Постанова від 12.10.2023 по справі 560/12353/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/12353/22

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

12 жовтня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати дії щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 508 грн., протиправними;

- стягнути із Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03198528) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 8630,00 грн., (вісім тисяч шістсот тридцять гривень 00 копійок), як різницю між сумою грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування яка була виплачена ОСОБА_1 (у розмірі 508 грн.) та тією яка підлягає виплаті (у розмірі 9138,00 грн.);

- стягнути із Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 03198528) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень згідно із статтею 56 Конституції України, заподіяну протиправною бездіяльністю та грубим порушенням прав ОСОБА_1 .

ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду 31.01.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у разі якщо особа з інвалідністю протягом трьох календарних років не одержувала безоплатної путівки до санаторно-курортного закладу, розрахунок грошової компенсації за путівку проводиться органом соціального захисту населення відповідно до пункту 4 Порядку № 150.

При цьому позивач на черзі для отримання путівки для санаторно-курортного лікування перебувала з 15.10.2019 за № 94, путівки на санаторно-курортного лікування пропонувалися позивачу у 2021 році, від отримання яких вона відмовилася, у зв`язку з чим у 2021 році їй виплачена грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки в розмірі 508 грн.

ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивач має право на грошову компенсацію за ненадану санаторно курортну путівку. При цьому розрахунок, який передбачений у п. 4 Постанови КМУ №150 необхідно розуміти, як компенсацію за один ліжко-день, а не усе санаторно курортне лікування.

Також враховуючи стан здоров`я та заборону психоемоційних навантажень позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що позивач хибно вважає, що у разі відмови від санаторно-курортного лікування, чи відсутності можливості забезпечення санаторно-курортним лікуванням надається рівнозначна грошова компенсація, розмір грошової компенсації для осіб з інвалідність 2 групи складає - 508,00гривень, а не 8630,00 гривень як вважає позивач.

Вказано, що позивач хворіє цукровим діабетом тривалий час, інсулінозалежна, та багатьма супутніми захворюваннями, що підтверджується виписками з лікарні, наданим позивачем як додаток до позову. У зв`язку з цим позивач знаходиться на диспансерному обліку у сімейного лікаря та потребує постійного лікування, так як вказані захворювання в медичних довідках є хронічними. Тому зв`язок хронічних захворювань ОСОБА_1 , якими вона хворіє тривалий час з виплатою грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки відсутній.

V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою суду від 14.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

07.04.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, де вказано, що органи державної влади зобов`язані застосовувати підхід, який би був найбільш сприятливим для особи.

Вказано про систематичність заподіяння позивачу моральних страждань, зокрема тим, що у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №560/2676/20 та від 06.12.2021 у справі №560/15278/21 задоволено позови щодо призначення субсидії та в останньому стягнуто моральну шкоду. Проте вказані судові рішення відповідачем також не виконані.

13.04.2023 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких вказано, що середня вартість путівки для виплати особам з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування у 2022 році становить 508,00 гривні (1934х75% (компенсація за путівку за самостійне лікування особам з інвалідністю ІІ групи)х35%. Зазначено про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

24.04.2023 позивачем подано заперечення, де вказано, що захворюваннями, відповідно до яких ОСОБА_1 має право на санаторно- курортне лікування є: бронхіальна астма змішаного ґенезу, гормонозалежної ремісії; пневмосклероз; цукровий діабет 2 типу, середньої важкості, інсулінозалежна; діабетична ангіопатія сітківки обох очей; початкова катаракта; діабетична ангіопатія нижніх кінцівок. Довідки щодо вказаних захворювань містяться у матеріалах справи. Також вказаний діагноз зазначений у медичній довідці закладу охорони здоров`я за формою №070/0, яку Позивачка неодноразово надавала Відповідачу для постановки на чергу щодо забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Згідно Актів від 14.05.2021 та 10.08.2021 ОСОБА_1 пропонувалися путівки на санаторно- курортне лікування до санаторіїв "Слава" (м.Миргород) та "Батьківщина" (м. Трускавець). Обидві пропоновані відповідачем путівки за профілем захворювання: шлунково-кишковий тракт, тобто лікування у цих санаторіях не відповідає захворюванням ОСОБА_1 , згідно якого вона має право на отримання путівки.

Отже, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо забезпечення позивачки безоплатним санаторно-курортним лікуванням, спеціально надавав їй путівки на санаторно-курортне лікування, які взагалі не стосувалися її захворювань.

При цьому відповідач протиправними діями заподіяв позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 50000 грн.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Позивач є особою з інвалідністю 2 групи, отримує пенсію за віком та має право на безоплатне забезпечення санаторно-курортною путівкою, перебуває на черзі для отримання путівки для санаторно-курортного лікування з 15.10.2019 за № 94.

В 2021 році Управлінням соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації позивачу двічі пропонувалися путівки на санаторно-курортне лікування, а саме: в травні у санаторій "Слава" м. Миргород, та в серпні у санаторій "Батьківщина", але позивач відмовилася, що підтверджується копіями актів про відмову від санаторно-курортного лікування (путівки)/ ненадання згоди на санаторно-курортне лікування (путівку) від 14.05.2021 № 1 та від 10.08.2021 № 2.

Платіжним дорученням № 78 від 19.10.2022 позивачу перераховано 508 грн., грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки.

VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 6, 9 статті 38 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII, (далі - Закон № 875-XII), особи з інвалідністю і діти з інвалідністю за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.

Порядок та умови забезпечення осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю лікарськими, допоміжними засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки допоміжних засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 187 затверджено "Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад", (далі - Порядок № 187).

Згідно із пунктами 1, 2, 3 Порядку № 187, цей Порядок визначає механізм забезпечення структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів осіб відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Органи соціального захисту населення забезпечують відповідно до цього Порядку безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів згідно з медичними рекомендаціями в порядку черговості осіб з інвалідністю усіх категорій за рахунок коштів, передбачених Мінсоцполітики.

Особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, повинні перебувати на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в органах соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 187, путівки видаються особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості. Для одержання путівки подається заява та медична довідка закладу охорони здоров`я за формою № 070/о.

Пунктом 14 Порядку № 187, передбачено, що у разі відмови особи від путівки складається відповідний акт за формою, затвердженою Мінсоцполітики, а зазначеною путівкою забезпечується інша особа у порядку черговості.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 187, грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки та вартість самостійного санаторно-курортного лікування деяким категоріям осіб з інвалідністю відповідно до статті 29 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" виплачується в порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 № 150.

Згідно із статтею 29 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV, грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає їх право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки і компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування призначає і виплачує місцевий орган виконавчої влади, який відповідно до своїх повноважень забезпечує санаторно-курортне лікування осіб з інвалідністю, категорії яких визначені законом.

Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 № 150 затверджено "Порядок виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування", (далі Порядок № 150).

Пунктом 1 Порядку № 150 встановлено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування деяким категоріям осіб з інвалідністю, та її розміри.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 150, виплата грошової компенсації за путівку та за самостійне лікування проводиться на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає право осіб з інвалідністю на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням, якщо вони протягом трьох календарних років не одержували безоплатної путівки до санаторно-курортного закладу, у розмірах, визначених відповідно до пункту 4 цього Порядку, структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчим органом міської ради міста обласного значення, районної у місті у разі її утворення (крім мм. Києва та Севастополя) ради за місцем перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 150, грошова компенсація за путівку та за самостійне лікування нараховується і виплачується в таких розмірах (округлених до однієї гривні): особам з інвалідністю I та II групи-75 відсотків, III групи-50 відсотків розміру середньої вартості санаторно-курортної путівки, що обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 1 січня 2022 року для осіб, які втратили працездатність, встановлено прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць в розмірі 1934 гривні.

Отже особи з інвалідністю за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.

У разі якщо особа з інвалідністю протягом трьох календарних років не одержувала безоплатної путівки до санаторно-курортного закладу, розрахунок грошової компенсації за путівку проводиться органом соціального захисту населення відповідно до пункту 4 Порядку № 150.

Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність станом на 1 січня відповідного року становить 1934 грн, то середня вартість путівки з розрахунку на 1 добу складає 508 грн. (1934*75% = 1450,50 грн*35%=508 грн).

Тобто 508 грн є середньою вартістю путівки з розрахунку на 1 добу, а не вартість путівки в цілому.

Згідно листа Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації від 29.09.2022 № 1012 на заяву позивача від 22.09.2022 № 517 вбачається, що позивач на черзі для отримання путівки для санаторно-курортного лікування перебувала з 15.10.2019 за № 94.

Путівки для санаторно-курортного лікування пропонувалися позивачу у 2021 році, від отримання яких вона відмовилася.

У 2021 році їй виплачена грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки в загальному розмірі 508 грн.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій відповідача щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 508 грн.

При цьому, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування виходячи із розрахунку середньої вартості путівки на 1 добу - 508 грн, з урахуванням проведених виплат.

Разом з тим позов в частині щодо стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 8630,00 грн. задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно п. 5 Порядку № 150 зазначені види компенсації призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міської ради міста обласного значення, районної у місті у разі її утворення (крім мм. Києва та Севастополя) рад.

Отже саме Управління соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації наділене повноваженнями щодо визначення розміру компенсації .

Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн. колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.

Зокрема у зазначеній постанові Верховного Суду, де також у межах розгляду публічно - правового спору були заявлені вимог й щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначала, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Крім того, Верховний Суд у цій постанові вказав: «Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, оскільки в силу статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі №500/5748/21, від 13.03.2023 у справі №405/3877/19 та від 13.04.2023 у справі № 1.380.2019.005731.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій відповідача щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 508 грн.

На обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях перенесених внаслідок відкритого, зухвалого, грубого та систематичного порушення Управлінням соціального захисту населення законодавства України. Позивач також вказує, що змушена втрачати час та здоров`я, витрачати значні зусилля для відновлення свого порушеного права. Неодноразово змушена звертатись до різних установ із заявами. Протягом тривалого часу відчує себе проігнорованою, розчаровано, занепокоєною, відчуває несправедливість та тривалу невизначеність. Це призводить до хронічних захворювань, шокових станів, стресів.

Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, колегія суддів дійшла висновку про безумовну (поза розумним сумнівом) наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння їй моральної шкоди внаслідок незаконних діянь відповідача і порушення прав позивача.

Оцінюючи вказані обставини справи та характер спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі - 5000 грн і це є достатньою та співмірною сумою компенсації. При цьому, визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн. не є належно обґрунтованим та не відповідає характеру і розміру спричинених моральних страждань.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо виплати грошової компенсації у розмірі 508 грн., зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування виходячи із розрахунку середньої вартості путівки на 1 добу - 508 грн, з урахуванням проведених виплат та стягнення на користь позивача 5000 грн моральної шкоди.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 508 грн.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування виходячи із розрахунку середньої вартості путівки на 1 добу - 508 грн, з урахуванням проведених виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн (п`ять тисяч гривень).

В задоволенні позову в іншій частині, а саме щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації 8630,00 грн. грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування та 50000 грн моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.