Постанова

від 11.10.2023 по справі 354/357/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 354/357/21

провадження № 61-12074св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

боржник - ОСОБА_1 ,

зацікавлені особи: ОСОБА_2 ,

Яремчанський відділ державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року в складі судді: Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Луганської В. М.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Мулу О. Д. звернулася з скаргою на дії Яремчанського відділу державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи: ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, постанови про передачу майна стягувачу, постанови про закінчення виконавчого провадження та визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна.

Скарга мотивована тим, що 09 жовтня 2008 року ОСОБА_1 уклала із ВАТ «Фольксбанк» кредитний договір № 61-2/201 відповідно до якого отримала кредит у розмірі 120 000 дол. США для початку бізнесу її чоловіка ОСОБА_4 .

Виконання зобов`язань за вказаним договором забезпечено іпотечним договором від 09 серпня 2008 року, іпотекодавцем за яким виступала ОСОБА_1 , та договором поруки від 09 жовтня 2008 року, укладеним із ОСОБА_4 .

Рішенням Яремчанського міського суду від 10 серпня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто у солідарному порядку на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 1 074 766,09 грн та судові витрати.

З 2014 року ОСОБА_1 разом із чоловіком не проживає. У 2015 році вона разом із сином виїхала на постійне проживання у Бельгію та з того часу в Україну не поверталась. ОСОБА_4 неодноразово в телефонних розмовах повідомляв заявницю, що погасив кредитну заборгованість, проте в подальшому вона дізналась від свого батька, що невідомі особи набули у власність її земельну ділянку, після чого звернулась за правовою допомогою до консульства України у Бельгії та уклала договір на представництво її інтересів адвокатом.

18 лютого 2021 року представником заявниці отримано відповідь на адвокатський запит до органу виконавчої служби з якої встановлено, що на виконанні у Яремчанському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-74, виданого Яремчанським міським судом 22 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Фольксбанк», боржником за яким виступала ОСОБА_1 . Після вивчення матеріалів виконавчого провадження встановлено, що весь процес відбувся із порушеннями чинного законодавства внаслідок чого належне заявниці нерухоме майно перейшло у власність ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та в подальшому було відчужене на користь ОСОБА_2 .

Допущені органом ДВС порушення в ході виконавчого провадження полягають у наступному: 1) виконавчий лист у цивільній справі був пред`явлений до виконання із пропуском встановленого строку, оскільки він виданий судом 22 грудня 2011 року, а постанова про відкриття провадження винесена лише 19 вересня 2016 року; 2) виконавчий лист пред`явлений до виконання неналежним стягувачем ПАТ «ВіЕсБанк», в той час як стягувачем за виконавчим листом вказано ПАТ «Фольксбанк» і у матеріалах виконавчого провадження відсутня ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження; 3) всі постанови державного виконавця винесені із зазначенням неправильної адреси боржника і без її повідомлення, оскільки у них зазначена адреса АДРЕСА_1 , без визначення конкретного номеру будинку.

З 2015 року ОСОБА_1 на постійній основі проживає на території іншої держави та в Україну з того часу жодного разу не поверталась, що підтверджується відповідними відмітками у її закордонному паспорті. Державним виконавцем всупереч вимог статей 31, 40 Закону України «Про виконавче провадження» не доведено до відома боржника повідомлення про відкриття виконавчого провадження, не вжито належних заходів з метою встановлення місцезнаходження боржника, оголошення її у розшук.

Згідно матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження дійсної обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та отримання викликів державного виконавця чи про відмову від їх отримання, відсутні докази звернення виконавця до відповідних територіальних органів МВС України, ДМС України із запитами для отримання відомостей про зареєстроване місце проживання/перебування боржника. При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г та від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц державний виконавець не вправі був вчиняти будь-які виконавчі дії до моменту з`ясування факту одержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Також порушення прав заявника сталося внаслідок визначення вартості майна боржника всупереч вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки проведено без згоди боржника, державним виконавцем був залучений до участі у провадженні експерт та без повідомлення божника виготовлено нові технічні паспорти на належні ОСОБА_1 об`єкти незавершеного будівництва та земельну ділянку, а висновок оцінювача не був направлений боржнику наступного робочого дня після його отримання, чим позбавлено її можливості оскаржити вказаний висновок у визначений законом строк.

Відтак, подальші дії державного виконавця щодо реалізації арештованого майна боржника у даному виконавчому провадженні є неправомірними, вчинені із порушенням вимог частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна. 12 березня 2018 року були проведені прилюдні торги з реалізації належних боржнику об`єктів незавершеного будівництва та земельної ділянки, переданих в іпотеку за договором від 09 серпня 2008 року, які не відбулись у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів, того ж дня стягувач подав заяву про передачу іпотечного майна в рахунок погашення боргу і постановою державного виконавця від 16 квітня 2018 року вказане майно передано ТОВ «ФК «Алькор Інвест», після чого 29 грудня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження. Однак із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що при проведенні електронних торгів з реалізації арештованого майна повідомлення про день та час проведення торгів та початкову ціну продажу всупереч вимог статей 43, 49 Закону України «Про іпотеку» було здійснено із порушенням законодавчо визначених строків такого повідомлення. Вищезазначені обставини у сукупності вказують на наявність підстав для задоволення вимог скарги у повному обсязі.

ОСОБА_1 просила визнати протиправними та скасувати постанови:

про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 19 червня 2016 року;

про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1 від 19 травня 2017 року;

про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 від 24 травня 2017 року;

про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року;

про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 29 грудня 2018 року;

про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна від 20 жовтня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Яремчанського міського суду від 25 квітня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

при обґрунтуванні доводів скарги заявник послалась на те, що виконавчі дії в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 були проведені державним виконавцем із порушенням її законних прав, оскільки зазначене провадження відкрите за заявою неналежного стягувача, а постанова про відкриття виконавчого провадження та усі інші виклики та постанови державного виконавця, в тому числі про призначення суб`єкта оціночної діяльності, передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, закінчення виконавчого провадження, а також висновок про оцінку майна направлялись на адресу за якою боржник ніколи не проживала та не була зареєстрована, а тому остання у встановленому законом порядку не була повідомлена про початок примусового виконання, що перешкоджало проведенню будь-яких подальших виконавчих дій. При цьому державним виконавцем не було вжито належних заходів щодо встановлення фактичного місця проживання та перебування боржника, оголошення її у розшук;

в ході розгляду скарги встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2011 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором №61-2/201 від 09 жовтня 2008 року у сумі 1 074 766,09 грн. Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 24 вересня 2011 року. 22 грудня 2011 року на виконання зазначеного рішення суду Яремчанським міським судом Івано-Франківської області виданий виконавчий лист №2-74/11, боржником за яким вказана ОСОБА_1 , строк пред`явлення якого до виконання встановлений до 24 вересня 2012 року. У період з 2012 по 2016 рік Яремчанським ВДВС неодноразово відкривались виконавчі провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, ВП НОМЕР_2 від 03 лютого 2012 року; ВП НОМЕР_3 від 12 липня 2013 року; ВП НОМЕР_4 від 26 січня 2015 року; ВП НОМЕР_5 від 14 вересня 2015 року), в рамках яких проводились відповідні виконавчі дії щодо опису, арешту та реалізації майна боржника, які не призвели до фактичного виконання судового рішення, а виконавчий документ повертався стягувачу на підставі пунктів 3, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із відмовою стягувача залишити за собою нереалізоване арештоване майно та в подальшому через наявність законодавчо визначеної заборони щодо реалізації арештованих земельних ділянок.

під час судового розгляду представник заявника відмовилась від доводів скарги в частині пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання із пропуском законодавчо встановленого строку, оскільки відсутність відповідних порушень повністю підтверджується наданими суду відомостями з АСВП;

19 вересня 2016 року державним виконавцем Яремчанського МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області на підставі заяви стягувача ПАТ «ВіЕсБанк» в черговий раз було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-74/2011 від 22 грудня 2011 року, боржником за яким вказана заявниця ОСОБА_1 . В межах даного виконавчого провадження, державним виконавцем було вчинено дії, спрямовані на фактичне стягнення заборгованості за виконавчим документом, зокрема направлялись запити до відповідних органів з метою встановлення наявності у боржника грошових коштів та зареєстрованого майна, здійснено опис та накладено арешт на належне боржнику та передане в іпотеку стягувачу нерухоме майно, призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні та вжито заходів щодо підготовки та подальшої реалізації арештованого майна боржника за наслідком яких нереалізоване під час проведення електронних торгів іпотечне майно було передано стягувачу, який відповідно до вимог статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» виявив бажання залишити за собою предмет іпотеки в рахунок погашення боргу. Вжиті державним виконавцем дії призвели до фактичного погашення заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-74 від 22 грудня 2011 року на суму 999 879 грн та закінчення виконавчого провадження;

дослідженими доказами, зокрема, Статутом ПАТ «ВіЕсБанк» у редакції, затвердженій протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ «Фольксбанк» № 48 від 11 жовтня 2013 року, витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, підтверджується, що ПАТ «ВіЕсБанк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Фольксбанк», перейменованого згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів (протокол №48 від 11 січня 2013 року), а тому в цьому випадку відбулась не заміна кредитора у зобов`язанні, що має своїм наслідком процесуальне правонаступництво (заміну сторони виконавчого провадження чи стягувача за виконавчим листом), а лише зміна найменування юридичної особи. Відтак, виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрите за заявою належного стягувача, а доводи заявниці в цій частині необґрунтовані;

як встановлено судом, постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19 вересня 2016 року була надіслана державним виконавцем боржнику із дотриманням вимог статей 25, 31 Закону №606-XIV( у редакції, чинній на час вчинення зазначеної виконавчої дії) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за адресою вказаною у виконавчому документі-вул. Галицька м. Яремче, що підтверджується копією виконавчого листа № 2-74/11, оригінал якого оглянуто у судовому засіданні та дослідженими матеріалами виконавчого провадження, а тому боржник вважалася належно повідомленою про відкриття виконавчого провадження. На вказану адресу державним виконавцем направлялись боржнику усі подальші постанови та виклики. При цьому, ані чинним на момент відкриття виконавчого провадження Законом № 606-XIV, ані Законом № 1404-VIII, відповідно до положень якого вчинялись подальші виконавчі дії в рамках цього виконавчого провадження, не передбачений обов`язок державного виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника на стадії відкриття виконавчого провадження чи вживати будь-яких додаткових заходів з метою вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження;

доводи заявника про те, що державним виконавцем не було вжито належних заходів щодо встановлення її фактичного місця перебування та оголошення її у розшук суд до уваги не прийняв, оскільки закон передбачає необхідність вжиття зазначених заходів не з метою інформування боржника про відкриття виконавчого провадження, а задля встановлення наявності у нього відповідного майна чи коштів, на які може бути звернуто стягнення в порядку примусового виконання і вчинення зазначених дій є правом, а не обов`язком державного виконавця. В даному випадку, в результаті проведених виконавчих дій державним виконавцем було встановлено наявність у боржника на праві приватної власності нерухомого майна-незавершених об`єктів будівництва житлових будинків та земельної ділянки, яке було в установленому порядку описане, арештоване та виставлене на реалізацію і відсутність боржника під час вчинення зазначених виконавчих дій не перешкоджала їх проведенню;

суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 , будучи позичальником за кредитним договором №61-2/201 від 09 жовтня 2008 року, укладеним із ВАТ «Фольксбанк», виконання зобов`язань за яким забезпечувалось іпотекою належного їй нерухомого майна достеменно знала про наявність у неї невиконаних кредитних зобов`язань, була обізнана про звернення банку до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості та ухвалене судом рішення від 10 серпня 2011 року про солідарне стягнення боргу у розмірі 1 074 766,09 грн з неї та її чоловіка, що підтверджується наданими копіями матеріалів цивільної справи №2-74/2011, дослідженими в ході судового розгляду цієї скарги. Вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, однак у період з 2011 по 2015 рік солідарними боржниками не було вжито жодних заходів спрямованих на його фактичне виконання, ОСОБА_1 не цікавилась наявністю відкритих щодо неї виконавчих проваджень та їх ходом, а у квітні 2015 року виїхала за межі України, свідомо змінивши країну проживання. Про зміну місця свого проживання та перебування боржник в установленому порядку не повідомила ні іпотекодержателя, ні органи виконавчої служби.

водночас, як встановлено судом, стягувач ТОВ «ФК «Алькор Інвест» в ході виконавчого провадження № НОМЕР_1 направляв копії своїх заяв за адресою боржника, вказаною у кредитному договорі- АДРЕСА_1 , яка одночасно була зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 до 2017 року, на вказану адресу також направлялись повідомлення від ДП «СЕТАМ» про проведення електронних торгів, а тому остання, на переконання суду, мала можливість дізнатись та знала про існування зазначеного виконавчого провадження, однак не вживала належних заходів щодо виконання рішення чи оскарження дій державного виконавця;

твердження ОСОБА_1 про те, що з квітня 2015 року вона постійно проживала за межами України, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються дослідженими доказами з яких вбачається, що у 2017 році заявниця перебувала на території України, особисто подавала до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області позов про розірвання шлюбу та змінила реєстрацію місця проживання, про що також не повідомила ні іпотекодержателя, ні органи виконавчої служби. Окрім цього суд звертає уваги на те, що заявниця мала можливість отримати інформацію про наявність відкритих щодо неї виконавчих проваджень з АСВП та Єдиного реєстру боржників, яка перебуває у відкритому доступі;

доводи скарги про порушення законодавчо визначених строків повідомлення про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_1 не підтверджені будь-якими доказами та спростовуються наданими суду копіями матеріалів виконавчого провадження;

також в ході судового розгляду не встановлено порушення порядку повідомлення боржника про результати проведеної оцінки майна. На звіті суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 відсутній реєстраційний штамп органу державної виконавчої служби із відміткою про його отримання, а наявна у звіті дата проведення оцінки майна 20 жовтня 2017 року не дає підстав стверджувати про те, що звіт того ж дня був переданий державному виконавцю. Разом з тим, у матеріалах виконавчого провадження наявна розписка представника стягувача про отримання висновку оцінювача, яка датована 27 жовтня 2017 року та повідомлення боржника про проведену оцінку, датоване наступним днем - 28 жовтня 2017 року, доказів протилежного заявником суду не надано.

посилання представника заявниці на те, що на момент виїзду ОСОБА_1 за кордон колишній чоловік повідомив її про повне погашення та відсутність боргів за кредитним договором із ПАТ «Фольксбанк», а реалізація в ході виконавчого провадження майна заявниці призвела до фактичного виконання судового рішення лише одним із боржників, суд до уваги не бере як неспроможні. За нормами статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Разом з тим, відповідно до вимог статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Із урахуванням вказаного, ОСОБА_1 , як боржник, яка виконала солідарний обов`язок у повному обсязі, не позбавлена права на звернення із відповідним регресним позовом до іншого боржника - ОСОБА_4 про стягнення на її користь половини вартості належного їй майна, звернутого в рахунок виконання судового рішення;

за таких обставин, аналізуючи досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки заявницею не подано належних та достатніх доказів на обґрунтування заявлених вимог, а в ході судового розгляду не встановлено порушень у діях державного виконавця, вчинених в ході примусового виконання рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2011 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки усі постанови та повідомлення державного виконавця у межах даного виконавчого провадження в установленому порядку направлялись на адресу боржника, вказану у виконавчому документі. Вказане виконавче провадження закінчене 29 грудня 2018 року у зв`язку із передачею стягувану в рахунок боргу іпотечного майна на суму 999 879,00 грн, чим фактично у повному обсязі виконано судове рішення, в подальшому вказане майно було реалізоване на користь третьої особи. Боржник ОСОБА_1 , будучи обізнаною про наявність судового рішення про стягнення з неї боргу за кредитом, яке набрало законної сили, у період з 2011 по 2018 рік не цікавилась ходом його виконання, не вчиняла жодних дій, спрямованих на погашення боргу та фактично ухилилась від його виконання, виїхавши у 2015 році на проживання за кордон, разом з тим дана обставина не може бути належною підставою для скасування усіх прийнятих державним виконавцем рішень та поновлення завершеного фактичним виконанням виконавчого провадження. Оскільки у задоволенні скарги судом відмовлено, а тому судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, відповідно до положень статті 452 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а ухвалу Яремчанського міського суду від 25 квітня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

як встановлено судом, постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_6 від 19 вересня 2016 року була надіслана державним виконавцем боржнику із дотриманням вимог статей 25, 31 Закону №606-XIV (у редакції, чинній на час вчинення зазначеної виконавчої дії) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за адресою вказаною у виконавчому документі-вул. Галицька м. Яремче, що підтверджується копією виконавчого листа № 2-74/11, оригінал якого оглянуто у судовому засіданні та дослідженими матеріалами виконавчого провадження, а тому боржник вважалася належно повідомленою про відкриття виконавчого провадження. На вказану адресу державним виконавцем направлялись боржнику усі подальші постанови та виклики. При цьому, ані чинним на момент відкриття виконавчого провадження Законом №606-XIV, ані Законом № 1404-VIII, відповідно до положень якого вчинялись подальші виконавчі дії в рамках цього виконавчого провадження, не передбачений обов`язок державного виконавця перевіряти зареєстроване місце проживання боржника на стадії відкриття виконавчого провадження чи вживати будь-яких додаткових заходів з метою вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження;

завдяки вимог процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов`язків й незловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувана під час відкриття виконавчого провадження. Водночас, перед прийняттям виконавчого документа, пред`явленого до виконання, виконавець має упевнитись, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця. Лише якщо виконавчий документ пред`явлено стягувачем не за місцем виконання (тобто місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, зазначене у виконавчому документі, є таким, що не може бути місцем виконання для виконавця, якому пред`явлено виконавчий документ) виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувану (пункт 10 частина четверта статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»;

відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Закон не містить норми, що встановлює безпосередньо обов`язок виконавця перевірити інформацію про місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін виконавчого провадження. Якщо інформація про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника, що міститься у виконавчому документі не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації. Тому колегія суддів погодилася із висновками суду про те, що права заявника суттєво не порушені тим, що державним виконавцем не було вжито належних заходів щодо встановлення її фактичного місця перебування та оголошення її у розшук. Суд цілком правильно і справедливо зауважив, що ОСОБА_1 , будучи позичальником за кредитним договором №61-2/201 від 09 жовтня 2008 року, укладеним із ВАТ «Фольксбанк», виконання зобов`язань за яким забезпечувалось іпотекою належного їй нерухомого майна, достеменно знала про наявність у неї невиконаних кредитних зобов`язань, була обізнана про судове рішення від 10 серпня 2011 року про солідарне стягнення боргу у розмірі 1074766,09 грн. з неї та її чоловіка. В свою чергу, ОСОБА_1 рішення не виконувала, не приймала жодних заходів для погашення боргу, а у квітні 2015 року виїхала за межі України, свідомо змінивши країну проживання. Про зміну місця свого проживання та перебування боржник в установленому порядку не повідомила ані іпотекодержателя, ані органи виконавчої служби;

як встановлено судом, стягувач ТОВ «ФК «Алькор Інвест» в ході виконавчого провадження НОМЕР_6 направляв копії своїх заяв за адресою боржника, вказаною у кредитному договорі- АДРЕСА_1 , яка одночасно була зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 до 2017 року, на вказану адресу також направлялись повідомлення від ДП «СЕТАМ» про проведення електронних торгів, а отже боржник мала можливість дізнатись про існування зазначеного виконавчого провадження, однак не вживала належних заходів щодо виконання рішення чи оскарження дій державного виконавця. Позиція заявника ОСОБА_1 про те, що з квітня 2015 року вона постійно проживала за межами України, і тому не могла знати про існування та хід виконавчих дій, спростовуються обставинами справи, з яких вбачається, що у 2017 році заявниця перебувала на території України, особисто подавала до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області позов про розірвання шлюбу та змінила реєстрацію місця проживання, про що також не повідомила ні іпотекодержателя, ні органи виконавчої служби;

в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №756/9582/14-св викладена правова позиція стосовно визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо не надіслання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження. Порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів саме по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, проте ненаправлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця. Тому колегія суддів не прийняла як аргумент доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині таких висновків;

доводи скарги про порушення законодавчо визначених строків повідомлення про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_1 також перевірені судом першої інстанції, не підтверджені будь-якими доказами та спростовуються наданими суду копіями матеріалів виконавчого провадження. Судом не встановлено порушення порядку повідомлення боржника про результати проведеної оцінки майна. На звіті суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 відсутній реєстраційний штамп органу державної виконавчої служби із відміткою про його отримання, а наявна у звіті дата проведення оцінки майна - 20 жовтня 2017 року не дає підстав стверджувати про те, що звіт того ж дня був переданий державному виконавцю. Разом з тим, у матеріалах виконавчого провадження наявна розписка представника стягувача про отримання висновку оцінювача, яка датована 27 жовтня 2017 року та повідомлення боржника про проведену оцінку, датоване наступним днем-28.10.2017 року, доказів протилежного заявником суду не надано.

відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняти чи вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий суд. Тому суд першої інстанції прийняв до уваги, що заявником не подано належних та достатніх доказів на обґрунтування заявлених вимог, а в ході судового розгляду не встановлено порушень у діях державного виконавця, вчинених в ході примусового виконання рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2011 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Оскаржені постанови та повідомлення державного виконавця у межах даного виконавчого провадження в установленому порядку направлялись на адресу боржника, вказану у виконавчому документі. Вказане виконавче провадження закінчене 29 грудня 2018 року повним виконанням, в подальшому вказане майно було реалізоване на користь третьої особи. Боржник ОСОБА_1 , будучи обізнаною про наявність судового рішення про стягнення з неї боргу за кредитом, яке набрало законної сили, у період з 2011 по 2018 рік не цікавилась ходом його виконання, не вчиняла жодних дій, спрямованих на погашення боргу та фактично ухилилась від його виконання. В апеляційному суді представник боржника також не надала логічних обґрунтувань порушень прав заявника з боку стягувача та виконавчої служби. Доводи про те, що ОСОБА_1 має намір в майбутньому добровільно виконувати рішення суду, тому дії державного виконавця з приводу примусового виконання рішення порушують її права, не є переконливими з урахуванням часу, що сплинув після ухвалення рішення про стягнення з неї заборгованості в 2011 році. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким також погоджується і суд апеляційної інстанції, що скарга ОСОБА_1 не містить законних беззаперечних підстав для скасування оскаржених постанов державного виконавця.

Аргументи учасників справи

11 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, у якій просила:

скасувати оскаржені судові рішення;

ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

процес виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 відбувся з порушеннями законодавства України, внаслідок чого нерухоме майно було незаконно переоформлено на ТОВ «ФК «Алькор Інвест», а 19 червня 2020 року земельну ділянку кадастровий номер 2611000000:05:008:0033 та об`єкти незавершеного будівництва було придбано за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 ;

з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження дійсної обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження, про отримання боржником викликів державного виконавця чи про відмову від їх отримання;

перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року № 916/1605/15-г та від 31 липня 2019 року № 554/13475/15-ц;

державним виконавцем не дотримано вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не повідомлено боржника у встановлений строк про результати визначення вартості (оцінки) майна, тому дії Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби щодо передачі на реалізацію арештованого майна боржника стягувачу є неправомірними;

процедура передачі та переоформлення майна на ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» відбулась незаконно, враховуючи, що із матеріалів виконавчого провадження та матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не надано жодного доказу на підтвердження дійсно ї обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження, про отримання боржником оцінки майна та погодження такої оцінки, викликів державного виконавця чи про відмову від їх отримання. Адреса боржника вказана невірно;

суди не врахували, що при проведенні електронних торгів з реалізації арештованого майна повідомлення про день, час проведення електронних торгів та про початкову ціну продажу було здійснено з порушенням законодавчо визначених строків такого повідомлення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17 (провадження № 14-175цс19) вказано, що:

«правовідносини сторін регулювалися Законом № 606-XIV, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із статтею 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статей 32, 52 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом (частина перша статті 62 цього Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Порядок реалізації арештованого майна передбачений частиною шостою статті 62 Закону № 606-XIV у якій визначено, що уразі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 згаданого Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт.

При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону № 606-XIV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Саме такі висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-1655цс16) та від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1804цс16), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків».

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16 зазначено, що:

«Закон № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону).

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні.

Ураховуючи зазначене, а також той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Отже, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду. Також необхідно повідомити ОСОБА_1, що подання скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує їй відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, а тому їй слід звернутися до суду за захистом своїх прав із відповідним позовом у порядку позовного провадження».

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року по справі № 463/1204/15-ц вказано, що:

«разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16».

У справі, що переглядається: ОСОБА_1 в скарзі просила визнати протиправною та скасувати постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року; оскільки в скарзі оспорюється постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення ОСОБА_1 позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу суди мали залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні із залученням стягувача і виконавця як відповідачів; тому судові рішення в цій частині належить скасувати, а скаргу в цій частині залишити без розгляду.

Щодо оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 19 червня 2016 року; про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1 від 19 травня 2017 року; про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 від 24 травня 2017 року; про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 29 грудня 2018 року; про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна від 20 жовтня 2017 року.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) вказано, що:

«під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що:

«перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 (провадження № 61-13093св21) вказано, що:

«ОСОБА_2, звертаючись зі скаргою, вказував, що він не пропустив строк на подання скарги, посилаючись на те, що про наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з нього коштів йому стало відомо 08 жовтня 2020 року під час затримання автомобіля, а тому відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» він подав скаргу на дії та рішення державного виконавця 23 жовтня 2020 року, протягом десяти робочих днів.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, оскільки ця норма закону застосовується до більш широкого кола відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) зазначено, що: «розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з`ясував, який конкретно предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».

У справі, що переглядається:

при зверненні зі скаргою 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Мулу О. Д. зазначала, що з 2014 року ОСОБА_1 разом із чоловіком не проживає. У 2015 році вона разом із сином виїхала на постійне проживання у Бельгію та з того часу в Україну не поверталась. ОСОБА_4 неодноразово в телефонних розмовах повідомляв заявницю, що погасив кредитну заборгованість, проте в подальшому вона дізналась від свого батька, що невідомі особи набули у власність її земельну ділянку, після чого звернулась за правовою допомогою до консульства України у Бельгії та уклала договір на представництво її інтересів адвокатом. 18 лютого 2021 року представником заявниці отримано відповідь на адвокатський запит до органу виконавчої служби з якої встановлено, що на виконанні у Яремчанському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП НОМЕР_6, відкрите на підставі виконавчого листа №2-74, виданого Яремчанським міським судом 22 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Фольксбанк», боржником за яким виступала ОСОБА_1 . Оскільки 18 лютого 2021 року представником скаржниці отримано відповідь на адвокатський запит та копії виконавчого провадження ВП НОМЕР_6, то 10 денний строк нами дотриманий. Після вивчення матеріалів виконавчого провадження встановлено, що весь процес відбувся із порушеннями чинного законодавства внаслідок чого належне заявниці нерухоме майно перейшло у власність ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та в подальшому було відчужене на користь ОСОБА_2 (том 1, с. 3, 4).

до скарги додано: копію довіреності від 29 вересня 2020 року, вчинену в м. Брюсель, Королівство Бельгія, якою ОСОБА_1 уповноважила, зокрема, Мулу О. Д. бути її представником (том 1, а. с. 20). На копії довіреності міститься посвідчувальний напис від 09 жовтня 2020 року приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу про посвідчення копії з оригіналу документа; копію відповіді Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 18 лютого 2021 року адвокату Мулі О. Д., в якій вказано, що вона надається на запит від 18 лютого 2021 року (том 1, а. с. 21)

при розгляді скарги ОСОБА_1 по суті, суди у порушення норм процесуального права: не з`ясували, коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав; чи дотримано строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України;

за таких обставин, суди зробили передчасний висновок про можливість вирішення вимог скарги ОСОБА_1 в частині оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 19 червня 2016 року; про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1 від 19 травня 2017 року; про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 від 24 травня 2017 року; про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 29 грудня 2018 року; про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна від 20 жовтня 2017 року.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; скаргу в частині оскарження постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року залишити без розгляду; передати справу в іншій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити частковою.

Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № НОМЕР_1 від 16 квітня 2018 року залишити без розгляду.

Справу в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Яремчанського відділу державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересовані особи ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про опис та арешт майна боржника, постанови про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, про визнання недійсним висновку оцінювача про вартість майна, постанови про закінчення виконавчого провадження передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2023 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є .В. Краснощоков

М. М. Русинчук