Постанова

від 12.10.2023 по справі 160/879/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/879/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Дурасової Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року (суддя Ніколайчук С.В., м. Дніпро, повний текст рішення складено 09.05.2023 року) в справі №160/879/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради про зобов`язання переглянути причини інвалідності, визначення ступеня втрати професійної працездатності, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

17.01.2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради (далі по тексту відповідач), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо визначення йому причини інвалідності як загальне захворювання по зору, викладене в довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ДАВ № 125850 від 22.11.2021 року; зобов`язати відповідача визначити причину інвалідності як захворювання, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, переглянути акт огляду позивача офтальмологічною МСЕК, яка є структурним підрозділом відповідача № 1410 від 22.11.2021 року і визначити причину інвалідності, як захворювання пов`язане із виконанням трудових обов`язків, визначити ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) позивачем, що одержав ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ним трудових обов`язків, визначити відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілому відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги обґрунтував тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт вказував, що судом першої інстанції при розгляді справи не розглянуто і не досліджено в достатній мірі правові документи які доказували визначення причини інвалідності, взято до уваги багато не достовірних доказів і інформації від відповідача які суд сприймав за достовірні. Апелянт вказував, що наявність його трудової книжки як хворого, підтверджує його професійну діяльність застрахованого з 1962 по 2021 роки, це в той час коли з 1994 року по 2021 рік причина інвалідності як загальне захворювання не пов`язане з професійною діяльністю була визначена МСЕК. Апелянт вказував, що документами, що використовуються для визначення причинного зв`язку інвалідності є трудова книжка, документи лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями пов`язаними з виконанням трудових обов`язків і використовуються для визначення причинного зв`язку інвалідності, подаються з направленнями до МСЕК. При огляді у МСЕК проводиться вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Є ознаки того що документи у МСЕК не були вивчені і це привело до того що МСЕК при визначені II групу інвалідності не визначило причину такої групи інвалідності. Апелянт вказував, що наявна причина його інвалідності, це загальне захворювання і МСЕК позбавили його реабілітації з 1994 по 2021 роки до підвищення інвалідності з III до II групи. Апелянт вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач є інвалідом II групи, що викладено у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 195850 від 22.11.2021 року.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Медико-соціальні експертні комісії визначають, зокрема, групу інвалідності, її причину і час настання. Причинами інвалідності є загальне захворювання, інвалідність з дитинства, нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я), професійне захворювання. Суд першої інстанції вказував, що інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання, передбаченого переліком професійних захворювань, встановлюється у разі наявності акта розслідування хронічного професійного захворювання, такий акт відсутній. Ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання. Суд першої інстанції вказував, що інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав, зокрема під час виконання трудових обов`язків (в тому числі і під час відрядження). Факт доведення причинно-наслідкового зв`язку в даному випадку має бути доведений, та визначений відповідною медико-соціальною комісією під час встановлення такій особі інвалідності. Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання, до загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру. Інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання має підтверджуватись, в першу чергу, актом розслідування хронічного професійного захворювання. Рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, яка обов`язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. Встановлення причинного зв`язку інвалідності ОСОБА_1 з роботою викладачем в галузі освіти, де останній працював 40 років, повинно здійснюватися виключно на підставі документів, що підтверджують достовірність факту отримання захворювання. 23 грудня 1994 року позивач був вперше оглянутий МСЕК, основний діагноз: висока ускладненна близорукість дистрофічна форма з вираженими змінами на глазному дні, початкова катаракта обоїх очей, встановлено третю групу інвалідності, загальне захворювання. 22 листопада 2021 року після огляду МСЕК складено акт №1410, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання по зору, безстроково, основний діагноз: обидва ока, ускладнена дегенеративна високого ступеня міонія, центральна та переферична дегенерація сітківки з низькими зоровими функціями та трубчастим полем зору, збіжна косоокість, не встановлено, що такий діагноз пов`язаний з трудовою діяльністю. Суд першої інстанції вказував, що не підтверджується обставина, що втрата працездатності позивача виникла саме у зв`язку з виконанням трудових обов`язків. Не надано належних доказів які могли би свідчити, що втрата працездатності позивача виникла у зв`язку із виконанням трудових обов`язків, зокрема, акта розслідування хронічного професійного захворювання, медичних документів від лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 04.07.1977 року працював лаборантом кабінету електроніки Криворізького металургійного технікуму, 20.11.1978 року прийнятий викладачем суспільних дисциплін до міського професійного технічного училища № 31, з 29.08.1983 року працював викладачем історії у Криворізькому коксохімічному технікумі, 01.05.2018 року підтверджено кваліфікацію та педагогічне звання «викладач методист» у Криворізькому технічному коледжі Національної металургійної академії України.

Встановлено, що 23 грудня 1994 року ОСОБА_1 після огляду МСЕК встановлено основний діагноз: висока ускладненна близорукість дистрофічна форма з вираженими змінами на глазному дні, початкова катаракта обоїх очей. Відповідно до довідки МСЕК № 052678 від 23.12.1994 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, визначено умови та характер праці: викладач з обмеженим навантаженням.

ОСОБА_1 не оскаржив визначення 23.12.1994 року ІІІ групи інвалідності з причиною загальне захворювання.

Актом огляду МСЕК від16.01.1996 року №78, продовжено ІІІ групу інвалідності. Відповідно до довідки МСЕК № 050578 від 16.01.1996 року ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання, визначено умови та характер праці: викладач з обмеженим навантаженням. ОСОБА_1 не оскаржив визначення 16.01.1996 року ІІІ групи інвалідності з причиною загальне захворювання.

Актом огляду МСЕК від 10.09.1998 року №1399, третя група інвалідності встановлена ОСОБА_1 безстроково.

Актом огляду від 23.11.2000 року №2031 підстав «Для підвищення групи інвалідності не встановлено». Такі висновки здійснено на підставі висновку по справі № 3425 Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, де вказано, що ОСОБА_1 знаходився на консультації щодо групи інвалідності, наявна патологія органів зору, визначено, що МСЕК правильно визначає хворого як інваліда третьої групи.

Актом огляду МСЕК від 14.12.2015 року б/н, підстав для підвищення групи інвалідності ОСОБА_1 не встановлено.

Заявою від 14.12.2015 року адресованою голові офтальмологічної МСЕК ОСОБА_1 відмовився від обстеження у офтальмологічному відділенні та другої групи інвалідності.

Встановлено, що 22.11.2021 року проведено огляду МСЕК та складено акт №1410, встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання по зору, безстроково, основний діагноз: обидва ока, ускладнена дегенеративна високого ступеня міонія, центральна та переферична дегенерація сітківки з низькими зоровими функціями та трубчастим полем зору, збіжна косоокість, VIS OD=0,07 н/к VIS OS=0,09 н/к.

Довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ № 125850 від 22.11.2021 року встановлено ОСОБА_1 другу групу інвалідності, причиною інвалідності зазначено «загальне захворювання».

Встановлено, що листом від 25.05.2022 року № 5/155 КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради повідомляв ОСОБА_1 про відсутність підстав для зміни причини інвалідності з загального захворювання на професійне.

Долучено до матеріалів справи виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 від 02.08.2017 року та 22.10.2015 року надані КЗ «Криворізька міська лікарня № 4» Дніпропетровської обласної ради, відповідно до яких зазначено, що ОСОБА_1 має поганий зір з дитинства, скаржиться на поганий зір.

ОСОБА_1 звернувся до офтальмологічної МСЕК з заявою щодо правомірності визначення причин інвалідності як загальне захворювання по зору. Листом від 06.12.2022 року № 5/433 КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради повідомив ОСОБА_1 про визнання професійного захворювання передбачено за наявності акта розслідування хронічного професійного захворювання, без встановлення діагнозу професійного захворювання МСЕК не має можливості розглянути питання встановлення зміни причини інвалідності на «професійне захворювання».

Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Згідно ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. Медико-соціальні експертні комісії: встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров`я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров`я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров`я, в яких така особа перебуває на лікуванні; вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення переогляду з метою підвищення групи інвалідності і вичерпний перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 3, 8, 10, 11 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення. Інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання, передбаченого переліком професійних захворювань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662, встановлюється у разі наявності акта розслідування хронічного професійного захворювання, складеного за формою згідно з додатком 15 до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112, та висновку спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, який має право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань. Ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Згідно п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії: визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним; складають та корегують індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання; тощо.

Пунктами 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; тощо.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб. До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності. Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Відповідно до пунктів 1.4, 1.6, 1.10, 1.12, 1.13 розділу І Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року № 561, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Документи, що використовуються для визначення причинного зв`язку інвалідності, подаються в оригіналі або копії, засвідчені в установленому законодавством порядку. При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії. датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюється до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.

Інвалідність або зміна групи інвалідності визначається на підставі документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, та після огляду МСЕК. Огляд МСЕК та у сукупності вивчення документів що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Підтверджується, що ОСОБА_1 неодноразово оглядався МСЕК та йому встановлено третю групу інвалідності по зору 23.12.1994 року, друг групу інвалідності по зору встановлено 22.11.2021 року. Встановлено, що 22.11.2021 року проведено огляд ОСОБА_1 . МСЕК та складено акт №1410, встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання по зору, безстроково, основний діагноз: обидва ока, ускладнена дегенеративна високого ступеня міонія, центральна та переферична дегенерація сітківки з низькими зоровими функціями та трубчастим полем зору, збіжна косоокість, VIS OD=0,07 н/к VIS OS=0,09 н/к.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що довідкою МСЕК № 052678 від 23.12.1994 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, причини інвалідності: загальне захворювання. Відповідно до довідки МСЕК № 050578 від 16.01.1996 року ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання. Актом огляду МСЕК від 10.09.1998 року №1399, третя група інвалідності встановлена ОСОБА_1 безстроково. ОСОБА_1 погоджувався, що 23.12.1994 року, 16.01.1996 року, 10.09.1998 року йому встановлено та підтверджено третю групу інвалідності з причиною встановлення інвалідності як загальне захворювання. Попередньо, ОСОБА_1 не пов`язував свою інвалідності, як захворювання пов`язане із виконанням трудових обов`язків.

Позивач вважає та просить встановити, що його інвалідність пов`язана з виконанням трудових обов`язків, переглянути акт огляду офтальмологічною МСЕК № 1410 від 22.11.2021 року і визначити причину інвалідності, як захворювання пов`язане із виконанням трудових обов`язків, визначити ступінь втрати професійної працездатності.

Суд зазначає, що інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання, передбаченого переліком професійних захворювань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662, встановлюється у разі наявності акта розслідування хронічного професійного захворювання. Акт розслідування хронічного професійного захворювання щодо того, що інвалідність ОСОБА_1 по зору, пов`язана з виконанням ним трудових обов`язків та внаслідок професійного захворювання відсутній. Не встановлено, що ОСОБА_1 звертався до МСЕК з проханням провести розслідування хронічного професійного захворювання та встановити причинний зв`язок його захворювання по зору з встановленою інвалідністю.

Профільним положенням передбачено, що причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання. Причини інвалідності визначаються на підставі поданих підтверджуючих документів. Інвалідності з підстави професійного захворювання слід підтвердити.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення інвалідності проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Тобто друга група інвалідності з причиною загальне захворювання визначена ОСОБА_2 після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень. Актом огляду офтальмологічною МСЕК № 1410 від 22.11.2021 року визначено причину інвалідності, як загальне захворювання по зору.

У постанові від 23.06.2020 року у справі №520/9156/18 Верховний Суд вказував, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. У такому випадку суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Актом огляду офтальмологічною МСЕК № 1410 від 22.11.2021 року МСЕК виконано свій обов`язок та визначено групу інвалідності та причини її встановлення. У відповідності до Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року № 561 проведено медичний огляд, та фактично актом підтверджується проведення медичного огляду та його висновки.

Позивач не вказує на порушення процедури медичного огляду, медичних досліджень під час та перед встановленням йому групи інвалідності. Передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення групи інвалідності та причин інвалідності.

Позивач вказує, що від дій відповідача зазнав моральних страждань, просить визначити відшкодування моральної (немайнової) шкоди йому як потерпілому.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відсутні пояснення ОСОБА_1 , які саме дії КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради завдали йому моральних страждань. Не можливо встановити причинний зв`язок щодо відмови змінити причину встановлення інвалідності з можливою моральною шкодою. Моральна шкода визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, виходячи з цього суд вважає, що позивачем не обґрунтовано заявлену вимогу щодо моральної шкоди.

Позивач не надає об`єктивних доказів морального розладу, психічного захворювання спричиненого протиправними діями відповідача, зокрема відсутні лікарські документи, рецепти лікарів на заспокійливі засоби, докази лікування від психічних розладів тощо. Не вказано та не надано докази в яких діях виразились моральні страждання, психічні розлади тощо та які витрати вчинив позивач для уникнення моральних страждань.

Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Не передбачено повернення судових витрат у разі відмовити у задоволенні вимог позовної заяви та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 року в справі №160/879/23 залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, відповідно до ст., ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяО.М. Лукманова

суддяС.В. Білак

суддяЮ. В. Дурасова