Рішення

від 16.10.2023 по справі 910/12263/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/12263/23

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/12263/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" до проТовариства з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" стягнення 116 670,45 грн, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" про стягнення 166 338,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Товариством, як власником нежитлових приміщень № 54, 55, 56, 56а у буд. 26-Ж по вул. Дніпровська набережна у м. Києві, не виконуються обов`язки із сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, у зв`язку з чим у нього за період з 01.12.2022 по 30.06.2023 виникла заборгованість у загальному розмірі 166 338,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

05.09.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості відповідачем.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач має право зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та відповідно вимоги розглядаються в межах нової ціни позову, визначеної позивачем, у розмірі 116 670,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 року відкрито провадження у справі №910/12263/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.09.2023 року була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана останнім, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення ухвали суду 15.09.2023 уповноваженій особі відповідача.

22.09.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив про часткову сплату заборгованості та зазначив, що заборгованість виникла, внаслідок обставин непереборної сили - повномасштабним вторгненням росіїї до України та запровадженням воєнного стану, у зв`язку з чим тимчасово була зупинена господарська діяльність Товариства. Також, відповідач зазначив, що позивачем в порушення вимог чинного законодавства надаються квитанції на оплату наданих послуг, а не акти приймання-передачі послуг, оформлення яких передбачено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для юридичних осіб.

27.09.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку від позивача надійшли відповідь на відзив та клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив і додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

16.07.2020 було проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ", яке створене власниками нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №26-ж, що розташований за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, з метою забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.

Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ", оформлених протоколом від 14.12.2021, затверджено кошторис на 2022 рік щодо розміру внесків співвласників на утримання будинку та прибудинкової території.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" є власником нежитлових приміщень № 54, 55, 56, 56а у буд. 26-Ж по вул. Дніпровська набережна в м. Києві, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав належним чином свої обов`язки зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у період з грудня 2022 року по червень 2023 року, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 166 338,63 грн.

Втім, після направлення позову до суду відповідач частково сплатив заборгованість, а саме 15.08.2023 - 46 668,18 грн та 13.09.2023 - 46 668,18 грн, про що зазначив у своєму відзиві на позов. Фактично відповідач не заперечує проти наявності в нього заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у буд. 26-Ж по вул. Дніпровська набережна в м. Києві, та лише вказує на те, що заборгованість виникла внаслідок обставин непереборної сили - повномасштабним вторгненням росіїї до України та запровадженням воєнного стану, у зв`язку з чим тимчасово була зупинена господарська діяльність Товариства. Також, відповідач зазначає, що позивачем в порушення вимог чинного законодавства надаються квитанції на оплату наданих послуг, а не акти приймання-передачі послуг, оформлених згідно з вимогами Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що підлягає закриттю в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 46 668,18 грн, інші позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», серед іншого, внесено зміни до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Змінами, про які йдеться, зокрема, є: скасовано поняття членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку (усі співвласники беруть участь в діяльності об`єднання); скасовано поняття кворуму на загальних зборах для прийняття рішень (скільки би співвласників не прийшло - загальні збори є правомочними і голосування проводиться); змінено механізм підрахунку голосів (голоси рахуються не від кворуму, а від загальної кількості голосів співвласників); змінено порядок розподілу голосів (за загальним правилом розподіл голосів здійснюється пропорційно площі, що належить співвласникам); введено письмове опитування.

Так, за змістом ст.10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення розмірів внесків і платежів членами об`єднання. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку.

Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників (ч. 14 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

За частинами 1-3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (ч.6 ст. 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний, зокрема виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема: встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Згідно зі ст. 17 вказаного Закону для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право, зокрема: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З аналізу наведених положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" суд вбачає, що законодавцем на власників як житлових приміщень, так і нежитлових приміщень покладено обов`язок з утримання спільного майна багатоквартирного будинку, невиконання певною особою обов`язку із утримання спірного будинку та його прибудинкової території (тобто, належного такій особі на праві спільної сумісної власності майна).

Обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг (централізованого опалення) щодо нього входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верхового Суду від 22.02.2018 у справі №910/11312/17.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" є власником нежитлових приміщень № 54, 55, 56, 56а у буд. 26-Ж по вул. Дніпровська набережна в м. Києві, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та відповідачем не заперечується.

Оскільки відповідач у спірний період був власником житлових приміщень в будинку 26-Ж по вул. Дніпровська набережна в м. Києві, то його слід вважати таким, що споживав послуги з утримання будинків та прибудинкової території, та таким, що зобов`язаний виконувати рішення загальних зборів, сплачувати внески тощо.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" по оплаті за внески на утримання будинку за період з 01.12.2022 по 30.06.2023 становить 116 670,45 грн, що підтверджується довідками про загальний розмір заборгованості.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було перераховано на користь позивача грошві кошти у загальному розмірі 46668,18 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №846 від 13.09.2023.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи те, що грошові кошти у загальному розмірі 46668,18 грн були перераховані на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" після відкриття провадження у даній справі, суд приходить до висновку щодо закриття провадження у справі №910/12263/23 в частині стягнення 46 668,18 грн - суми основної заборгованості, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" на день винесення рішення становить 70 002,27 грн.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" у розмірі 70 002,27 грн.

Отже, оскільки відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив оплату внесків на утримання будинку в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 70 002,27 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн, оскільки дана сума судового збору є мінімальною та підлягала сплаті позивачем, не зважаючи на ціну позову.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано копії наступних документів: Договору про надання правової (правничої) допомоги № 24/07/23-2 від 24.07.2023, укладеного між Адвокатським бюро «Алли Загорської» та ОСББ "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ"; Акта № ОУ0000039 здачі-прийняття робі (надання послуг) від 25.09.2023 на суму 3000,00 грн та оригінал платіжної інструкції № 729 від 24.07.2023 про сплату ОСББ "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" на користь АО «Алли Загорської» 3000,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявний ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1433242 від 28.07.2023, виданий на підставі Договору про надання правової допомоги № 24/07/23-2 від 24.07.2023 на ім`я адвоката Загорської А.Г., та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10794/10 від 12.09.2022 на ім`я Загорської А.Г.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним із складністю даної справи. Відтак, суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №910/12263/23 в частині стягнення заборгованості у розмірі 46 668,18 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Проектний комплекс" (вул. Дніпровська набережна, буд. 26-ж, офіс № 54-56А, м. Київ, 02132; код ЄДРПОУ 34298346) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "БІЗНЕС-ЦЕНТР ОСОКОРКИ" (вул. Дніпровська Набережна, 26-Ж, м. Київ, 02132; код ЄДРПОУ 43711377) заборгованість у розмірі 70 002 грн 27 коп., судовий збір у розмірі 2684,00 грн та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.10.2023.

Суддя А.І. Привалов