Ухвала

від 19.12.2023 по справі 908/1412/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/1412/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Гурильова А. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2- не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

прокуратури - Гусарової А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 (колегія суддів: Мороз В. Ф. - головуючий, Коваль Л. А., Чередко А. Є.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 (суддя Левкут В. В.) у справі

за позовом керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 2) Фермерського господарства "Діана-2",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання її повернути,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (далі - Кам`янсько-Дніпровська міська рада) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства "Діана-2" (далі - ФГ "Діана-2") про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ "Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - наказ ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ);

- визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 щодо земельної ділянки площею 100,00 га з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 (далі - договір оренди землі від 11.03.2016), припинивши право оренди ОСОБА_1 , зареєстроване у Державному реєстрі речових правна нерухоме майно за номером запису про інше речове право 15.03.2016 № 13711239, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8761565232224;

- зобов`язання ФГ "Діана-2" повернути на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 100,00 га з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289, яка розташована за межами населеного пункту села Велика Знам`янка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8761565232224) (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав, що ОСОБА_1 реалізував своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності для створення фермерського господарства у 1992 році, тому отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства повторно з порушенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України. Прокурор стверджував, що ГУ Держгеокадастру при прийнятті наказу від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СН не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 вже був засновником та головою фермерського господарства, та вже отримував земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Враховуючи зазначене, Прокурор зазначав, що наказ ГУ Держгеокадастру суперечить вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Прокурор, посилаючись на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, стверджував, що з урахуванням того, що договір оренди землі від 11.03.2016 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СН, то цей договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення, оскільки він укладений з порушенням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України. Прокурор зазначав, що земельна ділянка підлягає поверненню на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо позовної давності для звернення з позовом Прокурор зазначав, що Кам`янсько-Дніпровська міська рада стала власником спірної земельної ділянки 22.12.2018, тому строк позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати. Оскільки з позовною заявою Прокурор звернувся 02.06.2020, тому Прокурор стверджував, що Кам`янсько-Дніпровська міська рада як позивач не пропустила позовну давність для звернення до суду із цим позовом.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 в позові Прокурора відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що Прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що Прокурор не довів наявності інших, окрім ОСОБА_1 , осіб, які би бажали отримати у березні 2016 року спірну земельну ділянку в оренду, тому доводи Прокурора щодо обов`язковості проведення земельних торгів у формі аукціону щодо спірної земельної ділянки є безпідставними. З урахуванням цього суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СН, підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, а також підстав для зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції, зазначивши про недоведеність позовних вимог Прокурора, дійшов висновку, що заява відповідача-2 та третьої особи про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі № 908/1412/20 рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже був засновником та головою ФГ "Діана"; ОСОБА_1 у березні 2016 року отримано в оренду 4 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 260 га, які розташовані на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не мав наміру використовувати земельні ділянки для цілей, заявлених при їх отриманні, а саме для ведення фермерського господарства. Апеляційний суд констатував, що гр. ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовано необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначено про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок відповідно до норм та мети Закону № 973-IV.

З урахуванням установлених обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана відповідачу з порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, та згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання. Зважаючи на те, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання у березні 2016 року, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ.

2.5. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідач-2 та ОСОБА_1 під час розгляду справи заявили про застосування строків позовної давності до вимог Прокурора, в тому числі на підставі спільного клопотання, а відповідач-1 не заявляв про застосування строку позовної давності щодо пред`явлених до нього вимог, проте у наданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу вказав на його пропуск Прокурором.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, апеляційний господарський суд не досліджував питання щодо позовної давності стосовно вимог у цій частині позову до відповідача-1.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику, суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор пропустив трирічний строк позовної давності на дату звернення до суду з цим позовом за захистом прав та інтересів Кам`янсько-Дніпровської міської ради. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що Прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, водночас клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурором до суду не подавалося. Зважаючи на те, що відповідач-2 та третя особа заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а Прокурор не подавав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові з наведених у цій постанові підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 та задовольнити позовну заяву Прокурора в повному обсязі.

3.2. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував положення статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 № 145/2047/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16, постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

3.3. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури просить відмовити у її задоволенні, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 залишити без змін. ГУ Держгеокадастру вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення закону щодо позовної давності у спірних правовідносинах.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської районної ради народних депутатів Запорізької області від 06.05.1992 № 2 "Про відвід землі для створення сільського господарства" вирішено надати земельні ділянки загальною площею 621,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства громадянам, з яких ОСОБА_1 - 50,0 га с/г ім. Тимірязєва.

4.2. ОСОБА_1 з 26.01.1995 став засновником та головою ФГ "Діана", заснованого на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення площею 50,00 га, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської районної ради від 06.05.1992 № 2.

4.3. Суди попередніх інстанцій зазначили, що наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289.

4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що ГУ Держгеокадастру 04.03.2016 видало наказ № 8-148/15-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", яким вирішило затвердити розроблений державним підприємством "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

4.5. Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу передано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 100,00 га (кадастровий номер 2322481800:03:003:0289) строком на 7 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

4.6. На підставі цього наказу від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та громадянин України ОСОБА_1 (орендар) 11.03.2016 уклали договір оренди землі.

4.7. Відповідно до пунктів 1, 2 договору оренди землі від 11.03.2016 орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 100,00 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер ділянки 2322481800:03:003:0289), яка знаходиться на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

4.8. Згідно з пунктом 7 договору оренди землі від 11.03.2016 (з урахуванням додаткової угоди від 04.11.2016) договір укладено строком на 49 років.

4.9. Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 15.03.2016.

4.10. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 21.12.2018 №8-2304/15-18-ГС "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Кам`янсько-Дніпровській міській об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 11 769,6698 га, які розташовані на території Кам`янсько-Дніпровської міської об`єднаної територіальної громади Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту згідно з додатком. На використання земельних ділянок встановлено обмеження та обтяження прав згідно з додатком. Право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до наказу, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У графі 18 додатку до вказаного наказу міститься запис: кадастровий номер 2322481800:03:003:0289, площа: 100,00 га відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: договір оренди землі від 11.03.2016, ОСОБА_1 .

4.11. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 27.05.2020 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 876156523224 зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 2322481800:03:003:289 площею 100,00 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 04.03.2016, з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, за адресою: Запорізька область, Кам`янсько-Дніпровський район, с/рада, Великознам`янська.

4.12. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання її повернути на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 належить закрити з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку. Підставою позову є те, що, на думку Прокурора, спірна земельна ділянка передана ФГ "Діана-2" з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".

5.4. Суд першої інстанції встановив, що Прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що Прокурор не довів наявності інших, окрім ОСОБА_1 , осіб, які бажали отримати у березні 2016 року спірну земельну ділянку в оренду, тому доводи Прокурора щодо обов`язковості проведення земельних торгів у формі аукціону щодо спірної земельної ділянки є безпідставними. З урахуванням цього суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СН, підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, а також підстав для зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції, зазначивши про недоведеність позовних вимог Прокурора, дійшов висновку, що заява відповідача-2 та третьої особи про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

5.5. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, встановив, що на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже був засновником та головою ФГ "Діана"; ОСОБА_1 у березні 2016 року отримано в оренду 4 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 260 га, які розташовані на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не мав наміру використовувати земельні ділянки для цілей, заявлених при їх отриманні, а саме для ведення фермерського господарства. З урахуванням установлених обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана відповідачу з порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, та згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання. Зважаючи на те, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання у березні 2016 року, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ.

5.6. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідач-2 та ОСОБА_1 під час розгляду справи заявили про застосування строків позовної давності до вимог Прокурора, в тому числі на підставі спільного клопотання, а відповідач-1 не заявляв про застосування строку позовної давності щодо пред`явлених до нього вимог, проте у наданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу вказав на його пропуск Прокурором.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СГ, апеляційний господарський суд не досліджував питання щодо позовної давності стосовно вимог в цій частині позову до відповідача-1.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику, суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор пропустив трирічний строк позовної давності на дату звернення до суду з цим позовом за захистом прав та інтересів Кам`янсько-Дніпровської міської ради. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що Прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, водночас клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурором до суду не подавалося. Зважаючи на те, що відповідач-2 та третя особа заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а Прокурор не подавав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові з наведених у цій постанові підстав.

5.7. Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, не погодившись із рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції, звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував положення статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 № 145/2047/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16, постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

5.9. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.11. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96 - 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.13. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.14. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору всупереч принципу "jura novit curia" не визначив зміст правовідносин та ефективний спосіб захисту порушеного права, а саме не застосував до спірних правовідносин положення статей 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України. При цьому скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16, щодо можливостей суду виправити помилку кваліфікації спірних правовідносин та щодо застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum,tibi jus).

.

5.15. Колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Фізичної особи - підприємця Терентьєвої О. Ю. про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

У справі № 904/5726/19 спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору про фінансовий лізинг у частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Отже, предмет, підстави, зміст спірних правовідносин, їх матеріально-правове регулювання у справі № 904/5726/19 є неподібними зі справою № 908/1412/20, що розглядається.

5.16. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 ухвалена за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, фізичних осіб про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

У справі № 554/10517/16 предметом позову є, зокрема, витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду на користь держави, яка була передана на підставі державного акта у власність відповідачу. У справі № 554/10517/16 спірні правовідносини виникли внаслідок передання у власність фізичним особам земельних ділянок природно-заповідного фонду, які за законом не можуть бути передані у приватну власність.

Таким чином, спірні правовідносини у справі № 908/1412/20, що розглядається, враховуючи їх зміст та правове регулювання, є неподібними за змістом та матеріально-правовим регулюванням з правовідносинами у справі № 554/10517/16.

5.17. При цьому колегія суддів зазначає, що частиною 1, пунктами 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

5.18. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, та стверджував, що договір оренди землі від 11.03.2016 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-148/15-16-СН, тому цей договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення, оскільки він укладений з порушенням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України. Прокурор зазначав, що земельна ділянка підлягає поверненню на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана відповідачу з порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та Кобою О. В.

5.19. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 237 Господарського процесуального кодексу України при кваліфікації спірних правовідносин не підтвердилися, оскільки суд апеляційної інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги переглянув рішення суду першої інстанції та, враховуючи правове обґрунтування Прокурором позовних вимог, погодився з доводами Прокурора щодо отримання ОСОБА_1 в березні 2016 року для ведення фермерського господарства спірної земельної ділянки державної власності з порушенням встановленого порядку, поза конкурсною процедурою.

5.20. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду про те, що позовна вимога про повернення земельної ділянки є такою, що спрямована на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто є негаторною. При цьому скаржник посилається на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16.

5.21. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16 ухвалена за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, фізичної особи, Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. У справі № 688/2908/16 позивач, оспорюючи договір оренди землі, зазначав про порушення його прав на отримання в оренду земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області та іншою фізичною особою. Позивач стверджував, що, маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, виготовив проєкт землеустрою та технічну документацію щодо земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, проте Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовило йому, а земельну ділянку передало іншій фізичній особі на підставі заяви, що була подана пізніше від заяв позивача.

У справі № 688/2908/16, на відміну від справи № 908/1412/20, що розглядається, бажаючих отримати земельну ділянку було двоє, і земельна ділянка була надана в оренду без дотримання положень статті 134 Земельного кодексу України відповідачу-2. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що договір оренди прямо суперечить частині 2 статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого; якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 Земельного кодексу України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у разі якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога у справі № 688/2908/16 про визнання договору оренди недійсним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів.

Отже, у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається скаржник, на відміну від справи № 908/1412/20, що розглядається, спір виник, зокрема, між двома фізичними особами щодо набуття права користування однією і тією ж земельною ділянкою. Тому правовідносини у справі № 688/2908/16-ц та у справі № 908/1412/20, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

5.22. Постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 ухвалена за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до фізичної особи, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" про визнання наказу незаконним, визнання договорів недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням керівником Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області неналежного способу захисту інтересів держави.

У справі № 922/1832/19, на відміну від справи № 908/1412/20, що розглядається, договір оренди землі було укладено 27.04.2016. Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 03.04.2016) не передбачалося положення про можливість передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) таких земельних ділянок або прав на них. Верховний Суд у справі № 922/1832/19 зазначив, що спірний договір оренди був укладений за відсутності для цього підстави, визначеної частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України. Водночас Верховний Суд зауважив, що, зважаючи на підстави та зміст заявленого позову, встановлені судами обставини справи, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.

У справі № 908/1412/20, що розглядається, договір оренди землі був укладений 11.03.2016. Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору) не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Отже, у справі № 908/1412/20, що розглядається, зміст спірних правовідносин та матеріально-правове регулювання є відмінним від змісту спірних правовідносин та матеріально-правового регулювання у справі № 922/1832/19. Крім того, суб`єктний склад сторін та позовні вимоги у справах № 908/1412/20, що розглядається, та № 922/1832/19, є також відмінними, що додатково свідчить про неподібність спірних правовідносин.

5.23. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 ухвалена за позовом фізичної особи до Селянського фермерського господарства "Терра" про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Колегія суддів установила, що у справі № 145/2047/16 предметом позову були вимоги про визнання недійсними договорів оренди, проте такі вимоги, на відміну від справи № 908/1412/20, що розглядається, були обґрунтовані тим, що договори оренди позивач не підписував, умови їх не погоджував. У справі № 145/2047/16 відмову у позові суди мотивували тим, що позивач пропустив строк позовної давності. Верховний Суд зазначив про ефективний спосіб захисту права, який позивач як власник земельних ділянок повинен застосувати у разі безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою, що належить позивачу. Змінюючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено, тому дійшов висновку, що позивачу у справі № 145/2047/16 слід відмовити саме з підстав обрання неефективного способу захисту.

З огляду на зміст спірних правовідносин та підстави позову у справі № 908/1412/20, що розглядається, правовідносини у справі № 145/2047/16 є неподібними із правовідносинами у справі № 908/1412/20. У справі № 145/2047/16 позов мотивований неукладеністю правочину, проте метою позову у справі № 145/2047/16 було застосування наслідків недійсності до правочину, який не був вчинений. Натомість у справі № 908/1412/20, що розглядається, позов Прокурора мотивований саме недійсністю правочину через недотримання відповідачами процедури набуття права користування на землю.

5.24. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду розмежувала підходи до обрання способів захисту прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісогосподарського призначення. Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності, та відступила від викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Отже, спірні правовідносини у справі № 908/1412/20, що розглядається, з огляду на їх зміст, правові підстави позову та правове регулювання є неподібними зі справою № 359/3373/16-ц.

5.25. Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. При цьому колегія суддів зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду без наведення обґрунтованих мотивів неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального чи процесуального права не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом.

5.26. Таким чином, Верховний Суд установив, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 908/1412/20, що розглядається.

5.27. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.28. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 належить закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.12.2020 у справі № 908/1412/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак