Постанова

від 02.10.2023 по справі 916/385/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/385/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від прокуратури Коломійчук І.О.;

Від Одеської міської ради Танасійчук Г.М.;

Від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради Ярошенко Г.Ю.;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс Бут І.О.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023

по справі №916/385/23

за позовом Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 964 917,76 грн,

(суддя місцевого господарського суду: Цісельський О.В., Господарський суд Одеської області),

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс», в якому просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 964917,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач власником нерухомого майна яке розташоване на земельній ділянці площею 3,6145 га за адресою: м. Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26, та користуючись земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, не здійснював плату за її користування, що мало наслідком безпідставне збереження коштів, які мали бути сплачені за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.09.2021 по 30.11.2022.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по даній справі позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою, площею 3,6145 га за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26 (кадастровий номер - 5110137300:06:001:0028) в сумі 964 917 (дев`ятсот шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сімнадцять) грн 76 коп.; стягнуто з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, № 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) судовий збір в сумі 14 473 (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят три) грн 77 коп.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи №916/385/23 не містять доказів належного оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою. Оскільки відповідач в період з 01.09.2021 по 30.11.2022 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав (без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав), а Одеська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом, суд зазначив про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси є обґрунтованими та підтверджуються належними та допустимими докази, у зв`язку з чим задоволенню підлягають в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ «Євро Сервіс» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі №916/385/23 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси відмовити повністю.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, не обгрунтував та не довів підстав для представництва, однією з ознак яких є бездіяльність компетентного органу. Так, з положень чинного законодавства вбачається, що зверненню прокурора до суду з позовом в інтересах, зокрема, суб`єкта владних повноважень, передує попереднє повідомлення останнього, яке здійснюється прокурором заздалегідь, саме з метою надання можливості такому суб`єкту встановити наявність підстав для звернення до суду самостійно.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи на стадіїї підготовчого провадження, фактично вилучив із предмета доказування доводи відповідача щодо належності і правильності розрахунку розміру сплаченого ним земельного податку, адже одним із питань, що ставилося на розгляд судовому експерту, було підтвердження документально визначеного об`єкту оподаткування земельним податком за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 за користування земельною ділянкою площею 3,6145 га за адресою: м.Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26.

На переконання заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що оскільки відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата, адже в цьому рішеннні суд дійшов протилежного висновку: на думку суду виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду, не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщенні та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Таким чином, суд з одного боку вказує, що у відповідача не виникло право оренди земельної ділянки, а з іншого вказує на єдину можливу форму здійснення плати за землю як землекористувача орендну плату.

Також апелянт зазначає, що помилковими є доводи та висновки суду, що єдина форма здійснення плати за землю для ТОВ «Євро Сервіс», як землекористувача, є орендна плата, оскільки платне використання землі в Україні реалізується як у формі орендної плати, так у формі земельного податку.

Заявник апеляційної скарги вказує, що у спарві, що є предметом апеляційного перегляду, відповідачем ставиться питання про те, що за обставин, які склалися між ТОВ «Євро Сервіс» та Одеською міською радою, остання могла розраховувати тільки на суму земельного податку, що підлягає сплаті, а не на суму орендної плати. Крім того, з огляду на те, що відповідач дотримується позиції щодо права Одеської міської ради на збережені суми, еквівалентні земельному податку, для обрахунку суми безпідставного збагачення слід застосовувати положення Податкового кодексу України в частині сплати земельного податку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс на рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі №916/385/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/385/23.

18.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/385/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 призначено розгляд справи на: 02.10.2023 року об 11-00 год

21.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Малиновської окружної прокуратури міста Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник відповідача наполягав на скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволенні апеляційної скарги. Представники інших учасників справи заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (№ 319651805 від 05.01.2023), з 07.07.2016 ТОВ «Євро Сервіс» є власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 6 000,8 кв.м, що в цілому складаються з головного корпусу літ. «А», профілакторію літ.«Б», виробничого складу літ. «В», складу літ. «Г», складу тарного зберігання літ. «Д», профілакторію ДСМ літ. «Ж», адміністративної будівлі літ. «З», прохідної літ. «К», навісу літ. «И», за адресою: вул. Миколи Боровського, будинок 26, м. Одеси (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 968699851101).

Право власності ТОВ «Євро Сервіс» на нерухомого майна набуто на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2016 №2234 та на іншу частину - на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2016 №2231.

Вказане нерухоме майно, що зареєстровано за ТОВ «Євро Сервіс», розташоване на земельній ділянці площею 3,6145 га за адресою: м. Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26, цільове призначення - 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки - 5110137300:06:001:0028).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26, відповідно до вимог ст.79-1 Земельного кодексу України, з 08.02.2018 сформована та зареєстрована (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.11.2022 № НВ-5100842162022).

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:06:001:0028, площею 3,6145 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26, сформованого головним спеціалістом відділу № 1 управління в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 09.09.2021, річна нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 27 084 666,37 грн.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:06:001:0028, сформованого державним кадастровим реєстратором відділу № 5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 10.11.2022, річна нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 29 793 133,00 грн.

ТОВ «Євро Сервіс» 06.02.2017 звернулося до Одеської міської ради із клопотанням № 18 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,65 га за адресою: м. Одеса, вулиця Миколи Боровського, 26 в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд бази механізації.

В подальшому, 10.08.2017 ТОВ «Євро Сервіс» звернулося до Одеської міської ради із клопотанням № 27 щодо надання згоди на внесення змін до рішення Одеської міської ради №1999-VII від 26.04.2017, де відповідач просив, зокрема, включити в рішення надання дозволу на розробку експертної грошової оцінки з метою подальшого викупу зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Одеської міської ради №2526-VII від 04.10.2017 на підставі клопотання ТОВ «Євро Сервіс» внесено зміни до рішення №1999-VII від 26.04.2017 та ТОВ «Євро Сервіс» надано дозвіл на викуп земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. М. Боровського, 26, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд.

ТОВ «Євро Сервіс» 03.05.2018 надало до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом продажу для підготовки проекту відповідного рішення Одеської міської ради щодо його затвердження.

19.05.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом № №01-13/1585 повідомив ТОВ «Євро Сервіс», що відповідно до чинного законодавства для подальшого розгляду питання щодо продажу земельної ділянки, на підставі вищезазначених рішень та наданого відповідачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради підготовлено договір про оплату авансового внеску, який вноситься в рахунок оплати ціни земельної ділянки для фінансування робіт з проведення грошової оцінки земельної ділянки. У зв`язку з чим Департамент зазначив, що відповідачу необхідно узгодити та підписати договір про оплату авансового внеску та письмово підтвердити своє бажання щодо викупу земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26 та прискорити процедуру викупу земельної ділянки.

Окрім того, означеним листом повідомлено відповідача, що відмова від укладання договору про оплату авансового внеску є підставою для відмови у продажу земельної ділянки та запропоновано надати документи, що підтверджують сплату ТОВ «Євро Сервіс» земельного податку за фактичне використання земельної ділянки.

04.01.2021 листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № 01-18/1494-09-01 повідомлено відповідача, що відповідно до чинного законодавства для подальшого розгляду питання щодо продажу земельної ділянки, на підставі вищезазначених рішень та наданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необхідно укласти між Одеською міською радою, від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ТОВ «ЄВРО СЕРВІС» договір про оплату авансового внеску. Проте, відповідний договір не укладено, авансовий внесок відповідачем не сплачено та у зв`язку з відсутністю сплати авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки, неможливо закупити послуги з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для визначення вартості земельної ділянки. Враховуючи вказане, Департамент зазначив, що відповідачу необхідно отримати та підписати Договір про оплату авансового внеску. Тотожного змісту лист ДКВ ОМР від 08.08.2021 №01-18/1449.

Листом № 01-20/207(18) від 05.05.2021 Департамент звернувся до відповідача з проханням надати документи, що підтверджують сплату земельного податку за фактичне використання земельної ділянки та направив проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки для його виправлення.

26.07.2021 ТОВ «Євро Сервіс» направило Одеській міській раді лист № 1/26-07, з якого вбачається, що відповідач направив проект землеустрою до позивача та 20.12.2017 отримало висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, яким надано згоду на відведення земельної ділянки в оренду строком на 20 років. 04.04.2018 Управління архітектури та містобудування своїм доповненням №01- 11/1061-18П внесло зміни до існуючого висновку по проекту-землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та змінило умови надання земельної ділянки з оренди на власність. Проте з того часу жодних дій з боку Одеської міської ради, направлених на відведення земельної' ділянки та оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки не здійснено,

Щодо оплатності користування земельною ділянкою відповідач у листі № 1/29-10 від 29.10.2021 зазначив, що за відсутності внаслідок бездіяльності Департаменту комунальної власності Одеської міської ради оформлених прав користування земельною ділянкою у Товариства відсутня можливість сплачувати будь-які платежі . В той же час, ст. 286 Податкового кодексу України платники земельного податку сплачують податок самостійно. Отже податкові зобов`язання будуть виконані Товариством самостійно та перераховані до бюджету.

29.11.2021 Департамент у черговий раз звернувся до ТОВ «Євро Сервіс» з листом № 01-18/1449-09-01, де зазначив, що для подальшого розгляду питання відповідачу необхідно надати до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при бажанні викупу ділянки, узгодити та підписати договір про оплату авансового внеску.

12.01.2022 ТОВ «Геоконсалтинг» листом № 2 направлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради для подальшого розгляду Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом родажу ТОВ «Євро Сервіс» площею 3,6145 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського,26.

20.01.2022 в листі № 01-18/1449-09-01 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зазначив відповідачу, серед іншого, що для подальшого розгляду питання щодо продажу земельної ділянки, на підставі рішень Одеської міської ради від 04.10.2017 за № 2526- VII, від 26.04.2017 за № 1999-VII та розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Департаментом підготовлено договір про оплату авансового внеску, який запропоновано підписати та повернути до Департаменту договір про оплату авансового внеску. Окрім того, Департамент просив відповідача надати інформацію щодо декларування та сплати земельного податку стосовно земельної ділянки, яка знаходиться у нього в користуванні, за останні три роки.

05.12.2022 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради пред`явлено ТОВ «Євро Сервіс» вимогу № 01-13/2572 про сплату у місячний термін в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України коштів в сумі 1090157,76 грн на рахунок бюджету Одеської міської територіальної громади.

Відповідно до розрахунку Одеської міської ради розмір орендної плати, який підлягав сплаті за земельну ділянку загальною площею 36145,0 кв.м. з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 за адресою: вул. Миколи Боровського, 26 у м. Одесі за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 становив 1090157,76 грн.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС в Одеській області від 28.12.2022 за № 18287/5/15-32-04-06-05 ТОВ «Євро Сервіс», за період з вересня 2021 по листопад 2022 року, задекларовано земельний податок за використання земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:06:001:0028, площею 6021,03 кв.м. на загальну суму 125240 грн. Вказане додатково підтверджується наданим відповідачем платіжними дорученнями.

Враховуючи вищенаведене та посилаючись на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, та які зобов`язано повернути власнику земельної ділянки на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку доводам апелянта щодо наявності підстав у прокурора для звернення з відповідним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 5 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Так, у даній справі прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. М. Боровського, 26, є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, наголошував, що підставою для представництва у суді інтересів держави стали встановлені прокуратурою обставини того, що Одеська міська рада, будучи обізнаною про необхідність захисту інтересів держави, маючи відповідні повноваження для захисту, відповідних заходів не вжила.

Суд, в свою чергу, зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором неодноразово надавалась органу місцевого самоврядування можливість самостійно звернутися за судовим захистом, який у даному випадку є ефективним способом захисту інтересів територіальної громади. Так, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави 15.12.2022 за вих.№51-8173вих-22) Малиновською окружною прокуратурою м. Одеси спрямовано до Одеської міської ради запит в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою, окрім іншого, з`ясування факту захисту власником земельної ділянки інтересів територіальної громади у формі стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

При цьому, як встановлено судом, бездіяльність позивача додатково підтверджується тим, що лише за втручання Малиновської окружної прокуратури м. Одеси вжито заходів до стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» безпідставно збережених коштів за використання вищевказаної земельної ділянки за період з 01.09.2018 по 01.09.2021 в сумі 1 975 115,15 грн. Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2022 у справі №916/3390/21, яке наразі набрало законної сили.

Водночас, у відповідь на запит прокурора Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради листом від 23.12.2022 №01-19/1643 повідомив інформацію щодо спірної земельної ділянки та етапи оформлення ТОВ «Євро Сервіс» титульного права на земельну ділянку, скерування вимоги від 05.12.2022 на адресу товариства щодо сплати безпідставно збережених коштів та про те, що у разі залишення вимоги без розгляду або несплати коштів департаментом буде скеровано лист до юридичного департаменту Одеської міської ради про стягнення коштів у судовому порядку.

Повторний запит з аналогічним змістом спрямовано прокурором 10.01.2023 за вих.№51-171 вих-23.

Так, судом було встановлено, 05.12.2022 за вих.№01-13/2572 на адресу ТОВ «Євро Сервіс» Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, як уповноваженим підрозділом органу місцевого самоврядування, спрямовано вимогу про необхідність сплати 1 090 157,76 грн суми безпідставно збережених коштів в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України (сума без врахування сплаченого ТОВ «Євро Сервіс» земельного податку) на користь територіальної громади м. Одеси. При цьому, повідомлено, що у випадку несплати впродовж місячного строку, департамент буде змушений порушити питання щодо стягнення в судовому порядку наведеної суми коштів.

Разом з тим, незважаючи на недієвість заходів досудового регулювання спору, заходів щодо звернення до суду з метою стягнення безпідставно збережених коштів, а також реалізації намірів, викладених у вимозі від 05.12.2022 за вих. №01-13/2572, Одеська міська рада та її уповноважені органи не вжили. В свою чергу, Одеська міська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для захисту, проте відповідних заходів не вжила.

З огляду на вищевикладене, суд відзначає, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Одеської міської ради, а доводи відповідача в цій частині є безпідставними та необгрунтованими.

Стосовно вимог апеллянта по суті позовних вимог, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Що стосується порушеного права позивача при зверненні прокурора до суду з вказаним позовом, суд зазначає.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Як зазначалося раніше та не заперечується сторонами по справі, земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. М. Боровського, 26, є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України)

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

В той же час, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Відтак, суд доходить висновку, що ТОВ «Євро Сервіс» з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Одеси, вул. М. Боровського, 26, було зобов`язано оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:06:001:0028 площею 3,5145 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. М. Боровського, 26, під будівлями та спорудами належної йому на праві власності нерухомості в порядку вимог ст.ст. 123, 128 Земельного кодексу України.

Також з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що ТОВ «Євро Сервіс» в період з 01.09.2021 по 30.11.2022 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а Одеська міська рада, як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» суд зазначає про правильність визначення прокурором суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а також суд погоджується з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок прокурора, погоджується з розміром безпідставно збережених коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» за період з 01.09.2021 по 30.11.2022 з урахуванням фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою, який становить 964 917,76 грн.

Доводи відповідача в частині того, що ним вжито було всі залежні від нього дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку, не приймаються до уваги, оскільки неналежне виконання своїх обов`язків з боку міської ради не є підставою для звільнення ТОВ «Євро Сервіс» від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, а виникнення права викупу вказаної земельної ділянки, без його подальшого оформлення не є підставою для сплати земельного податку, оскільки відповідач не є суб`єктом його справляння.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні і визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача в частині того, що позивач не має права вимагати сплати коштів, розрахованих як орендна плата за землю, оскільки в даному випадку прокурором заявлено про стягнення не заборгованості з орендної плати, а безпідставно збережених коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Також, з огляду на відсутність доказів викупу земельної ділянки, помилковими є посилання відповідача на те, що оскільки орган місцевого самоврядування надав згоду на викуп земельної ділянки, він міг би розраховувати тільки на суму земельного податку, що підлягає сплаті, а не на суму орендної плати.

Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що розмір заявлених безпідставних грошових коштів розраховано позивачем з урахуванням отриманого Одеського міською радою земельного податку, який сплачував відповідач. З вказаними обставинами в суді апеляційної інстанції погодились представники сторін по справі.

Так, рішення Одеської міської ради, яким було надано відповідачу дозвіл на викуп спірної земельної ділянки, без укладений відповідного договору купівлі-продажу, не свідчить про виникнення між позивачем та відповідачем права власності/користування. При цьому матеріали справи № 916/385/23 не містять доказів належного оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою.

За таких обставин вірним є висновок місцевого господарського суду в частині того, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Оскільки відповідач в період з 01.09.2021 по 30.11.2022 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав (без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав), а Одеська міська рада як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом, суд наголошує про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, враховуючи наявні матеріали справи, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси є обґрунтованими та підтверджуються належними та допустимими докази, у зв`язку з чим правомірно їх задовольнив.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс на рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі №916/385/23 задоволенню не підлягає, а рішення суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Сервіс на рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі №916/385/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі №916/385/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.10.2023 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: А.І. Ярош

Г.І. Діброва