Постанова

від 03.10.2023 по справі 927/640/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/640/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

Офісу Генерального прокурора: Штін Д.С.,

Кабінету Міністрів України: Фартушна В.Л.,

ФДМУ: не з`явились,

ГУ ДПС у Чернігівській області: Труба А.В. (в режимі відеоконференції),

ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів": Костиря А.В.,

ТОВ "Агроу": не з`явились,

ТОВ "Мілл Інвест": Кисіль А.В.,

ТОВ "Верітас Інвест Груп": Корж В.М.,

Товарної біржі "Міжрегіональна товарно-промислова біржа": не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілл Інвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021

та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021

у справі № 927/640/19

за позовом Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України

до:

1. Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області,

2. Державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроу";

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілл Інвест";

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Інвест Груп";

6. Товарної біржі "Міжрегіональна товарно-промислова біржа"

про визнання недійсними правочинів та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроу", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілл Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Інвест Груп" та товарної біржі "Міжрегіональна товарно-промислова біржа" про:

- визнання недійсними результатів цільового аукціону з реалізації майна платника податків ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", оформлених протоколом №78/18 від 20.12.2018, а саме: будівель та споруд у кількості 33 найменувань загальною площею 25 956,2 кв.м по вул. Східна, 13, м. Бахмач, Чернігівська область, яке перебуває у податковій заставі ГУ ДФС у Чернігівській області та знаходиться на балансі філії "Хлібна база №87" ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", який організовано товарною біржею "Міжрегіональна товарно-промислова біржа";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі №78/18-Д, укладеного 20.12.2018 між ГУ ДФС у Чернігівській області, ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" та ТОВ "Агроу";

- витребування від ТОВ "Мілл Інвест" у державну власність в особі Кабінету Міністрів України нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Східна, 13, а саме: 1) будівлі мехмайстерні "Ж-1" площею 191,2 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730781874203; 2) будівлю тепловозного д епо "Тд-1" площею 61,7 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730782874203; 3) будівлю водонасосної станції "Р-1" площею 134,6 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730785174203; 4) будівлю охорони праці "З-1" площею 24,4 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730788374203; 5) водонапірну башту "Вб" площею 27,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730789774203; 6) будівлю гаражу "И-1" площею 80,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730794674203; 7) будівлю сушарки камерної продольної "Ц-3" площею 1 427,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730798474203; 8) матеріальний склад "МС-1" площею 198,4 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730801174203; 9) склад №5 та КЗС "С-1" площею 2 807,3 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730804574203; 10) склад №6 "ЗС-1" площею 1 229,5 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730816374203; 11) вбиральню цегляну, огорожу "У-1" площею 14,3 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730839974203; 12) склад отрутохімікатів "Пг" площею 22,5 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730683974203; 13) будівлю складу "Щ-1" площею 78,8 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730693274203; 14) будівлю ангару "Х-1" площею 459,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730702474203; 15) адмінбудівлю "А-1" площею 424,3 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730711274203; 16) будівлю пожежного депо "Й-1" площею 217 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730717874203; 17) будівлю прохідної "П-1" площею 11,3 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730723074203; 18) спецбудівлю "Пг" площею 115,1 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730730974203; 19) будівлю лабораторії "Я-1" площею 101,2 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730734874203; 20) будівлю літньої лабораторії "Є-1" площею 22,8 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730738074203; 21) склад №1 "В-1" площею 4 231,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730747974203; 22) склад №2 "Б-1" площею 4 116, 8 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730750874203; 23) склад №3 "Г-1" площею 4201, 1 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730854274203; 24) склад №4 "Д-1" площею 4 222,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730882874203; 25) будівлю очисної башти "И-6" площею 242,3 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730888074203; 26) будівлю ємкостної башти "К-4" площею 266,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730915774203; 27) будівлю норійної башти "Ж-4" площею 88,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730921474203; 28) побутову будівлю "Ю-1" площею 62,7 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730925574203; 29) будівлю залізничного приймального бункеру "Н-1" площею 201,9 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730930174203; 30) будівлю для вигрузки зерна "М-1" площею 37 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730936474203; 31) будівлю свиноферми "Т-1" площею 337,1 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730941174203; 32) будівлю млина "Ф-1" площею 221,4 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730948174203; 33) будівлю погріба "Пг" площею 74,2 кв.м - реєстраційний номер об`єкта 1730954474203;

- визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 26.12.2018 між ТОВ "Мілл Інвест" та ТОВ "Верітас Інвест Груп", зареєстрованого 26.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. за номером № 4468.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючий, Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.), позов задоволено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" перебувало на податковому обліку в Ніжинській ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області як платник податків, проте свої зобов`язання щодо сплати податків виконувало неналежним чином, з огляду на що за ним обліковувався триваючий податковий борг, який, незважаючи на вчинені контролюючим органом заходи, в тому числі і стягнення такого боргу в судовому порядку, погашено не було. При цьому майно відповідача-2 перебувало у податковій заставі.

З метою погашення суми податкового боргу відповідача-2 за рахунок його майна, що перебувало у податковій заставі, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, правонаступником якого є відповідач-1, звернулось з позовом до відповідача-2 про надання дозволу на погашення податкового боргу, за наслідками розгляду якого рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.02.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, у справі № 825/2374/17 адміністративний позов задоволено повністю, відповідачу-1 надано дозвіл на погашення податкового боргу у сумі 2 581 706, 36 грн, за рахунок майна відповідача-2, що перебуває у податковій заставі.

20.12.2018 проведено цільовий аукціон з реалізації майна платника податків відповідача-2, яке перебуває у податковій заставі відповідача-1 та знаходиться на балансі Філії "Хлібна база № 87" Державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" (далі - Філія) результати якого оформлені протоколом №78/18.

Зі змісту Протоколу слідує, що: місце проведення аукціону: м. Київ, провулок Виноградний, буд. 4 оф.41; організатор аукціону: відповідач-6 який діє на підставі договору-доручення на організацію проведення цільового аукціону з продажу майна платника податків, що перебуває в податковій заставі №12031/10/25-01-17-02-31 від 26.11.2018 укладеного відповідачем-1; продавець: відповідач-1 від імені якого, на підставі договору-доручення на продаж майна на аукціоні №12030/10/25-01-17-02-31 від 26.11.2018, діє повірений - ТОВ "Центр Брокерських послуг", яке акредитовано на товарній біржі "Міжрегіональна товарно-промислова біржа" - Брокерська контора № 12, в особі директора Берези Андрія Володимировича, здійснює продаж майна платника податків відповідача-2, що перебуває на балансі Філії та перебуває у податковій заставі і підлягає реалізації в рахунок погашення податкового боргу, згідно з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 825/2374/17 від 14.02.2018; об`єкти продажу: Лот № 187: будівлі та споруди у кількості 33 найменування загальною площею 25956,2 кв.м, за адресою: Чернігівська область, Бахмацький район, м. Бахмач, вул. Східна, б. 13; за результатами проведення аукціону: Лот № 187, ціна 6 506 360,76 грн., переможцем визначено відповідача-3.

На підставі Протоколу № 78/18 від 20.12.2018 за результатами аукціону 20.12.2018 відповідач-1 (як продавець в особі повіреного - ТОВ "Центр брокерських послуг"), відповідач-2 (як боржник-платник податків) та відповідач-3 (як покупець) уклали договір купівлі-продажу № 78/18-Д майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, в п. 2.1 якого погодили, що продавець продав, а покупець придбав на аукціоні, проведеному 20.12.2018 відповідачем 6 майно: будівлі та споруди у кількості 33 найменування, загальною площею 25 956, 20 кв.м ( далі Об`єкти), а саме: 1) будівля мехмайстерні "Ж-1" площею 191,3 кв.м; 2) будівля тепловозного депо "Тд-1" площею 61,7 кв.м; 3) будівля водонасосної станції "Р-1" площею 134,6 кв.м; 4) будівля охорони праці "З-1" площею 24,4 кв.м; 5) водонапірна башта "Вб" площею 27,9 кв.м; 6) будівля гаражу "И-1" площею 80,9 кв.м; 7) будівля сушарки камерної продольної "Ц-3" площею 1 427,9 кв.м; 8) матеріальний склад "МС-1" площею 198,4 кв.м; 9) склад №5 та КЗС "С-1" площею 2 807,3 кв.м; 10) склад №6 "ЗС-1" площею 1 229,5 кв.м; 11) вбиральня цегляна, огорожа "У" площею 14,3 кв.м; 12) склад отрутохімікатів "Пг" площею 22,5 кв.м; 13) будівля складу "Щ-1" площею 78,8 кв.м; 14) будівля ангару "Х-1" площею 459,9 кв.м; 15) адмінбудівля "А-1" площею 424,3 кв.м; 16) будівля пожежного депо "Й-1" площею 217,0 кв.м; 17) будівля прохідної "П-1" площею 11,3 кв.м; 18) спецбудівля "Пг" площею 115,1 кв.м; 19) будівля лабораторії "Я-1" площею 101,2 кв.м; 20) будівля літньої лабораторії "Є-1" площею 22,8 кв.м; 21) склад №1 "В-1" площею 4 231,9 кв.м; 22) склад №2 "Б-1" площею 4 116, 8 кв.м; 23) склад №3 "Г-1" площею 4 201, 1 кв.м; 24) склад №4 "Д-1" площею 4 222,9 кв.м; 25) будівля очисної башти "И-6" площею 242,3 кв.м; 26) будівля ємкостної башти "К-4" площею 266,9 кв.м; 27) будівля норійної башти "Ж-4" площею 88,9 кв.м; 28) побутова будівля "Ю-1" площею 62,7 кв.м; 29) будівля залізничного приймального бункеру "Н-1" площею 201,9 кв.м; 30) будівля для вигрузки зерна "М-1" площею 37 кв.м; 31) будівля свиноферми "Т-1" площею 337,1 кв.м; 32) будівля млина "Ф-1" площею 221,4 кв.м; 33) будівля погріба "Пг" площею 74,2 кв.м

Згідно з п. 3.1 договору ціна реалізації майна згідно з Протоколом становить 6 506 360,76 грн з урахуванням ПДВ.

Договір підписано представниками продавця, покупця та трьома понятими, оскільки представник боржника - відповідача-2 від підпису договору відмовився.

З наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 13.06.2019 слідує, що нерухоме майно належить на праві власності відповідачу-4, підстава виникнення - договори купівлі-продажу від 24.12.2018.

В подальшому, 26.12.2018 відповідач-5 (іпотекодержатель) та відповідач-4 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі на № 4468, за умовами якого відповідач-4 з метою забезпечення повного виконання зобов`язання, зазначеного в п. 1.2. договору іпотеки, передає в іпотеку відповідачу-5, а відповідач-5 приймає від відповідача-4 в іпотеку на умовах, визначених даним договором, нерухоме майно, зазначене в п. 1.3 даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору іпотеки даним договором забезпечується виконання зобов`язань відповідача-4 перед відповідачем-5 за договором позики, посвідченим 06.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. за реєстровим №5219, зі всіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, а саме: повернення заборгованості у розмірі 7 500 000 грн. у строк до 15.12.2019.

У п. 1.3 договору іпотеки сторони погодили, що за даним договором в іпотеку передається наступне нерухоме майно: нежитлова будівля ангару "Х-1" загальною площею 459,90 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5465; нежитлова будівля "Тд-1" загальною площею 61,70 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5803; нежитлова будівля "П-1" загальною площею 11,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5768; нежитлова будівля "Я-1" загальною площею 101,20 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5773; нежитлова будівля "Є-1" загальною площею 22,80 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5776; нежитлова будівля "А-1" загальною площею 424,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5785; склад № 2 "Б-1" загальною площею 4 116,80 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5788; склад № 1 "В-1" загальною площею 4 231,90 кв.м, що належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5779; спецбудівля: "Пг" загальною площею 115,10 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5782; нежитлова будівля, будівля водонасосної станції "Р-1" загальною площею 134,60 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5797; нежитлова будівля мехмайстерні"Ж-1" загальною площею 191,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5794; нежитлова будівля, будівля гаражу "И-1" загальною площею 80,90 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5815; нежитлова будівля, будівля охорони праці "З-1" загальною площею 24,40 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5806; склад № 5 та КЗС загальною площею 2 807,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5818; нежитлова будівля, будівля пожежного депо "Й-1" загальною площею 217,0 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5793; склад № 6 загальною площею 1 229,50 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим №5821; нежитлова будівля, склад "Пг" загальною площею 22,50 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5791; нежитлова будівля вбиральня цегляна, огорожа, "У-1" загальною площею 14,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5812; нежитлова будівля, водонапірна башня "Вб" загальною площею 27,90 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5800; нежитлова будівля, будівля складу "Щ-1" загальною площею 78,80 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5797; нежитлова будівля, матеріальний склад "МС-1" загальною площею 198,40 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 24.12.2018 за реєстровим № 5809; нежитлова будівля, побутова будівля "Ю-1" загальною площею 62,7 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5848; нежитлова будівля, будівля очисної башти "И-6" загальною площею 242,30 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5836; склад № 3 "Г-1" загальною площею 4 201,10 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим №5839; склад № 4, "Д-1" загальною площею 4 222,90 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим №5830; нежитлова будівля, будівля ємкостної башти, "К-4" загальною площею 266,90 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5842; будівля погріба "Пг" загальною площею 74,2 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5857; нежитлова будівля, будівля для вигрузки зерна "М-1" загальною площею 37,00 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5851; нежитлова будівля, будівля залізничного притирального бункеру "Н-1" загальною площею 201,9 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5845; нежитлова будівля, будівля норійної башти "Ж-4" загальною площею 88,9 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5833; нежитлова будівля, будівля млина "Ф-1" загальною площею 221,40 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5854; нежитлова будівля свиноферми "Т-1" загальною площею 337,1 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5860; нежитлова будівля, будівля сушарки камерної прокольної "Ц-3" загальною площею 1 427,9 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 26.12.2018 за реєстровим № 5827.

Посилаючись на те, що спірне майно є державною власністю і закріплене за відповідачем-2 на праві господарського відання, в той час як останній, на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" № 83 від 04.03.2015, віднесений до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а згідно з положеннями Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" - до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, а відтак, незаконне відчуження державного майна порушує інтереси держави, оскільки у даному випадку держава незаконно позбавлена права власності на майно, щодо якого встановлена законодавча заборона на його відчуження, втратила повноваження власника майна, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та можливість реалізувати свої права з метою досягнення суспільно важливих цілей забезпечення виконання державою її функцій (приносити доходи до бюджету держави, з метою розв`язання соціальних та економічних проблеми, що виникають у державі тощо), Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновкам якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виходив з того, що:

- на час проведення цільового аукціону та укладення спірних договорів все майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", в тому числі і спірне, було включено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації (Закон України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації"), постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, спірне нерухоме майно не могло бути відчужене відповідно до ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а використання вказаного майна як джерела погашення податкового боргу могло відбутися лише після його виключення з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

- відповідно до п. 95.9 ст. 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації, проте у матеріалах справи відсутні докази надання попередньої згоди Міністерством аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого віднесено державне підприємство "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", на продаж спірного майна;

- вказане свідчить про те, що оспорювані результати цільового аукціону та укладений на підставі результатів цього аукціону договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі №78/18 від 20.12.2018, не відповідають вимогам ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ст. 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 326 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними результатів цільового аукціону з реалізації майна платника податків ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", оформлених протоколом №78/18 від 20.12.2018 та договору купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі №78/18-Д від 20.12.2018;

- власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача і для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна;

- враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави без згоди органу, який уповноважений управляти вказаним майном (вибуло з володіння власника без його волі), для витребування вказаного майна не потрібно визнавати недійсними договори купівлі-продажу на підставі яких ТОВ "Мілл Інвест" набуло право власності на це майно, а відтак підлягають задоволенню і вимоги про витребування у ТОВ "Мілл Інвест" у державну власність в особі Кабінету Міністрів України спірного нерухомого майна;

- так як відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що для спірного майна встановлено особливий правовий режим, а це майно вибуло з володіння держави з порушенням закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття у власність спірного майна під обґрунтований сумнів, позовна вимога прокурора про витребування у ТОВ "Мілл Інвест" спірного нерухомого майна не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави поза волею власника, з порушенням чинного законодавства, і в подальшому було передано в іпотеку за договором від 26.12.2018, укладеним між ТОВ "Мілл Інвест" та ТОВ "Верітас Інвест Груп", вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 26.12.2018 також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції погодився з доводами відповідача-1 та відповідача-4 про те, що у справі відсутні докази про включення спірного нерухомого майна до складу цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", проте зазначив, що вказана обставина ніяким чином не впливає на зроблені судом висновки щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням Законів України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про управління об`єктами державної власності", ч. 2 ст. 145 ГК України, ст. 4 Закону України "Про заставу", пп. 87.3.7 п. 87.3 ст. 87, п. 95.9 ст. 95 ПК України, Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1954 від 29.12.2010.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ГУ ДПС у Чернігівській області звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 87, 89, 95 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 29.12.2010 № 1244, постанови КМУ № 83 від 04.03.2015, Наказу від 22.05.2017 № 518, Наказу Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 517, Закон України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації", Закон України "Про управління об`єктами державної власності". За доводами скаржника:

- постанова Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, якою ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, лише визначає певний перелік підприємств, і жодним чином не встановлює заборони на продаж майна таких підприємств, в той час як питання погашення податкового боргу регулюються ПК України, який не передбачає заборони щодо вилучення органом стягнення та подальшого продажу майна, яке перебуває в режимі господарського відання, для погашення податкового боргу платника;

- матеріали справи не містять належних доказів внесення спірного майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів», якими відповідно до приписів Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1954 від 29.12.2010, є відповідний "Перелік майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації", що складається за формою Додатку № 1 до вказаного положення, в той час як наявність у Філії "Хлібна База №87" державного підприємства "Ніжинський КХП" статусу відокремленого підрозділу, що не є юридичною особою, не є свідченням того, що майно такої філії належить до складу цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів";

- при цьому статус цілісного майнового комплексу у ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" був наявний до створення в його структурі відокремленого підрозділу без статусу юридичної особи Філії "Хлібна База № 87", що жодним чином не вплинуло на склад такого цілісного майнового комплексу і структуру його основних засобів;

- вказане свідчить відсутність заборони на продаж спірного майна на цільовому аукціоні відповідно до ст. 95 ПК України;

- відповідно до законодавства про приватизацію погашення податкового боргу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" за рахунок майна не потребує попередньої згоди органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, оскільки згідно із законодавством з питань приватизації, для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами виключно з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу, проте, на дату опису майна в податкову заставу та на дату реалізації майна боржника ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", таке рішення було відсутнє;

- підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту, в той час як відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.06.2019 у справі №904/3169/18, від 28.01.2020 у справі №916/495/19, у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15). Враховуючи відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права осіб, за захистом яких звернувся прокурор в даній справі, зазначене є підставою для відмови у задоволенні такого позову;

- у спірному випадку відсутні обставини, а прокурором не надані належні докази існування таких обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством аграрної політики та продовольства України та Кабінетом Міністрів України своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а відтак прокурором не надано доказів про встановлення фактів неналежного виконання таким компетентним органом своїх функцій, що є підставою для представництва інтересів держави прокурором в суді.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - 1) судами не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 (щодо застосування ст. 95 ПК України), від 28.02.2020 у справі № 813/2851/17 (щодо застосування ст. 95 ПК України), від 24.04.2020 у справі № 822/1262/17 (щодо застосування Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"), від 20.02.2020 у справі № 924/440/19 (щодо застосування положення Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518 (далі - Порядок № 518)), від 12.04.2018 у справі № 905/707/16 (щодо об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, відповідно до якого статус підприємства як такого, що має стратегічне значення, на виконання рішення суду не впливає); 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення статусу нерухомого майна підприємства у разі не складення пооб`єктного переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу, відповідно до ст. 87 ПК України та Порядку віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 № 1954. Аналогічне питання стосується відсутності висновку Верховного Суду у подібних відносинах щодо пливу статусу об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, визначених постановою КМУ № 83 від 04.03.2015 в частині можливості погашення податкового боргу таких підприємств відповідно до ст. 95 ПК України.

Також не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ТОВ "Мілл Інвест" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Так суд апеляційної інстанції:

- неправильно застосував норми Положення № 1954 від 29.12.2010 під час встановлення факту приналежності нерухомого майна до цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19, відповідно до якого у випадку не проведення процедури віднесення майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, доказами формування цілісного майнового комплексу можуть бути інші документи, які були ухвалені/видані до виникнення спірних правовідносин. Суд зробив помилковий висновок, що продаж майна можна було здійснити тільки після складення відповідних пооб`єктних переліків майна;

- судами неправильно застосовано ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", оскільки спірне майно було реалізоване саме в примусовому порядку ГУ ДПС у Чернігівський області. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 233/4365/18 вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15 і від 18.02.2021 у справі № 910/14680/19, на користь, зокрема, такого: заборона, передбачена у ч. 9 ст. 11 вказаного Закону у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не стосується примусового відчуження відповідного майна, а тільки добровільного. Так Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав відповідну справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), і ухвалою ВП ВС від 23.06.2021 прийнято до розгляду відповідну справу);

- судами неправильно застосовано норму п. 95.9 ст. 95 ПК України та положення Порядку № 518 від 22.05.2017, яка регулює необхідність отримання згоди на продаж цілісного майнового комплексу платника податків, яке перебуває у податковій заставі, оскільки судом фактично встановлено, що спірне майно Філії "Хлібна База №87" не входить до складу цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів";

- оскільки судами встановлено, що відсутні докази включення спірного майна до складу цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", то норма п.п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 ПК України не підлягала застосуванню, оскільки вона розповсюджує дію виключно на майно, включене до складу цілісного майнового комплексу;

- судами неправильно застосовано норми ст. 388 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. В свою чергу, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14, ПК України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішення, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні ПК України. До того ж суди не вирішили питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат, про необхідність чого наголошено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 757/57019/17-ц;

- судами не встановлено хто був власником майна на момент його продажу, а тому рішення про витребування відповідного майна на користь КМУ є таким, що протирічить ст. 388 ЦК України;

- судами порушено вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки можливе порушення ГУ ДФС у Чернігівській області під час відчуження нерухомого майна, яке на даний момент є власністю ТОВ "Мілл Інвест", не повинно мати наслідком позбавлення останнього законно набутого права власності;

- судами неправильно застосовано ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";

- суди неправильно застосували ст.ст. 203, 215, 388 ЦК України, оскільки ст. 215 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке відчужено третій особі. При цьому одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції є помилковим, оскільки вказані позови є взаємовиключними.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - 1) судами не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 (щодо п. 7 Положення від 29.12.2010 № 1954); від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (стосовно застосування ч. 2 ст. 388 ЦК України); не враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14, від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 13.05.2015 у справі № 6-67цс15 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.06.2019 у справі № 552/1556/18 (стосовно неможливості одночасного пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції); не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 14.04.2021 у справі № 916/1824/20, від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18, стосовно підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі відповідних державних органів; 2) відсутні висновки Верховного Суду щодо: ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (в частині того, що вказана норма поширюється тільки на добровільне відчуження та не стосується примусового відчуження майна); п.п. 95.9 ст. 95 ПК України та Порядку № 518 від 22.05.2017 (оскільки вказана норма повинна застосовуватись виключно у випадку, якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації); п.п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 ПК України (оскільки вказана норма підлягає застосуванню виключно у випадку, якщо продажу підлягає майно, включене до складу цілісного майнового комплексу в порядку, передбаченому Положенням №1954).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 відкрито провадження за касаційними скаргами ГУ ДПС у Чернігівській області та ТОВ "Мілл Інвест" з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено розгляд касаційних скарг у відкритому судовому засіданні на 14.12.2021 та повідомлено учасників у справі про їх право на подання відзивів на касаційні скарги до 10.12.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.12.2021 від Київської міської прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить оскаржувані постанову та рішення залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника, а касаційні скарги залишити без задоволення.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.12.2021 від КМУ надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 24.11.2021 строк, у якому представник просить оскаржувані постанову та рішення залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника, а касаційні скарги залишити без задоволення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 927/640/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/4365/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 927/640/19, зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, та знову зупинено касаційне провадження у справі № 927/640/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/4365/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 927/640/19, задоволено заяву Фонду державного майна України про процесуальне правонаступництво та замінено позивача у справі № 927/640/19 - Міністерство аграрної політики та продовольства України на його правонаступника - Фонд державного майна України, та зупинено касаційне провадження у справі № 927/640/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/4365/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 927/640/19 та призначено касаційні скарги до розгляду на 03.10.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.10.2023 від ТОВ "Мілл інвест" надійшли пояснення на відзиви на касаційні скарги.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.10.2023 від ТОВ "Верітас інвест груп" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи, мотивоване тим, що між ТОВ "Верітас інвест груп" та адвокатським об`єднанням «Правовий центр ХХІ ст.» 28.09.2023 укладено договір про надання правової допомоги, а тому адвокат Корж В.М. не мав можливості належним чином ознайомитися з матеріалами даної справи та підготувати правову позицію.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і відповідач-5 протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання (майже 2 роки) не був позбавлений можливості надавати Суду відповідні клопотання та пояснення стосовно вимог касаційних скарг.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо касаційної скарги ГУ ДПС у Чернігівській області.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України ГУ ДПС у Чернігівській області зазначило про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 (щодо застосування ст. 95 ПК України), від 28.02.2020 у справі № 813/2851/17 (щодо застосування ст. 95 ПК України), від 24.04.2020 у справі № 822/1262/17 (щодо застосування Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"), від 20.02.2020 у справі № 924/440/19 (щодо застосування положення Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518 (далі - Порядок № 518)), від 12.04.2018 у справі № 905/707/16 (щодо об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, відповідно до якого статус підприємства як такого, що має стратегічне значення, на виконання рішення суду не впливає).

Так у справі № 922/4133/19 Міністерство енергетики та захисту довкілля України звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, ТОВ "Пушка-5", ДП "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "Південдіпрошахт", Брокерської контори № 450 ТОВ "Експерт-2012" та Української Універсальної Біржі, в якому просило: визнати недійсним цільовий аукціон з продажу майна платника податків ДП "Південдіпрошахт", який оформлений протоколом № 1 проведення цільового аукціону (податкова застава), та визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ГУ ДПС в особі повіреного - Брокерської контори і ТОВ "Пушка-5" та боржником - ДП "Південдіпрошахт".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що проведення цільового аукціону відбулося з порушенням чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про охорону культурної спадщини", тому спірний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі положень статей 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області у позові відмовлено повністю, оскільки доказів щодо порушення встановленого законодавством Порядку №518 від 22.05.2017, чи Порядку №1244 від 29.12.2010, позивачем не надано, а судом не встановлено. Крім цього, суд зазначив, що реалізоване майно не є цілісним майновим комплексом, а є нерухомим майном, тому положення Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 (щодо необхідності отримання контролюючим органом згоди суб`єкта управління майном) не поширюється на правовідносини щодо погашення податкового боргу платників податків, що здійснюється на виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст. 95 ПК України.

Постановою Східного апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними цільовий аукціон з продажу нерухомого майна платника податків ДП "Південдіпрошахт" та договір купівлі-продажу. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", виходив із того, що заходи стягнення податкового боргу, встановлені пунктом 95.1 статті 95 ПК України, не можуть бути застосовані до ДП "Південдіпрошахт", оскільки на нього поширюється дія мораторію на застосування примусової реалізації майна. Спірне нерухоме майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, оскільки частка держави у статутному капіталі підприємства становить не менше 25 відсотків. Окрім того, суд зазначив, що нерухоме майно було основною виробничою потужністю ДП "Південдіпрошахт", використовувалося у його виробничій діяльності та відноситься до державної форми власності, а не до власності ДП "Південдіпрошахт", проте підприємство не зверталося за згодою на реалізацію нерухомого майна до Міненерго України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цільовий аукціон з продажу нерухомого майна ДП "Південдіпрошахт" проведений протиправно, оскільки нерухоме майно є цілісним майновим комплексом, продаж якого здійснюється за іншою процедурою. Окрім того, суд зауважив, що нерухоме майно є об`єктом культурної спадщини, проте ГУ ДПС всупереч вимогам ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не погодило реалізацію нерухомого майна з Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що продаж нерухомого майна на аукціоні та укладення за його наслідками спірного договору суперечить ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", п. 16 4.1 ст. 6, ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також суперечить інтересам держави, оскільки майно вибуло у приватну власність поза волею держави в особі Міненерго України та всупереч законодавчим обмеженням.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що:

1) доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 6, 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", без урахування висновків суду касаційної інстанції у постанові від 25.05.2011справі № 6-47159св10 є обґрунтованими;

2) при застосуванні Положення № 1954 слід мати на увазі, що з урахуванням установлених фактичних обставин конкретної справи у випадку непроведення процедури віднесення майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, доказами формування цілісного майнового комплексу можуть бути інші документи (накази, розпорядження, звіти про оцінку тощо), які були ухвалені/видані до виникнення спірних правовідносин. Проте колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у касаційних скаргах ТОВ "Пушка 5", Брокерської контори, про те, що у цій справі розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1084-р "Деякі питання управління Міністерством енергетики та захисту довкілля об`єктами державної власності", прийняте після проведення цільового аукціону, не підтверджує належності спірного приміщення до цілісного майнового комплексу станом на дату проведення цільового аукціону - 31.10.2019;

3) при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не були враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 924/440/19, щодо застосування положень Порядку від 22.05.2017 № 518;

4) з огляду на назву розділу IV Закону України "Про охорону культурної спадщини", до якого включено ст. 18, та назву ст. 18 "Здійснення права власності на об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками" зазначена норма регулює відносини щодо здійснення права власності на пам`ятки культури, що реалізується власниками чи уповноваженими ними органами.

З викладеного вбачається, що Верховний Суд констатував порушення застосування апеляційним судом положень Закону України "Про охорону культурної спадщини"; у п. 5.2 зазначив, що підставою позовних вимог є, на думку позивача, порушення чинного законодавства при проведенні аукціону, зокрема, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про охорону культурної спадщини"; вказав на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 924/440/19, щодо застосування положень Порядку від 22.05.2017 № 518; виклав висновок щодо застосування п. 7 Положення № 1954, відповідно до якого з урахуванням встановлених фактичних обставин конкретної справи у випадку непроведення процедури віднесення майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, доказами формування цілісного майнового комплексу можуть бути інші документи (накази, розпорядження, звіти про оцінку тощо), які були ухвалені/видані до виникнення спірних правовідносин. Проте у справі розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1084-р "Деякі питання управління Міністерством енергетики та захисту довкілля об`єктами державної власності", прийняте після проведення цільового аукціону, не підтверджує належності спірного приміщення до цілісного майнового комплексу станом на дату проведення цільового аукціону - 31.10.2019.

При цьому у вказаній постанові Верховного Суду не застосовано положення Законів України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації" та "Про управління об`єктами державної власності", та положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", на відміну від справи № 927/640/19.

Водночас у справі № 927/640/19 позовні вимоги не обґрунтовувались, а суди не застосовували положення Закону України "Про охорону культурної спадщини". Так у справі № 927/640/19 суд першої інстанції встановив, що майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" є державною власністю, закріплене за підприємством на праві господарського відання, включене до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

При цьому відповідно до п.п. 95.9 ст. 95 ПК України у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації.

Місцевим господарським судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", згідно з додатком 2. До вказаного переліку включено ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

Таким чином, у справі № 922/4133/19 Верховним Судом було констатовано порушення судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" та підтримано висновок суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення процедури віднесення майна ДП "Південдіпрошахт" до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства.

В свою чергу, у справі № 927/640/19 наявні інші обставини справи - постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", згідно з додатком 2. До вказаного переліку включено ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів. Також постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Враховуючи викладене, з огляду на положення п.п. 95.9 ст. 95 ПК України, відповідно до яких якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, та оскільки ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відсутність доказів включення спірного нерухомого майна до складу цілісного майнового комплексу відповідача 2 не впливає на висновки щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням, зокрема, Законів України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про управління об`єктами державної власності", п. 95.9 ст. 95 ПК України.

Тобто правовідносини у справах № 927/640/19 та № 922/4133/19 не є подібними за встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин, що має наслідком різне застосування, зокрема, ст. 95 ПК України до відповідних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 813/2851/17, на яку посилається скаржник, наведено висновок щодо застосування статті 95 ПК України. Зокрема, зазначено, що "згідно з пунктом 95.1 цієї статті ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Для цього орган державної податкової служби звертається в порядку пункту 95.3 статті 95 ПК України до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі комунальних підприємств) перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу". При цьому у справі № 813/2851/17 предметом позову були вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до Радехівської міської ради Львівської області про стягнення податкового боргу у розмірі 319049,53 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконує вимоги чинного законодавства щодо сплати податкового борг, і Верховний Суд вважав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності законних підстав для задоволення позову, оскільки податковим органом не підтверджено вчинення ним дій, які передують зверненню до Радехівської міської ради Львівської області в порядку, встановленому ст. 96 ПК України, та відповідно які є законною підставою для такого звернення.

Тобто, правовідносини у справі № 813/2851/17 та № 927/640/19 є відмінними за предметом, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 24.04.2020 у справі № 822/1262/17, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок щодо застосування Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", зокрема зазначено, що "з 01.01.2011 питання погашення податкового боргу регулюються Податковим кодексом України, який прийнято 02.12.2010 та встановлює механізм і процедуру такого погашення. Крім того, дія цього Закону розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом". Предметом позову у цій справі були вимоги державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області до 55 управління начальника робіт про надання дозволу на погашення податкового боргу 55 управлінням начальника робіт в сумі 413159,39 грн за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі. Позовні вимоги обґрунтовані непогашенням відповідачем наявного у нього податкового боргу, а також тим, що вжиті заходи щодо погашення податкового боргу не дали позитивних результатів, а тому позивач має право на отримання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок його майна, що перебуває в податковій заставі.

Тобто правовідносини у справі № 822/1262/17 та № 927/640/19 є відмінними за предметом, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин. До того ж судами у справі № 927/610/19 не застосовувалися положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

У постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 924/440/19 за позовом ТОВ "Хмельницький олійножировий комбінат" до Товарної біржі "Подільська", 55 Управління начальника робіт, Головного управління ДФС у Хмельницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України про визнання договору купівлі-продажу № 15323 від 15.03.2019 недійсним, Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зокрема, у наведеній постанові Верховного Суду наведено такі висновки щодо застосування Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518: "Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку №518 цільовий аукціон проводиться на підставі відповідного договору, який укладається контролюючим органом з уповноваженою товарною біржею. До договору додаються завірена контролюючим органом копія акта опису майна в податкову заставу та витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та/або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Майно, яке підлягає продажу на цільовому аукціоні, виставляється на аукціон за початковою ціною, що визначається контролюючим органом на підставі звіту (акта) про оцінку майна, складеного відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Організатор аукціону не пізніше ніж за 15 днів до дня проведення цільового аукціону оприлюднює відповідне оголошення в засобах масової інформації та на власній веб-сторінці (пункт 4 розділу ІІІ Порядку №518). Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку №518 організатор цільового аукціону повинен провести аукціон у строки, визначені відповідним договором, але не пізніше ніж через два місяці після його укладення. Уповноважена товарна біржа вчиняє дії з продажу майна за дорученням контролюючого органу на умовах найкращої цінової пропозиції. Відповідно до пункту 8 розділу V Порядку №518 у разі визнання цільового аукціону таким, що не відбувся у зв`язку з відсутністю зареєстрованих заявок на участь у ньому, організатор аукціону в місячний строк після проведення попереднього аукціону проводить повторний аукціон. На повторному цільовому аукціоні початкова ціна непроданого майна знижується організатором аукціону на 15 відсотків. На третьому аукціоні, який проводиться у місячний строк після повторного аукціону в разі визнання повторного аукціону таким, що не відбувся у зв`язку з відсутністю зареєстрованих заявок на участь у ньому, початкова ціна майна знижується на 25 відсотків початкової ціни повторного аукціону".

Так у справі № 924/440/19 розглядалися вимоги, які ґрунтувалися на процедурних порушеннях Порядку міни початкової ціни продажу майна платника податків, яке перебуває в податковій заставі, в рахунок погашення його податкового боргу та оприлюднення інформації про час та умови проведення відповідних торгів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1244 від 29.12.2010, оскільки позивач вважав, що порушено строк проведення цільового аукціону. Крім того позивач також зазначав, що порушення строку проведення аукціону впливає на формування попиту та кінцевої ціни продажу майна. Водночас у справі № 927/640/19 позовні вимоги ґрунтувалися не на процедурному порушенні Порядку №518 від 22.05.2017 та Порядку № 1244 від 29.12.2010, а на тому, що на час проведення цільового аукціону та укладення спірних договорів все майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", в тому числі і спірне, було включено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації (Закон України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації"), постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а тому і спірне нерухоме майно не могло бути відчужене відповідно до ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", і використання вказаного майна як джерела погашення податкового боргу могло відбутися лише після його виключення з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. З вказаних підстав суди задовольнили позов.

Таким чином, правовідносини у справах № 924/440/19 та № 927/640/19 є різними за підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин. До того ж судами у справі № 924/440/19 не застосовувалися положення Законів України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації " та "Про управління об`єктами державної власності", та положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави".

У справі № 905/707/16, у якій Верховним Судом винесено постанову від 12.04.2018, на яку посилається скаржник, зазначено, що "суд касаційної інстанції критично сприймає висновок судів, зазначений у п. 2.4 цієї постанови про те, що врахування статусу позивача, як стратегічного підприємства, може порушувати принцип рівності сторін в господарському процесі, оскільки на противагу зазначеному слід вказати, що у цій справі держава не несе відповідальності за борги ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго", яке є самостійною юридичною особою та здійснює свою господарську діяльність на власний ризик.". При цьому у справі № 905/707/16 розглядалися питання зміни порядку виконання рішення Господарського суду Донецької області від 21.04.2016 у справі №905/707/16 в межах розстрочки, наданої постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2017, залишеної в силі постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2017 шляхом погашення боргу протягом 5 років згідно з графіком.

Вказане свідчить про те, що правовідносини у справі № 905/707/16 та № 927/640/19 є відмінними за предметом, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, правовідносини у справах № 922/4133/19, № 813/2851/17, № 822/1262/17, № 924/440/19 та № 905/707/16, на постанови Верховного Суду у яких посилається скаржник, є відмінними від тих, що склалися у справі № 927/640/19, що виключає можливість застосування викладених у них висновків до розглядуваної справи. Тому визначена ГУ ДПС у Чернігівський області підстава відкриття касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Чернігівській області в частині підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Що ж до іншої підстави відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Чернігівський області - п. 3 ч. 2 ст. 287, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України ГУ ДПС у Чернігівський області у своїй касаційній скарзі зазначало, що відсутній висновок Верховного Суду щодо: 1) визначення статусу нерухомого майна підприємства у разі не складення пооб`єктного переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу, відповідно до ст. 87 ПК України та Порядку віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 № 1954; 2) аналогічне питання стосується відсутності висновку Верховного Суду у подібних відносинах щодо пливу статусу об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, визначених постановою КМУ № 83 від 04.03.2015 в частині можливості погашення податкового боргу таких підприємств відповідно до ст. 95 ПК України.

Стосовно першого висновку колегія суддів зазначає, що ст. 87 ПК України визначає джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків.

Підпунктом 87.3.5 п. 87.3 вказаної статті передбачено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків: майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України.

Тобто вказана норма встановлює заборону погашати податковий борг платника податків майном, яке включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, і передбачено, що порядок віднесення майна до цілісного майнового комплексу державного підприємства встановлюється окремим нормативно-правовим актом, яким є наказ Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна від 29.12.2010 №1954.

В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 викладено висновок щодо застосування пункту 7 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна від 29.12.2010 №1954.

Так, відповідно до п. 1 Положення, цей акт визначає принципи та процедуру віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємства, у тому числі казенних підприємств, які не підлягають приватизації.

Згідно з п. 7 Положення, на підставі матеріалів інвентаризації підприємство в п`ятиденний строк після затвердження результатів інвентаризації складає пооб`єктні переліки майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, за відповідними формами, наведеними в додатках 1 та 2 до цього Положення. Під час формування переліків керуються вимогами пункту 4 цього Положення та частини другої статті Закону України "Про приватизацію державного майна". Зазначені переліки майна підприємство подає на затвердження до органу, уповноваженого управляти таким державним майном.

Відповідно до пункту 4 Положення, до майна, яке включається до складу цілісного майнового комплексу державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, належать: спеціалізовані необоротні активи (основні засоби, незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, інші необоротні активи) і запаси, які безпосередньо використовуються в єдиному технологічному процесі виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт), який визначає загальнодержавне значення підприємства, в обсязі, передбаченому технологічною документацією; активи, що тимчасово не використовуються у виробничому процесі, законсервовані об`єкти - за наявності на підприємстві проекту плану розвитку підприємства (інвестиційної програми) з обґрунтуванням економічної доцільності їх подальшого ефективного використання в основній діяльності підприємства; активи, які не задіяні в технологічному процесі, але віднесені до об`єктів загальнодержавного значення.

Верховний Суд зазначив, що з урахуванням установлених фактичних обставин конкретної справи у випадку непроведення процедури віднесення майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, доказами формування цілісного майнового комплексу можуть бути інші документи (накази, розпорядження, звіти про оцінку тощо), які були ухвалені/видані до виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів у справі № 927/640/19 погоджується з цим висновком та не вбачає підстав для відступу від нього.

Таким чином, у випадку не проведення процедури віднесення майна до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, доказами формування цілісного майнового комплексу можуть бути інші документи (накази, розпорядження, звіти про оцінку тощо), які були ухвалені/видані до виникнення спірних правовідносин, а у випадку якщо таких доказів взагалі не має - відсутні підстави стверджувати про належність окремого майна до цілісного майнового комплексу державного підприємства.

Суди у розглядуваній справі дійшли висновків, що в матеріалах справи відсутні затверджені в установленому законом порядку як перелік майна що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, так і майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, за відповідними формами, наведеними у додатках 1 та 2 до Положення № 1954. Крім цього, у справі відсутні докази про включення спірного нерухомого майна до складу цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

Водночас Верховний Суд звертає увагу на інші обставини, встановлені судами обох інстанцій у справі - а саме те, що майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" є державною власністю, закріплене за підприємством на праві господарського відання, включене до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Відповідно до п.п. 95.9 ст. 95 ПК України у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються. Державний орган приватизації зобов`язаний організувати продаж цілісного майнового комплексу протягом 60 календарних днів з дня надходження подання контролюючого органу.

Місцевим господарським судом встановлено, що майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" є державною власністю, закріплене за підприємством на праві господарського відання, включене до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", згідно з додатком 2. До вказаного переліку включено ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

За змістом ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва у комунальну власність (крім об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного будівництва, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України) та на відчуження шляхом приватизації, а також на рішення державних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, про відчуження житла працівникам таких підприємств, установ, організацій та господарських товариств шляхом продажу, що здійснюється на виконання умов укладених колективних договорів без застосування конкурентних засад.

Відповідно до ч. 2 ст.145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Враховуючи викладене, з огляду на положення п.п. 95.9 ст. 95 ПК України, відповідно до яких якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, та оскільки ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, і відповідно до ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність доказів включення спірного нерухомого до складу цілісного майнового комплексу відповідача-2 не впливає на висновки щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки для продажу спірного майна потрібна була згода уповноваженого органу - Міністерства аграрної політики та продовольства України і продаж майна такого підприємства повинен був організовуватися державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу з дотриманням вимог законодавства з питань приватизації, а тому спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням Законів України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про управління об`єктами державної власності", ч. 2 ст. 145 ГК України, п. 95.9 ст. 95 ПК України, Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

При цьому враховуючи встановлену судами відсутність доказів віднесення спірного майна до цілісного майнового комплексу ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", Верховний Суд вважає помилковим висновок судів обох інстанцій про те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням п. 87.3.5, 87.3.7 п.87.3 ст. 87 ПК України, однак вказане не призвело до прийняття помилкового висновку вибуття майна з власності держави з порушенням законодавчих норм.

Що ж до іншої підстави відкриття касаційного провадження за скаргою ГУ ДПС у Чернігівський області в межах п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутності висновку Верховного Суду у подібних відносинах щодо пливу статусу об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, визначених постановою КМУ № 83 від 04.03.2015 в частині можливості погашення податкового боргу таких підприємств відповідно до ст. 95 ПК України, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави затверджує Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Державне підприємство "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, як підприємство що забезпечує розміщення і зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Як правильно зазначає скаржник, постанова Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, якою ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, лише визначає певний перелік підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а саме по собі віднесення підприємства до такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, не встановлює заборони на продаж майна такого підприємства.

Разом з тим, факт включення підприємства до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, зумовлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", якими заборонено приватизацію об`єктів загальнодержавного значення, зокрема, об`єктів та майна, які забезпечують виконання державою своїх функцій та забезпечують її економічну незалежність. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/123/15.

Оскільки на час проведення аукціону у справі № 927/640/19 Закон України "Про приватизацію державного майна" втратив чинність, то слід застосовувати ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у відповідній редакції.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті у відповідній редакції, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України

Як було встановлено судами обох інстанцій, майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" є державною власністю та включене до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках після їх виключення із Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", згідно з додатком 2. До вказаного переліку включено ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів".

За змістом ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Таким чином, само по собі віднесення ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави не встановлює заборони на продаж майна такого підприємства, однак зумовлює застосування до його майна, з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.05.2019 у справі № 903/123/15, положень ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна". В свою чергу, з огляду на викладені вище висновки Верховного Суду, майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" не могло бути відчужене відповідно до ч.9 ст.11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, а тому Верховним Судом не розглядаються.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги ГУ ДПС у Чернігівський області в частині відкриття касаційного провадження на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а тому у задоволенні касаційної скарги в цій частині слід відмовити.

Що ж до касаційної скарги ТОВ "Мілл Інвест".

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - 1) судами не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 (щодо п. 7 Положення від 29.12.2010 № 1954); від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (стосовно застосування ч. 2 ст. 388 ЦК України); не враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14, від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 13.05.2015 у справі № 6-67цс15 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.06.2019 у справі № 552/1556/18 (стосовно неможливості одночасного пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції); не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 14.04.2021 у справі № 916/1824/20, від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18, стосовно підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі відповідних державних органів; 2) відсутні висновки Верховного Суду щодо: ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (в частині того, що вказана норма поширюється тільки на добровільне відчуження та не стосується примусового відчуження майна); п.п. 95.9 ст. 95 ПК України та Порядку № 518 від 22.05.2017 (оскільки вказана норма повинна застосовуватись виключно у випадку, якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації); п.п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 ПК України (оскільки вказана норма підлягає застосуванню виключно у випадку, якщо продажу підлягає майно, включене до складу цілісного майнового комплексу в порядку, передбаченому Положенням №1954).

Стосовно неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.06.2021 у справі № 922/4133/19 щодо застосування п. 7 Положення від 29.12.2010 № 1954, то, як вже було зазначено, правовідносини у справах № 927/640/19 та № 922/4133/19 не є подібними за встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин.

Стосовно неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14, від 02.07.2019 у справі № 48/340 стосовно застосування ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц викладено висновок щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Так, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

При цьому у справі № 367/2022/15-ц на підставі дозволу Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження ТОВ "ОМ-АРТ" продало ТОВ "Забудова-Д" земельні ділянки на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.04.2015 у справі № 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 08.05.2015. Кошти за ці ділянки ТОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. На підставі дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27.05.2015, фізична особа продала ТОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:0150 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі № 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 275 062 грн ТОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням № НОМЕР_1.

При цьому оскільки ТОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТОВ "ОМ-АРТ" і фізичною особою та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважала висновки судів про неможливість витребування у ТОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 міститься висновок про те, що правовий режим незаконно відчуженого майна врегульовано статтею 330 ЦК України, за якою суб`єктом відносин є добросовісний набувач, який набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено ст. 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно. Укладаючи договір щодо спірного майна, ВГБФ «Батьківська турбота» покладався на судове рішення в іншій справі. А тому ВГБФ «Батьківська турбота» є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте за спірним договором майно, бо не знав і не міг знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися. Також Велика Палата Верховного суду зауважує, що санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання Постанови № 606. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ВГБФ «Батьківська турбота» як добросовісного набувача спірного нерухомого майна. Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ «Батьківська турбота», який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14 міститься висновок про те, що Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що, по-перше, суди обох інстанцій у справі № 927/640/19 відхилили заперечення позову з підстав неможливості витребування спірного нерухомого майна у відповідача-4, оскільки це майно було реалізоване на виконання судового рішення у справі № 825/2374/17, так як вказаним судом рішенням відповідачу-1 надано дозвіл на погашення податкового боргу у сумі 2 581 706, 36 грн. за рахунок майна відповідача-2 що перебуває у податковій заставі, проте цим рішенням не визначено перелік майна, за рахунок якого надано дозвіл на погашення податкового боргу, а відтак, можливість погашення заборгованості за рахунок спірного майна підлягала встановленню на етапі прийняття контролюючим органом рішення про погашення боргу відповідно до вимог чинного законодавства, чого не було зроблено. При цьому надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі не є тотожнім здійсненню реалізації відповідного майна, а лише передбачає перехід до наступного етапу погашення податкового боргу, який має відбуватись у визначеному законодавством порядку, передбаченому ст. 95 ПК України, відповідно до п.95.3 якої рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення про погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна переданого в податкову заставу є наступним етапом погашення податкового боргу. Таке рішення приймається саме контролюючим органом, при цьому підлягає встановленню можливість використання майна платника податків, як джерела погашення податкового боргу, належність такого майна до цілісного майнового комплексу підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, в тому числі державних підприємств, які не підлягають приватизації та у випадку, якщо контролюючим органом прийнято відповідне рішення про використання майна, визначеного п. 87.3 ст. 87 ПК України, посадові особи такого органу нестимуть відповідальність відповідно до закону.

По-друге, так як на час проведення цільового аукціону та укладення спірних договорів все майно відповідача-2 було включено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації згідно з положеннями Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", спірне майно також не могло бути відчужено відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що для спірного майна встановлено особливий правовий режим, це майно вибуло з володіння держави з порушенням закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття у власність спірного майна під обґрунтований сумнів.

Крім цього, скаржник помилково посилається на те, що суди не вирішили питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат, про необхідність чого наголошено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 757/57019/17-ц, оскільки, як вже було зазначено, судами не прийнято його доводи проте, що він є добросовісним набувачем.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011 міститься висновок про те, що для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Судова палата у п. 84 вказаної постанови наголосила, що з`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна. Крім цього, у п. 85 цієї ж постанови зазначено, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

При чому добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (п. 69 постанови Верховного Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011).

З огляду на викладене колегією суддів відхиляються доводи скаржника про те, що судами порушено вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що ж до доводів скаржника про те, що судами не встановлено хто був власником майна на момент його продажу, а тому рішення про витребування відповідного майна на користь КМУ є таким, що протирічить ст. 388 ЦК України, то вони є помилковими, оскільки судами встановлено, що майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" є державною власністю, закріплене за підприємством на праві господарського відання, включене до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Доводи скаржника про те, що власником майна є саме філія, є помилковими та такими, що спростовані судами обох інстанцій.

Таким чином, оскільки судовим рішенням у справі № 825/2374/17 відповідачу-1 надано дозвіл на погашення податкового боргу у сумі 2 581 706, 36 грн. за рахунок майна відповідача-2 що перебуває у податковій заставі, проте цим рішенням не визначено перелік майна, за рахунок якого надано дозвіл на погашення податкового боргу, а відтак, можливість погашення заборгованості за рахунок спірного майна підлягала встановленню на етапі прийняття контролюючим органом рішення про погашення боргу відповідно до вимог чинного законодавства чого не було зроблено, та оскільки суди не дійшли висновків, що ТОВ "Мілл Інвест" є добросовісним набувачем, посилання останнього на те, що спірне майно не могло бути витребувано у нього як від добросовісного набувача, тому що воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, є помилковим, а судові рішення у справі № 927/640/19 не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 809/1941/14, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Що ж до неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14, від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 13.05.2015 у справі № 6-67цс15 (стосовно неможливості одночасного пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції) та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.06.2019 у справі № 552/1556/18 (що підставою для визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а правочину недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення таких торгів, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки та проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію майна; розміщення оголошення; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів, тощо).

Так у постанові Верховного Суду від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16 викладено висновок про те, що положення ч. 1 ст. 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

У постановах від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14, від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 13.05.2015 у справі № 6-67цс15 Верховний Суд України дійшов висновків, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Таким чином, належним способом захисту порушеного права власності в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Колегія суддів звертає увагу, що ці висновки стосуються неможливості одночасного застосування ст.ст. 216 і 388 ЦК України, з огляду на те, що віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними. Проте подібних обставин у справі, яка розглядається, встановлено не було, що свідчить про неподібність правовідносин у справах № 6-2723цс16п, № 6-170цс14, № 6-140цс14 та № 6-67цс15 до тих, що склалися у справі № 927/640/19, та, як результат - відсутність підстав застосовувати відповідні висновки Верховного Суду України. Водночас у постанові від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14 Верховний Суд України взагалі виклав інший висновок стосовно того, що установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника у зазначений спосіб, суд обґрунтовано відмовив у позові, заявленому з підстав, передбачених статтею 392 ЦК України, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту. У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України). Тобто правовідносини у справі № 927/640/19 та № 6-67цс14 не є подібними.

У справі № 552/1556/18 Верховний Суд у постанові від 05.06.2019 зазначив, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання недійсними правочинів, які укладені за результатом аукціону, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених чинним законодавством. При цьому підставою для визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а правочину недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення таких торгів, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки та проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію майна; розміщення оголошення; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів, тощо.

При цьому предметом позову у справі № 552/1556/18 були вимоги про визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо укладення договору купівлі-продажу з продажу нерухомого майна ТОВ "Спінтекс"; визнання таким, що не відбувся цільовий аукціон, проведений Товарною біржею "Українська міжрегіональна спеціалізована" з продажу цього нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу з продажу цього нерухомого майна, застосувавши наслідки недійсності правочину. При цьому позовні вимоги були обґрунтовані саме порушенням процедурними порушеннями Податкового кодексу України, Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 22.05.2017 №518, і Закону України "Про товарну біржу". Відповідно і висновок Верховного Суду стосувався підстав для визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а правочину недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення таких торгів.

Водночас у справі № 927/640/19 частинами позовних вимог було не визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а визнання недійсними результатів цільового аукціону з реалізації майна платника податків ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", та визнання недійсним договору купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі №78/18-Д, укладеного 20.12.2018, оскільки майно, відчужене на них, вибуло з володіння держави з порушенням законодавства.

Таким чином, правовідносини у справах № 927/640/19 та № 552/1556/18 не є подібними за підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин, що виключає застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.06.2019, до тих, що склалися у розглядуваній справі.

Що ж до посилань на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 14.04.2021 у справі № 916/1824/20, від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18, стосовно підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі відповідних державних органів, та порушення судами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в цьому контексті.

Так, вказані постанови Верховного Суду є подібними в частині застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 зазначеного Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила наступне.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18.

З огляду на вищевказані висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 916/1824/20 зазначив, що суди мали дослідити: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судами обох інстанцій встановлено, що листом № 52/4/02-2019вих від 25.03.2019 Територіальне управління Державного бюро розслідувань запропонувало прокурору м. Києва вирішити питання щодо вжиття заходів представницького характеру на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою відновлення порушених прав держави та повернення спірного нерухомого майна відповідачу-2.

Прокурор листом від 11.06.2009 №05/1-153вих-19, який в подальшому був скерований Кабінетом Міністрів України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, інформував Кабінет Міністрів України про виявлення порушення.

В подальшому листами від 26.07.2019 №05/1-4483-19 прокурор у відповідності повідомив позивачів про підготовку відповідного позову до господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України до відповідачів про визнання недійсними правочинів на підставі яких спірне нерухоме майно загальною площею 25 956,2 кв.м. по вул. Східна, 13 у м. Бахмач вибуло з державної власності та витребування вказаного майна.

Також при вирішенні питання про наявність чи відсутність у прокурора підстав представництва інтересів держави у суді в особі позивачів 1 та 2 судами враховано, що Міністерство агрополітики та продовольства звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 у справі № 825/2374/17.

Вказаним рішенням адміністративний позов задоволено повністю, надано ГУ ДФС у Чернігівській області дозвіл на погашення податкового боргу у сумі 2581706,36 грн, за рахунок майна ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів», що перебуває у податковій заставі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №825/2374/17 апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року без змін.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 у справі №825/2374/17 якою відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства аграрної політики та продовольства України про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 у справі за адміністративним позовом ГУ ДФС у Чернігівській області до ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" про надання дозволу на погашення податкового боргу - залишено без розгляду.

Вказаною ухвалою встановлено, що з апеляційною скаргою на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 у справі № 825/2374/17 Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося 25.01.2019, тобто після реалізації спірного нерухомого майна на цільовому аукціоні, укладення договорів купівлі-продажу вказаного майна та договору іпотеки.

За таких обставин суди дійшли висновку, що єдиним дієвим способом захисту інтересів держави у даному спорі є визнання відповідних правочинів недійсними та витребування спірного майна, однак з таким позовом позивачі 1 та 2 в розумний строк до суду не звертались.

Міністерство аграрної політики та продовольства України приймало участь у справі №927/318/19 як третя особа тез самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" за позовом останнього до відповідачів: Головного управління ДФС у Чернігівській області, Товарної біржи "Міжрегіональна товарно-промислова біржа", ТОВ "Агроу", ТОВ "Мілл Інвест" про визнання недійсними результатів цільового аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та про зобов`язання повернути майно.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.07.2019 у справі №927/318/19 позов залишено без розгляду за заявою позивача на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.

Вказане вище, за висновками місцевого господарського суду, підтверджує неналежність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах як Кабінетом Міністрів України, так і Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Враховуючи обставини справи, вимоги чинного законодавства та наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Крім цього, за висновком суду апеляційної інстанції, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачами не було вжито достатніх та належних заходів для повернення спірного майна у власність держави, оскільки відповідний позов до суду пред`явлено не було, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, та про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Верховний Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. При цьому обставини здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави позивачами є оцінкою доказів та фактичних обставин справи, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім цього, обставини щодо наявності у спірному випадку обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду були предметом дослідження судом касаційної інстанції на під час розгляду скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 у цій справі. Так, вказаною постановою апеляційного суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.10.2020, ухвалу господарського суду Чернігівської області від 07.08.2019 у справі № 927/640/19 про відмову у відкритті провадження скасовано, матеріали справи № 927/640/19 передано на розгляд до господарського суду Чернігівської області. При перегляді постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 Верховним Судом у постанові від 22.10.2020 зазначив, що вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції стосовно наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором у даному випадку.

Таким чином, доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не знайшли свого підтвердження.

Посилання ТОВ "Мілл Інвест" на інші постанови Верховного Суду та Верховного Суду України не обґрунтовані в якості підстава касаційного оскарження, а тому Верховним Судом не розглядаються. В свою чергу, посилання на постанову Вищого господарського суду України колегію суддів не приймаються, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження передбачає неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених саме в постановах Верховного Суду.

Стосовно доводів ТОВ "Мілл Інвест" в частині відкриття п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо відсутності висновків Верховного Суду щодо п.п. 95.9 ст. 95 ПК України та Порядку № 518 від 22.05.2017 (оскільки вказана норма повинна застосовуватись виключно у випадку, якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації); п.п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 ПК України (оскільки вказана норма підлягає застосуванню виключно у випадку, якщо продажу підлягає майно, включене до складу цілісного майнового комплексу в порядку, передбаченому Положенням №1954, то висновки на вказані питання надані Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги ГУ ДПС у Чернігівській області.

Що ж до відсутності висновків Верховного Суду щодо ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", то посилання скаржника на те, що вказана норма поширюється тільки на добровільне відчуження та не стосується примусового відчуження майна є власним тлумачення норми скаржником, з яким Верховний Суд не погоджується. Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від у справі № 233/4365/18 викладено висновок про те, що Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не застосовує Закон України «Про управління об`єктами державної власності» до спірних правовідносин, а тому немає підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15 і від 18.02.2021 у справі № 910/14680/19 висновку щодо тлумачення припису цього акта.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "Мілл Інвест" не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити. У зв`язку з цим, Суд вважає, що апеляційний та місцевий господарські суди у цій справі правомірно задовольнили позовні вимоги, у зв`язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19 в частині підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, - про залишення скарги без задоволення, а також про залишення без задоволення касаційної скарги ТОВ "Мілл Інвест", а оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в межах підстав касаційного оскарження- без змін, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявників касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19 в частині підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19 в частині підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілл Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.03.2021 у справі № 927/640/19.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.