Рішення

від 13.10.2023 по справі 388/2069/21

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 388/2069/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2023 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Агромир» про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до відповідачів та просить: визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі, укладену 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001121, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19994734 від 14 березня 2015 року; визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі, укладену 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001426, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20735944 від 17 квітня 2015 року; визнати недійсним договір оренди землі укладений 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» щодо оренди землі площею 6,3475 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:3060, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9041136 від 12 березня 2015 року; визнати недійсним договір оренди землі укладений 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» щодо оренди землі площею 6,6395 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:1098, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9398037 від 16 квітня 2015 року.

Позов мотивує тим, що 15 вересня 2011 року між нею та Приватним підприємством «Агромир» було укладено два договори оренди землі площею 6,6395 га та 6,3475 га. Ці правочини укладено на строк десять років.

Під час укладення цих договорів, керівник Приватного підприємства «Агромир» ОСОБА_4 запропонував позиваці видати довіреність на представництво інтересів в судах, пояснивши, що це необхідно для ефективного використання земельної ділянки. У свою чергу, через свою юридичну неосвіченість 25 листопада 2011 року видала довіреність.

У 2012 році до позивачки знову звернувся керівник Приватного підприємства «Агромир» Котенко В.А. та запропоновував видати довіреність на представництво інтересів в судах, пояснивши, що це необхідно для ефективного використання земельних ділянок. У свою чергу, нею знову 12 червня 2012 року видано довіреність.

4 вересня 2020 року через систематичну невиплату орендної плати орендарем, звернулась до суду з позовом про розірвання договорів оренди землі та стягнення орендної плати.

19 вересня 2020 року в цій справі отримала від Приватного підприємства «Агромир» відзив на позовну заяву та дізналась, що первісні договори оренди землі було розірвано спірними угодами про розірвання договорів оренди землі від 25 вересня 2020 року, а також, що укладено нові договори оренди землі на строк сорок дев`ять років.

Позивачка зазначає, що за виданими нею довіреностями не надавала права на розірвання договорів оренди землі, відповідно особи, які вчиняли правочини в її інтересах не мали права на вчинення таких дій. Під час укладення нових договорів оренди землі представниками перевищено повноваження, оскільки спірні договори оренди землі укладені на умовах, що менш сприятливі для неї, порівняно з первісними правочинами.

22 вересня 2020 року ОСОБА_1 припинено видані нею довіреності.

Приватне підприємство «Агромир» надіслало до суду відзив на позовну заяву. Позов не визнає та просить відмовити в ньому. Стверджує, що укладаючи спірні правочини, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли в межах повноважень наданих їм довірителем, а також в інтересах довірителя.

Приватне підприємство «Агромир» зазначає, що позивачка, як довіритель надала своїм повіреним право вчиняти всі юридично значимі процесуальні дії щодо володіння та користування належними їй земельними ділянками.

Окрім цього, згідно з видатковими касовими ордерами від 14 та 15 листопада 2019 року, ОСОБА_1 нараховано орендну плату за користування земельними ділянками за 2019-2031 роки та, відповідно 2032-2044 роки. Ці обставини також на думку відповідача підтверджують факт обізнаності про оспорюванні правочини.

Приватне підприємство «Агромир» також вважає, що своїми діями щодо отримання орендної плати за новими договорами, позивачка схвалила спірні правочини. Зазначене також підтверджує, що позивачкою пропущено позовну давність у цій справі.

Про нові договори позивачка також могла дізнатися з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що виключає її необізнаність у спірних правочинах.

ОСОБА_1 надіслала до суду відповідь на відзив. Вважає необґрунтованими заперечення Приватного підприємства «Агромир» відображені у відзиві на позовну заяву. Позивачка стверджує, що видаткові касові ордери від 14 та 15 листопада 2019 року відповідачем самостійно заповнено, оскільки в цих документах міститься посилання на дані її паспорта, що нею був отриманий лише 22 листопада 2019 року. Приватним підприємством «Агромир» не надано доказів, що свідчать про її обізнаність про укладення спірних правочинів.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, повідомлялась про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомила.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, повідомлялась про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомила.

Представник Приватного підприємства «Агромир» в судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,64 га, яка розташована на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Боківська сільська рада Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Гурівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КР № 010023 від 26 січня 2000 року (т. 1, а. с. 6).

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 6,35 га, яка розташована на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Боківська сільська рада Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Гурівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IІ-КР № 020564 від 9 жовтня 2000 року (т. 1, а. с. 7).

15 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено договір оренди землі площею 6,64 га на строк десять років, що зареєстрований у відділі Держкомзему в Долинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 9 грудня 2011 року № 352190004001426 (т. 1, а. с. 11-15).

15 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено договір оренди землі площею 6,35 га на строк десять років, що зареєстрований у відділі Держкомзему в Долинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 9 грудня 2011 року № 352190004001121 (т. 1, а. с. 16-20).

25 лютого 2015 року між ОСОБА_5 , яка діяла за довіреністю від 12 червня 2012 року в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001121. 12 березня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іншого речового права (т. 1, а. с. 30, 35).

25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від 25 листопада 2011 року в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001426. 16 квітня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іншого речового права (т. 1, а. с. 31, 32).

25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено договір оренди землі площею 6,3475 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:3060, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9041136 від 12 березня 2015 року (т. 1, а. с. 170-174).

25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» укладено договір оренди землі площею 6,6395 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:1098, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9398037 від 16 квітня 2015 року (а. с. т. 1, а. с. 165-169).

За ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції на момент видачі державного акта на право приватної власності на землю) право власності або право постійного користування землею посвідчуються державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних правочинах) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До вищезазначеного висновку доходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (чч. 1, 3 ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

За ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У правовій доктрині розрізняють декілька видів довіреності залежно від обсягу наданих представнику повноважень, а саме: генеральна або загальна довіреність (уповноважує на вчинення широкого кола угод та різних за характером юридичних дій), спеціальна довіреність (надає повноваження на вчинення однотипних правочинів чи юридичних дій), разова довіреність (уповноважує на вчинення однієї конкретної угоди або юридичної дії.

Особливістю представництва є те, що представник вчиняє визначені довіреністю дії, зокрема, укладає правочини, від імені та в інтересах особи, яку представляє, а вчинення дій, понад повноваження, надані довіреністю вважаються такими, що породжують виникнення прав і обов`язків для особи, яку представляють, лише у разі їх схвалення цією особою.

Якщо укладення правочину, вчинене понад повноваження, визначені довіреністю, не схвалене особою, яку представляють, то правочин не тягне для неї правових наслідків, є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. ст. 239, 215 ЦК України.

Зі змісту довіреності, посвідченої 25 листопада 2011 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком С.О., зареєстрованої в реєстрі за № 955 слідує, що ОСОБА_1 за усним попередньо досягнутим договором з ОСОБА_2 , уповноважує її, зокрема вчиняти від імені Довірителя всі юридично значимі процесуальні дії щодо володіння та користування (підписувати договори оренди, суборенди земельної ділянки на умовах на власних розсуд, найбільш сприятливих для Довірителя, в порядку, передбаченому чинним законодавством і з додержанням при цьому встановлених вимог і правил, одержувати дивіденди, сільськогосподарську продукцію та гроші за оренду, суборенду цієї земельної ділянки) № НОМЕР_1 , загальною площею 6,64 га (а. с. 22).

За довіреністю, посвідченою 12 червня 2012 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком С.О., зареєстрованою в реєстрі за № 449, ОСОБА_1 за усним попередньо досягнутим договором з ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , уповноважує їх, зокрема вчиняти від імені Довірителя всі юридично значимі процесуальні дії щодо володіння та користування (підписувати договори оренди, суборенди земельної ділянки на умовах на власних розсуд, найбільш сприятливих для Довірителя, в порядку, передбаченому чинним законодавством і з додержанням при цьому встановлених вимог і правил, одержувати дивіденди, сільськогосподарську продукцію та гроші за оренду, суборенду цієї земельної ділянки) належної Довірителю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 020564, виданого 9 жовтня 2000 року (а. с. 21).

Досліджуючи зміст цих довіреностей можливо вважати, що ОСОБА_1 уповноважила повірених осіб вчиняти від свого імені всі юридично значимі процесуальні дії щодо володіння та користування належними їй земельними ділянками площею 6,3475 га та площею 6,6395 га, при цьому визначивши виключний характер та вид цих юридично значимих процесуальних дій, а саме: підписувати договори оренди, суборенди земельних ділянок на умовах на власних розсуд, найбільш сприятливих для неї, в порядку, передбаченому чинним законодавством і з додержанням при цьому встановлених вимог і правил, одержувати дивіденди, сільськогосподарську продукцію та гроші за оренду, суборенду земельних ділянок.

В будь-якому випадку інтерес ОСОБА_1 полягав у вчиненні від її імені повіреними визначених правочинів щодо її земельних ділянок, що за своїм змістом є для неї найбільш сприятливими.

Отже, позивачка ОСОБА_1 не уповноважувала повірених осіб укладати від свого імені угоди про розірвання договорів оренди землі, а також укладати договори оренди землі на умовах, що є значно гіршими від попередніх договорів, оскільки нові договори оренди землі значно збільшили строк оренди землі з 10 до 49 років та зменшили орендну плату з 4 до 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Матеріали цієї цивільної справи не містять достатніх фактичних даних, які свідчать про те, що ОСОБА_1 схвалила спірні правочини, а відтак ці правочини підлягають визнанню недійсними.

Схожий за змістом висновок зробив Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року (справа № 547/727/20).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У цій справі Приватне підприємство «Агромир» заявило про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Цей відповідач стверджує, що, оскільки 14 та 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримала від нього оренду плату за видатковими касовими ордерами, відповідно знала про укладення спірних правочинів. Також дані про розірвання правочинів та укладення нових правочинів містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На переконання суду такі доводи відповідача є необґрунтованими.

У цій справі суд установив, що між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» було укладено два договори оренди землі від 15 вересня 2011 року. Строк цих правочинів десять років.

Суд також установив, що ОСОБА_1 не уповноважувала виданими повіреним довіреностями укладати від свого імені угоди про розірвання договорів оренди землі. Тобто ОСОБА_1 розраховувала, що договори оренди землі від 15 вересня 2011 року будуть чинними протягом строк їх дії, а не будуть розірваними достроково за відсутності її волі.

Матеріали справи містять докази, а саме копію позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агромир» від 3 вересня 2020 року про розірвання договорів оренди землі та стягнення орендної плати. Характер таких дій позивачки, а також зміст цього позову додатково свідчать на користь позивачки, а саме свідчать про те, що вона не знала про розірвання договорів оренди землі, які просила розірвати згідно з предметом свого позову. Відповідно позивачка також не знала й про укладення від її імені нових договорів оренди землі. Зміст відзиву на позовну заяву в цій справі знову ж таки свідчить на користь позивачка, оскільки містить дані про те, що договори оренди землі від 15 вересня 2011 року були розірвані. Тобто з цього відзиву позивачка дізналась про спірні правочини, що по суті нею стверджується.

Сукупність цих фактичних даних на переконання суду свідчить, що позивачка дізналася про наявність спірних правочинів тільки у вересні 2020 року, а також не могла знати про них раніше, оскільки земельні ділянки передала за договорами оренди землі в користування на строк десять років, відповідно розраховувала на чинність правочинів протягом цього періоду.

Таким чином, на переконання суду позивачкою в цій справі не пропущено строку позовної давності.

Окремо слід звернути увагу на зміст видаткових касових ордерів від 14 та 15 листопада 2019 року на які посилається Приватне підприємство «Агромир». У цих документах міститься посилання на дані паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , який на той час не був виданий (т. 1, а. с. 159). Тобто очевидно, що ці документа мають ознаки фальсифікації, а тому не можуть достовірно підтверджувати конкретні фактичні обставини.

У постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 219/11149/18 сформульовано висновок про те, що у справі за позовом сторони, від імені якої договір (додаткову угоду) вчиняв представник, про визнання недійсним договору (додаткової угоди) належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (додаткової угоди), а не представник.

Отже, вимоги про визнання недійсними правочинів до представників, які діяли від імені позивачки є необґрунтованими, представники є неналежними відповідачами в цій справі, а тому в частині позовних вимог до цих відповідачів слід відмовити.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка в цій справі понесла судові витрати, що складаються зі сплати судового збору в розмірі 3632 грн, які підлягають стягненню з Приватного підприємства «Агромир» на її користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочинів у справі), ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 317, 321, 391, 395, 396 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Агромир» про визнання правочинів недійсними.

Визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі, укладену 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001121, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19994734 від 14 березня 2015 року.

Визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі, укладену 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» про розірвання договору оренди землі від 15 вересня 2011 року, зареєстрованого 9 грудня 2011 року за № 352190004001426, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20735944 від 17 квітня 2015 року.

Визнати недійсним договір оренди землі укладений 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» щодо оренди землі площею 6,3475 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:3060, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9041136 від 12 березня 2015 року.

Визнати недійсним договір оренди землі укладений 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Агромир» щодо оренди землі площею 6,6395 га, кадастровий номер: 3521984400:02:000:1098, запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 9398037 від 16 квітня 2015 року.

Відмовити в позові до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Стягнути з Приватного підприємства «Агромир» (вул. Гоголя, 40, с. Ганнівка, Гурівська територіальна громада, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28516, ідентифікаційний код: 31885438) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) 1816 грн (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень) понесених судових витрат.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16 жовтня 2023 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський