Постанова

від 11.10.2023 по справі 915/1032/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/1032/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Діброви Г.І.

секретар судового засідання: Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Кавун А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 (складено та підписано 03.07.2023, суддя Олейняш Е.М.)

у справі №915/1032/23

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудтислужби від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області та Миколаївської міської ради

до 1) Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс охоронних підприємств Дайм-Сервіс

про визнання недійсним рішення уповноваженої особи та договору про закупівлю послуг, застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ

Заступник керівника окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудтислужби від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс охоронних підприємств «Дайм-Сервіс» в якому просив суд:

- Визнати недійсним рішення уповноваженої особи виконавчого комітету Миколаївської міської ради, оформлене протоколом № 15 від 13.03.2023, яким товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс охоронних підприємств «Дайм-Сервіс» визначено переможцем закупівлі UA-2023-02-14-012020-а.

- Визнати недійсним договір від 24.03.2023 № 45, укладений між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс охоронних підприємств «Дайм-Сервіс» про надання послуг з прибирання.

- Застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Разом з позовною заявою Заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва подано заяву про забезпечення позову в якій останній просив суд:

- заборонити виконавчому комітету Миколаївської міської ради оплачувати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а);

- заборонити ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" вчиняти певні дії, а саме: надавати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва посилається на те, що з урахуванням виявлених прокурором та органом державного фінансового контролю порушень законодавства при проведенні спірної закупівлі, подальше виконання умов спірного правочину призведе до порушень економічних інтересів територіальної громади міста та ускладнення виконання рішення суду.

На думку Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва заборона відповідачам вчиняти дії до ухвалення рішення суду дозволить захистити інтереси територіальної громади міста і міської ради як її представника та не призведе до неефективних витрат бюджетних коштів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 по даній справі відмовлено в задоволенні заяви Окружної прокуратури міста Миколаєва про вжиття заходів забезпечення позову.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи / послуги (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні приписів ст. 137 ГПК України. Тобто, у разі забезпечення позову у цій справі, суд забороняючи відповідачам виконувати умови спірного договору, фактично поставив би під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукав сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову недійсним не визнавався.

Також, місцевим господарським судом зазначено, що прокуратурою не зазначено, в чому саме полягатиме ускладнення чи неможливість виконання майбутнього судового рішення, у разі не вжиття запропонованих заходів забезпечення позову.

При цьому, за твердження суду першої інстанції, посилаючись на те, що вжиття заходів забезпечення позову не призведе до неефективних витрат бюджетних коштів, прокуратурою не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивачів, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 у справі № 915/1032/23 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову ??скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 236 ГПК України, оскільки неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, а тому ухвала підлягає скасуванню.

На переконання апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги що предметом спору у даній справі, окрім вимог немайнового характеру, є ще і позовні вимоги майнового характеру до відповідачів про проведення реституції відносно один одного.

Як стверджує апелянт, наразі оспорюваний правочин є частково виконаним та на користь ТОВ Альянс охоронних підприємств Дайм-Сервіс сплачено грошові кошти.

На думку скаржника, подальша безпідставна сплата коштів за договором про виконання будівельних робіт призведе до незаконного, нераціонального та неефективного використання коштів місцевого бюджету. З урахуванням специфіки предмета закупівлі та правовідносин, що виникли між сторонами, повернення суми коштів, сплачених за цим договором, без вжиття заходів забезпечення позову буде неможливим, оскільки договір буде виконуватись надалі.

Отже, як стверджує апелянт, метою забезпечення позову у вказаній справі є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Апелянт стверджує, що основною метою звернення прокурора із цією заявою про забезпечення позову є захист і відновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста, запобігання подальшим платежам за договором, укладеним за результатами вочевидь необґрунтованого проведення переговорної процедури закупівлі.

На думку апелянта, через триваючу процедуру судового розгляду кошти за спірним договором і далі буде безпідставно сплачено. Як наслідок, остаточне рішення суду, прийняте через певний час після ініціювання судового провадження, не призведе до ефективного захисту порушених інтересів територіальної громади міста, який буде унеможливлений.

Крім того, скаржник вважає, що вжиття судом запропонованих заходів забезпечення позову не буде мати наслідком втручання у господарську діяльність відповідачів, а тим більше блокувати господарську діяльність, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер, стосуються виключно заборони виконання зобов`язання за спірним у цій справі договором та фактично фіксують стадію виконання договору, що убезпечить учасників справи за умов існування судового спору від можливих додаткових витрат.

Проте, як вважає апелянт, Господарський суд Миколаївської області взагалі не звернув увагу на характер спірних правовідносин, не врахував необхідності забезпечення ефективності захисту порушених інтересів держави, які згідно з ст. 136 ГПК України полягають не лише в утрудненні виконання майбутнього судового рішення, а також в уникненні у подальшому потреби у повторному зверненні до суду з іншим позовом. Внаслідок чого не забезпечено дотримання завдання господарського судочинства в частині досягнення ефективності захисту порушених інтересів держави.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №915/1032/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 та призначено справу до розгляду на 11.10.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень Виконавчий комітет Миколаївської міської ради зазначає, що заходи забезпечення позову на вжитті яких наполягає прокурор є фактично тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки унеможливлюють подальше вчинення відповідних дій, пов`язаних з виконанням договірних зобов`язань між сторонами, а тому судом прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Під час судового засідання від 11.10.2023 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, про причини нез`явлення суд апеляційної інстанції не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Передбачивши різні види забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який вид в яких судових справах застосовується. Це питання вирішується судом за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв`язку з якими необхідно забезпечити позов, характер спірних правовідносин тощо.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи вимоги частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, необхідно з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та суд не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018р. у справі № 916/2786/17).

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повного припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Так, в даному випадку прокурор просив суд застосувати такі види заходу забезпечення позову, як заборона виконавчому комітету Миколаївської міської ради оплачувати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а) та заборона ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" вчиняти певні дії, а саме: надавати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а).

Підставою для вжиття вказаних заходів, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження про те, що відповідачі можуть виконувати роботи за договором та здійснювати перерахування коштів, що ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в майбутньому, у разі прийняття його на користь позивача.

Однак, дослідивши матеріали оскарження, а також доводи заяви про забезпечення позову та докази на підтвердження обставин, з якими заявник пов`язує необхідність застосування визначених ним заходів забезпечення позову судова колегія зазначає таке.

Як вже було наголошено, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Отже, у даному випадку, питання про порушення законодавства у процесі здійснення закупівлі та законності укладення відповідного договору буде вирішуватись судом під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів зауважує, що прокурором не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову, оскільки забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні приписів статті 137 ГПК України.

В свою чергу, застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона виконавчому комітету Миколаївської міської ради оплачувати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а), а ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" заборона надавати послуги за договором від 24.03.2023 № 45, укладеним між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та ТОВ "Альянс охоронних підприємств "Дайм-Сервіс" щодо надання послуг з прибирання (ідентифікатор закупівлі UA-2023-02-14-012020-а), фактично призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і, за умови недоведеності наявності порушення прав позивача у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.

Тобто, у разі забезпечення позову у цій справі, суд забороняючи відповідачам виконувати умови спірного договору, фактично поставив би під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукав сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваного судового рішення недійсним не визнавався.

Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.12.2022 у справі №916/1324/22.

У зв`язку з наведеним правомірним є висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 904/3168/18, від 22.11.2018 у справі № 902/402/18, від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.

Судова колегія зазначає, що заява прокурора про забезпечення позову в цілому не містить будь-яких обґрунтованих доводів та доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2023 у справі №915/1032/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.10.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Діброва Г.І.