Ухвала

від 09.10.2023 по справі 405/6997/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-сс/4809/524/23 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2023 року м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

представника ТОВ «АВТОХІМ-ІНТЕР» ОСОБА_7 , захисника-адвоката ОСОБА_8 ,

підозрюваного ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 вересня 2023 року, в кримінальному провадженні, внесеного 25 вересня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023120000001003, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.286 КК України, якою стосовно:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцу м. Дніпродзержинськ, громадянину України, з вищою освітою, не одруженого, працюючого водієм в ТОВ «Автохім-Інтер», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, -

ВСТАНОВИЛА:

З представлених матеріалів судового провадження вбачається, що 26.09.2023 року заступник начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 , за згодою з прокурором ОСОБА_11 , звернувся до слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда з клопотанням про застосування ОСОБА_9 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення застави,вказуючи пронаявність ризиків,передбачених п.1,3та 4ч.1ст.177КПК України,а такожнеможливість застосування ОСОБА_9 інших,менш суворихвидів запобіжногозаходу длязапобіганню вказаниху клопотанніризиків тазабезпечення виконанняпідозрюваним процесуальнихобов`язків.

За результатами розгляду, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.09.2023 року дане клопотання слідчого задоволено, підозрюваному ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме з 11.20 год. 25.09.2023 року по 23.11.2023 року.

Рішення слідчого судді мотивовано наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_9 у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, в результаті якого загинуло 2 людей та ризиків, передбачених п.п. 1 та 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а також неможливістю застосування ОСОБА_9 інших менш суворих запобіжних заходів, які б забезпечували виконання ним процесуальних обов`язків та були достатніми для запобігання вказаним ризикам.

При цьому слідчий суддя, визнав необґрунтованими заявлені у клопотанні слідчого ризики, передбачені п.4 та 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджання підозрюваним ОСОБА_9 розслідуванню цієї справи та вчинення нового злочину.

В апеляційній скарзі захисник підозрюваного ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді як незаконну та необґрунтовану, обрати його підзахисному запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає про те, що вказані у клопотанні ризики слідчим та прокурором надумані, а по суті нічим не підтверджені, оскільки ОСОБА_9 повністю визнав свою вину, розкаюється, розповів слідству про всі обставини дорожньо-транспортної пригоди, дає правдиві свідчення, сам заінтересований у повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин цієї справи, готовий відшкодувати завдану потерпілим шкоду.

Крім того, адвокат ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі, вказує про те, що при обранні ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею, в порушення вимог статей 177 та 178 КПК України не враховано, що ОСОБА_9 має міцні соціальні зв`язки та виключно позитивні характеристики, працює водієм, доставляв рідкий хлор до водоканалів для забезпечення населення питною водою, в тому числі до населених пунктів, які знаходяться на межі зіткнення та де проходять активні бойові дії, крім того ОСОБА_9 піклується за престарілими та хворими бабусею та дідусем.

З посиланням на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України» щодо принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності) з метою забезпечення справедливого балансу інтересів особи обвинуваченого та суспільства, захисник стверджує про можливість застосування до такого виду запобіжного заходу, як домашній арешт, який в повній мірі забезпечить дотримання ОСОБА_9 належної процесуальної поведінки та цілком нівелює можливість реалізації останнім спроб ухилитися від слідства та суду. Також захисник підозрюваного ОСОБА_9 просить апеляційний суд звернути увагу на те, що згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а тяжкість обвинувачення сама по собі, без інших факторів які свідчать про необхідність взяття під варту не є підставою для прийняття такого рішення.

Зазначає про те, що Конституційний суд України в рішенні у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу від 08 липня 2003 року N 14-рп/2003, зробив категоричний висновок про те, що тяжкість злочину не є самодостатньою підставою для обрання запобіжного заходу, а враховується тільки в сукупності з іншими обставинами, передбаченими КПК України.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, також категорично висловився про те, що «сам по собі факт обвинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину не може бути підставою для тримання особи під вартою у період проведення досудового слідства».

Крім того, Європейський суд з прав людини в низки своїх рішень, які є джерелом права в Україні ( Томазі проти Франції, Манмур проти Туреччини, Єчюс проти Литви, Ілійков проти Болгарії, тощо) констатує, що «ступінь небезпеки переховування не може встановлюватися тільки на підставі суворості можливого вироку; його слід оцінювати з оглядом на відповідні фактори, які можуть підтвердити реальність небезпеки переховування»

Посилається захисник у апеляційній скарзі і на Рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року про те, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Крім того, у справах «Маккей проти Об`єднаного Королівства» «Медведев та інші проти Франції» «Белчев проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи, право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією, крім того вказав, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами, який має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правил статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Однозначно не може бути підставою для тримання підозрюваного під вартою, очікування призначення йому покарання у виді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельс проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».

З урахуванням вищевикладеного захисник вважає, що висновки слідчого судді про неможливість застосування ОСОБА_9 альтернативного триманню під вартою, більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту є передчасними та необґрунтованими.

Вислухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, підозрюваний ОСОБА_9 , за висновком слідчого судді, перебуваючи на свободі, під тяжкістю покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його винуватості може переховуватись від органу досудового розслідування або суду, може ОСОБА_9 також незаконно впливати прямо чи через третіх осіб на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні з метою зміни або відмови їх від показань.

З цього приводу захисник ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 зазначив про те, що по даному кримінальному провадженню вже допитані свідки та очевидці ДТП, а їх показання вже закріпленні у відповідних протоколах допитів.

Крім того, по такій категорії справ більш вагомим та ключовим доказом є не показання свідків, а слідова інформація на місці ДТП, яка зафіксована слідчим у відповідній схемі, яка є додатком до протоколу огляду місця події.

Перебування ОСОБА_9 під домашнім арештом та заборони спілкування зі свідками, які проживають в іншій місцевості, на думку сторони захисту повністю запобігає ризику реального впливу ОСОБА_9 на потерпілих або свідків.

Наявність ризику перешкоджання ОСОБА_9 кримінальному провадженню, на думку сторони захисту також не обґрунтовано, переконливих доказів немає, ОСОБА_9 надав вичерпні показання щодо обставин ДТП, визнав свою.

Крім того, ОСОБА_9 раніше не судимий та не притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про відсутність будь-якої схильності до вчинення кримінальних правопорушень.

Оскільки, кримінальне правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 відноситься до злочинів з необережності, тобто без жодного прямого умислу, то ризик вчинення ОСОБА_9 повторного кримінального правопорушення, на думку захисту також відсутній.

Надаючи на момент апеляційного розгляду заявленого клопотання оцінку можливості підозрюваного ОСОБА_9 переховуватися від слідства, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами заінтересованих осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду стосовно ОСОБА_9 буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти російської федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.

Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».

Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правил статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

На спростування доводів прокурора про необхідність та доцільність тримання ОСОБА_9 під вартою, колегія суддів апеляційного суду вважає, що не може бути підставою для тримання підозрюваного під вартою, очікування призначення йому покарання у виді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).

Ризик втечі обвинуваченого (підозрюваного) не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).

Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Однак, як вбачається з матеріалів, слідчий ОСОБА_10 у своєму клопотанні від 26.09.2023 року, необхідність тримання ОСОБА_9 під вартою та неможливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів обґрунтовує: тяжкістю вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, можливістю незаконного впливу на свідків, потерпілих, які вже допитані з метою зміни ними показань, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також можливістю вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, колегія суддів відмічає, що клопотання слідчого про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою обмежено лише загальними фразами про тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному та ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого, і т.і., при тому, що конкретних даних або іншої інформації такого впливу або намагання ОСОБА_9 переховуватись від слідства, спроби перешкоджання розслідуванню цієї справи, матеріали клопотання взагалі не містять.

Прокурор,під часперегляду справитакож незміг пояснитиабо навестифакти тиску ОСОБА_9 на свідків або потерпілого або спроби ОСОБА_9 переховуватись від слідства.

Більш того, як пояснив ОСОБА_9 під час апеляційного розгляду він повністю визнає свою вину, розкаюється, сам заінтересований у об`єктивному розслідуванні, готовий нести відповідальність і фізично, в умовах воєнного стану позбавлений можливості виїхати за межі території України, бажає працювати на підприємстві у відділі логістики, заробляти гроші, утримувати цивільну дружину, піклуватись за престарілими близькими родичами, має намір відшкодувати завдану потерпілим шкоду.

Матеріалами справи підтверджується, що підозрюваний ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, до затримання працював водієм приватного підприємства ТОВ «Автохім-Інтер», має високий кваліфікаційний рівень, займався перевезенням небезпечних вантажів, користується авторитетом і повагою на підприємстві, приймає безпосередню участь у активній волонтерській діяльності різних громадських організацій, здобув вищу освіту, за місцем проживання та на різних етапах трудової діяльності характеризується виключно позитивно, утримує престарілих близьких родичів, які страждають від тяжких хронічних захворювань.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на рішенні у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для тримання під вартою.

До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.

Зазначена правова позиція також викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Яблонський проти Польщі», «Іловецький проти Польщі».

При вирішенні клопотання слідчого про обрання підозрюваному ОСОБА_9 запобіжного заходу, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 а й особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Так, згідно матеріалів ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, який з суб`єктивної сторони є необережним.

Причини трагічної дорожньо-транспортної пригоди, роль кожного з учасників, причинний зв`язок між діями та наслідками, технічний стан транспортних засобів, а також можливість або неможливість уникнення зіткнення слідством з`ясовуються, стверджувати про однозначну винуватість ОСОБА_9 на даномуетапі досудовогорозслідування підставнемає.

Більш того, як пояснив представник ТОВ «АВТОХІМ-ІНТЕР» ОСОБА_7 підприємство заінтересоване у відшкодуванні потерпілим завданої моральної та матеріальної шкоди, а ОСОБА_9 запевнив суд, що також бажає прийняти участь у відшкодуванні.

Керуючись наведеним, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням даних про особу підозрюваного ОСОБА_9 , його соціальний статус, наявність у нього міцних соціальних та сімейних зв`язків, а також його репутацію та майновий стан, а також з урахуванням лише часткового доведення прокурором ОСОБА_6 в судовому засіданні обставин, які вказують на наявність реальних або можливих намірів ухилення ОСОБА_9 від слідства та суду або реальних намірів вдатися до таких дій, дійшла висновку про зменшення вірогідності існування такого ризику.

Отже, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», відповідно до якої судом обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, з метою забезпечення справедливого балансу інтересів підозрюваного ОСОБА_9 , який сам заінтересований в об`єктивності слідства та суду при з`ясуванні обставин цієї справи та суспільства, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення апеляційної скарги захисника та обрання підозрюваному ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, які на переконання колегії суддів у повному обсязі забезпечить дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки та цілком нівелює можливість реалізації останнім спроб ухилитися від слідства або суду.

Керуючись ст.ст.177, 178, 181, 183, 194, 196, 309, 370 - 372, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 вересня 2023 року, в кримінальному провадженні № 12023120000001003 про застосування підозрюваному ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 23 листопада 2023 року - скасувати.

Клопотання заступниканачальника відділурозслідування злочиніву сферітранспорту СУГУНП вКіровоградській області ОСОБА_10 від 26вересня 2023року про застосуванняпідозрюваному ОСОБА_9 запобіжного заходуу видітримання підвартою - задовольнити частково.

Застосувати підозрюваному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту з 23.00 год. по 07.00 год., строком до 23 листопада 2023 року, тобто в межах строків досудового розслідування.

Строк дії ухвали закінчується 23 листопада 2023 року.

Зобов`язати підозрюваного ОСОБА_9 :

- не залишати постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 23.00 год. по 07.00 год.;

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;

- здати слідчому на зберігання паспорт громадянина України та у разі наявності паспорт для виїзду з України;

- утриматись від спілкування зі свідками та потерпілим в даному кримінальному провадженні;

Надати можливість працівникам Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, з метою контролю за поведінкою підозрюваного ОСОБА_9 безперешкодно перевіряти його за місцем проживання, вимагати усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків.

Звільнити ОСОБА_9 з-під варти негайно з зали суду.

Ухвала Кропивницького апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4