Ухвала

від 11.10.2023 по справі 161/11927/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/11927/23 Провадження №11-кп/802/664/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030580001476 від 17.05.2023 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2023 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Луцьк, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта середня, не працює, неодружений, має на утриманні малолітню дитину, раніше неодноразово судимий востаннє вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2020 року за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці (звільнений по відбуттю покарання),

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України, та призначено йому покарання:

- за ч.2 ст.289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

- за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.05.2023 року, скасовано.

Вироком суду вирішено долю речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_7 в користь держави витрати за проведення експертиз в загальній сумі 10994 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено попередній - домашній арешт.

Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 17.05.2023 року по 19.05.2023 року, з розрахунку що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 17.05.2023 року, близько 00:30 години, проник на територію домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 0722881800:03:001:0052), яке огороджене парканом із автоматичним рухомим механізмом закриття воріт, тобто є іншим сховищем, після чого здійснивши пошкодження металевих рейок і двигуна воріт, повторно, незаконно заволодів квадроциклом марки «ATVG-LIONS 125», заводський номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, об`ємом двигуна 125 см3, вартістю 32514 грн., що знаходився на території ділянки, та який належить ОСОБА_9 , чим протиправно вилучив транспортний засіб всупереч волі власника.

Таким чином, ОСОБА_7 інкримінується незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно та із проникненням в інше сховище, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

Окрім цього, він же, 17.05.2023 року, близько 01 години, керуючись корисливим мотивом та метою таємного викрадення чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, продовженого Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №254/2023 від 01.05.2023 року, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №3057-IX від 02.05.2023 року, проник на територію домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 0722881800:03:001:0052), яке огороджене парканом із автоматичним рухомим механізмом закриття воріт, після чого шляхом викручування шурупів металевої засувки, проник всередину господарської споруди, звідки умисно, повторно, таємно, викрав належні ОСОБА_9 мотокосу марки «DNIPROM 43», вартістю 4049 гривень 40 копійок, розпилювальний стіл марки «DNIPROMTS-255ST», вартістю 11254 гривні 91 копійка, водяний насос марки «AK-KODRAIN 7500 Classic», вартістю 1535 гривень 38 копійок, подовжувач на котушці марки «UP», вартістю 1528 гривень 30 копійок, чим завдав потерпілому майнову шкоду на загальну суму 18367 гривень 99 копійок.

Таким чином, ОСОБА_7 інкримінується таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникненням в інше приміщення, в умовах воєнного стану, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.68-69).

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 вказує на те, що не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається з підставнеправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вказує на те, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю та показав, що дійсно, за вказаних обставин, місця та часу вчинив дане кримінальне правопорушення, у вчиненому щиро розкаявся. Завдані збитки повністю відшкодував. Перебуваючи під домашнім арештом не порушував його, нових злочинів не вчинив.

ОСОБА_7 проживає разом зі своїми батьками - пенсіонерами, які є непрацездатними та здійснює за ними постійний догляд. Окрім того, мати ОСОБА_7 фактично не пересувається та потребує постійного догляду зі сторони сина. На утриманні обвинувачений має малолітню дитину та бажає займатися її вихованням.

Звертає увагу суду на те, що потерпілим в рамках даного кримінального провадження за ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України є одна і та ж особа - ОСОБА_9 . Жодних претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченого потерпілий не мав, визнав, що завдана шкода повністю відшкодована, просив суд суворо не карати, за можливості призначити покарання не пов`язане із позбавленням волі.

Так, відповідно до ст.66 КК України, дані обставини є пом`якшуючими у призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 . Крім того, обставин, які відповідно до вимог ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, суд не вбачав.

Відтак, враховуючи, що проникнення на територію домоволодіння ОСОБА_7 відбулося без завдання матеріальної шкоди, останній добровільно повернув транспортний засіб, то ОСОБА_7 слід призначити покарання, передбачене санкцією ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді позбавлення волі на 4 роки та 6 місяців. Разом із тим, відповідно до ч.2 ст.289 КК України незаконне заволодіння транспортним засобом караються позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої. Тому, за ч.2 ст. 289 КК України ОСОБА_7 слід застосувати мінімальну міру покарання строком на 5 років. На підставі ст.70 КК України поглинути менш суворе покарання більш суворим. На основі призначеного остаточного покарання у вигляді 5 років застосувати ст.75 КК України та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.

Вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_7 бажає стати на шлях виправлення, хоче займатися вихованням дитини, доглядати та забезпечувати своїх батьків. На їх думку, таке покараннябуде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень з його боку.

Просить вирок змінити в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , призначити покарання: за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді позбавлення волі на 4 роки та 6 місяців; за ч.2 ст.289 КК України із застосуванням мінімальної міри покарання строком на 5 років. На підставі ст.70 КК України поглинути менш суворе покарання більш суворим. На основі призначеного остаточного покарання у вигляді 5 років застосувати ст.75 КК України та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки (а.с.78-80).

В судове засідання не з`явився потерпілий ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з`явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_9 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали та просили задовольнити апеляційну скаргу; прокурора, який заперечив доводи апеляційної скарги захисника та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненим повторно та із проникненням в інше сховище, а також у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникненням в інше приміщення, в умовах воєнного стану, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.289 КК України та ч.4 ст.185 КК України обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які судом згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.

Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України, визнав повністю та не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаявся, суму збитків не оспорював, просив суд його суворо не карати та не позбавляти волі.

Оскільки він та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинуваченого, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.

У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Водночас, щодо доводів захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що призначене покарання ОСОБА_7 не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та про наявність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 при призначенні покарання положень ст.69 та ст.75 КК України, то вони є безпідставними та необгрунтованими.

Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

В той же час згідно зі ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом`якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, які відповідно до ст.66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Обставин, які відповідно до вимог ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції не встановлено.

Крім того місцевим судом при визначенні виду і розміру покарання обвинуваченому враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, даних про негативну характеристику немає, має на утриманні малолітню дитину.

Враховуючи наявність пом`якшуючих обставин та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкціями законів, за яким визнав ОСОБА_7 винуватим, вважав за необхідне призначити останньому покарання як за ч.2 ст.289 КК України, так і за ч.4 ст.185 КК України, у виді позбавлення волі на мінімальний строк, з чим повністю погоджується апеляційний суд. Разом з тим, враховуючи позицію сторони обвинувачення, суд першої інстанції не призначив додаткове покарання, яке передбачене санкцією ч.2 ст.289 КК України. Остаточне покарання місцевий суд вірно призначив на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_7 раніше неодноразовий судимий за вчинення у тому числі умисних тяжких злочинів проти власності, судимість за які не знята та не погашена в установленому законом порядку, відбував покарання в місцях позбавлення волі, знову вчинив нові корисливі тяжкі злочини, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, а також свідчить про підвищену суспільну небезпечність.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства і про відсутність підстав для застосування щодо нього положень ст.69 КК України, яка передбачає призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом та положень ст.75 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд вважає, що призначене судом першої інстанції покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Відшкодування заподіяної шкоди та позиція потерпілого у справі не можуть бути визнані достатніми підставами для застосування до ОСОБА_7 положень ст.69 КК Українита ст.75 КК України, як цього просить захисник в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги захисника в частині невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання, дійшов висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженому покарання.

Усі інші доводи сторони захисту, які викладені в апеляційній скарзі, і були надані під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку, як про це просить апелянт.

Керуючись ст.ст.379, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2023 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді