Постанова

від 28.09.2023 по справі 908/1412/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1412/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 (суддя Левкут В.В.)

у справі № 908/1412/20

за позовом керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області

до відповідачів: 1 - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя

2 - фермерського господарства Діана-2, Запорізька обл., Кам`янсько-Дніпровський р-н, с. Велика Знам`янка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , Запорізька обл., Кам`янсько-Дніпровський р-н, с. Велика Знам`янка

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання її повернути

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у даній справі в позові відмовлено.

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також невідповідністю висновків встановленим обставинами справи.

Апелянт вказує на те, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Зазначає, що оскільки Кам`янсько-Дніпровська міська рада Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області стала власником спірної земельної ділянки 22.12.2018, строк позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати.

Скаржник наголошує, що висновок суду у цій справі щодо встановлення державними органами кваліфікаційних вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства є дискримінацією не відповідають наведеним вимогам законодавства, меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств та правовим позиціям Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Стверджує, що висновок господарського суд про недоведеність прокурором щодо наявності інших, окрім ОСОБА_1 бажаючих осіб у березні 2016 року отримати спірну ділянку, а відтак наявності підстав для обов`язковості проведення земельних торгів та нікчемності спірного договору оренди землі є необґрунтованим.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20. Призначено справу до розгляду на 02.03.2021 на 12 годин 00 хвилин.

Розгляд справи призначений у судовому засіданні на 02.03.2021 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді-доповідача Кузнецова В.О. на лікарняному, справу призначено до розгляду на 27.04.2021 на 12 годин 30 хвилин.

В судових засіданнях 27.04.2021, 01.06.2021 оголошувалася перерва до 01.06.2021 та 29.06.2021 відповідно.

29.06.2021 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання фермерського господарства "Діана-2" про зупинення провадження у справі до надання правових висновків Великою Палатою Верховного Суду з подібних правовідносин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.09.2021 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі №908/1412/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19.

05.10.2022 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №922/1830/19, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.01.2023.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 поновлено провадження у справі № 908/1412/20 за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020. Призначено справу до розгляду на 21.03.2023 на 14 годин 30 хвилин.

17.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

21.03.2023 у судове засідання з`явилися прокурор та відповідач-1 (в режимі відеоконференції). Інші учасники справи не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 розгляд справи відкласти до 06.06.2023 на 14:00 годин.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_2 для розгляду справи №908/1412/20 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.

06.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшли пояснення, в яких останній підтримав доводи своєї апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі №908/1412/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 27.07.2023 о 10 год. 30 хв.

В судове засідання 27.07.2023 з`явилися представники Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (в режимі відеоконференції). Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 908/1412/20, яке відбудеться 28.09.2023 о 11:00 год.

В судовому засіданні 28.09.2023 приймали участь прокурор (апелянт) в залі суду та представник відповідача-1 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).

Позивач, відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники справи, крім відповідача-1, своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача, відповідача-2 та третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про повне задоволення позовних вимог.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у поданому ним відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Енергодарською місцевою прокуратурою під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних відносин вивчено стан законності при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення та виявлено факт незаконного, у порушення вимог земельного законодавства надання в оренду земельної ділянки на позаконкурсній основі.

Відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської районної ради народних депутатів Запорізької області Про відвід землі для створення сільського господарства від 06.05.1992 № 2, вирішено надати земельні ділянки загальною площею 621,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства громадянам, з яких ОСОБА_1 50,0 га с/г ім. Тимирязєва.

В подальшому, ОСОБА_1 з 26 січня 1995 року став засновником та головою фермерського господарства Діана (ідентифікаційний код 22144426, місцезнаходження: вул. Леніна, 575, с. Велика Знам`янка, Кам`янсько-Дніпровський район, Запорізька область), яке було засноване на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення площею 50,00 га, яка надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської районної ради від 06.05.1992 № 2.

Наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 2322481800:03:003:0289.

Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області 04.03.2016 видано наказ № 8-148/15-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, яким вирішено затвердити розроблений державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу передано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 100,00 га (кадастровий номер 2322481800:03:003:0289) строком на 7 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

На підставі вказаного наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області (Орендодавець, відповідач-1 у справі) та громадянином України ОСОБА_1 (Орендар, третя особа у справі) 11.03.2016 укладений договір оренди землі.

Відповідно до пунктів 1, 2 Договору оренди землі Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 100,00 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер ділянки 2322481800:03:003:0289), яка знаходиться на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Згідно з п. 7 Договору оренди землі (з урахуванням додаткової угоди від 04.11.2016) договір укладено строком на 49 років.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 15.03.2016.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 №8-2304/15-18-ГС Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність передано Кам`янсько-Дніпровській міській об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 11769,6698 га, які розташовані на території Кам`янсько-Дніпровської міської об`єднаної територіальної громади Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту, згідно з додатком. На використання земельних ділянок встановлено обмеження та обтяження прав згідно з додатком. (п. 1) Право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до наказу, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п. 2).

В Графі 18 Додатку до вказаного наказу міститься запис: кадастровий номер 2322481800:03:003:0289, площа: 100,00 га відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: договір оренди землі від 11.03.2016. ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 27.05.2020 за реєстраційний номером об`єкта нерухомого майна: 876156523224 земельна ділянка з кадастровим номером 2322481800:03:003:289 площею 100,00 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 04.03.2016, з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства за адресою: Запорізька область, Кам`янсько-Дніпровський район, с/рада, Великознам`янська.

Недотримання процедури передачі в оренду землі комунальної власності з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289, за доводами прокурора, є підставою для скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-148/15-16-СГ від 04.03.2016 Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки в оренду та визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі цього наказу, а також для повернення спірної земельної ділянки власнику. Наведене стало підставою для звернення до суду прокурора з даним позовом.

За доводами прокурора, здійснення Головним управління Держгеокадастру у Запорізькій області права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі з боку держави. Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, а також у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16 (522/10652/15-ц), від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15. Вказане свідчить про наявність інтересів держави по відношенню до законності передачі в користування та безпосереднього використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що прокурором не доведено наявності обставин, які можуть бути підставою для визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 04.03.2016, а тому вимоги прокурора про його скасування та похідні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі і повернення земельної ділянки власнику є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, на захист якого спрямовано даний позов, заява відповідача-2 та третьої особи про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню. Тобто позовна давність судом не застосована у зв`язку з відсутністю в даному випадку порушеного права позивача, за захистом якого звернувся прокурор.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

В силу ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно спірної земельної ділянки вбачається, що власником орендованої ділянки площею 100,0000 га з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 з 22.12.2018 є Кам`янсько-Дніпровська міська рада Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (т. 1 а.с. 112-114).

У зв`язку з викладеним, Кам`янсько-Дніпровська міська рада Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області представляє інтереси ОТГ, є юридичною особою та відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 122 Земельного кодексу України здійснює на теперішній час повноваження власника щодо спірної земельної ділянки, тобто є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод укладених в порушення чинного законодавства.

Згідно з приписами ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно ч. 3 даної статті Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З наведеного слідує, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 по справі №4/166 "Б".

Крім того, право звернення прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування підтверджене у постанові Великої Плати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).

Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Так, Енергодарською міською прокуратурою на адресу Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області скеровано лист від 12.12.2019 № 32/2-2529 вих-19 із зазначенням порушень норм законодавства при передачі в оренду Кобі О.В. земельної ділянки з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 та пропозицією вжити відповідні заходи щодо захисту прав та інтересів територіальної громади (т. 1 а.с. 107-108).

Однак, з моменту реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку за радою (22.12.2018) та після отримання листа від прокуратури, жодних заходів цивільно-правового характеру щодо її повернення, визнання наказу та договору недійсними тощо вжито не було (т. 1 а.с. 105-106).

Зважаючи на нездійснення Кам`янсько-Дніпровською міською радою Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави та враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурор обґрунтовано, у межах своїх повноважень, звернувся до суду з даним позовом.

Енергодарською місцевою прокуратурою Запорізької області 27.05.2020 направлено на адресу Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області повідомлення від 26.05.2020 №32/2-3084 вих-20 про представництво інтересів держави щодо земельної ділянки площею 100,00 га з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289, а саме про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позовної заяви до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області (т. 1 а.с. 115-116).

Так, предметом спору в даному випадку є передача в оренду земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону № 973-IV).

Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно із статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом ст.ст. 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 22.05.2019 у справі №366/2648/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц; постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

В порушення вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-ІV Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області при винесені наказу від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ про передачу в оренду гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 100,00 га з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289 не встановлено дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахуванням перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі., не надано оцінки тому, що ОСОБА_1 вже був засновником та головою фермерського господарства та вже отримував земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

З матеріалів даної справи слідує, що рішенням Кам`янсько-Дніпровської районної ради народних депутатів Запорізької області від 06.05.1992 № 2 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 50 га на території радгоспу ім. Тимирязева.

У подальшому на вказаній земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 26.01.1995 засновано ФГ «Діана», код ЄДРПОУ 22144426.

За результатами проведеної інвентаризації земель згадану земельну ділянку з кадастровим номером 2322481800:03:003:0334 зареєстровано в Державному земельному кадастрі 28.09.2018 (т. 1 а.с. 109-111), а 10.10.2018 в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 73-83).

Проте, наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду (т. 1 а.с. 66-67) передано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 100,00 га (кадастровий номер 2322481800:03:003:0289) строком на 7 років, для ведення фермерського господарства на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, за межами населеного пункту (п. 2 наказу).

А вже 11.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області та гр. ОСОБА_1 укладено відповідний договір оренди землі.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 15.03.2016.

Додатковою угоди від 04.11.2016 сторонами внесено зміни до договору в частині строку, на який його укладено, визначивши строк у 49 років.

Судом також встановлено, що 29.03.2016 ОСОБА_1 було зареєстровано фермерське господарство «Діана-2».

Відповідно до п. 1.2. Статуту ФГ «Діана-2» (т. 1 а.с. 84-91) господарство засноване на земельних ділянках, що надані в оренду для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 , в тому числі на підставі договору від 11 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 876156523224.

Однак, Енергодарською міською прокуратурою встановлено, що за ОСОБА_1 та новоствореним фермерським господарством «Діана-2» не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, що підтверджується інформацією Головного управління Держспоживслужби в Запорізькій області від 13.02.2020 вих. № 08-13-13/887 (т. 1 а.с. 101-102).

При цьому за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в запорізькій області від 21.02.2020 вих. № 0800-0603-6/5100 вбачається, що у новоствореному ФГ «Діана-2» кількість застрахованих осіб в 2016 році складає 1 особа, з 2017 по 2019 рік 3 особи (т. 1 а.с. 103-104), що об`єктивно ставить під сумнів можливість самостійного забезпечення обробітку земельної ділянки загальною площею 100,00 га.

Наведе вказує на відсутність у відповідача власних виробничих та трудових ресурсів для повноцінного оброблення та використання спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до інформації Кам`янсько-Дніпровської міської ради від 24.02.2020 вих. № 737/12-10 сплата орендної плати за орендовані земельні ділянки за 2018-2019 роки здійснювалась від імені ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 106).

Вищевказані обставини відповідачем-2 та третьою особою належними та допустимими доказами не спростовані, зокрема, суду не надано договорів про оброблення землі, укладених з іншими особами тощо.

Апеляційний суд констатує, що гр. ОСОБА_1 не обґрунтовано належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональному використанні земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону № 973-IV.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області при винесені спірного наказу про передачу в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_1 було порушено порядок, визначеного Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тобто спірний наказ не відповідає вимогам закону.

Висновки суду першої інстанції, що встановлення державними органами кваліфікаційних вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства є дискримінацією не відповідають наведеним вимогам законодавства, меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

Матеріалами справи також засвідчено, що на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже був засновником та головою ФГ Діана.

Окрім того, судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області на підставі наказу від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ та спірного наказу передано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки з кадастровими номерами: 2322481800:03:003:0279 площею 34,6214 га та 2322481800:03:003:0289 площею 100 га, а також на підставі наказів від 14.03.2016 № 8-190/15-16-СГ та № 8-189/15-16-СГ передано в оренду гр. ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами: 2322481800:03:003:0281 площею 60,5317 га та 2322481800:03:003:0280 площею 76,1881 га,

Таким чином, ОСОБА_1 у березні 2016 року отримано в оренду 4 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 260 га, які розташовані на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району.

Означене в сукупності підтверджує те, що ОСОБА_1 не мав наміру використовувати земельні ділянки для цілей, заявлених для їх отримання, а саме для ведення фермерського господарства.

Дані обставини свідчить про те, що ОСОБА_1 було штучно створено передумови застосування пільгового порядку для отримання, в тому числі, спірної земельної ділянки без наміру самостійного господарювання на ній.

Наведене призвело до порушення правових засад рівності прав та загального доступу громадян до земельних ресурсів, як власності Українського народу, визначених у ст. ст. 13, 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України, які на практиці реалізуються шляхом запровадження механізму передачі земель державної та комунальної власності в оренду за результатами земельних торгів.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора щодо доведення матеріалами справи факту отримання ОСОБА_1 з порушенням встановленого порядку, поза конкурсною процедурою в березні 2016 року для ведення фермерського господарства спірної земельної ділянки державної власності площею 100,0000 га, кадастровий номер 2322481800:03:003:0289.

Встановлені обставини вказують на обґрунтованість заявлених позовних вимог, проте суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та безпідставно відмовив у задоволенні позову прокурора.

З огляду на що, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана відповідачу із порушенням вимог ст. ст. 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ та згідно з ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі б/н від 11.03.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 .

Наряду з цим, колегія суддів зважає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Слід також акцентувати увагу на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 (п. 7), згідно з якою пред`явлення прокурором позову в інтересах держави до неї самої (в особі державного органу) не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Вказане слідує з того, що виданий Управлінням наказ від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання у березні 2016 року внаслідок укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області оспорюваного договору оренди та державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання.

В свою чергу, відповідно до викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19 правового висновку: договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі № 921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, незаконність якого встановлена судом під час апеляційного перегляду справи, проте з інших мотивів, які викладені в цій постанові.

Щодо строку позовної давності.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем-2 та ОСОБА_1 під час розгляду справи було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог прокурора, в тому числі на підставі спільного клопотання.

Представник ФГ Діана-2 та ОСОБА_1 стверджують, що Енергодарська місцева прокуратура знала про накази Головного управління Держгеокадастру Запорізької області і договори оренди ОСОБА_1 ще 18.03.2016. В обґрунтування своєї позиції вони посилаються на надані до матеріалів справи копії матеріалів кримінальних справ № 318/571/16-к та 318/710/16-к, вказують на проведення перевірок і досудових розслідувань саме прокурорами Енергодарською місцевої прокуратури Запорізької області. Вважають, що за результатами досудових розслідувань кримінальних проваджень Енергодарській місцевій прокуратурі було відомо про спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ще з 2016 року, у зв`язку з чим, органами прокуратури пропущено загальний трирічний строк позовної давності.

Прокурор заперечив проти задоволення вказаного клопотання пославшись на те, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016080260000366 законність отримання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок, на яких розташовувались могильники, не перевірялась і до матеріалів кримінального провадження не долучались правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 та установчі документи фермерських господарств Діана та Діана-2. За доводами прокурора, проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні Кам`янсько-Дніпровським ВП Енергодарського ВП ГУ НП в Запорізькій області не може свідчити про обізнаність органів прокуратури про порушення земельного законодавства при наданні в оренду земельної ділянки з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про застосування позовної давності апеляційний суд звертає увагу, що Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц.

У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Так, у даній справі прокурором подано даний позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.12.2018 №8-2304/15-18-СГ у комунальну власність Кам`янсько-Дніпровської міської об`єднаної територіальної громади передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 711769,6698 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером: 2322481800:03:003:0289 (т. 1 а.с. 92-99). Фактична реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку за радою відбулась лише 22.12.2018.

Колегія суддів зазначає, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. За таких обставин передача земельної ділянки з державної у комунальну власність не змінює початку перебігу позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

З урахуванням того, що перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності, апеляційний суд доходить висновку, що перебіг позовної давності для пред`явлення вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-148/15-16-СГ від 04.03.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» та визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 має обліковуватися саме з моменту прийняття спірного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

Водночас, з огляду на положення частини 3 та 4 статті 267 ЦК України у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом по цій справі - 04.06.2020 р.

Судом встановлено, що відповідач-1 не заявляв про застосування позовної давності до пред`явлених до нього вимог, проте у наданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу вказав на його пропуск прокурором.

Разом з тим, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання незаконним та скасування наказу№ 8-148/15-16-СГ від 04.03.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», апеляційний суд не досліджує питання застосування строку позовної давності до вимог в цій частині позову до відповідача-1.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику, як вже було зазначено, якщо прокурором пред`явлено позов в інтересах держави, у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади.

В даному випадку оспорюваний договір оренди землі був укладений 11.03.2016, тобто саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред`явлення вимог про визнання означеного правочину недійсним.

Відтак, прокурором пропущено трирічний термін позовної давності на дату звернення до суду з даним позовом за захистом прав та інтересів Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Разом з тим, прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними.

Водночас, клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності прокурором до суду не подавалося.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор вважає, що ним не пропущено строк позовної давності (див зміст позовної заяви, відповіді на заяву, апеляційної скарги, пояснень д осуду апеляційної інстанції), а оскільки Кам`янсько-Дніпровська міська рада Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області стала власником спірної земельної ділянки 22.12.2018, то строк позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати.

Проте такі висновки, як вже було зазначено вище, апеляційний суд вважає помилковими та відхиляє твердження прокурора щодо дотримання ним строку звернення з позовними вимогами в межах позовної давності.

Колегія суддів зауважує, що питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У справі, що розглядається, прокурором не наведено поважних причин пропуску строку для пред`явлення позовних вимог, а колегією суддів такі не встановлені, відтак відсутні підстави для його поновлення.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Відповідно, оскільки судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами сплив 12.03.2019, а відповідач-2 та третя особа заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за умов відсутності визнаних судом поважними причин його пропуску, наявні підстави для відмови у позові з наведених у цій постанові підстав.

Підсумовуючи усе вищенаведене, апеляційний суд зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами, проте не впливають на результат вирішення спору, не спростовують правильного по суті рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20, проте, у зв`язку з тим, що останнє прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, його належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишається без змін.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат розгляду апеляційної скарги та вирішення справи, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі №908/1412/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.10.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко