Постанова

від 10.10.2023 по справі 447/2195/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/2195/19 Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.

Провадження № 22-ц/811/3238/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 , представників відповідача МВКП «Верховина» Радецького М.І., Шимчишина І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 адвоката Манукян Марти Андріївни на рішення Миколаївського районногосудуЛьвівської областівід09жовтня 2020року тадодаткові рішення цього жсуду від21жовтня 2020року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбри Мар"яни Ярославівни, Мале виробничо-комерційне підприємство « Верховина», Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області, з участю третьої особи Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

встановив:

Відповідно до ст.ст. 259, 383 ЦПК України суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частини постанови, а виготовлення повного тексту відкласти на п`ять днів.

У вересні 2019 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбри М.Я., з участю третіх осіб МВКП « Верховина», Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень. Виимоги обгрунтовувала тим, що 12.02.2008 набула право власності на об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу в розмірі 67/100 ідеальної частки площею 57,2 кв.м. укладеного із Роздільською седищною радою. В користуванні знаходяться підвальні приміщення площею 42,3 кв.м. Станом на 09.09.2019 вхід допідвального приміщення замуровано самовільною добудовою, тому вона позбавлена права на користування даним приміщенням. Крім цього, у зв`язку з поганою циркуляцією повітря в останньому, весь перший поверх будинку почав покриватися грибком. Будівництво здійснюється ОСОБА_2 та ОСОБА_5 директор МВКП «Верховина". Дії останніх проводяться без дозвільних документів. Земельна ділянка під кадастровим номером 4623055400:01:004:0185, площею 0,0067 га розташована за адресою: АДРЕСА_2 надана МВКП «Верховина» в користування на підставі договору оренди землі від 17.07.2013 з Роздільською селищноюрадою Миколаївського району Львівської області. Самочинне будівництво ведеться на земельній ділянці, частина якої надана позивачці на підставі рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської обл. від 02.07.2013 № 353 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» площею 70 кв.м.

Стверджує, що ОСОБА_2 та МВКП "Верховина" порушує її право власності щодо користуваня та розпорядження майном на власний розсуд, а саме замурувавши вхід до підвального приміщення. З врахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 13.12.2019 та від 09.01.2020, поданих до закінчення підготовчого провадження, позивачка ОСОБА_4 просилазалучити до участі у справі як співвідповідачів Роздільську селищну раду, Мале виробничо-комерційне підприємство «Верховина», як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, а також: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самочинного об`єкта незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 ; усунути перешкоди у здійсненні користування та розпорядження ОСОБА_4 земельною ділянкою прилеглою до буд. АДРЕСА_1 шляхом припинення права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623055400:01:004:0185 зареєстрованого за ОСОБА_2 ; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 02.07.2019 індексний номер 47576282 на земельну ділянку кадастровий номер 4623055400:01:004:0185 та від 02.07.2019 індексний номер 47573318 на об`єкт незавершеного будівництва, прийняті державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області; визнати незаконним та скасувати рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради №351 від 02.07.2013; визнати незаконним та скасувати рішення 26сесії 7 скликання Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області від № 488 від 05.03.2019 "Про продаж МВКП "Верховина" земельної ділянки у власність"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвим В.А., зареєстрованим в реєстрі за № 366, а також стягнути з відповідачів на користь позивачки судовий збір.

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районногосудуЛьвівськоїобласті від09жовтня 2020рокуу задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбри Мар"яни Ярославівни, з участю третіх осіб МВКП « Верховина», Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень відмовлено.

Додатковими рішеннями цього ж суду від 21 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12400 грн.

Заяву МВКП "Верховина" про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь МВКП «Верховина» витрати на правничу допомогу у розмірі7 000,00 грн.

Рішення та додаткові рішення суду оскаржила представник позивачки ОСОБА_1 , з такими не погоджується, вважає такі підлягають скасуванню через порушення судом норм матеріального та процесуального права, необгрнутованість та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що оскаржуване рішення не містить доводів відхилення аргументів сторони позивача щодо підстав задоволення позовних вимог, при цьому вимоги закону стосовно мотивування судового рішення є процесуальними, а їх реалізація впливає на дотримання права особи на справедливий суд.

В цьому контексті, покликається на практику Європейського суду з прав людини.

Зазначаючи про те, що позивачка набула 12.02.2008 право власності на об`єкт нерухомого майна розташованого на АДРЕСА_1 , вважає, що вона має право на відповідну частину земельної ділянки.

Враховуючи, що у договорі купівлі-продажу нерухомого майна не зазначено, який саме розмір земельної ділянки передається позивачці, тому враховуючи норми ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, позивачка має право на земельну ділянку під будівлею та частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Позивачка зверталася до селищної ради із заявою про отримання земельної ділянки в оренду, яка є прилеглою територією до будівлі, частка якої належить позивачці.

Зазначає, що в рішенні Миколаївського районного суду Львівської області від 06.09.2012, справа № 1313/2564/2012 встановлено, що права позивачки порушені переданням в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_2 , яка є прилеглою до приміщень, право власності на які оформлено за позивачкою.

Звертає увагу, що через прилеглу земельну ділянку, якій на даний час присвоєно адресу АДРЕСА_3 проходять водопровідні мережі та мережі водовідведення, що ще раз підтверджує її статус прилегла територія до спірних приміщень.

При цьому, ОСОБА_2 ведеться будівництво об`єкту незавершеного будівництва саме на водопровідній мережі та мережі водовідведення, що позбавляє доступу до такої позивача, відповідно є порушенням ДБН.

На думку апелянта, після розгляду справи № 1313/2564/12 Роздільська селищна рада та МВКП «Верховина» змінили адресу з АДРЕСА_4 , як наслідок згідно рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради № 351 від 02.07.2013 укладеного договір оренди землі від 17.07.2013 між селищною радою та МВКП «Верховина», предметом якого є земельна ділянка на АДРЕСА_3 .

Рішенням Роздільської селищної ради № 488 26 сесії 7 скликання погоджено МВКП «Верховина» звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0067 га з кадастровим номером 4623055400:01:004:0185 за адресою АДРЕСА_2 , затверджено вартість такої в розмірі 6674,00 грн. та вирішено продати таку у власність МВКП «Верховина», а 19.03.2019 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Покликається на те, що встановлені порушення права позивачки у судовій справі №1313/2546/12 і надалі порушуються, незважаючи на зміну адреси місця знаходження земельної ділянки.

Той факт, що за двома адресами знаходиться одна і та ж земельна ділянка, не заперечувалося сторонами та підтверджується із проекту землеустрою, який знаходиться у матеріалах справи № 1313/2546/12 та у Відділі державної реєстрації Миколаївської РДА, однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Стверджує, що рішення № 488 та договір купівлі-продажу порушують права позивачки, оскільки позбавляють її права на прилеглу земельну ділянку необхідну для обслуговування належних їй на праві власності приміщень.

Окремо покликається на те, що будівництво відповідачем ведеться впритул до стіни приміщення позивачки, як наслідок, стіна приміщення позивачки почала руйнуватися, а також новозбудований об`єкт закрив доступ до підвальних приміщень у будівлі, чим унеможливив доступ до таких.

Також звертає увагу на те, що доведення порушення норм ДБН та завдання шкоди майну позивачки внаслідок ведення будівництва відповідачем можливе лише із залученням експерта, однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи.

Вважає, що єдиним можливим способом перевірки наявності дозвільної документації у відповідачів є витребовування їх у МВКП «Верховина».

Стверджує, що відмовляючи у задоволенні відповідних клопотань, заявлених стороною позивача, суд першої інстанції порушив принцип змагальності та позбавив права на справедливий суд.

Що стосується оскарження додаткових рішень, зазначає, що суд не врахував додаткові пояснення позивачки від 07.09.2020 щодо витрат на правову допомогу.

Зокрема, вважає, що суд міг застосувати ч. 2 ст. 134 ЦПК України та відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого судового збору, оскільки докази долучені адвокатом Шимчишин І.С. є недопустимими та є неналежним підтвердженням понесених витрат на правову допомогу.

Також зазначає, що адвокат не надав підтвердження виконання того, що перелічено у звіті, а також затрачений ним час на судові засідання є значно меншим ніж про це зазначено.

Таким чином, розрахунки витраченого часу є неспівмірними із обсягом робіт, складністю справи і свідчать про свідоме завищення сум за відповідну допомогу.

Щодо стягнення з позивачки витрат на користь ОСОБА_2 , то зазначає, що останній ще витрат не поніс, що підтверджується рахунком та актом приймання-передачі послуг.

Крім цього, адвокат Ратич Т.М. подав попередній розрахунок лише 21.01.2020, що виключає правові підстави для врахування документів та стягнення із позивачки витрати на правову допомогу.

Також, незрозуміло чому адвокат просить про стягнення 12400, 00 грн, оскільки гонорар за надання правової допомоги становить 3000 грн.

Просить скасувати рішення Миколаївського районногосудуЛьвівської областівід09жовтня 2020року тадодаткові рішення цього жсуду від21жовтня 2020року.

15.02.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника МВКП «Верховина» - Шимчишина І.С. на апеляційну скаргу, у якому покликаються на відповідні обставини, просить в задоволенні скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

18.02.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, який надавши пояснення по суті спірних правовідносин, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіряючи законність оскаржуваних рішень, колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.02.2008 позивачка ОСОБА_4 набула право власності на об`єкт нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу в розмірі 67/100 ідеальної частки площею 57,2 кв.м. укладеного із Роздільською седищною радою, посвідченого 20.20.2008 державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за № 562 (т. 1 а.с. 11).

Зокрема, згідно із п. 1 договору покупець купив нерухоме майно, а саме 67/100 (шістдесят сім сотих) ідеальних частин від цілого цегляного магазину площею 99,5 кв.м., зазначеному в по поверховому плані підлітерою А-1, що складаютьприміщення № 1, 2, 3, загальною площею 57,2 кв.м., розташованого на території Роздільської селищної ради, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно із відомостями зі «Справи АДРЕСА_1 , магазин, Роздільська селищна рада», долученої позивачем до позовної заяви, приміщення № 1 - торговий зал площею 45,8 кв.м., приміщення № 2 - коридор, загальною площею 5,4кв.м., приміщення № 3 - кладова, загальною площею 6,0 кв.м.

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.04.2008 № 18533621 вбачається реєстрація права приватної спільної часткової власності за позивачкою ОСОБА_4 на частку 67/100 нежитлової будівлі в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до рішення Роздільської селищної ради від 02.07.2013 № 349 «Прозатвердження акта земельної комісії», затверджено акт земельної комісії від 02.07.2013 «Про встановлення меж земельної ділянки» по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 без її підпису.

Рішенням Роздільської селищної ради від 02.07.2013 № 353 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 70 кв.м. на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 23).

В свою чергу, у матеріалах справи наявні заяви (повідомлення) ОСОБА_6 про те, що громадянин ОСОБА_2 проводить незаконне будівництво за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці кадастровий номер 46223055400:01:004:0185, яка, на його думку, набута останнім незаконним шляхом, зокрема на цій земельній дялнці, яка в притул знаходиться до будинку, що належить йому на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено тимчасову споруду (т. 1 а.с. 18-20).

Так, на звернення чоловіка позивачки ОСОБА_6 . відділ держгеокадастру у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надав відповідь про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 46223055400:01:004:0185 розташована за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0067 га перебуває в оренді малого виробничо-комерційного підприємства «Верховина» на підставі договору оренди від 31.07.2012, терміном на 45 років (т. 1 а.с. 24).

В свою чергу, листом від 13.02.2019 Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області повідомила ОСОБА_4 про те, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,0067, що знаходиться у користуванні МВКП «Верховина» розташований об`єкт незавершеного будівництва та недіючий кіоск, що був придбаний МВКП «Верховина» у попереднього власника, при цьому рішення щодо надання дозволу на встановлення торгового кіоску за цією адресою ні виконавчим комітетом, ні сесією селищної ради не приймалося (т. 1 а.с. 26).

Разом з цим, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.03.2019 Роздільська селищна рада продала, а Мале виробничо-комерційне підприємство «Верховина» придбало земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 184).

З матеріалів справи вбачається, що відповідні правовідносини між сторонами вже були предметом судового розгляду.

Так, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06.09.2012 позов ОСОБА_4 до Роздільської селищної ради Миколаївського району, третя особа МВКП «Верховина» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на земельну ділянку задоволено (т. 1 а.с. 33).

Визнано незаконним та скасовано рішення Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області 16 сесії 5 скликання № 461 від 18.09.2009 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва магазину ритуальних послуг».

Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, що знаходиться під нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, необхідну для обслуговування нежитлової будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 в розмірі 84,24 кв.м.

Натомість, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28.02.2013 апеляційні скарги МВКП «Верховина» та Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області задоволено частково (т. 1 а.с. 34-37).

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.09.2012 в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, що знаходиться під нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, необхідну для обслуговування нежитлової будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 у розмірі 84,24 кв.м. скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

В решті частині рішення суду залишено без змін.

Зокрема, скасовуючи рішення у відповідній частині апеляційний суд зазначив, що позивачкою ОСОБА_4 належно не обґрунтовані розміри земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування магазину, крім цього, не враховані права МВКП «Верховина» на ділянку, на якій розташований магазин ритуальних послуг та не узгоджено межі землекористування з МВКП «Верховина», відтак Роздільською селищною радою не встановлено межі земельних ділянок між відповідними магазинами.

Звертаючись із позовними вимогами у межах у спірних правовідносинах позивачка ОСОБА_4 свої доводи фактично зводить до самовільного, на її думку, будівництва, що проводиться ОСОБА_2 на земельній ділянці на АДРЕСА_3 , з цих підстав просить зобов`язати останнього усунути перешкоди у здійсненні права власності на нерухоме майно, шляхом демонтажу самочинного об`єкта незавершеного будівництва, припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 4623055400:01:004:0185, визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.07.2019 індексний номер 47576282, визнати незаконним та скасувати рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради №351 від 02.07.2013, визнати незаконним та скасувати рішення 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради № 488 від 05.03.2019 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.03.2019 зареєстрований у реєстрі за № 366.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положеньстатті 181 ЦК Україниналежать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зістаттею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений устатті 5 ЦК України.

Згідно ізст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського Судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 визначено критерії, за якими національні суди можуть обмежити право на суд для особи, а зокрема зазначено про те, що "такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55,124 Конституції Українитастатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З матеріалів справи вбачається, що магазин за адресою: АДРЕСА_1 складається з підвалу та першого поверху, при цьому підвал під літ «І» площею 42,3 кв.м., а перший поверх складається із торгового залу під літ «1» площею 45,8 кв.м., коридору під літ «2» площею 5,4 кв.м., кладової під літ «3» площею 6 кв.м., що сукупно становить 57,2 кв.м. (т. 1 а.с. 13-16).

Всього площа будівлі (магазину) становить 99,5 кв.м., при цьому, як зазначалося вище, позивачка ОСОБА_4 є власником лише 67/100 частин такої, тобто лише першого поверху.

16.04.2008 сформовано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 .

При цьому, підвальне приміщення такої будівлі належить до власності територіальної громади в особі Роздільської селищної ради Миколаївського району Львівської області.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до вимог частин першої, другоїстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстатті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Устатті 106 ЗК Українипередбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18), у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18).

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першійстатті356 ЦК Українияк власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображаєпринцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положенняхстатті 377Цивільного кодексуУкраїни та ст. 120 ЗК України.

В свою чергу, як зазначалося вище, позивачка ОСОБА_4 набула у власність лише частину приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 67/100 частин, інша частина такого належить територіальній громаді, відтак остання не може в одноосібному порядку претендувати на земельну ділянку для обслуговування відповідного приміщення.

Більше того, зважаючи на те, що ОСОБА_4 є власницею приміщень на першому поверсі за цією адресою, неможливість доступу до приміщень підвалу не може свідчить про порушення її прав та одночасно доводить безпідставність доводів та вимог у цій частині.

В свою чергу, згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.07.2019, незавершене будівництво з готовністю 28 % за адресою АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (т. 1 а.с. 22).

Фактично правова оцінка незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 матиме наслідки для спірних правовідносин вцілому, оскільки таке знаходиться поряд із адресою на якій знаходиться майно позивачки ОСОБА_4 .

Колегією суддів встановлено, що на час розгляду справи в суді першої інстанції спірне будівництво до експлуатації не приймалася, документи, які б підтверджували прийняття такого до експлуатації в установленому законом порядку, у матеріалах справи відсутні, не представлені такі документи і в суд апеляційної інстанції.

Частиною другоюстатті 331 ЦК Українивстановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положеньстатті 331 ЦК Україниу системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьоїстатті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

27.12.2011 Інспекцією ДАБК у Львівській області видано Декларацію про початок виконання будівельних робіт на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_3 .

Як вбачається із експертного дослідження, зазначена будівля зведена на відстані 0,008 м від існуючої сусідньої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 з передньої сторони фасаду з АДРЕСА_2 та впритул до будівлі АДРЕСА_1 з задньої сторони фасаду (т. 2 а.с. 177).

Із плану земельної жділянки вбачається, що АДРЕСА_5 є перпендикулярними (т. 1 а.с. 17).

З врахуванням наведеного, згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної екпсретизи № 3620 від 17.02.2023, виконані будівельні роботи щодо будівництва об?єкта незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме не відповідають вимогам п. 1* додатку 3.1 та п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (діючі на час зведення об?єкту).

В результаті проведення будівельних робіт щодо будівництва об?єкта незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 , існують перешкоди в експлуатації власних приміщень ОСОБА_4 , яка є власницею 67/100 ідеальної частки нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 площею 57,2 кв.м., а саме в догляді, поточному ремонті, дотриманні протипожежних вимог. Проведення будівельних робіт по АДРЕСА_2 могло призвести до появи тріщин в несучих стінах будівлі АДРЕСА_1 .

Здійснити деможтаж об?екта незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 технічно можливо руйнівним методом шляхом демонтажу будівлі з дотриманням вимог державних будівельних норм.

Зведений об?єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 чинить перешкоди у доступі до підвальних приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 власнику підвальних приміщень - Роздільській селищній раді, так як такі не мають доступу до своїх підвальних приміщень через вхід який існував з вулиці та можуть здійснити доступ до своїх підвальних приміщень виключно через приміщення першого поверху, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Об?єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_3 збудований на мережі водовостачання та водовідведення (т. 2 а.с. 175-181).

На противагу зазначеному висновку, у матеріалах справи міститься і інший висновок експерта по результатах проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за зверненням МВКП «Верховина» № 14/23 від 10.04.2023.

Згідно висновку обєкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , розміщений в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4623055400:01:004:0185.

Виконані будівельні роботи щодо будівництва обєкта незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , відповідають проектній документації та вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва.

Розроблена проектна документація на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_3 , ПП Маркет в 2011 році відповідає вимогам ДБН та нормативно-правовим актам в галузі будівництва.

Наявність об`єкту незавершеного будівництва, магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_3 не чинить перешкод в користуванні та експлуатації мереж водопостачання та водовідведення належних Новороздільській міській раді Львівської області.

Об`єкт незавершеного будівництва, магазин ритуальних товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 не чинить перешкод у доступі користуванні чи розпорядженні підвальними приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 196-207).

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини першоїстатті 376 ЦК Українисамочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною другоюстатті 36 Закону України від17 лютого 2011 року№ 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьмастатті 39 цього Закону.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першоїстатті 376 ЦК України.

З врахуванням висновку будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 14/23 від 10.04.2023 про те, що виконані будівельні роботи щодо будівництва обєкта незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , відповідають проектній документації та вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва, при цьому розроблена проектна документація на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_3 , ПП Маркет в 2011 році відповідає вимогам ДБН та нормативно-правовим актам в галузі будівництва, а також враховуючи те, що 27.12.2011 Інспекцією ДАБК у Львівській області видано Декларацію про початок виконання будівельних робіт на будівництво магазину ритуальних товарів на АДРЕСА_3 , відсутні підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, магазин ритуальних товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 є самочинним будівництвом.

З урахуванням змістустатті 376 ЦК Українив поєднанні з положеннями статей16,386,391цьогоКодексувимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Для з`ясування цих фактів суд має визначити суб`єктний склад спірних правовідносин, тобто встановити коло осіб, які є власниками або користувачами суміжних земельних ділянок чи співвласниками або співкористувачами земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво та наявність чи відсутність їх обґрунтованих заперечень щодо самочинного будівництва, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування істотного порушення будівельних норм і правил, покладається на позивача, однак ОСОБА_4 за відсутності претензій зі сторони відповідних органів державноївлади абооргану місцевогосамоврядування,на переконанняколегії суддів,не надала суду прямих доказів існування відповідних порушень при здійсненні відповідачем будівництва магазину.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що належних доказів співмірності порушених прав позивачки щодо користування та володіння належним їй майном із способом захисту, який вона обрала, остання не надала, що свідчить про те, що позовні вимоги у цій частині є недоведеними.

При цьому, висновок експерта про можливість здійснення демонтажу незавершеного будівництва руйнівним способом, не може бути безумовною підставою для задоволення вимог позивачки про знесення такого.

Відповідно до ч. 1 ст.202ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215ЦК України тависвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Згідно із ст.215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положенням ч. 2 ст. 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ізп. 1ч. 1ст. 2ЗУ«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»(даліЗакон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи недоведеність вимог ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном та демонтаж відповідного незавершеного будівництва, не підлягають задоволенню і вимоги останньої про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2019 зареєстрованого у реєстрі за № 366, як і припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 4623055400:01:004:0185, а також про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.07.2019 індексний номер 47576282, визнання незаконним та скасування рішення 15 сесії 6 скликання Роздільської селищної ради №351 від 02.07.2013, визнання незаконним та скасування рішення 26 сесії 7 скликання Роздільської селищної ради № 488 від 05.03.2019 «Про продаж МВКП «Верховина» земельної ділянки у власність», оскільки такі є похідними.

Згідно із п. 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, а також залишив поза увагою заяву представника позивачки ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в редакції цієї постанови.

Наведене свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги, однак відсутність підстав для перерозподілу судових витрат.

Оцінюючи аргументи апеляційної скраги щодо судових витрат, а саме стягнення таких додатковими рішенням суду на правову допомогу, судова колегія враховує таке.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуєтьсястаттею 141 ЦПК України

Відповідно до положень ч.ч. 1, 13ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Види судових витрат визначені ст. 133 ЦПК України.

До такихзокрема належатьвитрати напрофесійну правничудопомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаютьсяЗаконом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, колегія суддів враховує те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року усправі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 137 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_2 у даній справі представляв адвокат Ратич Т.М. на підставі ордеру на представництво серія ВС № 1005379 (а.с. 56).

Також, стороною відповідача додано до матеріалів справи Договорір про надання правової допомоги № 93/19, протокол наради адвоката і клієнта, звіт про надання послуг правової допомоги, акт приймання-передачі № 1 віл 15.10.2020, а також рахунок на оплату (т. 2 а.с. 249-256).

Заява про ухвалення додаткового рішення подана 19.10.2020.

В свою чергу, відповідно до п. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на те, що у судовому засіданні 09.10.2020 (день ухвалення оскаржуваного рішення) представник відповідача Ратич Т.М. був присутній, однак до закінчення судових дебатів у справі заявник докази про понесені витрати на правничу допомогу не подав, а також не зробив заяви про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення, заяву адвоката Ратича Т.М. від 19.10.2020 необхідно залишити без розгляду, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення у вказаній частині.

В свою чергу, інтереси третьої особи МВКП «Верховина» представляв адвокат Шимчишин І.С. на підставі довіреності від 18.11.2019 (т. 1 а.с. 75).

Ще до ухвалення оскаржуваного рішення, адвокат Шимчишин І.С. надав суду Акт прийняття-пердачі наданих послуг від 02.03.2020, Звіт адвоката від 02.03.2020 та договір про надання праової допомоги від 18.11.2020 (т. 1 а.с. 222-225).

До поданої 19.10.2020 заяви про ухвалення додаткового рішення суду адвокат Шимчишин І.С. подав ці ж документи (т. 1 а.с. 258-262).

Зокрема, сторони договору домовилися, що вартість наданої правової допомоги становить 7000,00 грн.

При цьому, заперечуючи позовні вимоги представник сторони позивача, на переконання колегії суддів, підставно заперечує розмір судових витрат на правову допомогу, зокрема звертає увагу на не співмірність таких із обсягом робіт, складністю справи, що свідчить про свідоме завищення сум за відповідну допомогу.

Крім цього, незрозумілим є розрахунок затраченого часу на судові засідання, оскільки у кожному випадку адвокат рахує 1,5 год свого часу, однак жодне із зазначених адвокатом засідань не тривало такий проміжок часу (т.1 а.с. 77, 156, 188, 217-218).

Іншими словами, колегія суддів приходить переконання про те, що розмір судових витрат на правову допомогу необхідно зменшити з 7000,00 грн. до 3000 грн., що відповідатиме критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 4. ч. 1, п. 2. ч. 2ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 адвоката Манукян Марти Андріївни задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районногосудуЛьвівської областівід09жовтня 2020року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимбри Мар"яни Ярославівни, Мале виробничо-комерційне підприємство « Верховина», Роздільська селищна рада Миколаївського району Львівської області, з участю третьої особи Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області про усунення перешкод у здійсненні права власності, користуванні та розпорядженні нерухомим майном, визнання протиправним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити, з мотивів, викладених в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Миколаївського районногосудуЛьвівської областівід21жовтня 2020року скасувати, заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.

Додаткове рішення Миколаївського районногосудуЛьвівської областівід21жовтня 2020року змінити, заяву МВКП "Верховина" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь МВКП «Верховина» витрати на правничу допомогу у розмірі3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк