Рішення

від 03.10.2023 по справі 295/5630/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/5630/23

Категорія 75

2/295/1815/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2023 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Перекупка І.Г.,

при секретарі судового засідання Савченко Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферпласт-Україна» про скасування наказу про звільнення в частині формулювання причини звільнення та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Богунського районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферпласт-Україна» про скасування наказу про звільнення в частині формулювання причини звільнення та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог вказала, що з 14 грудня 2020 р. по 28 березня 2023 р. вона працювала та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ферпласт-Україна» ( далі ТОВ «Ферпласт Україна», відповідач) на посаді оброблювача деталей, напівфабрикатів та виробів. 28.03.2023 р. була звільнена з роботи. Згідно запису, внесеного в трудову книжку, було зазначено, що звільнення відбулось за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, однак у неї не було волевиявлення щодо звільнення за згодою сторін, домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою не було. В день звільнення з наказом про звільнення її ознайомлено не було, копію наказу не вручено. Таким чином, на думку позивачки, роботодавцем було порушено її права як працівника на законне звільнення, оскільки у неї як працівника не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, крім того вона являється інвалідом II групи та має переважне право на залишення на роботі.

Крім того,позивачка вважає,що внаслідокнезаконних дійвідповідача,ій булозавдано моральноїшкоди якавиразилася втому,що напідприємстві вона пропрацювала понад два роки, являється інвалідом II групи а також являється внутрішньо переміщеною особою з Донецької області, Бахмутського району, м. Сіверськ. Внаслідок війської агресії російської федерації проти України, вона була змушена з 2014 р. переїхати з Донецької області до м. Житомира. У період часу з 09.03.2023 по 17.03.2023 вона перебувала на стаціонарному лікуванні у лікарні № 1 м. Житомир у звязку із інфарктом. Таким чином, внаслідок незаконного звільнення, стан її здоров`я погіршився, це спричинило життєві труднощі, оскільки вона утримує свою родину та її родина залишилась без засобів до існування. Отже, позивачка вважає, що вона як працівник, має право на відшкодування завданої моральної шкоди, яка виразилася у незаконному її звільнені, неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що принизило її честь, гідність, втрату, у зв`язку з цим, престижу та ділової репутації серед співробітників, родичів та друзів. Внаслідок неправомірних дій відповідача вона вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду позивачка оцінює у 100 000 (сто тисяч) грн.

В судовому засідані позивачка, її представник наполягали на задоволені позовних вимог обгрунтовуючи їх наданими суду доказами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог звертаючи увагу суду на їх необгрунтованості і не доведеності обставин, на які позивачка посилається в позовній заяві та поясненнях під час слухання справи у суді. (а. с. 43-45).

Дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду таких справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона. (ст. ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона, повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників процесу, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено.

Згідно паспорта громадянина України ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).

Згідно довідки від 25.11.2022№ 1827-5002347331,ОСОБА_1 являється внутрішньо переміщеною особою з АДРЕСА_1 . (а. с. 9).

Згідно запису у трудовій книжці з 23.04.2008 р. по 07.09.2009 р. ОСОБА_1 працювала продавцем продовольчих товарів у ФЛП ОСОБА_3 згідно трудового договору № 1 від 03.04.2008 р. Звільнена згідно п. 1 ст. 36 КЗпП за згодою сторін. (а. с. 12).

Згідно запису у трудовій книжці з 01.01.2018 р. по 04.05.2020 р. працювала на ПАТ «Укрпошта» у якості сортирувальника поштових відправлень. Звільнена за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП. (а. с. 12)

Зразу після звільнення, 12.05.2020 р. ОСОБА_1 було поставлено на облік до Бахмутського міського центру зайнятості Донецької області та призначено виплату по безробіттю згідно ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» яке було припинено 26.11.2020 р. (а. с. 13).

Згідно порядкового запису у трудовій книжці № 35 ОСОБА_1 було прийнято до ТОВ «ФерпластУкраїна»на посаді оброблювача деталей, напівфабрикатів та виробів. Згідно порядкового запису у трудовій книжці № НОМЕР_1 , було звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП. Наказ № 54-к від 28.03.2023 р. (а. с. 13)

Згідно порядковогозапису утрудовій книжці№ 37-31березня 2023р. ОСОБА_1 поставлено наоблік доЖитомирської філіїЖитомирського обласногоцентру зайнятості та призначено виплату по безробіттю згідно п.1 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

З аналізу записів у трудовій книжці свідчить, що ОСОБА_1 у період часу з 23.04.2008 р. по 07.09.2009 р., з 01.01.2018 р. по 04.05.2020 р. працювала у відповідних установах та підприємствах і звільнялася на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП за згодою сторін з подальшою поставкою наоблік довідповідного центрузайнятості з призначенням виплати по безробіттю згідно п.1 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

У зв`язку з вищевикладеним суд критично відноситься до позиції позивача що відповідач, при оформлені між нею, ОСОБА_1 та ТОВ «Ферпласт Україна» заяви та наказу про звільнення за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України, не роз`яснив наслідків звільнення саме з таких підстав, тиснув на неї а сама вона юридично не обізнана.

В судовому засіданні позивачка звернула увагу, що її заява про звільнення за угодою сторін від 28 березня 2023 р. фактично набрана на комп`ютері, особисто нею написано тільки її прізвище, дата та підпис. Посилаючись на ці докази, позивачка звертає увагу, що це не було її добровільним волевиявленням. (а. с. 46).

Разом з тим суд звертає увагу, що заява про прийом на роботу ОСОБА_1 від 10.12.2020 р., заява про надання матеріальної допомоги від 13.09.2022 р. також виконана в аналогічному стилі і позивачка з цим погодилася. (а. с. 76, 77).

Позивачка також не заперечувала проти того факту, що в самому наказі про звільнення № 54-к від 28 березня 2023 р. вона власноручно написала повністю «ОСОБА_1 », поставила свій підпис та дату «28.03.2023 р.». (а. с. 48).

Згідно Довідки МСЕК серії 12ААГ від 29.12.2022, ОСОБА_1 визнано інвалідом другої групи, загальне захворювання. (а. с. 16). Зідно медичних документів від 04.09.2022, 29.09.2022, 29.12.2022, 09.03.2023 ОСОБА_1 встановлено діагноз: стенокардія, кардіосклероз післяінфарктний (04.09.2022 інфаркт задньої стінки лівого шлуночка). (а. с. 18-23).

З цього приводу суд критично відноситься до позиції позивачки, що саме внаслідок її звільнення з роботи вона захворіла. Згідно описової частини позовної заяви позивачка вказує, що вона з 14.12.2020 р. по 28.03.2023 р. працювала у ТОВ «Ферпласт Україна». Тобто з медичних документів свідчить, що ще 04.09.2022 р. позивачці був встановлений діагноз інфаркт задньої стінки лівого шлуночка і її захворювання ніяк не пов`язано з її звільненням з підприємства.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судом встановлено.

Відповідно доп.3Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31.03.1995р.«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» підморальною шкодоюслід розумітивтрати немайновогохарактеру внаслідокморальних чифізичних страждань,або іншихнегативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що позивачкою не доведено, що внаслідок її звільнення за угодою сторін їй було заподіяно моральних чи фізичних страждань.

Разом з тим, з цього приводу суд звертає увагу, що 13.09.2022 р. ОСОБА_1 звернулася з заявою до директора ТОВ «Ферпласт-Україна» про надання їй матеріальної допомоги у сумі 45 000 (сорока п`яти тисяч) грн. «…у зв`язку з перебуванням у реанімації у тяжкому стані…». З копії заяви та пояснення представника відповідача у суді, ОСОБА_1 була виділена безкоштовна матеріальна допомога у сумі 20 000 (двадцяти тисяч) грн. Цей факт позивачка не заперечувала. (а. с. 77).

Законодавець передбачає,що механізм правового регулювання припинення трудового договору пов`язаний із волевиявленням його сторін працівника і роботодавця. У ст. 36 КЗпП України визначені й інші підстави припинення трудового договору. При цьому у законодавстві застосовується термін «розірвання трудового договору» припинення договору з ініціативи однієї зі сторін чи за угодою обох сторін. Термін «звільнення», як правило, застосовується як синонім припинення трудового договору.

Однією з підстав припинення трудового договору є волевиявлення його сторін щодо звільнення за угодою (домовленістю) сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України). Припинення трудового договору за угодою сторін іноді використовується роботодавцем з метою незастосування імперативних норм, які регулюють порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Звільнення за угодою сторін дозволяє роботодавцю і працівнику уникнути трудових спорів, пов`язаних із розірванням трудового договору за іншими підставами з ініціативи роботодавця. Ці обставини вимагають визначеної у законі процедури досягнення домовленості сторін щодо звільнення за цією підставою, та й взагалі щодо взаємного волевиявлення сторін договору щодо підстав його припинення.

Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Виходячи з цього, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець. У п.8 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, що сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження про звільнення з роботи не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

У п.1 ст.36 КЗпП України не визначено форму домовленості (угоди сторін) про звільнення за цією підставою припинення трудового договору. Однак вільне волевиявлення сторін на укладення і припинення трудового договору варто розглядати у зв`язку з формою його вираження, встановленою у законі. Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі (ст. 24 КЗпП України), і угоду про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України теж варто укладати у письмовій формі.

Крім того, у п.1 ст.36 КЗпП України не вказані причини, які обмежують можливість припинення трудового договору за угодою сторін. Тому при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами наприклад, в останній день щорічної відпустки. У п.8 зазначеної вище постанови пленуму Верховного Суду України є й роз`яснення, що за домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді сторін трудового договору.

Зміст домовленості про звільнення за угодою сторін у п.1 ст.36 КЗпП також не визначено. За цією підставою може припинятись строковий трудовий договір до закінчення його строку чи трудовий договір, укладений на невизначений строк. Якщо після поновлення на роботі працівник не приступив до виконання своїх обов`язків, роботодавець теж може запропонувати йому звільнитися за угодою сторін (з виплатою гарантійних і компенсаційних виплат).

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У зв`язку з цим і угода про припинення трудового договору згідно до п.1 ст.36 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Таким чином,за угодоюсторін розірваннятрудового договору,укладеного якна невизначений,так іна визначенийстрок,допускається придосягненні домовленостіміж працівникомі роботодавцему будь-якийчас іу строк,визначений сторонами. При цьому бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за цією підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника і роботодавця.

Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер і є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.

З урахуванням встановленого, суд вважає, що позивачкою не доведено, що трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Ферпласт-Україна», припинений за п.1 ст. 36 КЗпП, був припинений без домовленості сторін та під тиском адміністрації підприємства. Суд критично відноситься до позиції позивачки, що вона юридично не обізнана і не знала наслідків звільнення саме за угодою сторін так як згідно трудової книжки на її ім`я, вона двічі звільнялася саме з такою формуліровкою. Позивачкою також не доведено, що внаслідок її звільнення саме за угодою сторін їй заподіяно моральну шкоду у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволеню.

Керуючись ст. 43 Конституції України,ст.ст.п.1ст.36,232,233КЗпП України,Пленуму ВерховногоСуду Українивід 06листопада 1992р.№ 9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-82,89,188, 263,273, 274, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволеніпозовнихвимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферпласт-Україна» про скасування наказу про звільнення в частині формулювання причини звільнення та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11.10.2023.

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка