Постанова

від 27.09.2023 по справі 911/18/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. Справа№ 911/18/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 27.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 (повний текст складено 22.06.2023)

у справі № 911/18/22 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД

до Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс"

про зобов`язання оголосити аукціон

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД (надалі - ВКФ у формі ТОВ "Певекс"ЛТД, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" (надалі - КП "Готельно-гуртожитковий комплекс", відповідач) про зобов`язати відповідача оголосити аукціон на оренду нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, 46, загальною площею 53,7 кв.м. з переважним правом позивача (відповідно до частково задоволеної судом першої інстанції про зміну позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2023 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Комунальне підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс" оголосити аукціон на оренду нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, 46 загальною площею 53,7 кв.м. з переважним правом Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД. Стягнуто з Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" на користь Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД 2 270, 98 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, 07.07.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Комунальне підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22 та прийняти нове рішення яким відмовити в заявлених вимогах Виробничо-комерційній фірмі у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду прокурор зазначив, що зазначене приміщення Вишневою міською радою Бучанського району Київської області, як органом управління Комунального підприємства «Готельно-гуртожитковий комплекс» та власником даного приміщення передбачене для використання з метою розміщення центру надання гуманітарної допомоги населенню Вишневої міської територіальної громади, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та стосовно нього не може бути оголошено аукціон та надання в оренду Виробничо-комерційній фірмі у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Певекс» ЛТД.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/18/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

20.07.2022 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 911/18/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22 залишено без руху. Роз`яснено Комунальному підприємству "Готельно-гуртожитковий комплекс", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.

04.08.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023, що підтверджується платіжною інструкцією про сплату судового збору №3163 від 03.08.2023 на суму 3405, 00 грн.

Суддя Тищенко А.І. з 31.07.2023 по 18.08.2023 перебувала у відпустці.

Суддя Яковлєв М.Л. з 07.08.2023 по 25.08.2023 перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 27.09.2023.

21.09.2023 (згідно дати звернення до канцелярії суду) від Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що суд першої інстанції мотивовано дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду документів, поданих відповідачем разом із заявою вих. №27 від 13.07.2022 в тому числі листів КП ГГК від 25.11.2021 №92, від 25.11.2021 №95 та від 01.12.2021 №99. Проте, знов, посилаючись на ці самі листи та на листи Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 27.10.2021 №3/02-3231, від 10.03.2022 №3/02-597 та від 04.07.2022 №3/02-1420, апелянт не надав обґрунтування поважності причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції. Тому позивач вважає зазначені докази неприйнятними та наполягає про відсутність підстав для прийняття до розгляду вищезазначених документів з огляду на вимоги пункту 6 частини 2 статті 258 ГПК України.

Відзив також обґрунтовано тим, що посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №220 «Питання надання гуманітарної та іншої допомоги цивільному населенню в умовах воєнного стану в Україні» є черговою спробою ввести суд в оману, оскільки відповідна постанова лише затверджує Порядок надання гуманітарної та іншої допомоги цивільному населенню в умовах воєнного стану в Україні, де визначається механізм надання гуманітарної та іншої допомоги населенню в умовах воєнного стану в Україні за рахунок коштів, що надійшли в національній та іноземній валюті на поточний рахунок Мінсоцполітики для гуманітарної допомоги українцям, постраждалим від російської агресії, відкритий у Національному банку (далі - гуманітарний рахунок), від фізичних та юридичних осіб, резидентів і нерезидентів як благодійна пожертва, гуманітарна допомога, гранти та дарунки (далі - кошти) для задоволення потреб соціальної сфери,

Одночасно з поданням апеляційної скарги подано нові докази по справі (докази, що не прийняті судом першої інстанції), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та взагалі не навів підстав подання вказаних доказів на стадії апеляційного провадження, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не приймає вказані докази до розгляду та розглядає справу за наявними у матеріалах справи доказами.

В судове засіданні 12.09.2023 з`явились представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2001 між Жулянським машинобудівним заводом "Візар" як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Певекс" як орендарем укладено договір оренди №96 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого в цілях ефективного використання державного майна і отримання прибутку орендодавець передає в оренду приміщення в гуртожитку №7, що знаходиться на першому поверсі, відокремлене від житлових приміщень, за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, 46, загальною площею 54 кв.м.

01.06.2014 між Державним підприємством "Жулянський машинобудівний завод "Візар" як орендодавцем, Комунальним підприємством "Готельно-гуртожитковий комплекс" як новим орендодавцем та Виробничо-комерційною фірмою у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД як орендарем укладено договір про заміну сторони у договорі оренди №96 від 01.01.2001, згідно умов якого сторони погодили, зокрема, що:

- орендодавець та орендар на підставі проведеної попередньо звірки взаєморозрахунків станом на 01.06.2014 підтверджують відсутність у них заборгованості по орендній платі та по інших грошових зобов`язаннях, що передбачені договором оренди №96 від 01.01.2001;

- права та обов`язки орендаря, орендна плата, зазначені у договорі оренди, не підлягають зміні чи доповненню без його згоди, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

30.11.2020 між Комунальним підприємством "Готельно-гуртожитковий комплекс" та Виробничо-комерційною фірмою у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД укладено додаткову угоду до договору оренди №96 від 01.01.2001, згідно якого сторони погодили пункт 7.3. викласти у наступній редакції: "договір діє до 01.12.2021".

Копії вказаних вище правочинів наявні в матеріалах справи.

Водночас, згідно викладених у позові обставин, відповідач не здійснив ані оприлюднення додаткової угоди від 30.11.2020 в електронній торговій системі (ЕТС), ані присвоєння об`єкту оренди електронного ідентифікатора в базі ЕТС, як того вимагають приписи Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і пункту 131 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.

За доводами позивача вказані обставини перешкодили йому подати передбачені законом заяви на продовження договору оренди, який згідно ч. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" може бути продовжений тільки за результатами аукціону, оскільки не вперше продовжується строком більше п`яти років, попри те в серпні 2021 року орендодавець, на усне звернення позивача, запевнив про продовження договору після 01.12.2021 за відсутності будь-яких підстав, які б перешкоджали такому продовженню.

Втім, як зауважив позивач, він отримав від орендодавця листа №83 від 01.10.2021 про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди. Копія вказаного листав наявна в матеріалах справи.

З огляду на викладене та неможливість подати у законний спосіб заяву про продовження договору оренди позивач зазначив про звернення до орендодавця: із листом №101 від 20.10.2021 стосовно продовження договору оренди та, додатково, із листом №119 від 26.11.2021 про намір реалізувати переважне право на укладення нового договору оренди, як орендар, який належно виконує свої обов`язки згідно ч. 1 ст. 777 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за надісланою позивачем вимогою про продовження договору відповідач ухилився від вирішення відповідного питання у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс", колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приписами статті 15, пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, відтак їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави, тоді як законні інтереси, що не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як "суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому".

Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності, а тому якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

Аналогічну позицію викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 (провадження №12-20гс22).

Наведене дозволяє зробити висновок про те, що:

- кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб;

- під захистом легітимного інтересу розуміється: відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; отримання правової визначеності у відносинах із особами;

- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, відтак право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зі змісту заявленого у даній справі позову слідує, що вимога позивача про зобов`язання відповідача оголосити аукціон на продовження договору оренди мотивована обставинами відсутності одного з передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, рішень орендодавця за результатами поданої позивачем заяви про продовження договору оренди на умовах переважного права.

Водночас, сторонами спору у зазначеній справі не заперечено та не спростовано того, що переданим позивачу за договором оренди майном є нежитлове приміщення на першому поверсі будинку за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, 46 загальною площею 53,7 кв.м., а згідно додаткової угоди від 30.11.2020 між позивачем як орендарем та відповідачем як орендодавцем строк дії вказаного договору визначено до 01.12.2021.

Так, 03.10.2019 прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ (далі - Закон №157-ІХ), у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Також у пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-IX передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, враховуючи встановлення підписаною між сторонами спору додатковою угодою від 30.11.2020 строку дії договору оренди до 01.12.2021, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону №157-ІХ.

Приписами ч. 1, 3, 9 та 10 ст. 18 Закону №157-ІХ передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень:

- про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем;

- про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід`ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.

Пунктами 143, 144 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок) визначено, зокрема, що орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону, а також у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону. Таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.

У разі прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди на підставі необхідності майна для власних потреб балансоутримувача, здійснюються дії, передбачені пунктом 142 цього Порядку.

Неприйняття протягом зазначеного строку одного із зазначених рішень представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеним ним органом вважається прийняттям ним рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення. У межах зазначеного строку орендодавець може переглянути умови та додаткові умови (у разі наявності) оренди майна згідно з пунктами 51 та 54 цього Порядку з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 146 цього Порядку.

Отже, реалізація передбаченого вказаними законодавчими приписами способу продовження договору оренди державного та комунального майна - за результатами проведення аукціону, відбувається шляхом вчинення учасниками відповідних правовідносин юридично значимих дій: звернення орендаря із відповідною заявою та прийняття орендодавцем одного з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Приписами статтей 73, 79 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В розрізі зазначених норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що:

- обов`язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Як слідує зі змісту наявних в матеріалах копій адресованих, зокрема, відповідачу листів:

- №101 від 20.10.2021 - позивач у відповідь на лист №83 від 01.10.2021, згідно ч. 1 ст. 285 ГК України просив розглянути та позитивно вирішити питання щодо продовження терміну дії договору оренди №96 від 01.01.2001;

- №119 від 26.11.2021 - позивач в доповнення до листів №101 від 20.10.2021 та №110 від 09.11.2021, згідно ч. 9 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" просив приняти рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем.

Згідно листа №119 від 26.11.2021 позивач повідомив про надання орендодавцю разом з таким листом звіту про оцінку майна та рецензії на такий звіт, а також просив, у разі відмови у продовженні чинного договору, згідно ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України укласти новий договір оренди на строк 5 років відповідно до умов Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем одного з рішень, передбачених частиною 9 статті 18 Закону №157-ІХ, за результатами звернення позивача про продовження договору, зокрема, згідно листа №119 від 26.11.2021: або рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; або рішення про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Відповідачем не заперечена та не спростована більш вірогідними доказами у розмінні ст. 79 ГПК України обставина отримання від позивача листа №119 від 26.11.2021 та обізнаності зі змістом такого листа і викладеної у ньому вимоги про продовження договору за результатами аукціону.

Наявний же в матеріалах справи лист відповідача №83 від 01.10.2021, в розрізі наведеного, судом оцінюється критично, оскільки такий лист не є передбаченим частиною дев`ятою статті 18 Закону №157-ІХ рішенням ані за формою, ані за змістом та лише містить повідомлення відповідача про закінчення 01.12.2021 строку дії договору, відсутність наміру продовжувати дію договору та необхідність повернути нежитлове приміщення.

Також відповідний лист №83 від 01.10.2021, з урахуванням наведеної у ньому підстави відмови у продовженні договору - відсутність наміру орендодавця, не є повідомленням про припинення договору у розумінні пункту 143 Порядку, оскільки такий лист не виражає чітку, зрозумілу та однозначну відмову орендодавця від продовження договірних відносин оренди з орендарем саме у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк.

Недоліки форми заяви орендаря про продовження договору, як і строки звернення із такою заявою не змінюють межі поведінки орендодавця та обов`язок прийняти одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону №157-ІХ, тоді як відповідну бездіяльність закон, зокрема пункт 144 Порядку, ототожнює з прийняттям рішення про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Саме ж лише надіслання вказаного вище листа про припинення договору не має самостійного юридичного значення в розрізі визначеного законом обов`язку орендодавця прийняти одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону №157-ІХ, а також встановлених вище обставин відсутності жодного з таких рішень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що невчинення орендодавцем фактичних дій щодо прийняття одного з передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону №157-ІХ рішень свідчить про порушення прав позивача та створює правову невизначеність між сторонами спору стосовно легітимних орендних правовідносин, позаяк аукціон, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем, орендодавцем не оголошено попри те, що бездіяльність з прийняття орендодавцем рішення презюмує прийнятим рішення про оголошення аукціону.

Одночасно судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що встановлене порушення не є підставою для автоматичного продовження дії договору оренди без аукціону, поза електронною торговою системою, бо інакше будуть знівельовані мета, принципи та приписи спеціального Закону №157-IX, який не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода".

Так, визначеним у Законі №157-ІХ спеціальним порядком продовження договорів оренди державного та комунального майна не передбачено можливості автоматичної пролонгації договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, як це було врегульовано частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII, який втратив чинність.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов законного висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача оголосити аукціон на оренду нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку у м. Вишневе, вул. Святошинська, 46 загальною площею 53,7 кв.м. з переважним правом позивача є обґрунтованою, а відповідно обраний спосіб захисту є ефективним, позаяк він усуває стан юридичної невизначеності щодо продовженням користування позивачем майном на легітимних засадах і саме таким шляхом можна поновити право позивача на участь у правовідносинах щодо продовження договору оренди.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові від 17.11.2021 у справі №914/2930/20, згідно якої судом касаційної інстанції, зокрема, зазначено, що в разі невчинення орендодавцем фактичних дій щодо прийняття рішення про оголошення аукціону на продовження договору оренди або рішення про відмову у продовженні договору, з урахуванням передбаченого абзацом 5 пункту 144 Порядку наслідку відсутності рішення як про відмову в продовженні договору, так і про оголошення відповідного аукціону, ефективним способом захисту правомірного інтересу позивача є звернення до суду з позовом про зобов`язання оголосити та провести аукціон.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено вимоги позивача та зобов`язання Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" щодо оголошення аукціону на оренду нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, 46 загальною площею 53,7 кв.м. з переважним правом Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Певекс" ЛТД.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі № 911/891/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" -залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2023 у справі № 911/18/22 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Комунальне підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс".

Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 05.10.2023

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв