Рішення

від 13.10.2023 по справі 201/2197/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/2197/23

провадження 2/201/1396/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності договору, відновлення попереднього становища, стягнення грошових коштів за недійсним договором, процентів та інфляційних втрат за користування грошовими коштами і стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24 лютого 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності договору, відновлення попереднього становища, стягнення грошових коштів за недійсним договором, процентів та інфляційних втрат за користування грошовими коштами і стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 14 лютого 2017 року ОСОБА_2 на митну територію України був ввезений транспортний засіб марки Merсedes-Benz, модель G63 АМG, 2017 року випуску, колір чорний, номер кузову НОМЕР_1 . 22 грудня 2017 року Полтавською митницею ДФС було винесено аркуш коригування поданої ОСОБА_2 митної декларації № UA806020/2017/215472 на розмитнення вказаного транспортного засобу. Митницею було донараховано митних платежів на загальну суму 242458.41 грн., зокрема, збільшено розмір акцизного податку на 202048.67 грн. та податку на додану вартість на 40409.74 грн..

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про купівлю-продаж вказаного транспортного засобу Merсedes-Benz G63 АМG за умови, що ОСОБА_1 за власні кошти сплатить донараховані Полтавською митницею ДФС митні платежі на суму 242458.41 грн., оскільки зі слів ОСОБА_2 у нього були відсутні кошти.

14 березня 2018 року було укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля між ними, але після того, як колишньою дружиною ОСОБА_2 було подано позовну заяву до суду про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Merсedes-Benz G63 АМG, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено, яке не було оскаржене ОСОБА_1 та вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

Позивач вказує на те, що фактично такий договір він укладав і кошти по ньому відповідачу передав, а оскільки договір визнано рішенням суду недійсним, то необхідно застосувати наслідки недійсності договору, відновити попереднє становище, стягнути з відповідача грошові кошти за цей автомобіль за недійсним договором, а також проценти та інфляційні втрати за користування грошовими коштами. Враховуючи викладені обставини, позивач вважає належним способом відновлення своїх порушених прав застосуванням наслідків недійсності договору.

На звернення позивача до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвело. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії відповідача по укладанню та виконанню вказаного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просив суд захистити його права та застосувати наслідки недійсності договору, відновити попереднє становище, стягнути грошові кошти за недійсним договором, відсотки та інфляційніі втрати за користування грошовими коштами, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти позову, надав відзив на позов, де заначив, що всі істотні умови домовленості з позивачем він виконав, письмове роз`яснення цього позивачу було, порушень відносно позивача допущено не було, психологічного чи іншого тиску на позивача не було, ніхто в оману його не вводив. Позивач ніяких коштів по договору не платив і за автомобіль не розраховувався. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що з наданих позивачем сторонами документів слідує, що дійсно 14 лютого 2017 року ОСОБА_2 на митну територію України був ввезений транспортний засіб марки Merсedes-Benz, модель G63 АМG, 2017 року випуску, колір чорний, номер кузову НОМЕР_1 , що підтверджується виданим Полтавською митницею ДФС посвідченням про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2017 року.

22 грудня 2017 року Полтавською митницею ДФС було винесено аркуш коригування поданої ОСОБА_2 митної декларації № UA806020/2017/215472 на розмитнення вказаного транспортного засобу. Митницею було донараховано митних платежів на загальну суму 242458.41 грн., зокрема, збільшено розмір акцизного податку на 202048. 67 грн. та податку на додану вартість на 40409.74 грн..

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про купівлю-продаж вказаного транспортного засобу Merсedes-Benz G63 АМG за умови, що ОСОБА_1 за власні кошти сплатить донараховані Полтавською митницею ДФС митні платежі на суму 242458.41 грн., оскільки зі слів ОСОБА_2 у нього були відсутні кошти.

14 березня 2018 року було укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля між ними, але після того, як колишньою дружиною ОСОБА_2 було подано позовну заяву до суду про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Merсedes-Benz G63 АМG, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено, яке не було оскаржене ОСОБА_1 та вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач вказує на те, що фактично такий договір він укладав і кошти по ньому відповідачу передав, а оскільки договір визнано рішенням суду недійсним, то необхідно застосувати наслідки недійсності договору, відновити попереднє становище, стягнути з відповідача грошові кошти за цей автомобіль за недійсним договором, а також проценти та інфляційні втрати за користування грошовими коштами. Враховуючи викладені обставини, позивач вважає належним способом відновлення своїх порушених прав застосуванням наслідків недійсності договору.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Отже, позивач стверджує, що дії відповідача по укладанню та виконанню вказаного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду і просив суд захистити його права та застосувати наслідки недійсності вказаного договору купівлі-продажу автомобіля.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави).

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтями 626-628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Саме такий момент встановлений для договорів позики (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі частинами першою та другою статті 1050 ЦК України щодо наслідків порушення договору позичальником, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В березні 2021 року дружина ОСОБА_3 випадково дізналася, що вищевказаний автомобіль було продано, згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5341/2018/857206 від 14 березня 2018 року, що було зроблено без її згоди, як співвласника транспортного засобу.

При вчиненні оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5341/2018/857206 від 14 березня 2018 року, ні своєї усної, ні письмової згоди, як фактичної співвласниці автомобіля, позивачка нікому не надавала.

З приводу способу захисту шляхом визнання недійсним правочину щодо відчуження майна одним з подружжя, за відсутності згоди іншого, суд зазначає наступне.

В постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 522/2038/14, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з такого. «…Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України, до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 31 ЦК України, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Згідно з частиною першою статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тлумачення частини першої статті 203ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З огляду на наведене суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог, адже позивачем належними, допустимим та достатніми доказами за європейським стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доведено, що спірний правочин було вчинено внаслідок недобросовісної поведінки відповідачів з метою уникнення поділу спільного майна подружжя і за відсутності згоди позивачки, як співвласника транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного суду від 06 квітня 2021 року у справі № 607/21745/18 (провадження № 61-3017св20).

Частиною третьою статті 3ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основу доктрини покладено принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право власності) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

Судом встановлено, та позивач зі своїм представником стверджують, що 14 лютого 2017 року ОСОБА_2 на митну територію України був ввезений транспортний засіб марки Merсedes-Benz, модель G63 АМG, 2017 року випуску, колір чорний, номер кузову НОМЕР_1 , що підтверджується виданим Полтавською митницею ДФС посвідченням про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2017 року.

22 грудня 2017 року Полтавською митницею ДФС було винесено аркуш коригування поданої ОСОБА_2 митної декларації № UA806020/2017/215472 на розмитнення вказаного транспортного засобу. Митницею було донараховано митних платежів на загальну суму 242458.41 грн., зокрема, збільшено розмір акцизного податку на 202048.67 грн. та податку на додану вартість на 40409.74 грн..

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про купівлю-продаж вказаного транспортного засобу Merсedes-Benz G63 АМG за умови, що ОСОБА_1 за власні кошти сплатить донараховані Полтавською митницею ДФС митні платежі на суму 242458.41 грн., оскільки зі слів ОСОБА_2 у нього були відсутні кошти.

12 березня 2018 року за два дні до укладення угоди про купівлю-продаж транспортного засобу, ОСОБА_1 за власні кошти здійснив сплату митних платежів на рахунок Полтавською митницею ДФС на суму 242458.41 грн., дата та факт сплати яких підтверджується відомостями із розділу ІІІ «Доплачено митних платежів» аркуша корегування митної декларації № UA806020/2017/215472 від 22 грудня 2017 року, засвідченого 12 березня 2018 року заступником начальника митного посту «Лтава».

14 березня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з`явились до Сервісного центру № 5341 РСЦ МВС у Полтавській області з метою укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та перереєстрації транспортного засобу на ОСОБА_1 .. Перебуваючи біля сервісного центру № 5341 Кременчуцький В.І. начеб то передав ОСОБА_2 готівкою кошти у розмірі 1500000 грн. на виконання договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Після передачу грошових коштів та плату за перереєстрацію транспортного засобу у приміщенні Сервісного центру № 5341 РСЦ МВС у Полтавській області було укладено та підписано договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5341/2018/857206 від 14 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу Продавець зобов`язується передати у власність Покупця транспортний засіб: марка Merсedes-Benz, модель G63 АМG, 2017 року випуску, колір чорний, номер кузову НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 . За пунктом 3.1 Договору купівлі-продажу ціна транспортного засобу складає 1500000 грн..

Таким чином після укладення договору за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на транспортний засіб Merсedes-Benz G63 АМG, номер кузову НОМЕР_1 . Цим автомобілем останній продовжував користуватись, володіти та розпоряджатись до 04 березня 2019 року.

04 березня 2019 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва у справі 760/5971/19 було накладено арешт на транспортний засіб Merсedes-Benz G63 АМG, номер кузову НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , із забороною розпоряджатись, відчуження та користування.

Фактично транспортний засіб було вилучено у ОСОБА_1 та перебуває на відповідальному зберіганні органів досудового розслідування.

Позивач стверджує, що у січні 2023 року із відкритих джерел стало відомо про те, що укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5341/2018/857206 від 14 березня 2018 року визнаний недійсним на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2021 року.

Підставою недійсності договору стало те, що транспортний засіб був проданий за відсутності згоди дружини. Цим же рішенням, право власності на куплений автомобіль було визнано за ОСОБА_2 та його колишньою дружиною.

Також у 2023 році за клопотанням адвоката дружини ОСОБА_2 про скасування арешту та передачу їй на транспортного засобу ухвалою Вищого антикорупційного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 991/664/22 було скасовано арешт транспортного засобу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню і з наступних підстав.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ацесорний позов).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 ЦК України).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23).

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Відповідно до ч. 1, 2 ст.509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.632ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановленихзаконом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на, аналогічні товари роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття «звичайна ціна» наведено законодавцем в Податковому кодексі Україні,а самев пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу; якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у пп. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ; якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

Отже, рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об`єкта продажу.

Судом встановлено, що 14 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2021 року визнано недійсним договір купівлі-продажу № 5341/2018/857206 від 14.03.2018 року легкового автомобіля марки Merсedes-Benz G63 АМG, державний номер НОМЕР_3 , номер кузову НОМЕР_1 , 2017 року випуску.

Визнано автомобіль Merсedes-Benz G63 АМG, державний номер НОМЕР_3 , номер кузову НОМЕР_1 , 2017 року випуску спільним сумісним майном подружжя.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя, в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї (постанова КЦС ВС від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 провадження 61-1534св23).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 638/20682/15 (провадження № 61-12310св20) вказано, що: «презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, так і тлумачення приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (абзац 1 частини п`ятої статті 216 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (частина 3 статті 261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частина третя статті 261ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої статті 261 ЦК України. Законодавець у частині третій статті 261ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред`являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Отже жодних достовірних доказів про оплату та передання грошових коштів за транспортний засіб позивачем надано не було.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 758/6706/14 (провадження № 61-6285св21) зазначено: «у частині п`ятій статті 82ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тобто особа, яка не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, тому таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20).

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Національним антикорупційним бюро України під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000499 від 25 травня 2018 року стосовно службових осіб Полтавської обласної державної адміністрації за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368 та ч. 4 ст. 190 КК України.

На теперішній час у вказаному кримінальному провадженні про підозру повідомлено колишньому голові Полтавської ОДА, його першому заступнику та раднику у вчиненні вищевказаних злочинів та ним обрано запобіжні заходи у вигляді багатомільйонних застав.

Органом досудового розслідування обґрунтовано встановлені обставини, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,а саме:Голова ПолтавськоїОДА,його першийзаступник тайого радник прохали та одержали неправомірну вигоду в завуальований спосіб завуальованій формі у вигляді транспортного засобу «Mercedes-Benz AMG G 63» вартістю 7 612878. 39 грн, що більше ніж у п`ятсот разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян, за забезпечення перемоги компаній у процедурах державних закупівель Полтавської ОДА, укладання з цими компаніями договорів з обслуговування автомобільних доріг Полтавської області та оплати наданих послуг з бюджету облждержадміністрації.

Вказаний автомобільвизнано речовимдоказом,оскільки підчас досудовогорозслідування встановленонаявність достатніхпідстав вважати,що вищезазначенемайно можебути використанояк доказфакту чиобставин,що встановлюютьсяпід часкримінального провадження№ 52018000000000499від 25травня 2018року,а такожвказаний автомобільна думкусторони обвинувачення,може бутипредметом неправомірноївигоди,що відповідаєкритерію речовогодоказу,передбаченого ч. 1 ст. 98 КПК України.

Зазначене підтверджується матеріалами кримінального провадження № 52018000000000499 від 25.05.2018 року: протоколами допиту як свідка ОСОБА_2 , протоколами одночасних допитів, проведених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та іншими особами, постановою про визнання автомобілю речовим доказом, повідомленням про підозру особам та іншими матеріалами кримінального провадження, обвинувальний акт у якому, найближчим часом буде спрямовано для розгляду до Вищого антикорупційного суду.

НАБУ встановлено, що викладені в договорі відомості про купівлю-продаж транспортного засобу за вказану суму не відповідають дійсності, оскільки будь-які грошові кошти в його оплату ОСОБА_1 ОСОБА_2 передані не були, а реальна вартість вказаного автомобіля складала 7612878.39 грн.. Також, встановлено, що вище зазначеним транспортним засобом фактично володіла, користувалася та розпоряджалася інша особа, а керування здійснював водій цього авто.

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, що беруть участь у справі, обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинні доводити друга сторона чи інші особи.

Процесуальним наслідком визнання в цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.

Визнання певної обставини звільняє від обов`язку її доказування лише тоді, коли її визнали інша сторона, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Якщо хоча б хтось з числа цих осіб, які беруть участь у справі обставину не визнає, вона потребує доказування.

Правова доктрина виокремлює наступні ознаки преюдиції: - зазначені обставини беруться до уваги, коли вони встановлені не лише рішенням суду окремої юрисдикції (наприклад, кримінальним судом), але й рішенням суду іншої ланки судової системи; - під рішенням можуть матися на увазі також проміжні та допоміжні акти, у випадку, якщо в них належним чином розглянуто спірне питання; - судове рішення повинно бути таким, що набрало законної сили; - сторонами у справі мають бути ті ж особи/особа, стосовно яких встановлено обставини, однак суб`єктний склад сторін у справі не обов`язково має бути повністю тотожним; - у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.

Отже, преюдиційні факти це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі (постанова Верховного Суду у справі № 234/16272/15-ц).

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові ВС від 18 квітня 2018 р. у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили; суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

З цього приводу також необхідно навести деякі висновки Європейського суду з прав людини. Зокрема, у п.п. 60, 64 Рішення ЄСПЛ у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви № 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Не можливо взяти до уваги надані позивачем квитанції, як на оплату митних платежів, так як суми вказані в квитанціях не збігаються з сумами, що установлені аркушем коригування.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Згідно положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі, якщо сторони дійшли згоди з приводу всіх суттєвих умов договору (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Отже, підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частин першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу про підтвердження факту застосування наслідків недійсності правочину в цілому.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно договору, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України).

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності договору, відновлення попереднього становища, стягнення грошових коштів за недійсним договором, процентів та інфляційних втрат за користування грошовими коштами і стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про застосування наслідків недійсності договору, відновлення попереднього становища, стягнення грошових коштів за недійсним договором, процентів та інфляційних втрат за користування грошовими коштами в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 7, 22, 55, 60, 203, 215, 216, 218, 236, 256-258, 267, 626, 628, 638, 639, 680, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 7, 60, 74 СК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності договору, відновлення попереднього становища, стягнення грошових коштів за недійсним договором, процентів та інфляційних втрат за користування грошовими коштами і стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2023 року.

Суддя