Постанова

від 11.10.2023 по справі 540/909/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 540/909/22

Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,

повний текст судового рішення

складено 21.04.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.01.2022 року №301724, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

04.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.01.2022 року №301724.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 25 січня 2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 301724, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17000,00 грн. На думку позивача, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №301724 від 25.01.2022 року складена контролюючим органом неправомірно. Позивач наполягає на тому, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не виступав суб`єктом господарювання, не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України Про автомобільний транспорт, а тому за викладених обставин притягнення його до відповідальності за порушення вимог зазначеного Закону є протиправним.

20.09.2022 року від представника відповідача, Державної служби України з безпеки на транспорті, надійшов відзив, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач стверджує, що під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт. Відповідно до Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Як наслідок, за порушення вимог додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 25.01.2022 № 301724. Позивач являється власником транспортного засобу, який здійснював вантажне перевезення відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу як автомобільний перевізник, факт здійснення вантажного перевезення підтверджено. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. Позивачем не було реалізовано право на оскарження відповідних дій/актів до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю, відповідно до вимог пункту 32 Порядку № 1567, щодо її оскарження. Враховуючи зазначене, приймаючи оскаржувану постанову, орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством. Позивачем не було вжито всіх від нього залежних заходів для недопущення господарського правопорушення, а також не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.01.2022 року №301724 - задоволений.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про застосування адміністративно - господарського штрафу № 301724 від 25 січня 2022 року.

Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.

На вказане рішення суду Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

11.08.2023 року (вх.№19019/23) на адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Судом першої інстанції було встановлено, що 29.11.2021 року старшим державним інспектором Придніпровского міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Тонкопрядко О.В. о 13.28 годин проведено перевірку транспортного засобу марки DAF номерний знак НОМЕР_1 та складено Акт №308492 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

З огляду на акт №308492, а саме стрічку номер дорожнього листа ___ що належить вказано ПП Інвест-Авто код ЄДРПОУ 31527456, м. Львів, вул. Наукова, 94, кв. 154. Під час перевірки виявлено порушення ст.34 Закону України Про автомобільний транспорт, п.6.1 Наказу Мінтрансзв`язку від 07.06.2010 року №340; п.3.3 Наказу Мінтрансзв`язку від 24.06.2010 року №385, зокрема перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт.

Суд зазначає, що в акті №308492 від 29.11.2021 року міститься запис про те, що водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився.

Судом досліджено товарно-транспортну накладну №79 від 28.11.2021 року, за якою здійснювалось перевезення вантажу (пшениці), зокрема, перевізником у даній ТТН вказано ПП Інвест-Авто.

Відповідно до повідомлення-запрошення, на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та/або порушення Кодексу України про адміністративні правопорушення, розгляд справи за актом №308492 від 29.11.2021 року призначено на 25.01.2022 року.

Із запрошенням позивач ознайомився 21.01.2022 року (а.с.20).

25.01.2021 року представником позивача надано пояснення по матеріалам справи про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення транспортного законодавства, згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів, автомобільним транспортом № 308492 від 29 листопада 2021 року, який складено уповноваженими особами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в яких наголосив, що транспортний засіб DAF з реєстраційним номером НОМЕР_1 належить Приватному підприємству Інвест-Авто, код ЄДРПОУ 31527456, м. Львів, вул. Наукова, 94, кв. 154. Оскільки, власником транспортного засобу є вищевказана юридична особа, а автомобільним перевізником у товарно-транспортній накладній, застережень щодо якої вищевказаний акт перевірки не містить, зазначено ПП ІНВЕСТ-АВТО, позивач не розуміє, з яких міркувань відділ державного нагляду (контролю) за безпекою на транспорті у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі притягає до відповідальності, саме, ОСОБА_1 , який має у власності багато транспортних засобів. Оскільки, на момент перевірки, особисто ОСОБА_1 знаходиться за межами Херсонської області, з`ясувати, можливість належності транспортного засобу DAF з реєстраційним номером НОМЕР_1 останньому, всупереч висновку уповноважених осіб Укртрансбезпеки є неможливим.

25.01.2022 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 301724, якою на позивача накладено штраф у розмірі 17000 грн., що передбачений абз.3 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт.

26.01.2022 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі направлено до керівника Приватного підприємства Інвест-Авто лист №5721/ч.3, про необхідність виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №301724 від 25.01.2022 року (а.с.12).

У відповідь на вказаний лист директора Приватного підприємства Інвест-Авто повідомлено, що вказаний лист Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі є помилковим так, як ПП Інвест-Авто немає транспортного засобу DAF з реєстраційним номером НОМЕР_1 і ніколи ним не володіло, а також ніколи не перебувало в Дніпропетровській області, так як підприємство працює тільки по західній Україні.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся з даним позовом до суду.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до вимог ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт», цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - Положення №103).

Відповідно до п.1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Підпунктами 2, 54, 58, 62 пункту 5 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі Порядок - №1567).

Відповідно до пп. 2-4 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, в тому числі шляхом проведення рейдових перевірок.

Відповідно до пункту 14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акту) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку №1567).

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.

За приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Суд зазначає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи (ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

У розумінні вимог статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Таким чином, особа, яка має відповідати за вчинене правопорушення у контексті спірних правовідносин є автомобільний перевізник, яким як вбачається з наданої до суду копії товарно-транспортної накладної №79 від 28.11.2021 (а.с.21) був ПП «Інвест-Авто».

При цьому, досліджуючи Акт про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №308492 від 29.11.2021 р. вбачається, що посадовою особою ОСОБА_2 , який проводила перевірку в графі «номер дорожнього листа, що належить» вказано ПП « Інвест-Авто » за адресою АДРЕСА_1 код 31527456.

В свою чергу під час розгляду справи судом встановлено, що водієм ОСОБА_3 під час проведення перевірки та складання вищевказаного акту були надані перевіряючий особі водійське посвідчення, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, згідно якого не можливо встановити власника транспортних засобів, з чого можна зробити висновок, що на момент складання акту №308492 у посадової особи відповідача була відсутня інформація про те, що саме ОСОБА_1 є перевізником.

Будь-яких договорів або товарно-транспортних накладних, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу суду не надано, однак в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна №79 від 28.11.2021 згідно, якої автомобільним перевізником є саме ПП « Інвест-Авто » .

Таким чином, в обсязі з`ясованих в цій справі обставин колегія суддів зазначає, що виникнення спірних правовідносин пов`язане з тим, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, тому відповідно позивач не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої статті 60 Закону №2344-III.

Колегія суддів аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи зазначає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується саме до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Колегія суддів зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підстава, проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Дійсно надання такої послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, оскільки такі дані не завжди можуть збігатися.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є правильними, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 р. справа №240/22448/20.

Відповідно до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини , на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідачем недоведено законність та обґрунтованість винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №301724 від 25.01.2022 року та законність дій щодо її складення.

Відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо скоєння правопорушення, зазначеного у постанові.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок до ведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Апеляційний суд вважає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З наведеного вбачається, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/15944/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- позовна заява фактично складена на 10 аркушах;

- позов носить немайновий характер;

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі №905/1795/18.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами

У підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №818/1371/17.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 8252,00 грн., не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.

Дана справа є справою незначної складності. За своїм предметом та суб`єктним складом відповідача справа відноситься до категорії типових справ, які розглядаються адміністративними судами. Відзив на апеляційну скаргу викладений на 4 аркушах, ознайомлення з матеріалами справи, та відправлення відзиву поштою складає по 22,00 грн. .

Враховуючи критерії реальності, розумності та співмірності розміру судових витрат та обставини справи, апеляційний суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 20000 грн. (дві тисячі гривень).

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №301724 від 25.01.2022 року є неправомірною.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька