Постанова від 10.10.2023 по справі 642/110/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» жовтня 2023 року

м. Харків

справа № 642/110/23

провадження № 22ц/818/1633/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Маміної О. В., Яцини В.Б.

за участю секретаря Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , представниця позивача ОСОБА_2 ,

відповідач Харківська обласна прокуратура, представниця відповідача Крупська К. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 червня 2023 року в складі судді Аркатової К.В.

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури про скасування арешту майна.

Позовна заява мотивована тим, що постановою слідчого Прокуратури Дзержинського району м. Харкова від 10 січня 2005 року в межах досудового розслідування кримінальної справи № 20040093 на майно його батька ОСОБА_3 накладено арешт. 15 червня 2005 року Ленінським районним судом м. Харкова ухвалено обвинувальний вирок щодо ОСОБА_3 , однак питання щодо скасування арешту на майно не вирішувалось. Його батько звертався до прокуратури з клопотанням про скасування арешту, проте йому надано відповідь, що він має право звернутися до суду. 25 квітня 2017 року головою Ленінського районного суду м. Харкова Неклесі О.П. надано відповідь, що інформація щодо зняття арешту з нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.

Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_3 помер. Він є спадкоємцем після смерті батька, однак не має можливості реалізувати свої права, адже питання щодо зняття арешту з майна спадкодавця залишилось не вирішеним.

Просив скасувати арешт від 14 січня 2005 року за реєстраційним номером обтяження 1608280, зареєстрований Першою Харківською державною нотаріальною конторою у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про накладення арешту на нерухоме майно (невизначене майно, все майно), що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови від 10 січня 2005 року слідчого прокуратури Дзержинського району м. Харкова Сигал Д.В.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено; скасовано арешт від 14 січня 2005 року за реєстраційним номером обтяження 1608280, зареєстрований Першою Харківською державною нотаріальною конторою у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про накладення арешту на нерухоме майно (невизначене майно, все майно), що належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови слідчого прокуратури Дзержинського району м. Харкова Сигал Д.В. від 10 січня 2005 року.

Не погоджуючись з рішенням суду Харківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є необґрунтованим, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Питання про зняття арешту є підсудним Ленінському районному суду м. Харкова, яким ухвалено обвинувальний вирок за нормами КПК України 1960 року.

09 жовтня 2023 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала судове рішення законним, а апеляційну скаргу необгрунтованою. Посилалася на те, що Харківська обласна прокуратура незаконно обмежує права позивача на прийняття спадщини, який вже тривалий час немає можливості набути право на спадкове майно після померлого у жовтні 2017 року батька. Вирок постановлено за нормами КПК України в редакції 1960 року ще 15 червня 2005 року. Однак, під час постановлення вироку питання щодо скасування арешту на нерухоме майно не вирішувалося. При цьому зазначила, що арештоване майно невизначено.

До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. 10 жовтня 2023 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що арешт на майно батька позивача накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_3 на підставі положеньКПК України 1960 року. Кримінальне провадження вже завершено, отже арешт підлягає скасуванню в порядку цивільного судочинства, адже наразі перешкоджає реалізації спадкових прав позивача.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 червня 2005 року Ленінським районним судом м. Харкова ухвалено обвинувальний вирок за нормами КПК України в редакції 1960 року по справі № 1-357/05 щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК України, та призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, від відбування якого його звільнено з випробувальним строком, а також частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 10000,00 грн. Судове рішення набрало законної сили (а. с. 13-16).

У межах зазначеної кримінальної справи на майно ОСОБА_3 , зокрема, квартиру АДРЕСА_2 , накладено арешт постановою слідчого Прокуратури Дзержинського району м. Харкова від 10 січня 2005 року, який зареєстровано 14 січня 2005 року, номер обтяження 1608280, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. с. 25-26).

Вироком суду від 15 червня 2005 року не вирішено питання щодо скасування зазначеного арешту.

ОСОБА_3 звертався до Харківської місцевої прокуратури з питанням про скасування арешту на майно, накладеного у межах кримінальної справи, та отримав роз`яснення щодо необхідності звернення до суду (а. с. 22).

25 квітня 2017 року Ленінським районним судом м. Харкова надано ОСОБА_3 відповідь, з якої вбачається, що у матеріалах кримінальної справи № 1-357/05 щодо нього відсутня інформація щодо зняття арешту з нерухомого майна, тому вжити заходів щодо повідомлення Першої Харківської державної нотаріальної контори неможливо (а. с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 20).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тельпіс О.В. заведено спадкову справу № 62029287, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 19 лютого 2018 року № 50967659 (а. с. 21).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , тобто спадкоємцем першої черги. Він був зареєстрований з ним за однією адресою (а. с. 9-10, 12, 24).

Як вбачається з відповіді Ленінського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2022 року № 01.21/259/2022 справа № 1-357/05 щодо ОСОБА_3 знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання, тому інформацію щодо видачі виконавчого листа надати неможливо (а. с. 17).

З відповіді Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Харків) від 27 грудня 2022 року вбачається, що виконавчі документи про стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на примусове виконання до відділів державної виконавчої служби по м. Харкову та Харківській області не надходили та на виконанні не перебувають (а. с. 18).

З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 вересня 2022 року вбачається, що документів щодо утримання з пенсії ОСОБА_3 за вироком кримінальної справи № 1-357/05 від 2005 року станом на 14 вересня 2022 року не надходило (а. с. 19).

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу.

Захист цього права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

У справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правиламиКПК України 1960 року.

При цьому, згідно з пунктом 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 рокуарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України

2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту необхідно керуватися правиламиКПК України 1960 року.

Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третястатті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина першастатті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правиламиКПК України1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) абоКПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правиламиКПК України1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правиламиКПК України2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченомустаттею 174 цього Кодексу(пункти 51, 52).

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Натомість, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Як встановлено судом, арешт накладений на майно батька позивача у межах кримінального провадження, розпочатого за правиламиКПК України1960 року та завершеного (вирок суду від 15 червня 2005 року) у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року, до набрання 19 листопада 2012 року чинностіКПК України 2012 року. Наразі існування зареєстрованого обтяження є перешкодою позивачу у реалізації його спадкових прав після смерті батька.

З урахуванням цього, а також тривалого періоду часу, що минув після ухвалення вироку стосовно батька позивача, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

На підставі наведеного, встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та скасування арешту у порядку цивільного судочинства.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 643/11576/20, провадження № 61-1250св21, від 03 листопада 2021 року у справі № 756/13795/20, провадження № 61-10118св21.

Натомість посилання Харківської обласної прокуратури на необхідність застосування до спірних правовідносин правилКПК України 2012 рокує помилковими.

Доводи Харківської обласної прокуратури щодо того, що справа підсудна суду, який ухвалив вирок, тобто Ленінському районному суду м. Харкова, судова колегія відхиляє, оскільки, як вже зазначалось, справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України, які передбачають виключну підсудність для позовів про зняття арешту з майна за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (частина 2 статті 30 ЦПК України).

Оскільки квартира, на яку накладено арешт, знаходиться у Шевченківському (Дзержинському) районі м. Харкова, то справу за правилами виключної підсудності правомірно розглянуто Дзержинським районним судом м. Харкова.

До того, ж вимогами частини 2 статті 378 ЦПК України передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, а Харківська обласна прокуратура в ході розгляду справи судом першої інстанції не заявляла про непідсудність справи Дзержинському районному суду м. Харкова.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за перегляд справи не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О. В. Маміна

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2023 року.