Постанова

від 12.10.2023 по справі 400/1448/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/1448/22Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.

Дата і місце ухвалення 07.12.2022., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру України у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 21.04.2021 №2665-СГ, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного Управління Держгеокадастру України у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 21.04.2021 року №2665-СГ про надання громадянину ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі.

Апелянт зазначив, що він як учасник бойових дій зони АТО отримав 08.10.2020 року дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Розташованої на території Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. Однак, згідно оскаржуваного наказу гр. ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення тієї ж самої земельної ділянки. Позивач вважає, що вказаним наказом порушені його права, що змусило його звернутись до суду з даним адміністративним позовом.

Апелянт вважає, що наявність двох наказів про надання дозволу на розробку землеустрою різним особам є протиправним, однак вказане не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи викладене апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2022 року та задовольнити позовні вимоги.

Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що наказом відповідача від 08.10.2020 р. № 547-УБД ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,00 га пасовищ, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

29.06.2021 року ОСОБА_1 був укладений з ПП «Меридіан» договір про розроблення проекту із землеустрою № 756-К.

Судом встановлено, що позивач звернувся до державного кадастрового реєстратора відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою про внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Рішенням від 28.10.2021 р. позивачу було відмовлено у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документу наявним даним Державного земельного кадастру, а саме: перетин площі із сусідньою земельною ділянкою складає 100% (повне співпадіння).

В подальшому позивачу стало відомо про те, що наказом відповідача від 21.04.2021 р. № 2665-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, ОСОБА_1 оскаржив його до суду першої інстанції, посилаючись на те, що даним наказом фактично було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки двом громадянам: йому та ОСОБА_2 , що порушує його права та законні інтереси.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , з огляду на наступне:

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

В контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести, а суд встановити, що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та можливе лише у разі, якщо такий суб`єкт повинен був прийняти відповідне рішення згідно з законодавством і, неприйняття рішення порушує права позивача.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, про що неодноразово зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 03 березня 2020 року у справі № 331/5314/16-а (2-а/331/148/2016), від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17, від 11 листопада 2021 року у справі №640/13941/20.

Як вбачається з матеріалів справи в даному випадку позивач оскаржує наказ Головного Управління Держгеокадастру України у Миколаївській області від 21.04.2021 року №2665-СГ про надання громадянину ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, який є індивідуальним актом.

Згідно із пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до встановлених у справі обставин спірне рішення відповідача є індивідуальним актом, яке стосується гр. ОСОБА_2 , а не позивача у справі.

В свою чергу, право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, Великою Палатою Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 800/489/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 19 травня 2022 року у справі № 814/152/18.

Оскільки оскаржуване позивачем рішення породжує певні правові наслідки, впливає на права і свободи тільки того суб`єкта, якому воно адресовано, то і відповідно не породжує для позивача і права на захист, тобто права на оскарження цього рішення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 10 серпня 2020 року у справі №522/1611/17, 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, від 28 вересня 2021 року у справі №802/350/17-а).

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою одній особі, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі та на цьому етапі не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.

У постанові від 30.05.2018 року у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі № 495/8898/16-а, від 06.09.2021 у справі № 380/1/20, від 09.12.2021 у справі № 2340/2819/18, у справі № 826/12764/16 від 30.11.2022.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 року у справі №154/3345/16 підтвердив раніше сформовані висновки Верховного Суду про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

За своєю правовою природою рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не породжують на цій стадії виникнення у особи, якій надано такий дозвіл, права власності або права користування на таку земельну ділянку, а зазначений дозвіл є лише наслідком дотримання особою порядку звернення за таким дозволом.

З огляду на викладене та зважаючи на обставини даної справи, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржуваний наказ не породжує правові наслідки конкретно для позивача, не стосується його безпосередньо, у задоволенні поданого ОСОБА_1 позову слід відмовити.

При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно рішення Кривоозерської селищної ради від 30.11.2021 року № 180 було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 , розроблений ТОВ «Миколаївський земельно-кадастровий інститут» на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.04.2021 року № 2665-СГ та надано у приватну власність громадянину ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1,7345 га, кадастровий номер 4823982600:01:000:0442, 01.03 для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Мазурівського старостинського округу Кривоозерської селищної ради, що свідчить про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.04.2021 року № 2665-СГ вже реалізований та взагалі вичерпав свою дію.

З огляду на все вищевикладене вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик

Суддя: О.А. Шевчук