Рішення

від 05.10.2023 по справі 490/9154/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/2415/2021 Справа № 490/9154/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Позднякову Є.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради "Пологовий будинок № 1", Управління охорони здоров`я Миколаївської міської ради про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

18.10.2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення в солідарному порядку шкоду у розмірі випалченого відшкодування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в сумі 414 430,76 грн, з них 400 000 грн моральної шкоди та 14 430,76 грн матеріальної шкоди, завданої неналежним виконанням своїх посадових обов`язків та неналежним наданням медичної допомоги , що призвели до смерті пацієнта ОСОБА_6 .

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з внаслідок неналежного ивокнання відповідачами своїх обов`язків та неналежного надання медичної допомоги сталася смерть пацієнтки ОСОБА_6 , причинно-наслідковий зв`язок між смертю пацієнтки та діями медичних працівників-відповідачів у справі встановлено рішеннями судів у справі № 490/2972/16-ц .

За судовим рішенням у справі № 490/3471/16-ц стягнуто з Міського пологового будинку № 1, у трудових відносинах з яким перебували відповідачі на час спричинення шкоди, на користь батьків померлої пацієнтки ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди по 200 000 грн та 14430 грн 76 коп на відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до п.19 рішення Миколаївської міської ради від 06.06.2019 року № 51/413 "Про затвердження передавальних актів та статутів закладів охорони здоров`я міста Миколаєва в результаті їх реорганізації шляхом перетворення у комунальні некомерційні підприємства" - правонаступником Міського пологового будинку № 1 є комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради "Пологовий будинок № 1". Згідно приписів Статуту даного КНП дане підприємство є правноступником усього майна, всіх прав та обов`язків пологовго будинку 3 1 .Підприємство створено на базі майна територіальної громади міста Миколаєва , засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Миколаєва, від імені якої виступає Миколаївська міська рада.

На виконання рішення суду у справі № 490/3471/16-ц Міським пологовим будинком № 1 було виплачено 414 430,76 грн , що підтверджується відповідними меморіальними ордерами від 24.04.2019 року, отже вказана установа набула право зворотньої витмоги (регресу) до винних осіб-відповідачів по справі- в солідарному порядку у розмірі виплаченого відшкодування. Однак КНП ММР "Пологовий будинок № 1" не пред`явило регресної вимоги до вказаних працівників, у зв`язку з чим Миколаївська міська рада як засновник, власник цього підприємтсва звертається з відповідним позовом, посилаючись на положення ст. 130, п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП та ст.ст. 1190, 1191 ЦК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2019 року визначено головуючого по справі суддю Чулуп О.С.

Ухвалою від 22.11.2019 року відкрито загальне позовне провадження по справі.

Розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 1002.2021 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України від 25.11.2020 р. №3242/3дп/15-20.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 15.02.2021 рок у прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено у справі підготовче засідання на 31.05.2021 року.

Протокольноюухвалою судувід 17.09.2021задоволено клопотанняпредставника відповідача ОСОБА_3 про направлення запитудо РАЦСстосовно актовогозапису смерті ОСОБА_7 ,підняти дляогляду всудовому засіданніцивільну справу490/3471/16-ц.Повторно викликативідповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та оголосити перерву в підготовчомусудовому засіданні до 24.12.2021 року .

Ухвалою суду від 30.11.2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_7 про відшкодування шкодина підставі пункту 7 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 30.11.2022 року закрито підготовче провадження у справі за позовом Миколаївська міська рада до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради "Пологовий будинок № 1", Управління охорони здоров`я Миколаївської міської ради про відшкодування шкоди та призначено справу до судового розгляду по суті .

Представник позивача ММР надала суду заяву про проведення судового засідання у її відсутність, просила про задоволення позову з виклдадених підстав, проти заочного розгляду справи не заперечує.

В судове засідання відповідачі та їх представники неодноразово не з явились, про причини своєї неявки суду не повідомили. Відзиву на позов не надали.

Від представників третіх осіб Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради "Пологовий будинок № 1" та Управління охорони здоров`я Миколаївської міської ради надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Таким чином, відповідно до ст.280 ЦПК України, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечував.

Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 16 січня 2017 року у справі № 490/3471/16-ц , яке залишено в силі Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року, позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Миколаївського міського пологового будинку № 1 , Управління охорони здоров`я Миколаївської міської ради про про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Міського пологового будинку № 1 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. Стягнуто з Міського пологового будинку № 1 на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. та на відшкодування матеріальної шкоди 14430,76 грн.

Як вбачається з вказаних судових рішень, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/11611/15-к від 21 січня 2016 року кримінальне провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України закрито. Звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ( батьки померлої пацієнтки ОСОБА_6 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/815/16-к від 20 лютого 2016 року кримінальне провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України закрито. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду.

При цьому, судом звернуто увагу на те, що при вирішенні питання про закриття кримінальної справи відносно відповідачів, жоден з останніх не заперечував проти винесення такого рішення.

Суд також звернув увагу, що за наявності підстав, передбаченихст.49 КК України, суд може закрити кримінальну справу у зв`язку із закінченням строків давності. Однак, звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру, тому закон надає йому право заперечувати проти закриття справи (провадження) і в такому разі судовий розгляд продовжується у загальному порядку. Відповідачі та їх захисники клопотання прокурора підтримали та просили звільнити їх від кримінальної відповідальності і закрити відносно них кримінальну справу. Суд прийшов до висновку про те, що обвинувачені, розуміючи зміст процесуальних дій, що відбувались під час підготовчого судового засідання, маючи безумовне та гарантоване законодавством право на судовий розгляд провадження та перевірку судом обґрунтованості обвинувачення у вчиненні ними кримінального правопорушення, таким правом не скористалися та не заперечували проти закриття провадження за нереабілітуючих підстав.

При цьому, з точки зору цивільного судочинства Ухвала суду про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, зумовлює виникнення у потерпілих (позивачів) цивільно-процесуального права на пред`явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов`язання щодо відшкодування шкоди завданої злочином.

Наказом начальника Управління охорони здоров`я м. Миколаєва № К-366 від 16.07.2007 ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Миколаївського міського пологового будинку № 1 - закладу перинатальної допомоги 2 рівня, на якій він перебував як на час вказаної події, так і на час ухвалення судом рішення про стягнення з Пологового будинку суми відшкодування.

Наказом начальника управління охорони здоров`я м. Миколаєва №25-К від 12.03.1998 року ОСОБА_2 призначена на посаду заступника головного лікаря з медичної частини Миколаївського міського пологового будинку №1, на якій вона перебувала як на час вказаної події, так і на час ухвалення судом рішення про стягнення з Пологового будинку суми відшкодування.

Наказом начальника Управління охорони здоров`я м. Миколаєва №176-К від 02 жовтня 1995 року ОСОБА_3 призначено на посаду лікаря-терапевта пологового будинку АДРЕСА_1 , на якій вона перебувала як на час вказаної події, так і на час ухвалення судом рішення про стягнення з Пологового будинку суми відшкодування.

Як встановлено судом, усі відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на момент смерті ОСОБА_6 перебували у трудових відносинах з Миколаївським міським пологовим будинком № 1.

Також судом встанволено, що у порушення положень своїх Посадових інструкцій ні ОСОБА_7 , ні ОСОБА_3 , як лікуючі лікарі, не надали кваліфіковану медичну допомогу породіллі, не вжили заходів щодо діагностування її стану, проведення консультації спеціаліста. Кардіолог, незважаючи на присутні ознаки серцевої недостатності для консультації ОСОБА_6 викликаний не був.

Усупереч вимогам п.4.8 Наказу № 620, в порушення п. 2.13 посадової інструкції ОСОБА_1 лікарняну раду не організував та не провів, незважаючи на тяжкий стан хворої, не проконтролював роботу підпорядкованого йому персоналу, не розробив заходів щодо надання повноцінної допомоги породіллі. У порушення п.3.6 Наказу №620 МОЗ України жодним з лікарів пологового будинку, включаючи головного лікаря, не було організовано надання повноцінної спеціалізованої допомоги жінці - адже співпраця з лікарем-кардіологом (огляд, надання консультації, призначення лікування) була відсутня.

ОСОБА_2 , будучи лікарем акушером-гінекологом міського пологового будинку АДРЕСА_1 , та заступником головного лікаря з медичної частини, зобов`язана організовувати роботу пологового будинку, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, та безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку. Однак ОСОБА_2 виконувала свої службові обов`язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків.

Факт неналежного надання медичної допомоги зі сторони лікарів міського пологового будинку АДРЕСА_1 при лікуванні та проведенні пологів ОСОБА_6 , підтверджується також висновком Кримського республіканського бюро СМЕ від 31 серпня 2011 року № 75.

Матеріалами справи підтверджується, що адміністрацією пологового будинку у порушення п.п.2.4, 2.7, 2.11, 2.14, 2.21, 2.33, 3.4.2 Наказу №620 МОЗ України, у порушення вимог "Протоколу надання медичної допомоги хворим з вродженими вадами серця", затвердженого Наказом МОЗ України №436 від 03 липня 2006 року "Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Кардіологія", а також п.п.7.7 "Положення про завідуючого пологовим відділенням стаціонару", затвердженого головним лікарем пологового будинку №1 м. Миколаєва, ОСОБА_7 та у порушення п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 посадової інструкції ОСОБА_2 , незважаючи на погіршення стану ОСОБА_6 , з 29 грудня 2008 року до 31 грудня 2008 року не забезпечили її скерування на вищі рівні надання медичної допомоги, а саме лікувальний заклад 3-4 рівня; вчасно не довели до відома заступника головного лікаря з медичної частини про патологію породіллі та її стан, а в свою чергу заступником головного лікаря з медичної частини та головним лікарем не було забезпечено та організовано направлення породіллі для подальшого обстеження і лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення. Нагляд кардіолога хворої з серцевою патологією був відсутній як під час пологів, так і після них.

Отже, незважаючи на тяжкий стан хворої, консультація кардіолога впродовж 5 діб після пологів проведена не була, консиліум не проводився - і тим самим заходи, направлені на попередження ускладнення післяродового періоду ОСОБА_6 - на належному рівні у відповідності до положень вищезазначених наказів МОЗ України ( п.3, п.3.6, п. 4.2, п.4.8 Наказу №620 МОЗ України) - відповідачами організовані не були, що потягло за собою неякісне та несвоєчасне надання медичної допомоги породіллі. Таке доводить наявність прямого причинного зв`язку між вказаними порушеннями та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 є підставою для покладення на винну особу цивільно - правової відповідальності, зокрема підставою для стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Також судами зроблено висновок, що саме Миколаївський міський пологовий будинок АДРЕСА_1 , як самостійна юридична особа, є належним відповідачем ( оскільки відповідно дост.1172 ЦК Україниюридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків) , що непозбавляє дануустанову праварегресної вимогидо виннихосіб уразі виконанняделіктного зобов`язання.

Судами встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікарів міського пологового будинку АДРЕСА_1 під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Згідно п.п. 1.2-1.4 Статуту КНП ММР "Пологовий будинок № 1" дане підприємство є правноступником усього майна, всіх прав та обов`язків Пологового будинку АДРЕСА_1 .Підприємство створено на базі майна територіальної громади міста Миколаєва , засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Миколаєва, від імені якої виступає Миколаївська міська рада.

На виконання рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 16.01.2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позивачем сплачено 200 000 гривень, 100 000 грн , 69700 грн 30300 грн та 14330,76 грн , що підтверджується меморіальними ордерами від 28 березня 2019 року, 24 квітня 2019 року відповідно. (а.с.55-59) - шляхом безспірного списання Управлінням ДКС України у м.Миколаєві з реєстраційних рахунків № 35414051044127, № 3542951044127 та № 35426351044127 (КПВК 0712030, КЕВК 2282) - які є реєстраційними рахунками розпорядників за коштами загального фонду та спеціального фонду місцевого бюджету, 4810100000- бюджет м.Миколаєва.

Управління охорони здоров`я ММР звернулася з листом від 19.07.2019 року до Міського голови з проханням вжити заходів представницького характеру про відшкодування коштів в порядку регресу з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,, ОСОБА_7 , та ОСОБА_3 , напідтвердження надали докази, що протягом березня-квітня 2019 року Управлінням ДКС України у миколаївській області у м.Миколаєві було проведене примусове стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди з реєстраційного рахунку .

Таким чином, між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дій працівника, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ст. 1190 ЦК України,особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Частиною 1 ст.1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Відповідно до положень ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Пряма дійсна шкода, завдана діями відповідачів, проявляється у виплаті відшкодування моральної та матеріальної шкоди на користь інших суб`єктів - батькам померлої пацієнтки ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , оскільки КНП ММР "Пологовий будинок № 1", яке перебуває у власності позвача та фінансується за кошти місцевого бюджету, відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників.

Протиправна поведінка та вина в діях відповідачів підтверджується рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 16 січня 2017 року та Постановою Верховного суду від 28.11.2018 року у справі № 490/3471/16-ц та ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/11611/15-к від 21 січня 2016 року кримінальне провадження №12013160020000464 від 24 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України .

Причинний зв`язок між протиправною та винною дією і шкодою, яка настала є прямим, оскільки шкода завдана внаслідок неналежного виконання своїх посадових обов`язків та ненаданням належної медичної допомоги відшкодовувалася КНП ММР "Пологовий будинок № 1", як роботодавцем за шкоду, яку наніс працівник під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що безпосередньо нанесло майнову шкоду позивачу як власнику підприємства та розпоряднику коштів місцевого бюджету м.Миколаєва , за рахунок якого відшкодована вказана шкода.

Це положення законодавства передбачає перехід права вимоги регресу від однієї особи до іншої при виникненні деліктного (позадоговірного) зобов`язання, а саме із заподіяння шкоди. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За збиток, заподіяний підприємству під час виконання трудових обов`язків, працівники (крім посадових осіб), з вини яких його заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більше ніж їхній середній місячний заробіток. Матеріальну відповідальність понад середній місячний заробіток допускають лише у випадках, визначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 136 КЗпП покриття шкоди, заподіяної працівником, провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.

Ситуації, у яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі збитку, заподіяного з їхньої вини підприємству, перелічено в ст. 134 КЗпП. Зокрема, це можливо, якщо: між працівником і підприємством згідно зі ст. 135- 1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (з водієм зазвичай такий договір не укладають, оскільки цю посаду не внесено в Перелік № 447/24); збиток нанесено діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; збитокнанесено працівником,якийбув у нетверезому стані; збиток нанесено не під час виконання трудових обов`язків.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП України).

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що КНП ММР «Пологовий будинок № 1 », як відповідальна особа за шкоду, завдану їх працівниками - відповідачами у справі під час виконання ними трудових обов`язків, сплатило 414 430 грн 76 коп. на користь третіх осіб в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дій відповідачів, які визнані судом кримінальним правопорушенням, а отже позивач зазнав збитків на таку суму коштів.

Свідчать матеріали справи також про наявність в діях відповідачів всіх складових елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки, яка виявилась у неналежному виконанні посадових обов`язків, яке містило ознаки кримінального правопорушення; завданої шкоди у вигляді сплати КНП «Пологовий будинок № 1 » моральної та матеріальної шкоди потрепілим особам; причинного зв`язку між її спричиненням та протиправною поведінкою відповідачів, а також вина заподіювачів шкоди, як лікеуючих лікарів та керівника закладу, які неналежним чином виконували свої посадові обов`язки та не надали медичну допомогу пацієнту на належному рівні.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати роботодавцем певних сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачені кошти у зазначеній сумі остаточно 24 квітня 2019 року, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами, тому право регресної вимоги у позивача до відповідача виникло 25.04.2019 року, тобто з дня виплати відшкодування. З означеним позовом ММР як власник підприємтсва та платник коштів звернулося до суду 18.10.2019 року, тобто в межах визначеного КЗпП України строку на звернення до суду.

Як зазначено в постанові Пленуму ВССУ № 12 від 11 грудня 2015р. «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», Працівник також нестиме повну матеріальну відповідальність на підставі пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП і у випадку, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях буде установлено органами досудового розслідування (повідомлено про підозру з наступним припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність).

Повна матеріальна відповідальність на цій підставі настає незалежно від виконуваної роботи або посади, яку обіймає працівник, і від того, чи укладено з ним договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності.

При розгляді справ за позовами про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, суди мають враховувати, крім постанови Пленуму ВСУ № 14, роз`яснення судам, викладені в постанові Пленуму ВСУ від 31 березня 1989 року № 3 Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна.

У пункті 9 постанови Пленуму ВСУ № 14 зазначено, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (пункт 3 частини першої статті 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода, заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.

При винесенні виправдального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) за відсутністю складу злочину суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

У абзаці 4 пункту 13 наведеної вище постанови Пленуму ВСУ № 3 зазначено, що у разі заподіяння шкоди підприємству, установі, організації з вини кількох працівників або працівника та інших осіб, що не перебували у трудових відносинах з цим підприємством, установою, організацією, суд вправі покласти на підсудних солідарну відповідальність, якщо буде встановлено, що шкоду заподіяно їх спільними умисними злочинними діями.

Особливістю застосування цієї підстави повної матеріальної відповідальності також є те, що зниження розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, не припускається, якщо її заподіяно кримінальним правопорушенням, учиненим із корисливою метою. Зменшення розміру шкоди, заподіяної злочинною халатністю, можливо у виняткових випадках за наявності умов, зазначених у статті 137 КЗпП, з обов`язковим наведенням у вироку мотивів ухваленого рішення.

За змістом пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП працівник несе повну матеріальну відповідальність не тільки у випадках, коли щодо нього винесений обвинувальний вирок, але і тоді, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях установлено органами досудового розслідування.

Згідно з частинами першої і другої статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Статтею 136 КЗпП встановлено порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.При цьому право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що відповідачі , як винні особи, мають покрити шкоду, заподіяну установі у повному розмірі ( на підставі п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України) сплаченого потерпілим особам розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю їх доньки ОСОБА_6 ..

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 6216 грн 50 коп у рівних частках з кожного з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 18, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов Миколаївськоїміської радидо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,треті особи:Комунальне некомерційнепідприємство Миколаївськоїміської ради"Пологовийбудинок №1",Управління охорониздоров`яМиколаївської міськоїради провідшкодування шкоди - задовольнити.

Стягнути на користь Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) в порядку зворотньої вимоги (регресу) в солідарному порядку з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) , ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) , ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) шкоду у розмірі виплаченого відшкодування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в загальній сумі 414 430,76 грн, з яких 400 000 грн відшкодування моральної шкоди та 14 430,76 грн матеріальної шкоди.

Стягнути на користь Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) , ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) , ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) по 2072 грн 16 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 12 жовтня 2023 року.

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО