Рішення

від 13.10.2023 по справі 520/17655/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13 жовтня 2023 р. справа № 520/17655/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я "Обласний центр медико-соціальної експертизи", третя особа - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування акту огляду МСЕК №197, за результатами яких ОСОБА_1 видано довідку від 24.05.2023 року серії ААА12 №037117 про втрату ним працездатності на 25%; 2) визнання протиправною та скасування довідки від 24.05.2023 року серії ААА12 №037117 про втрату ОСОБА_1 працездатності на 25%; 3) зобов`язання Комунального закладу охорони здоров`я "Обласний центр медико - соціальної експертизи" здійснити дії щодо повторного розгляду матеріалів медико-експертної справи ОСОБА_1 з питання встановлення інвалідності.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що має дві хвороби з ускладненнями, які дають ступінь втрати працездатності більше 25%, проте, оскаржуваними рішеннями втрату працездатності встановлено на рівні 25%, оскільки відповідачем не здійснено належного розгляду документів позивача та прийнято рішення без врахування усіх істотних обставин.

Відповідач, Комунальний заклад охорони здоров`я "Обласний центр медико-соціальної експертизи" (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, КЗОЗ), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що рішення МСЕК прийнято законно та обґрунтовано з урахуванням медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Третя особа - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - ГУ ДСНС), письмових пояснень до суду не надала, про розгляд справи повідомлялась належним чином.

З огляду на достатність приєднаних до матеріалів справи доказів, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже відсутні об`єктивні дані про існування непереборних перешкод та нездоланних перепон у реалізації учасниками спору права на подачу відповідних процесуальних документів протягом прийнятних поза розумним сумнівом строків.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ОСОБА_1 проходив службу в ГУ ДСНС, що підтверджується відомостями з трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом ГУ ДСНС від 31.01.2023р. №47о/с позивач був звільнений зі служби цивільного захисту за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров`я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. №593, з 31.01.2023 року.

Згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_1 (знаходився на лікуванні у період 27.09.2021 -06.10.2021) - діагноз: гострий оклюзивний тромбоз стовбура ВПВ, притоків стегна, гомілки, на фоні ВРВ, 29.09.21 проведено оперативне втручання - кросектомія, довгий стрипінг, перев`язка нестабільних перфорант та комунікант правої нижньої кінцівки.

За результатами МРТ хребта від 22.12.2012, діагноз - остеохондроз, спондилоартроз поперекового відділу хребта, грижі дисків L4-S1, протрузія диску L3-L4.

Згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_1 (знаходився на лікуванні у період 04.01.2022 - 01.02.2022- діагноз: полісегментарний остеохондроз поперекового відділу хребта, нестабільна форма, спондилоартроз, стеноз хребтового каналу на поперековому рівні, кила диску L5-S1, компресія L5-S1 корінців праворуч, стійкий больовий і міотонічний синдром, порушення статико-динамічної функції хребта.

Згідно довідки ЛЕК ГУДСНС № 660 від 19.10.2022 року, діагноз: розповсюджений остеохондроз поперекового відділу хребта, спондилоартроз ускладнений вертеброгенною поперековою радикулопадією з люмбоішеалгічним синдромом та порушенням функції поперекового відділу хребта, стан після оперативного видалення кили диску L5-S1, ревізії хребтового каналу рівня L4- L5, декомпресії неавральних структур, заднього спондилодезу транспедикулярним фіксатором. Варикозне розширення підшкірних вен правої нижньої кінцівки. Стан після оперативного втручання - кросектомія, довгий стрипінг, післятромбофлебітичний синдром. Захворювання пов`язані з проходженням служби.

Згідно виписки з історії хвороби за період 15.03.2023 - 28.03.2023, консультативних висновків від 26.04.2023 та від 27.04.2023 підтверджено вищеназвані діагнози заявника.

09.05.2023 року на Обласну МСЕК №1 з ЦРБ м. Дергачі надійшло направлення на медико-соціально-експертну комісію разом з медичними документами обстеження громадянина ОСОБА_1 .

24.05.2023 року ОСОБА_1 був оглянутий Обласною медико-соціальною-експертною комісією №1, група інвалідності не встановлено, встановлено первісно одноразово 25% втрати працездатності з 31.01.2023р.; захворювання - так пов`язане з проходженням служби, згідно довідки №660 від 19.10.2022р. лікарсько-експертної комісії ГУ ДСНС України.

24.05.2023 року було складено акт огляду №197 від 24.05.2023р. (далі за текстом - Акт) та видана довідка про встановлення відсотків втрати працездатності серія 12 ААА №037117 (далі за текстом - Довідка).

Акт було підписано членами комісії, скріплено печаткою та відповідно занесені данні до протоколу МСЕК № 24 від 24.05.2023р. (далі за текстом - Протокол).

За твердженням відповідача на засіданні комісії заявнику було роз`яснено рішення МСЕК та з яких підстав йому не визнали особою з інвалідністю, що позивачем не заперечується.

Згідно Довідки встановлено первісно одноразово 25% втрати працездатності з 31.01.2023р.

На запит заявника від 19.06.2023р., в листі від 28.06.2023р. №01-13/512 КЗОЗ, зокрема, рекомендовано пройти до обстеження, для чого необхідно подати заяву про направлення медико експертної справи до ДЗ Центральної МСЕК МОЗ України в порядку оскарження рішення МСЕК або пройти безоплатно до обстеження в клініці Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпро).

Не погодившись із відповідністю закону прийнятих владним суб`єктом Акту та Довідки щодо встановленого 25% втрати працездатності, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частина перша статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (частина друга статті 6 Закону №875-ХІІ).

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №2961-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону №2961-IV встановлює, що інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог. Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.

Приписами п.15 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Згідно з пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. За наявності заперечень представників Пенсійного фонду України комісія направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості захворювання.

З наявних в матеріалах справи документах, у тому числі з Акту, судом не встановлено проведення медико-соціальної експертизи відносно ОСОБА_1 не у повному складі комісії або не уповноваженим складом медико-соціальні експертної комісії.

Пунктами 20, 21 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.

У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку головного спеціаліста відповідного профілю.

Виходячи з аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК про встановлення інвалідності приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. Відомості про прийняте рішення вноситься до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Отже, рішення МСЕК про встановлення інвалідності відображається саме в акті огляду особи, оформлення такого рішення окремим документом законодавство не передбачає.

З огляду на це суд вважає, що акт огляду МСЕК є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, що також випливає з пункту 9 частини першої статті 19 цього Кодексу, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду 24 грудня 2021 року у справі № 808/1542/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з п. 24 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі - Інструкція №561; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У силу п.1.3 Інструкції №561, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N1317 , медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.1.4 Інструкції №561).

Згідно п.1.9 Інструкції №561, огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317.

Відповідно до п.1.10 Інструкції №561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюється до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд ( п.1.13 Інструкції №561).

Пунктом 2.2 Інструкції №561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Розділом ІІІ Інструкції №561 передбачений перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму, при яких група інвалідності встановлюється без строку переогляду.

Причини інвалідності встановлюються згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317 п.2.4 Інструкції №561).

Відповідно до п.12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Згідно п.27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів IIV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.

Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Згідно п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317 особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. Причинами інвалідності, зокрема, є: захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.

Наказом МОЗ України від 05.06.2012 №40 затверджено Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків (далі Наказ №40) яким унормовано градацію наслідків травм та професійних захворювань і форми їх прояву щодо систем органів людини відсоткам втрати професійної працездатності.

Пунктом 2 таблиці 1 Наказу №40 віднесено пошкодження спинного мозку та корінців на рівні шийного, грудного або поперекового відділів хребта, що спричинило: легкі розлади чутливості, пірамідну недостатність без порушення рухів у кінцівках та функції тазових органів ступінь втрати працездатності 5-10%; легкі розлади чутливості, легкий парез однієї або двох кінцівок без істотних порушень рухів у кінцівках та функції тазових органів ступінь втрати працездатності 15 20%; помірне порушення чутливості, легкі рухові порушення, спастичний моно- або парапарез, легкий "млявий" моно- або парапарез з нерізко вираженою атрофією м`язів та незначним порушенням рухів, легким порушенням функції тазових органів ступінь втрати працездатності 25 40%; помірне порушення чутливості, помірно виражені спастичний або "млявий" моно- або парапарез, легкий тетрапарез, наявність нерізких або помірних атрофій м`язів, легке порушення функції тазових органів ступінь втрати працездатності ступінь втрати працездатності 40-60%; виражені розлади чутливості та порушення рухів у кінцівках (пара- або тетрапарези), помірне або виражене порушення функції тазових органів ступінь втрати працездатності 60-80%; різко виражені парези (пара- або тетрапарези аж до плегії), виражені порушення функцій тазових органів, порушення функції серцево-судинної системи та системи дихання ступніь втрати працездатності 80-100%.

Пунктом 13.2 таблиці 4 Наказу №40 віднесено хронічну венозну недостатність (внаслідок захворювань магістральних вен нижніх кінцівок): I ступеня ступінь втрати працездатності 5-10%, II ступеня ступінь втрати працездатності 15-20%, III ступеня ступінь втрати працездатності 25-50%.

Пунктом 1.3 таблиці 9 Наказу №40 віднесено порушення функції попереково-крижового відділу хребта внаслідок травми або професійного захворювання без пошкодження спинного мозку: а) легке 15-20% втрати працездатності, б) помірне 25-35% втрати працездатності; в) виражене 40-60% втрати працездатності; г) різко виражене обмеження рухливості 60-70% втрати працездатності. Відсотки втрати професійної працездатності при легких порушеннях функцій хребта встановлюються потерпілим залежно від виконуваної ними роботи, в основному потерпілим, праця яких супроводжується суттєвим фізичним навантаженням, у вимушеній робочій позі, частими нахилами тулуба.

Пунктом 1.4.2 таблиці 9 Наказу №40 віднесено ушкодження 2-х або більше хребців без пошкодження спинного мозку з помірним больовим синдромом залежно від ступеня ушкодження: I ступінь 20-25%; II ступінь - 30 35%; III ступінь - 40 50%.

Згідно п.24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317, комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.

У позовній заяві зазначено про те, що встановлення певного ступеню інвалідності, є у нерозривному зв`язку зі ступінню втрати працездатності, це щодо ІІІ групи інвалідності, а наявність двох або більше хвороб які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності може бути підставою для встановлення ІІ групи інвалідності.

У позивача наявні 2 хвороби з ускладненнями поперекового відділу хребта та варикозне розширення підшкірних вен правої нижньої кінцівки, щодо яких проведено оперативні втручання, які пов`язані з проходженням служби, що відображено у довідці ЛЕК ГУДСНС № 660 від 19.10.2022 року.

А тому, на думку заявника, що зазначені хвороби у сукупності в залежності від ступеню їх тяжкості, навіть, якщо припускати найлегші форми, дають ступінь втрати працездатності більше 25 %, що автоматично передбачає наявність підстав для встановлення інвалідності.

Отже, спір виник у зв`язку із незгодою позивача із висновком МСЕК щодо не встановлення йому групи інвалідності, а встановлення втрати ступеню професійної працездатності у розмірі 25%.

З цього приводу, суд зазначає, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

В разі незгоди з висновком Комісії рішення МСЕК можна оскаржити до ДЗ Центральної МСЕК МОЗ України.

У спірних правовідносинах, Комісією було дотримано дотримання процедури прийняття рішення МСЕК, проведено вивчення та аналіз наявних документів, поданих заявником, та складено акт огляду №197 від 24.05.2023р. та видана довідка про встановлення відсотків втрати працездатності серія 12 ААА №037117.

Зі змісту Акту та Протоколу ОСОБА_1 був особисто оглянутий лікарями у складі комісії, були досліджені медичні документи, консультативні висновки, які сформовані в медичній справі, кожен лікар заповнив в Акті огляду стан здоров`я на момент огляду хворого у відповідності до історій хвороби хворого та медичних обстежень.

За результатами проведеного огляду Обласною комісією МСЕК №1 було встановлено, що ОСОБА_1 хворіє з вересня 2021 року, 29.09.2021 році зроблена операція, знаходився на стаціонарному лікуванні з 27.09.2021р. по 06.10.2021р., згідно виписки історії хвороби стаціонарного хворого № 4959 від 06.10.2021р.

В період з 06.10.2021 року продовжував працювати у ГУ ДСЧС України в Харківській області, 31.01.2023 року був звільнений, згідно наказу №47о/с від 31.01.2023р. та трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Також, встановлено, що ОСОБА_1 знаходився на лікуванні: в КНП "Обласній клінічній травматологічній лікарні в період з 04.01.2022р. по 01.02.2022р. та в КНП "Обласної клінічної лікарні" Харківської обласної ради в період з 15.03.2023р. по 28.03.2023р.

На підставі зазначеного, Обласною комісією МСЕК №1 було встановлено, що за патологією захворювання, які є у ОСОБА_1 , не призвели до помірно виражених обмежень його життєдіяльності, а обмежують розлад здоров`я в легкому ступені, що в свою чергу не давало підстав для встановлення йому будь-якої групи інвалідності, а підлягало лише встановлення процентів втрати працездатності.

Об`єктивних даних, які б засвідчували дефекти/вади/недоліки у реалізації Комісією повноважень під час складання вказаних документів судом з приєднаних до справи доказів не виявлено.

Доказів не врахування Комісією документів наданих заявником та наявних медичних документів матеріали справи не містять.

Доказів оскарження заявником рішення МСЕК до ДЗ Центральної МСЕК МОЗ України матеріали справи не містять.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 280/4820/19, від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, від 30 листопада 2020 року в справі № 200/14695/19-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з огляду на викладене, визначення конкретного ступеню розладу функцій органів і систем організму та обмеження життєдіяльності людини як критеріїв встановлення інвалідності є дискреційними повноваженнями МСЕК, а отже, суд не вправі втручатися у такі повноваження відповідача.

У спірних правовідносинах в межах дотримання процедури прийняття оскаржуваних рішень на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, судом порушень не встановлено.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Відсутність факту порушеного права є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

СуддяО.В. Старосєльцева