Постанова

від 16.10.2023 по справі 335/3686/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.10.2023 Справа № 335/3686/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/3686/22 Головуючий у 1 інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1426/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Бєлки В.Ю.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2023 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету, правонаступником якого є Запорізький державний медико-фармацевтичний університет, до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням).

В обґрунтування позову Запорізький державниймедичний університет зазначив, що 01.09.2013 відповідача ОСОБА_2 зараховано студенткою першого курсу Запорізького державного медичного університету та укладено Типову угоду від 01.09.2013 про підготовку фахівців з вищою освітою. За укладеною угодою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов`язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначеннямвідшкодувати вартість навчання. У 2019 році відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Педіатрія» та здобула кваліфікацію лікаря.

Одночасно з отриманням диплому відповідач отримала направлення в інтернатуру (після закінчення інтернатуринаправлення на роботу № 36) в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), доКомунальної установи «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області, до якого відповідач не прибула. Необхідний термін роботи відповідач не відпрацювала, порушивши п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженогоНаказом МОЗ України від 25.12.1997 № 367(даліПорядок № 367), що свідчить про її відмову приступити в подальшому до роботи за направленням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі.

Згідно з розрахунком позивача, витрати державного бюджету з підготовки відпові-

дача за державним замовленням у зв`язку з не відпрацюванням нею встановленого терміну в державному секторі склали 104 216,00 грн. фактичних витрат на навчання, а також 70 394,78 грн. стипендії. Посилаючись на п. 4 ч. 1ст. 611 Цивільного кодексу України, п. 2Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.1996 № 77/96, позивач просив стягнути з відповідача суму витрат державного бюджету з її підготовки за державним замовленням у загальному розмірі 174 610,78 грн. та судові витрати у розмірі 2619,16 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2023 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медико-фармацевтичного університету витрати державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням в розмірі 174 610 (сто сімдесят чотири тисячі шістсот десять) гривень 78 копійок, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2619 (дві тисячі шістсот дев`ятнадцять) гривень 16 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, та постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що дійсно навчалася у Запорізькому державному медичному університеті у період з 01.09.2013 по 30.06.2019, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «педіатрія» та здобула кваліфікацію лікаря. Шляхом укладення типової угоди надала згоду прибути до місця направлення, яким у даному випадку є КУ «Василівська ЦРЛ». Однак внаслідок неправомірних, на думку апелянта, дій позивача щодо порушенням ним умов Типової угоди та неправомірного видання наказу від 02.03.2020 про її відрахування з інтернатури, вона була позбавило права та можливості завершити виконання свого обов`язку згідно договору. Також наголошує на поважності причин відсутності в інтернатурі у лютому-на почату березня 2020р., оскільки в неї було весілля та шлюбна відпустка, про що вона усно повідомляла на кафедру.

Крім того, як зазначає апелянт, судом першої інстанції не враховані положення КЗпП України; проігноровано п. 6.3 Положення «Про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 19.09.1996 № 291; порушено ст. 12 ЦПК України, ст. 76 ЦПК України; не врахована неправомірність наказу про звільнення, на основі якого було прийнято рішення.

Вказує, що вона наразі є вагітною, є матір`ю малолітньої (півтора роки) дитини, яка знаходиться у декретній відпустці, без доходів, окрім виплат на дитину у розмірі 860 грн. у місяць, тому за таких обставин та у період війни не повинна нести відповідальність у зв`язку з її незаконним звільненням.

Зважаючи на всі зазначені обставини, вважає, що позивач не обґрунтовано та безпідставно заявляє вимоги до неї про відшкодування до бюджету вартості навчання та оплати стипендії. Проте суд неналежним чином встановив обставини у справі, а також припустився процесуальних порушень, позбавивши її можливості сформувати доказову базу для доведення своїх заперечень проти позову, оскільки залишав без задоволення всі її клопотання щодо забезпечення доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що, підписуючи типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою від 01.09.2013, ОСОБА_2 погодилася із її умовами, зокрема, на працевлаштування її навчальним закладом після закінчення навчання і відпрацювання за вказаним місцем не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням та відпрацювати не менше трьох років - відшкодувати вартість навчання. Між тим, відповідач була відрахована з інтернатури, а тому не виконала вимоги Типової угоди, відтак має повернути витрачені на її освіту державні кошти. Вважає, що суд повно та всебічно з`ясував обставини у справі, а доводи скарги є безпідставними. Просить відхилити скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

В силувимог ст.367ч.1ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішеннясудупершої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції зарезультатами розглядуапеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2013 Запорізьким державним медичним університетом МОЗ України в особі керівника професора Ю.М. Колесника та студенткою ОСОБА_1 укладено та підписано типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 2013039 (а.с. 7).

Відповідно доцієї типовоїугоди,студент зобов`язується:оволодіти теоретичними знаннями та практичними навичками, що передбачені вимогами відповідних кваліфікаційних характеристик фахівця і його майбутньої професійної діяльності за спеціальністю; прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначеннямвідшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів країни навчання в установленому порядку. Угода набирає чинності з моменту підписання (а.с. 7).

30.06.2019 відповідач отримала диплом спеціаліста серії НОМЕР_1 та здобула кваліфікацію лікар зі спеціальності «педіатрія», що підтверджено копією диплома спеціаліста (а.с. 8).

02.04.2019 ОСОБА_2 складено заяву про видачу направлення на посаду лікаря-педіатра-неонатолога КУ «Василівська центральна районна лікарня» Запорізької області відповідно до заявки Департаменту охорони здоров`я Запорізької облдержадміністрації від 30.11.2018 № 01-313124, в якій зазначила, що бажає проходити очну частину інтернатури в ЗДМУ (а.с. 98).

Відповідно до списку працевлаштування персонально кожного випускника ІІ-го медичного факультету спеціальності «Педіатрія», рік закінчення 2019, ОСОБА_2 направлено до КУ «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області на посаду лікаря-педіатра-неонатолога (а.с. 10).

12.04.2019 за № 36 складено повідомлення про направлення ОСОБА_2 на робо-

ту, за змістом якого її призначено на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Неонатологія» із подальшим працевлаштуванням на посаді лікаря-неонатолога КУ «Василівська ЦРЛ» (а.с. 13).

Наказом в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 16.07.2019 № 3570 ОСОБА_2 зараховано на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Неонатологія» до КУ «Василівська центральна районна лікарня» з 01.08.2019 до 31.07.2021, ОСОБА_2 направлено для проходження заочної частини інтернатури з цього фаху на базу КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради, керівником інтернатури призначено ОСОБА_3 . ОСОБА_2 направлено з 02.09.2019 по 28.02.2020 та 01.02.2021 по 30.06.2021 для проходження очної частини інтернатури до Запорізького державного медичного університету, після закінчення інтернатури визначено перевести ОСОБА_2 на посаду лікаря-педіатра-неонатолога КУ «Василівська центральна районна лікарня» (а.с. 11).

Наказом ректора Запорізького державного медичного університету від 02.03.2020 № 65-і ОСОБА_2 відраховано з інтернатури Запорізького державного медичного університету (а.с. 9).

У вказаному наказі вказано підставу відрахування -службова записка завідувача кафедрою дитячих хвороб ФПО професора Боярської Л.М. від 02.03.2020, причина відрахування ОСОБА_2 - не відвідує заняття без поважної причини.

Цей наказ відповідач у встановленому законом порядку не оскаржувала, про що зазначила у судовому засіданні під час розгляду справи.

Згідно з розрахунком фактичних витрат на навчання ОСОБА_2 за період з 01.09.2013 по 30.06.2019 та довідкою про доходи і суми утримань, за весь період навчання відповідача сума втрат державного бюджету по випускниці ОСОБА_2 складається із: вартості навчання студента за державним замовленнямв сумі 104 216,00 грн.; розміру стипендії, яку випускниця отримала протягом навчання, в сумі 70 394,78 грн. (а.с. 14, 15).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 20.02.2020 Олександрівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_4 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 20.02.2020, внаслідок чого дружина змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с. 53).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції визнав позовні вимоги медичної установи доведеними і обгрунтованими, а заперечення відповідача проти позову безпідставними, тому задовольнив позов в повному обсязі. При цьому суд виходив із того, що за Типовою угодою від 01.09.2013р. № 2013039 та відповідно до вимог законодавства відрахування відповідача з інтернатури є підставою вважати, що вона порушила умови типової угоди, а тому зобов`язана повернути державні кошти, витрачені на здобуття нею медичної освіти.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він базується на зібраних у справі доказах, яким суд дав належну оцінку, а також на положеннях нормативних актів, які поширюються на спірні правовідносини та правильно застосовані судом при вирішенні справи.

Колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає в повній мірі.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється від-

повідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (нена-

лежне виконання).

Згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Указу Президента № 77/96 установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до п. 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, в редакції,чинній начас укладенняугоди 01.09.2013р., у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого заказом МОЗ України № 367 від 25.12.1997, в редакції, чинній на час укладення угоди 01.09.2013, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи йогозвільнено зініціативи власникаабо уповноваженогоним органуза порушеннятрудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач дійсно навчалася у Запорізькому державномумедичному університетіМОЗ України за державним замовленням у період з 01.09.2013 року по 30.06.2019, здобула повну вищу освіту та кваліфікацію: освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст», спеціальність «педіатрія», професійну кваліфікацію «лікар-педіатр» та після отримання диплому була направлена в інтернатуру (після закінчення інтернатури направлення на роботу № 36) в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), до КУ «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області.

Між тим, зайняття як лікар-інтерн першого року навчання відвідувала із пропусками, та, як встановив суд, без поважних причин.

Таким чином, ОСОБА_1 , закінчивши 30.06.2019 навчання у Запорізькому державному медичному університеті МОЗ України, отримавши направлення на роботу на посаді лікаря педіатра-неонатолога до КУ «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області, повинна була прибути до КУ «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області для відпрацювання встановленого угодою строку три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі.

Однак наказом ректора Запорізького державного медичного університету від 02.03.2020 № 65-і відраховано з інтернатури Запорізького державного медичного університету лікаря-інтерна першого року навчання за спеціальністю «Неонатологія» ОСОБА_2 з 02 березня 2020р. Підстава: службова записка завідувача кафедри дитячих хвороб ФПО професора Боярської Л.М. від 02.03.2020р., з причин не відвідування заняття без поважної причини (а.с. 9).

З огляду на вищезазначене, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання, чим завдала збитків, а тому повинна повернути витрачені кошти на її навчання до державного бюджету, за рахунок якого вона здобула освіту у вищому навчальному закладі.

Відповідач за змістом апеляційної скарги та її пояснень в суді першої інстанції, визнавала, що припустилась пропусків занять принаймні на три тижні, але наголошує в апеляційній скарзі на тому, що вони відбулись з поважних причин, при цьому вона інформувала деканат про свої пропуски та термін, який вона не буде відвідувати зайняття, у телефонному режимі.

Проте, колегія вважає, що всі питання інтерн має вирішувати з адміністрацією вишу або іншими компетентними особами, зокрема, з визначеним йому куратором щодо пропусків занять, академічних відпусток, подальшого відпрацювання пропущених занять, тощо шляхом письмових заяв, які мають бути задоволені або у яких може бути відмовлено. Та вчиняти дії відповідно до прийнятого за результатами розгляду заяв рішення.

Але позивач таких заяв не подавала, а перестала відвідувати заняття на свій розсуд, що прирівнюється до самовільного залишення навчального процесу. При цьому, її усні та телефонні перемовини не можуть підмінювати належне оформлення пропусків занять.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що при виданні наказу про відрахування з інтернатури позивачем були порушені вимоги п. 6.3 Положення «Про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації медичних факультетів університетів» в тій частині, що відрахування з інтернатури здійснюється в разі пропуску занять ( в т.ч. і з поважних причин), якщо лікар(провізор)-інтерн пропустив більше третини занять на кафедрі. Вказує, що вона не пропускала занять у такій кількості.

Проте, вказуючи в якості заперечень на позовну заяву, що наказ № 65-і від 02.03.2020р. про її відрахування з інтернатури був виданий неправомірно, відповідачка не оскаржила його ані своєчасно, ані в подальшому, що було б правильним для її поновлення в інтернатурі та подальшого виконання обов`язку з відпрацювання трирічного терміну у медичній установі, куди вона отримала направлення.

Між тим, з матеріалів справи, зокрема, з особистих пояснень ОСОБА_6 слідує, що вона не бажала працювати у КУ «Василівськацентральна районналікарня» Василівськогорайону Запорізькоїобласті напосаді лікаря-педіатра-неонатолога,що буловажким випробуваннямдля їїморального стану(зазначаєу заявахпо сутіособисто).

Вказане підтверджується тим, що відповідач не вчиняла жодних дій з моменту її відрахування 02.03.2020р. по день звернення позивача з цим позовом 04.07.2022, для повернення до інтернатури.

На користь вказаному свідчить також те, що згідно з трудовою книжкою ОСОБА_6 влаштувалась на посаду менеджера з маркетингу до ФОП, тобто на роботу, не пов`язану зі здобутою у позивача медичною освітою ( а.с. 51).

Всі зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_6 не виконала умови Типового договору, а також законодавчо визначені умови проходження інтернатури за визначеним місцем для очного і заочного відвідування занять, та не відпрацювала трирічний строк у визначеному їй згідно з направленням медичному закладі.

Тож, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача настали підстави для витребування коштів від відповідача, витрачених на здобуття нею вищої медичної освіти.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №607/11542/16-ц дійшов висновку про те, що оскільки ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацювати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2013 року, регулюються саме ними. Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.

За таких обставин, враховуючи, що ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, у редакції, чинній на час укладення ОСОБА_2 та Запорізьким державним медичним університетом типової угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а п. 2 Указу Президента № 77/96, п. 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, Пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого заказом МОЗ України №367 від 25.12.1997, в редакції, чинній на час укладення угоди 01.09.2013, визначено обов`язок випускника, у разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення йогоз ініціативиадміністрації запорушення трудовоїдисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, то відповідач зобов`язаний відшкодувати ЗДМУ збитки (втрати державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням), про які заявлено у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що як витрати за навчання, так і стипендія, яка виплачувалась ОСОБА_2 , підлягає стягненню з відповідача, оскільки включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця.

Розрахунок фактичних витрат, виконаний бухгалтерською службою ЗДМУ на підставі даних фінансової звітності, суд першої інстанції вважав достатнім доказом в обґрунтування розміру позовних вимог у цій справі.

Також колегія враховує, що, незважаючи на те, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про те, що її направлено до КУ «Василівська центральна районна лікарня» Василівського району Запорізької області для проходження інтернатури та подальшого відпрацювання, вона не вжила жодних заходів задля того, щоб виконати умови угоди.

Стосовно доводів відповідачки щодо того, що вона могла б відпрацювати на платній основі пропущені заняття, колегія суддів зауважує, що ця позиція типової угоди від 01.09.2013р. стосується прав студента чи інтерна до того,як освітнійзаклад відрахує його з навчального закладу.

До того ж, п. 25 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого заказом МОЗ України №367 від 25.12.1997, в редакції,чинній начас укладенняугоди, визначено, що питання зміни місця працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти вирішуються між державними замовниками. Контрольні функції покладаються на Міністерство охорони здоров`я України.

Разом з тим, ОСОБА_1 не повідомляла ЗДМУ про те, що її не влаштовувало місце працевлаштування, або, що їй не зрозумілий порядок проходження інтернатури та подальшого відпрацювання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ЗДМУ є обґрунтованими та підлягають задоволенню у цій справі у повно-

му обсязі.

Доводи апеляційноїскаргивідповідача ОСОБА_1 є такими, що дублюють доводи заперечень відповідача проти позову, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Не знайшли свого підтвердження й доводи відповідача про порушення судом норм процесуального права, які дають підстави для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав від-

повідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

Процесуальні порушення, які призводять до обов`язкового скасування судового рішення у даній справі, визначені вимогами ч. 3 статті 376 ЦПК України, відсутні.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Але спір за наявними матеріалами справи вирішено судом правильно.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, натомість, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України вирішив питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись 367-369, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 16 жовтня 2023 року.

Головуючий: С.В. Маловічко

Судді: М.С. Гончар

В.Ю. Бєлка