Постанова

від 13.10.2023 по справі 910/3859/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2023 р. Справа№ 910/3859/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Буравльова С.І.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та захист"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023

у справі № 910/3859/23 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та захист""

про стягнення 13 682,50 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 Приватне акціонерне товариство "Просто-Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Компанія "Добробут та захист" про стягнення 13682,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що особою, відповідальною за заподіяння шкоди, визнано особу, яка перебувала на час ДТП у трудових відносинах з відповідачем. В зв`язку з цим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача вартості виплаченого матеріального відшкодування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі №910/3859/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та Захист" на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування" страхове відшкодування у розмірі 13 682 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 2684 грн 00 коп., витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн 00 коп.

При прийнятті рішення, суд виходив з того, що оскільки постановою Печерського районного суду міста Києва № 757/55118/21 від 09.08.2022 встановлено, що водій, винний у спричиненні ДТП самовільно залишив місце пригоди, тому у позивача, який виплатив потерпілому суму страхового відшкодування виникло право регресної вимоги до відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у позові в повному обсязі; поновити строк на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 247 ГПК України;

- суд відхилив клопотання відповідача про відсутність документів, які засвідчують факт пошкодження бар`єрів, чим порушив ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 86 ГПК України;

- судом не прийнято зауваження відповідача щодо порушення позивачем та АТ «Київавтошляхміст» вимог п. 33.1.4 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у відповідності до якого причетна особа ДТП невідкладно, але не пізніше 3-х робочих днів з дня настання пригоди зобов`язана письмово надати страховику повідомлення про ДТП, в той час, як АТ «Київавтошляхміст» подало повідомлення майже через 3 місяці після настання ДТП;

- суд не врахував доводи відповідача про порушення позивачем та АТ «Київавтошляхміст» вимог п. 34.2 ст. 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у відповідності до якого позивач зобов`язаний був протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП направити свого представника (працівника або експерта), в той час як АТ «Київавтошляхміст» самостійно звернулись до експерта для визначення розміру шкоди лише 22.08.2022, тобто через 8 місяців після настання ДТП;

- апелянт не погоджується з покладенням на нього витрат на правничу допомогу, зокрема звернення до адвокатського бюро, оскільки позивач - Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" є юридичною особою у якої існує управління претензійно-правового забезпечення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Про розгляд справи повідомленй належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, залучено судом до справи рекомендоване повідомлення про вручення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

10.07.2023 матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 поновлено Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та захист" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі №910/3859/23 та відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 21.08.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 21.08.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі №910/3859/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.08.2021 між Акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" (страховик) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та захист" (страхувальник) укладено договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс № АР/5765002) за яким було застраховано відповідальність страхувальника при експлуатації транспортного засобу "Citroen C5" д.р.н. НОМЕР_1 . Полісом обумовлено страхову суму за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 130 000,00 грн та розмір франшизи - 0,00 грн.

Як вбачається з довідки НПУ про дорожньо-транспортну пригоду №3021267456755829, 21.09.2021 о 20:09 за адресою: м. Київ, міст Патона відбулась ДТП - наїзд на дорожнє огородження, за участю автомобіля "Skoda Octavia", д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля "Volkswagen" д.р.н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Citroen C5" д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .

Як встановлено постановою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/55118/21 від 09.08.2022, яка набрала законної сили, 21.09.2021 о 20 год. 09 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом Citroen C5, державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Києві на мосту Патона (в напрямку лівого берега), електроопора №87, не переконався в безпечності руху, не вжив заходів для зменшення швидкості, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду, а саме водоналивний огороджувальний бар`єр, який в свою чергу перемістився на зустрічну смугу руху та на нього здійснив наїзд автомобіль Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_3 (водій ОСОБА_1 ), після чого водоналивний бар`єр перемістився знову на зустрічну смугу для руху, де на нього здійснив наїзд автомобіль Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_4 (водій ОСОБА_2 ), в результаті чого всі вище вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 2.3 Б, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Також 21.09.2021 після даної ДТП водій ОСОБА_4 залишив місце дорожньо - транспортної пригоди, чим порушив п. 2.10 (А) ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП. Суддею в судовому засіданні було також досліджено відео «video_2021-09-24_12-50-33» з камер відеоспостереження «Безпечне місто», на якому зафіксовано як автомобіль сірого кольору, що рухався по мосту Патона в крайній лівій смузі та здійснив наїзд на дорожні водоналивні бар`єри, які від удару порозліталися по проїжджій частині та зіткнулися з автомобілями, які рухалися крайніми лівими смугами (у різних напрямках). Також до протоколу долучено фото з місця ДТП, на яких зафіксовано міст Патона, на якому лежали розкидані водоналивні бар`єри та автомобіль Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_3 , у якого містяться пошкодження на передній та лівій частині, а також фото, на яких зафіксовано пересування автомобіля Citroen C5, державний номерний знак НОМЕР_1 , по місту з пошкодженням лівої частини автомобіля.

Вина ОСОБА_4 повністю підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а саме даними, які містяться в: -протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №338317; - протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №338318; -схемах місця дорожньо-транспортної пригоди; -акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі; -поясненнях водіїв, долучених до протоколу; -фото та відео з місця ДТП, долучених до матеріалів справи; -схемі місцезнаходження автомобіля з 21.09.2021 по 22.09.2021.

15.12.2021 Комунальне підприємство по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" звернулось до позивача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, в якому зазначило про пошкодження під час ДТП 21.09.2021 на мосту Патона водоналивних огороджувальних бар`єрів у кількості 6 штук.

На підтвердження пошкодження майна КП "Київавтошляхміст" до матеріалів справи долучено акт огляду виявлених пошкоджень майна підприємства після ДТП чи інших протиправних дій з боку третіх осіб від 21.09.2021. Акт складений працівниками комунального підприємства про пошкодження бар`єрів водоналивних у кількості 6 штук - блоки мають численні сколи та тріщини.

Згідно звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна - бар`єри огороджуючі водоналивні в кількості 6 штук від 22.08.2022, вартість матеріального збитку без урахуванням зносу становить 14910,00 грн з ПДВ, а вартість матеріального збитку з урахуванням зносу - 13419,00 грн з ПДВ.

01.09.2022 КП "Київавтошляхміст" звернулось до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій зазначило, що сума збитків, завдана в зв`язку з пошкодженням майна становить 13419,00 грн. Також понесено витрати на проведення експертного дослідження у сумі 2500,00 грн. Загалом комунальне підприємство просило сплатити їм страхове відшкодування у розмірі 15919,00 грн.

До матеріалів справи долучено страховий акт № 155964 від 02.11.2022 на суму 13682,50 грн.

Позивач виплатив суму страхового відшкодування у розмірі 13682,50 грн на рахунок комунального підприємства, що підтверджується платіжним дорученням: № 13716 від 02.11.2022 на суму 13682,50 грн.

Позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою від 17.11.2022 № 04-1862, в якій просив сплатити виплачену суму страхового відшкодування у розмірі 13682,50 грн, оскільки, водій, винний у ДТП залишив місце події. Однак, відповідач відповіді на вимогу не надав, суму коштів не сплатив.

Наведене стало підставою для пред`явлення позову у цій справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Предметом позову у даній справі є відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (стаття 25 Закону України "Про страхування").

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28, 31 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху. Розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Зважаючи на те, що постановою Печерського районного суду міста Києва № 757/55118/21 від 09.08.2022 встановлено обставини залишення водієм, винним у спричинені ДТП, місця пригоди, колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про виникнення у позивача, яким виплачено суму страхового відшкодування, право регресної вимоги до відповідача.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що з огляду на частину шосту статті 75 ГПК України обставини, встановлені у справі №757/55118/21, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19, від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та доводами апеляційної скарги не спростовано, що водій, якого визнано винним у спричинені ДТП, перебував у трудових відносинах з відповідачем, що останнім не заперечувалось. Відтак, саме відповідач, як роботодавець, повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником джерелом підвищеної небезпеки згідно з ч. 1 ст. 1172, ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На обґрунтування розміру заявлених позовних вимог позивачем до матеріалів справи акт огляду виявлених пошкоджень майна підприємства після ДТП чи інших протиправних дій з боку третіх осіб від 21.09.2021, яким зафіксовано пошкодження бар`єрів водоналивних у кількості 6 штук; звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна - бар`єри огороджуючі водоналивні в кількості 6 штук від 22.08.2022; платіжне доручення № 13716 від 02.11.2022 про виплату страхового відшкодування на суму 13682,50 грн. Вищенаведені докази прийняті місцевим господарським судом як належні та допустимі.

Натомість, відповідач інших доказів в спростування кількості пошкоджених водоналивних бар`єрів до матеріалів справи не представив (зокрема, відеофіксаації події, що досліджувалась судом у справі № 757/55118/21) та лише посилався на складання зазначеного акта зацікавленою особою.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що надані позивачем докази в підтвердження розміру, заявлених позовних вимог у цій справі, видаються більш вірогідним, ніж протилежні бездоказові ствердження відповідача. Відтак доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом положень процесуального закону не знайшли свого підтвердження під час перегляду спору в апеляційному порядку.

Також підлягають відхиленню і твердження апелянта про порушення позивачем і АТ «Київавтошляхміст» вимог п. 33.1.4 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки наведена норма, як підставно зауважено судом попередньої інстанції, покладає відповідний обов`язок щодо повідомлення страховика про настання ДТП саме на водія транспортного засобу, який причетний до події, - тобто на працівника відповідача.

Відносно доводів апелянта про неврахування судом вимог п. 34.2 ст. 34 названого Закону та самостійного звернення потерпілої особи до експерта для визначення розміру шкоди судова колегія зазначає, що положення п. 34.3 ст. 34 цього Закону наділяють таким правом зазначену особу у випадку якщо представник страховика протягом десятиденного строку не прибуде до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Оскільки відповідачем належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не доведено звернення його працівника до страхової компанії із повідомленням про настання ДТП, Суд не вбачає порушення процедури визначення розміру шкоди.

Доводи скаржника про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження не заслуговують на увагу, оскільки вказане питання вирішено судом з урахуванням приписів ч. 6 ст. 252 ГПК України, тоді як, ТОВ "Страхова Компанія "Добробут та захист" не наведено в чому полягає складність справи враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі. Необхідність залучення третьою особою АТ «Київавтошляхміст» для з`ясування обставин щодо несвоєчасно повідомлення про настання ДТП та подання заяви про виплату страхового відшкодування, причин несвоєчасної оцінки пошкодження майна та доказів пошкодження 6 бар`єрів водоналивних, на що вказував відповідач в клопотанні, не доводять того, що характер спірних правовідносин вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України, але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Відповідна позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.

При цьому, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Позивачем в суді першої інстанції було заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу загальною сумою 6000,00 грн, на обґрунтування чого надано Договір про надання правової допомоги № 1 від 02.01.2020; копію посвідчення адвоката від 15.02.2018 № 6423/10; ордером серії АІ № 1116322 від 04.07.2022; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 28.02.2023 (Додаток № 1.4) в рамках даної справи на суму 6000,00 грн; акт виконаних робіт (додаток № 2 до договору) від 28.02.2023; платіжне доручення № 2920 від 02.02.2023.

Оцінивши вищенаведені докази з врахуванням вищенаведених норм процесуального закону та правових висновків Верховного Суду, місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованих висновків про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу з огляду на неподання відповідачем доказів їх неспівмірності не можуть бути визнані надмірними, а тому повністю задовольнив заяву позивача.

Аргументація апеляційної скарги щодо існування в ПрАТ "ПРОСТО-страхування" управління претензійно-правового забезпечення не може бути підставою для відмови у відшкодуванні понесених стороною означених судових витрат. Крім того припущення відповідачем існування такого управління не позбавляє позивача реалізувати своє право на захист з урахуванням положень ст. 16 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Добробут та захист" на рішення Господарського суду міста Києва 05.06.2023 у справі №910/3859/23 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3859/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.І. Буравльов

О.О. Євсіков