Постанова

від 12.10.2023 по справі 131/840/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/840/22

Провадження № 22-ц/801/2003/2023

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 рокуСправа № 131/840/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 129/1514/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Олексієнка О. Ю., у залі суду,

встановив:

Короткий зміствимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСП Відродження» (далі ТОВ «ДСП Відродження») про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ДСП Відродження» від 01 листопада 2016 року та договору купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року.

Позов мотивований тим, що 29 червня 1986 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 у м. Новий Уренгой (росія).

Від спільного проживання у шлюбі народилось двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 1992 році шлюб між ними розірвано.

Надалі, продовжуючи проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони придбали квартиру у м. Воронежі (росія), де до 2001 року були зареєстровані та спільно проживали.

У 2001 році вони переїхали в Україну та продовжили проживати разом.

Указує, що після розірвання шлюбу вони постійно проживали разом з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільно виховували дітей, займалися ремонтом будинку, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, усі свята проводили у колі рідних та друзів, спільно відпочивали за кордоном.

За час спільного проживання відповідачем ОСОБА_2 були засновані підприємства, у тому числі за їх спільні кошти.

В управлінні та веденні бізнесу вона особистої участі не приймала, однак знала, що на його розвиток ОСОБА_2 витрачались їх спільні кошти.

У 2020 році стосунки між ними погіршились, тому вона запропонувала ОСОБА_2 поділити спільне майно.

Зі слів останнього їй стало відомо, що він без її згоди 01 листопада 2016 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ДСП Відродження» та 28 грудня 2020 року уклав з ТОВ «ДСП Відродження» договір купівлі-продажу частки майна.

Вважає, що все майно, яке було придбане сторонами і набуте у встановленому законом порядку за час спільного проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу, є спільним майном подружжя і підлягає поділу.

Посилаючись на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно їй для захисту своїх майнових прав у спільному майні подружжя з подальшим його поділом, просила суд:

встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 з грудня 2004 року по теперішній час;

визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ДСП Відродження» від 01 листопада 2016 року;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року;

вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2022 року закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог визнання недійсними договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ДСП Відродження» від 01 листопада 2016 року.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що:

вимоги позивачки про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року, зокрема на час набуття ОСОБА_2 права власності та укладення договору купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року, не доведені належними та допустимими доказами;

показання свідка ОСОБА_4 в частині підтвердження факту спільного проживання його батьків за однією адресою не відображає в повній мірі факт їх проживання однією сім`єю в контексті ст. 3 СК України;

судом не прийнято визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , оскільки таке визнання порушує інтереси інших осіб;

за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні підстави передбачені статтею 74 СК України вважати майно, а саме комплекс будівель та споруд розташований в АДРЕСА_1 , які відчужив ОСОБА_2 таким, що належать на праві спільної сумісної власності як жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду на 12 жовтня 2023 року о 09:00 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи та не дотримано принципу правової визначеності;

суд безпідставно не прийняв визнання позову відповідачем ОСОБА_2 ;

факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , у період з 2004 року по теперішній час є беззаперечним і доведеним доказами наявними в матеріалах справи та показаннями свідка ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що згідно посвідок на постійне проживання ОСОБА_1 з 14 липня 2014 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 з 2010 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

З акта Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 08 серпня 2022 року слідує, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але з грудня 2004 року проживає разом з чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Дашівської селищної ради № 2667 від 08 серпня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично проживає - АДРЕСА_3 .

28 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ДСП Відродження» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність (продав), а ТОВ «ДСП «Відродження» (покупець) прийняв у власність (купив) комплекс будівель та споруд, який розташований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4.16 договору ОСОБА_2 своєю заявою підтвердив, що предмет цього договору належить йому на праві особистої власності, оскільки на час його набуття він в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебував.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою, другою статті 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя (частина перша статті 36 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі провадження № 6-2253цс15 зроблено висновок, що:

«особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти;

вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності;

рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що:

«вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2022 року у справі № 664/1206/19 указано, що:

«проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно».

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно врахувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

У постанові Верховного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження 61-6451св23) зроблено висновок, що:

«доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути: довідки з місця проживання; свідчення свідків; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства тощо».

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Наведена судова практика свідчить про те, що питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

Згідно з положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 у період з 2004 року по теперішній час посилалась на акт Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 08 серпня 2022 року, придбання під час фактичних шлюбних стосунків за рахунок спільних коштів меблів, побутової техніки, проведення ремонту житла та оплату комунальних послуг.

Разом з тим, у матеріалах справи наявний лише акт Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 08 серпня 2022 року та довідка виконавчого комітету селищної ради № 2667 від 08 серпня 2023 року з яких слідує, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але з грудня 2004 року проживає разом з чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Колегія суддів критично оцінює інформацію, яка міститься в указаних акті та довідці, оскільки вона має узагальнений характер та не може бути належним доказом ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного господарства, наявності у них спільного побуту і бюджету, взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю.

Інших доказів, які позивачка зазначила на підтвердження своїх позовних вимог у позовній заяві, як то: спільний бюджет, відпочинок, придбання під час фактичних шлюбних стосунків за рахунок спільних коштів меблів, побутової техніки, проведення ремонту житла та оплату комунальних послуг матеріали справи не містять.

Сам по собі факт перебування з ОСОБА_2 у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що сторони проживали та продовжують проживати у зазначений позивачкою період однією сім`єю.

Показання свідка ОСОБА_4 про проживання позивачки з ОСОБА_2 однією сім`єю не є достатнім доказом про наявність у них сім`ї у розумінні статті 3 СК України.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вимог позивачки про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року матеріали справи не містять.

Установивши, що позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю у період з 2004 року по теперішній час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

За відсутності підстав для задоволення вимог про встановлення указаного юридичного факту відсутні й підстави передбачені статтею 74 СК України вважати майно, а саме комплекс будівель та споруд, розташований в АДРЕСА_1 , які відчужив ОСОБА_2 такими, що належать на праві спільної сумісної власності як жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Зазвичай потреба встановлення факту спільного проживання однією сім`єю виникає удвох випадках: 1) визнання майна спільним сумісним тайого поділ; 2) оформлення спадщини.

З договору купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року слідує, що ОСОБА_2 передав у власність (продав), а ТОВ «ДСП «Відродження» (покупець) прийняв у власність (купило) комплекс будівель та споруд, який розташований в АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.16 договору встановлено, що своєю заявою ОСОБА_2 підтвердив, що предмет спірного договору належить йому на праві особистої власності, оскільки на час його набуття він у зареєстрованому шлюбі та фактичних відносинах не перебував.

Згідно з пунктом 2.1 спірного договору за домовленістю сторін продаж предмета договору вчинено за 3 000 000 грн, з яких продавець отримав від покупця до підписання цього договору 700 000 грн, а решту 2 300 000 грн має отримати не пізніше 31 березня 2021 року. Факт остаточного розрахунку має підтверджуватись заявою продавця, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчена. Дана заява має бути невід`ємною частиною цього договору.

Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на указаний комплекс будівель та споруд за ТОВ «ДСП Відродження» матеріали справи не містять, відтак відсутні підстави стверджувати, що товариство набуло право власності на придбане майно.

У суді апеляційної інстанції сторони визнали, що повний розрахунок за договором купівлі-продажу не проведений. Власником майна є ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, в частині позовних вимог до ТОВ «ДСП Відродження» позивачка посилається на те, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року фактично позбавило її права власності на набуте під час шлюбу спільне майно, однак не порушує питання про визнання предмета спірного договору об`єктом спільної сумісної власності.

Відтак позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року є необґрунтованою.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у її задоволенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю підтверджується показаннями свідка є безпідставними, оскільки вони не можуть бути прийняті судом як беззаперечний доказ. Показання свідка можуть бути прийняті судом до уваги нарівні і в сукупності з іншими доказами наданими у справі.

Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом указаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Доводи апеляційної скарги щодо визнання позову одним з відповідачів ( ОСОБА_2 ) не впливають на правильність вирішення справи судом першої інстанції, оскільки за змістом частини четвертої статті 206 ЦПК України визнання відповідачем позову є підставою для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог лише за наявності для того законних підстав, зокрема якщо таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично відсутній спір про визнання майна спільним сумісним та його поділ, тому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв визнання позову відповідачем.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не беруться.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачкою.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК