідомлення про підозру адвокату ОСОБА_4 в даному випадку мав підписати і вручити саме Генеральний прокурор України або його заступник. Вручення повідомлення про підозру іншим прокурором є врученням його неналежною (неуповноваженою) особою і не має своїм наслідком залучення адвоката до участі у кримінальному провадженні як підозрюваного.

Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому статус підозрюваної особи у спеціального суб`єкта, визначеного пунктом 1 частини першої статті 481 КПК, наступає з моменту вручення йому повідомлення про підозру уповноваженою особою. Про правильність цього підходу свідчить практика Європейського суду з прав людини. Зокрема, у пункті 46 рішення від 27 лютого 1980 року № 6903/75 у справі «Девеер проти Бельгії» (Deweer V. Belgium) зазначається, що «для цілей частини першої статті 6 Конвенції «звинувачення» (charge) може бути визначене як офіційне повідомлення, надане індивіду компетентним суб`єктом про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення». Від законності зазначеної процесуальної дії залежить правомірність набуття особою статусу підозрюваного і вчинення всіх подальших слідчих дій за його участю у відповідному статусі, а також наявність правових підстав для пред`явлення йому обвинувачення згідно з обвинувальним актом.

Складання обвинувального акта після повідомлення особі про підозру, здійсненого всупереч установленому законом порядку, за правовими наслідками є рівнозначним пред`явленню обвинувачення без виконання вимог глави 22 КПК «Повідомлення про підозру». Зазначене є порушенням права особи на одержання в належний спосіб інформації щодо змісту висунутої йому підозри (обвинувачення), що призводить до порушення права на захист.

Тому, здійснення повідомлення про підозру адвокату неналежним суб`єктом має правові наслідки така особа не вважається притягнутою до кримінальної відповідальності у визначеному законом порядку. Повідомлення про підозру адвокату мав здійснити саме Генеральний прокурор або його заступник. Вручення повідомлення про підозру іншим прокурором є врученням його неналежною (неуповноваженою) особою і не має своїм наслідком залучення адвоката до участі у кримінальному провадженні як підозрюваного. За таких обставин обвинувачення не може бути пред`явлене, а направлений до суду обвинувальний акт не підлягає розгляду по суті, оскільки такий складений без оголошення ОСОБА_4 підозри.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено право суду у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Таким чином для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта суд має встановити невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті тим відомостям, які він має містити, згідно з вимогами КПК України.

Перелік відомостей,які повиненмістити обвинувальнийакт закріпленоу ч.2ст.291КПК України.До них,зокрема,належать анкетнівідомості обвинуваченого(прізвище,ім`я,по батькові,дата тамісце народження,місце проживання,громадянство),анкетні відомостівикривачів тавиклад фактичнихобставин кримінальногоправопорушення,які прокурорвважає встановленими.Крім цього,за змістомч.3 вказаної норми обвинувальний акт має бути підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. У випадку наявності сумнівів щодо дотримання вищеназваних вимог КПК України при складанні та затвердженні обвинувального акта, сторона захисту не позбавлена можливості ініціювати перед судом питання про повернення обвинувального акта прокурору. Суд, у свою чергу, перевіривши обґрунтованість позиції сторони захисту з точки зору не формальної невідповідності такого акта вимогам закону, а дійсної наявності у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд, має право повернути обвинувальний акт прокурору.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, щост.314 КПКУкраїнипередбачено вичерпний перелік рішень, який може прийняти суд, що не підлягає розширеному тлумаченню, суд приходить до висновку про неможливість призначення обвинувального акту та додатків до нього у цьому кримінальному провадженні до судового розгляду, у зв`язку із їх невідповідністю вимогамКримінального процесуального кодексу України, а також про необхідність у зв`язку із виявленими фактами порушень вимогКПК Україниповернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків у зв`язку з невідповідністю вимогам діючого законодавства.

Щодо інших клопотань, які подавались стороною захисту на підготовчому засіданні, то такі судом не розглядаються у зв`язку з поверненням обвинувального акту.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 109, 176-178, 183, 199, 314, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070000000245 від 05.07.2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.3 ст.365 КК України, - повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області ОСОБА_1