Рішення

від 03.10.2023 по справі 553/429/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

03.10.2023

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа №553/429/22

Провадження № 2/553/184/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року м.Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді Високих М.С., за участі секретаря судового засідання Зубань Н.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідачів Ольховського В.М., ОСОБА_3 ,

розглянувши заправилами спрощеногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Полтави із згаданим позовом до відповідачів, в якому прохає визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» № 21/ОС від 26.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновити його на роботі, стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23919 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Заявлені вимогимотивує тим,що вінпрацює увиробничому структурномупідрозділі «Локомотивнедепо Полтава»»регіональної філіїПівденна залізниця»Акціонерного товариства«Українська залізниця».У листопаді грудні2021року представникиадміністрації неодноразовопропонували йомунадати відомостіщодо вакцинаціїу строкдо 08.12.2021та повідомлялипро те,що вразі ненадання такихвідомостей йогобуде відстороненовід роботиз 09.12.2021.Не погоджуючисьіз діямикерівництва 02.12.2021він подавна ім`яначальника ВП«Локомотивне депо»заяву-запереченнящодо незаконностітаких дійз посиланнямна нормичинного законодавства.Наказом від№21/ОСвід 26.01.2022позивача буловідсторонено відроботи з26.01.2022,як особуяка ухиляєтьсявід проведенняобов`язкових профілактичнихщеплень протигострої респіраторноїхвороби COVID-19та ненадала медичнийвисновок пронаявність протипоказаньдо вакцинаціїпроти COVID-19і непред`явила електроннийсертифікат COVID-сертифікатпро одужанняз мобільногозастосунку «Дія»(звизначеним терміномдії)без збереженнязаробітної плати.Позивач вважаєданий наказнезаконним татаким,що підлягаєскасуванню,оскільки вінпорушує йогоправо гарантованест.43Конституції Українина працюта заробітнуплату.Щодо фіксуваннявідмови абоухилення відщеплення,то воскаржуваному наказізроблено посиланняна «актпро ухилення ОСОБА_1 від обов`язковогопрофілактичного щепленняпроти COVID-19 від 09.12.2021», який не складався, хто і де його складав та підписував позивачу невідомо, його копія йому не вручалася і зміст акту до його відому не доводився. Такі дії відповідача позивач вважає неправомірними, а наказ №21-ОС від 26.01.2022, яким його було відсторонено від роботи таким, що підлягає скасуванню на підставі норм Основного Закону України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інших підзаконних актів та міжнародних норм права. У зв`язку із незаконним відсторонення позивач прохає скасувати оспорюваний наказ, поновити його на роботі, стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу за 17 робочих днів в розмірі 23919 грн та 5000 грн заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою суду від 24.03.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

20.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач АТ «Укрзалізниця» прохає відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі. Заперечення проти позову вмотивовані тим, що ОСОБА_1 працює на АТ «Укрзалізниця» і відповідно на нього розповсюджується дія наказу МОЗ щодо обов`язкового щеплення. Позивача було ознайомлено 18.11.2021 із необхідністю проведення вакцинації, в подальшому 30.11.2021 позивачу вручалось повідомлення про обов`язковість вакцинації або надання довідки щодо наявності протипоказань, від отримання якого позивач відмовився, про що складався відповідний акт. Також 02.12.2021 позивач подав заяву-заперечення на ім`я начальника депо. Наказом від 26.01.2022 №21/ос позивача було відсторонено від роботи, з яким ОСОБА_1 ознайомився того ж дня. Оскільки позивач є працівником АТ «Укрзалізниця», останній підлягав обов`язковій вакцинації проти COVID-19, від чого ухилився та не надав відповідних медичних документів, а від так відсторонення було здійснено у законний спосіб. За твердженням відповідача, оскільки вимога позивача про скасування оспорюваного наказу заявлена необґрунтовано, підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення середнього заробітку відсутні, а вимога щодо відшкодування моральної шкоди є недоведеною.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 20.10.2022 провадження у справі цивільним позовом ОСОБА_1 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи №130/3548/21 за позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.

Питання про поновлення провадження у справі вирішено судом за ухвалою від 01.03.2023.

18.04.2023 на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача, в яких представники АТ «Укрзалізниця» наголосили, що позивач працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Полтава» на посаді машиніста електровозу. Посада машиніста входить до складу локомотивної бригади, яка призначена для керування та обслуговування електровозів, тепловозів (моторвагонного рухомого складу). Основними обов`язками локомотивної бригади є забезпечення потреб перевезень пасажирів та вантажів при безумовному забезпеченні безпеки руху та збереження вантажів, що перевозяться. Локомотивна бригада в складі машиніста та помічника машиніста перед кожною поїздкою повинні проходити передрейсові медичні огляди, в пунктах обертання бригада відпочиває в будинках відпочинку, контактуючи з іншими працівниками, а після виконання поїздки локомотивна бригада повинна здати локомотив змінній бригаді. Також машиніст повинен проходити інструктажі з безпеки руху та охорони праці, ознайомитись із документами з безпеки руху в кімнаті інструктажів, при цьому спілкуючись з черговим по депо, нарядником локомотивних бригад та іншими локомотивними бригадами. За грудень 2021 року січень 2022 року позивач здійснив 21 поїздку, за які з ОСОБА_1 працювали 5 помічників машиніста, які знаходились з ним в кабіні. При цьому позивач безпосередньо контактував з оглядачем вагонів, черговим або оператором по станції, відпочивав в будинках відпочинку локомотивних бригад, де знаходились й інші працівники. Представники відповідача просили врахувати, що за одну поїздку машиніст електровозу ОСОБА_1 контактує не менш із 15 особами, що могло спричинити поширенню короновірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», а професія позивача не передбачає можливості встановлення дистанційної/надомної роботи, з огляду на що існувала нагальна потреба у відстороненні позивача від роботи.

Ухвалою суду від 18.04.2023 за клопотання представника відповідача витребувано від Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Полтавської міської ради» відомості про захворювання ОСОБА_1 у 2022 році на COVID-19.

27.04.2022 на адресу суду надійшло повідомлення КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Полтавської міської ради», згідно з яким у ОСОБА_1 07.02.2022 було здійснено забір біоматеріалу для проведення дослідження на наявність РНК короновірусу, за результатами якого останній був виявлений. Датою виконання дослідження у тесті результату вказано 17.02.2022, також 07.02.2022 ОСОБА_1 був ознайомлений з протиепідемічними заходами, пов`язаними із самоізоляцією. Вказані відомості були розкриті судом за згодою самого позивача.

Також в межах судового розгляду представниками АТ «Українська залізниця» подано клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору, яке вмотивовано тим, що у зв`язку з тимчасовим припиненням правової підстави для відсторонення від роботи, а саме зупиненням дії наказу МОЗ №2153 до завершення дії воєнного стану, наказом №38/ос від 15.02.2022 відповідача з 15.02.2022 допущено до роботи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 03.10.2023 у задоволенні клопотання представників відповідача про закриття провадження у справі було відмовлено.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на викладені у позові обставини. Позивач вказав, що його не було належно повідомлено про обов`язковість вакцинації, від отримання повідомлення він не відмовлявся. Примушування до щеплення вважає незаконним, таким що обмежує його права і свободи, у зв`язку із незаконним відстороненням прохає стягнути на його користь середній заробіток за період з 26.01.2022 до 15.02.2022 та відшкодувати моральну шкоду, заподіяння якої мотивує хвилюваннями, змінами в житті, погіршенням стосунків всередині родини. Також позивач прохав врахувати, що під час рейсів він та помічник машиніста постійно знаходились в засобах індивідуального захисту, оператори, чергові перебувають на робочих місцях, обладнаних захисним склом.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця», посилаючись на викладені у відзиві та письмових поясненнях обставини прохав позов залишити без задоволення. Зазначив, що відсторонення позивача від роботи було здійснено у законний спосіб, з врахування нагальної необхідності та оцінкою ймовірної небезпеки поширення короновірусної інфекції серед працівників, з огляду на кількість соціальних контактів позивача.

Представник відповідача ВП «Локомотивне депо Полтава» проти задоволення позову заперечив. Пояснив, що після внесення змін до наказу МОЗ, працівники АТ «Укрзаліззниця» підлягали обов`язковому щепленню, про що було доведено до відома всіх працівників депо, в тому числі й до працівника ОСОБА_1 . Позивач не погодився, звертався із заявою, на яку йому була надана відповідь, позивачу роз`яснено необхідність проведення вакцинації або надання сертифікату, медичної довідки, роз`яснено можливість відсторонення від роботи. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не надав відомостей про вакцинацію або інших документів, було видано наказ про його відсторонення, з яким позивач ознайомився. ОСОБА_1 займає посаду машиніста, у зв`язку із виконанням професійних обов`язків контактує з великою кількістю працівників, забезпечення дистанційної роботи машиністу в силу професії є неможливим. Просив врахувати, що до складу локомотивної бригади входить машиніст та помічник, під час рейсів помічники можуть змінюватись, окрім того ОСОБА_1 виконує поїздки не лише в межах області, у пунктах обертання бригада відпочиває у будинках відпочинку, де користується загальними кімнатами, контактує з персоналом, іншими локомотивними бригадами. Вказав, що дружина позивача також працює в депо, вона була ознайомлена з необхідністю проходження обов`язково щеплення, що виконала та продовжила працювати.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зазначає про наступне.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 працює у ВП «Локомотивне депо Полтава».

18.11.2021 ОСОБА_1 ознайомився із змінами щодо розширення переліку професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим та зазначив у відповідній відомості свою незгоду.

02.12.2021 позивач звернувся на ім`я начальника ВП «Локомотивне депо Полтава» із заявою-заперечення щодо незаконності Постанов КМУ та Наказів МОЗ, які регулюють питання щеплення. За вихідним №07 від 04.02.2022 керівником ВП «Локомотивне депо Полтава» надано відповідь на зазначене звернення ОСОБА_1 .

Згідно з актом від 30.11.2021, складеним представниками Локомотивного депо Полтава Чепурним А.А., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , при врученні повідомлення за наказом МОЗ №2393 від 01.11.2021 ОСОБА_1 відмовився від його тримання.

Відповідно до вказаного повідомлення за підписом начальника локомотивного депо, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що наказом МОЗ №2393 від 01.11.2021 розширено перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим. До вказаного переліку входить АТ «Укрзалізниця», з огляду на що дія наказу МОЗ, який набирає чинності з 09.12.2021, поширюється на всіх співробітників товариства. У разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення з 09.12.2021 ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення, згідно ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». У разі наявності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень надати копію висновку лікаря за формою №028-1/о.

Згідно з актом від 26.01.2022, складеним представниками локомотивного депо Чепурним А.А., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , машиніст електровозу ОСОБА_1 не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцину або висновку лікаря щодо наявності протипоказань за формою «028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я, чим ухиляється від щеплення. ОСОБА_1 доведено до відому інформацію про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Доведено до відмову інформацію про те, що ОСОБА_1 буде допущений до роботи за умови пред`явлення ним документа, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 або висновку лікаря про наявність протипоказань. Також повідомлено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Відповідно до наказу виробничого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця АТ «Українська залізниця» № 21/ОС від 26.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », на підставі ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 №2153, із змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 №2393, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 26.01.2022 як особу, яка ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом та не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації і не пред`явила електронний сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія», до моменту усунення причин відсторонення. Визначено не допускати ОСОБА_1 до робочого місця до видання окремого наказу про допуск до роботи, на час відсторонення від роботи оплату праці не проводити.

З даним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його підпис та з яким він не погодився.

15.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до начальника локомотивного депо із заявою, в якій прохав допустити його до роботи на підставі довідки №028-1/о з 15.02.2022.

Згідно з висновком лікаря за формою №028-1/о щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 відтерміновано вакцинацію протягом 3 місяців, термін дії з 14.02.2022 по 15.05.2022.

Відповідно до наказу №38/ОС від 15.02.2022 про допуск до роботи ОСОБА_1 , позивача допущено до роботи з 15.02.2022 на підставі довідки №028-1/о.

Наказом №70/Н від 24.02.2022 регіональної філії Південна залізниця АТ «Укрзалізниця», встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни для працівників підрозділів регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Розглянувши справу в межах позовних вимог, суд наголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує іКонституція України(статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьоїстатті 21 КЗпП України(рішення від 09 липня 1998 року N 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП Українищодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

У рішенні N 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі N 1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України»(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертоїстатті 4 Цивільного кодексу Україниякщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цьогоКодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цьогоКодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону N 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон N 1645-III«Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Застаттею 1 Закону N 1645-IIIпротиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другоїстатті 12 Закону N 1645-III).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 Закону N 1645-III).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 Закону N 1645-III).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четвертастатті 12 Закону N 1645-III).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостоїстатті 12 Закону N 1645-III).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року N 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153).Наказами МОЗ від 01 листопада 2021 року N 2393 та №2664 від 30 листопада 2021 року до Переліку N 2153 було внесено зміни, а саме доповнено новими пунктами. Після внесення змін до цього переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; органів місцевого самоврядування; закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІта частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372внесено зміни допостанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану: - фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженоїнаказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року(далі -Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3Інструкції № 66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2Інструкції № 66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5Інструкції № 66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7Інструкції № 66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієїІнструкції.

Положення абзацу шостого частини першоїстатті 7 Закону № 4004-XIIтаІнструкції № 66не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом № 4004-XII.Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІі частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 Акціонерне товариство «Українська залізниця» входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Згідно з вказаним вище наказом МОЗ № 2153 щеплення є обов`язковим для працівників АТ «Укрзалізниця» в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

За змістом п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підлягають під дію ст. 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в п. 2 ст. 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості ( доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що впливає саме зі змісту п.2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети. Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання, інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституцій України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (статті 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 130/3548/21 (провадження N 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку N 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 № 595. Отже, Перелік N 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку N 2153 останній не містить.

За висновком суду у цій справі, відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Застосування до позивачки передбачених Переліком N 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення короновірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку N 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі N 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10.03.2021 у справі N 331/5291/19 (провадження N 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі N 337/3087/17 (провадження N К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі N 630/554/19 (провадження N 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно дост.76ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.4 ст.77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), як це визначено ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України.

Звертаючись до суду позивач вважав дії відповідача неправомірними, а наказ, яким його було відсторонено від роботи таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на норми Основного Закону України, Кодексу законів про працю України, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інші підзаконні акти а також на міжнародні норми права та вказуючи, що відповідачем було порушено його гарантоване право на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України. Суд встановив, що ОСОБА_1 працює машиністом електровозу в Акціонерному товаристві "Українська залізниця".

Посада машиніста електровоза входить до складу локомотивної бригади, яка призначена для керування та обслуговування електровозів, тепловозів (моторного рухомого складу).

Згідно з витягом з Інструкції локомотивній бригаді, локомотивна бригада повинна проходити передрейсовий медичний огляд та інструктажі з безпеки руху та охорони праці, знайомитись під розпис з документами з безпеки руху. Проходити передрейсовий медичний огляд у пунктах обертання, де це встановлено, та після поїздки (зміни), згідно з розробленими графіками. Проводити приймання та здачу локомотива (МВРС), дотримуватись вимог ПТЕ, чинних інструкцій. Не залишати кабіну керування локомотивом під час руху поїзда.

Після виконання поїздки (зміни) локомотивна бригада повинна здійснити запис у журналі технічного стану локомотива про роботу вузлів та агрегатів, стан приладів безпеки та внести зауваження щодо утримання локомотива; здати локомотив з інвентарем черговому по депо або змінній бригаді, а при їх відсутності привести локомотив у неробочий стан, закріпити його від самовільного руху та закрити зовнішні двері на замки; здати встановленим у депо порядком заповнені маршрути, швидкостемірні стрічки, формуляр машиніста, бланки попереджень, довідки про гальма, а також іншу документацію, яку машиніст отримав в поїздку, ключі від пульта керування і від кабіни машиніста; виконати запис у книгу зауважень машиніста про виявлені під час рейсу недоліки; при допущених випадках транспортних подій повідомити про це, а по приїзду подати письмовий рапорт або пояснення.

Машиніст локомотиву повинен забезпечувати безпеку руху, виконання графіку руху, керувати роботою усіх осіб, які входять до складу локомотивної бригади, навчати свого помічника.

Згідно з інструкцією з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, перед кожною поїздкою на спеціальному бланку виписується попередження, яке вручається машиністу локомотива або його помічнику під розпис особисто черговим по станції (поста, парку) або за його дорученням оператором, працівником станційного технологічного центру, черговим стрілочного посту, сигналістом або іншим працівником. Якщо попередження вручене помічнику машиніста, то він негайно зобов`язаний передати його машиністу.

Згідно з інструкцією з експлуатації гальм рухомого складу та залізницях України, здійснюється повне випробування автоматичних гальм вантажних і вантажно-пасажирських поїздів. Так, після повного зарядження головної магістралі поїзда до встановленого тиску машиніст і оглядач вагонів зобов`язані перевірити щільність гальмівної магістралі.

Виходячи з досліджених доказів та наданих сторонами пояснень суд вказує, що посада машиніста електровозу та його помічника входить до складу локомотивної бригади, яка призначена для керування та обслуговування електровозів, тепловозів (моторвагонного рухомого складу). Основними обов`язками локомотивної бригади є забезпечення потреб перевезень пасажирів та вантажів при безумовному забезпеченні безпеки руху та збереження вантажів, що перевозяться. Локомотивна бригада в складі машиніста та помічника машиніста перед кожною поїздкою повинні проходити передрейсові медичні огляди, в пунктах обертання бригада відпочиває в будинках відпочинку, під час руху поїзда бригада знаходиться в кабіні і не має права її залишати, перед кожною поїздкою машиніст або його помічник під розпис отримують попередження особисто від чергового по станції або іншого працівника, проводять приймання та здачу локомотива під час кожної поїздки.

Згідно в поясненнями представників відповідачів за грудень 2021 року січень 2022 року позивач здійснив 21 поїздку, в тому числі за межі області, за які з ОСОБА_1 працювали 5 помічників машиніста, що знаходились з ним в кабіні. При цьому позивач безпосередньо контактував з оглядачем вагонів, черговим або оператором по станції, відпочивав в будинках відпочинку локомотивних бригад, де знаходились й інші працівники.

Вказані обставини позивачем спростовані не були. Так, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що дійсно помічник машиніста під час рейсів може змінюватись, медичний огляд він проходить під час кожної поїздки, а в бригадних домах відпочивають різні локомотивні бригади, де працівники користуються загальними кімнатами під час відпочинку.

Отже, виходячи з функціональних обов`язків позивача слідує, що під час виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 безпосередньо контактує з великою кількістю працівників АТ «Укрзалізниця», а умови праці позивача, у яких він виконує трудові обов`язки, збільшують вірогідність зараження COVID-19 як самого позивача так і інших працівників. Таким чином, беручи до уваги загрозу, яку потенційно міг нести позивач як невакцинований працівник, суд вважає дії відповідача з відсторонення ОСОБА_1 від роботи в даному випадку пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

В судовому засіданні позивач вказував, що йому не вручалось повідомлення про обов`язковість щеплення, копії актів про відому від отримання документів також йому вручені не були. Також позивачем було наголошено, що в умовах карантину працівники користувались засобами індивідуального захисту, виконуючи поїздки він та помічник постійно знаходились у масках, а перед рейсами він проходив медичний огляд.

Разом із тим, суд звертає увагу, що позивачем не заперечувалось тієї обставини, що 18.11.2021 він висловив незгоду при ознайомленні із змінами у законодавстві щодо розширення переліку професій, які підлягали обов`язковому щепленню. В подальшому позивачем було подано письмову заяву-заперечення на адресу керівництва в тому часті щодо незаконності позбавлення права на працю, а після отримання ним довідки про наявність протипоказань, ОСОБА_1 за його заявою з 15.02.2022 було допущено до роботи. Ці обставини свідчать про обізнаність позивача про необхідність проведення обов`язкового щеплення, надання сертифікатів чи довідок про наявність протипоказань, можливість відсторонення. Окрім того, твердження позивача про користування засобами індивідуального захисту, як і проходження передрейсових оглядів, не спростовують висновків суду про загрозу, яку потенційно міг нести позивач як невакцинований працівник.

Оскільки підстави для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи свого підтвердження не знайшли, то у суду відсутні і правові підстави для задоволення похідних вимог позову в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди..

Таким чином суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, з огляду на що понесені ним судові витрати до стягнення не підлягають.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволенні позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд не вбачає підстав для задоволення позову, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач:Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5. Відповідач:Виробничий підрозділ «Локомотивне депо Полтава», адреса: 36015, м. Полтава, вул. Сортувальна, 8.

Суддя

Ленінського районного суду м.Полтави М.С. Високих