Рішення

від 17.10.2023 по справі 201/8480/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/8480/23

Провадження № 2/201/2826/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЕГ Україна» про стягнення суми невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 24.07.2023р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЕГ Україна» про стягнення суми невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди (позовна заява підписана представником позивача - адвокатом Бочкарь Р.В.).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 26.07.2023р. було відкрито провадження по справі та призначено розгляд справа за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. № 66).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача адвокат Бочкарь Р.В. (діє на підставі ордеру від 19.07.2023р. а.с. № 52) посилався на те, що позивачаза наказом№ 88-НКвід 25.10.2022р.було звільненоз посадименеджера зпитань регіональногорозвитку.При звільненні відповідачем було порушено порядок ознайомлення позивача з наступним звільненням, оскільки документи надсилались у сканованому вигляді у месенджер, а не надавались в оригіналі під підпис. Аналогічну позицію займає позивач і щодо інших наказів. Також, зверталась увага суду на те, що позивач отримав від відповідача лист із вкладеними документами, в переліку яких був наказ № 88-НК від 25.10.2022р. «Про звільнення», але оригінал та навіть копія даного наказу була відсутня. Крім цього, на думку адвоката, відповідач в порушення законодавчих вимог не зробив запис про звільнення у трудову книжку позивача, мотивувавши тим, що достатньо електронної трудової книжки. Представник позивача вважав, що розмір вихідної допомоги має складати 24546 грн. 06коп., при цьому розрахунку середнього заробітку слід виходити з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують липню 2022р., а саме: травень та червень 2022р. Отже сума невиплаченої позивачеві вихідної допомоги при звільненні, на думку адвоката, повинна складати 18097 грн. 89коп., а таким чином середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за весь період повинен складати суму - 297899 грн. 91 коп. (1115,73 грн.* 276 робочих днів = 297899,91 грн.). Також представник позивача зазначав, що позивачеві заподіяно моральну шкоду через порушення його трудових прав, яку він оцінює в 10000 грн. Представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 18097грн. 89 коп., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 26.10.2022р. по 19.07.2023р., а також в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10000 грн. Крім того, представник позивача просив стягнути на користь позивача з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 3258 грн. 98 коп. та по оплаті професійної правничої допомоги у розмірі 15000 грн. (а.с. № 4-14).

Відповідач позовні вимоги не визнав. 15.08.2023р. від представникаТОВ «СМЕГУкраїна» -адвоката ТітаренкаО.О.(дієза ордеромвід 10.08.2023р.-а.с.№ 151) в порядку ст.178ЦПК України засобами поштового зв`язку надійшов відзив напозов (а.с.№ 71-86),в якому останній зазначав, що зміни ворганізації роботи позивача таподальше йогозвільнення за наказом № 88-НК від 25.10.2022р. на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України відбувалося, по-перше, з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», по-друге, у відповідності з нормами трудового законодавства, а саме з додержанням процедури ознайомлення з усіма наказами (з урахуванням особливостей ознайомленням з наказами у період воєнного стану) та з попередженням позивача за 2 місяці про наступне звільнення, а також з виплатою в подальшому вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України та з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 33 календарні дні. Окрім іншого, представник відповідача звертав увагу суду, що нарахування вихідної допомоги позивачу здійснювалося не на умовах неповного робочого тижня, а на умовах неповного робочого дня (втім, повного робочого тижня). На думку адвоката Тітаренка О.О., позивачем також було пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.10.2022р. і направлення 08.05.2023р. запиту адвокатом Бочкарь Р.В. стосовно надання детального (розгорнутого) розрахунку виплачених позивачу 25.10.2022р. сум, він вважав «штучним» створенням нової дати обізнаності про «порушення права на отримання повної вихідної допомоги при звільненні». Представник відповідача просив застосувати у справі наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду.

У зв`язку з викладеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу (правову) допомогу. До відзиву представник відповідача також долучив заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача (при розгляді справі в суді першої інстанції 25000 грн.). В цій заяві представник відповідача - адвокат Тітаренко О.О. зазначив, що відповідачем судові витрати по розгляду справи в першій інстанції вже понесено, долучив квитанцію про внесення ТОВ «СМЕК Україна» суми - 25000 грн. (а.с. № 161, 162-163).

Представникомпозивача 24.08.2023р.в порядку ст.179ЦПК України подано відповідь навідзив,яка сформована в системі «Електронний Суд» (а.с. № 171-176).

Від представника ТОВ «СМЕГ Україна» 07.09.2023р. засобами поштового зв`язку в порядку ст. 180 ЦПК України надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. № 180-189).

Представником позивача 16.10.2023р. подані додаткові письмові пояснення (а.с. № 197-198)

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

15.06.2021р.між ТОВ «СМЕГ Україна» та ОСОБА_1 укладено Трудовий договір та видано наказ №78ВК від 15.06.2021р., згідно якого ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера з регіонального розвитку з обов`язками згідно Посадової інструкції менеджера з питань регіонального розвитку, з якою ОСОБА_1 був ознайомлений 16.06.2021р.

Відповідно до умов Трудового договору роботодавець зобов`язався, зокрема, виплачувати позивачу заробітну плату у розмірі 24223 грн. 60 коп. за місяць (п. 2.4.2.)

Відповідно до Посадової інструкції менеджера з питань регіонального розвитку (затверджена Наказом Генерального директора ТОВ «СМЕГ Україна» 16.06.2021р.): «Менеджер з питань регіонального розвитку відповідає за 2 регіони: Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Сумська, Полтавська, Луганська, Запорізька області» (п. 1.7.).

Як зазначавпо текстувідзиву представник відповідача,через військову агресіюРосійської Федерації протиУкраїни,економічну кризув державі,з березня2022р.діяльність підприємства практично нездійснювалась:в державібуло введенокомендантську годину,рух містамита міжмістами бувускладнений,окупованими булита/абозалишаються (повністючи частково)Донецька,Луганська,Запорізька,Харківська,Сумська області тощо. Коли відповідач вже не міг з об`єктивних причин забезпечити всіх працівників належними умовами роботи та оплати праці, ним були здійснені дії щодо оптимізації робочого процесу підприємства.

Згідно Наказу № 174 від 05.07.2022р. у відповідності до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було призупинено з 05.07.2022р. дію трудового договору з ОСОБА_1 до моменту припинення або скасування воєнного стану. Наказ № 174 від 05.07.2022р. направлено на адресу позивача засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта» та його скановану копію у месенджер, що по тексту позовної заяви визнає і сам позивач.

Як зазначав по тексту відзиву представник відповідача, в подальшому, через незначну зміну обставин, відповідач знайшов можливість частково відновити робочий процес за участі ОСОБА_1 та наказом № 175 від 15.07.2022р. було анульовано наказ № 174 від 05.07.2022р. про призупинення дії трудового договору з позивачем. Зазначений наказ позивачу було вислано засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» та його скановану копію у месенджер, отримання сканованої копії цього наказу позивач також визнає у позові.

Наказом№ 177«Про змінив організаціївиробництва іпраці» від18.07.2022р. узв`язку знедостатньою ефективністю використанняробочого часу,недостатню завантаженість посади менеджера з питань регіонального розвитку (2 регіон), у зв`язку з неможливістю виконання службових обов`язків в окремих частинах 2 регіону, пов`язаною з військовою агресією Російської Федерації проти України тощо, значну частину завдань та обов`язків менеджера з питань регіонального розвитку (2 регіон) передано до компетенції і обов`язків генерального директора товариства. З 18.07.2022р. для посади менеджера з питань регіонального розвитку (2 регіон) встановлено неповний робочий день тривалістю 1 робоча година кожного робочого дня, а саме з 10:00 до 11:00 (п`ятиденний робочий тиждень з понеділка по п`ятницю включно; вихідні дні субота та неділя, а також святкові та неробочі дні, визначені чинним законодавством), з оплатою праці згідно з штатним розписом товариства пропорційно відпрацьованому часу у порядку та у строки, передбачені чинним законодавством.

Наведеним наказом також затверджено нову редакцію Посадової інструкції менеджера з питань регіонального розвитку.

18.07.2022р. були цінним листом з описом вкладення направлені позивачеві наказ № 177 від 18.07.2022р., Посадова інструкція в редакції від 18.07.2022р., зазначений наказ позивачу було вислано засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» та їх скановані копії у месенджер, отримання сканованих копій цих документів позивач також визнає по тексту позовної заяви.

Наказом № 179 «Про внесення змін до наказу № 177 від 18.07.2022р.» внесено у п. 1-3 наказу № 177 від 18.07.2022р. цифри «18.07.2022р.» замінено на «19.07.2022р.».

Наказом № 180 «Про скорочення штату» від 22.08.2022р. відповідач прийняв рішення про скорочення штатної одиниці менеджера з питань регіонального розвитку (2 регіон) з 25.10.2022р. На виконання вказаного наказу ОСОБА_1 було сформовано «Попередження про наступне вивільнення» від 22.08.2022р.

Накази № 179 від 18.08.2022р. та № 180 від 22.08.2022р., попередження від 22.08.2022р. «Про наступне вивільнення» направлені позивачеві 22.08.2022р. засобами поштовогозв`язку АТ«Укрпошта» та їх скановані копії у месенджер, отримання сканованих копій цих документів позивач також визнає по тексту позовної заяви.

Наказом № 88ВК від 25.10.2022р. позивача звільнено з посади менеджера з питань регіонального розвитку з 25.10.2022р. у зв`язку зі скорочення чисельності працівників згідно ст. 40 п. 1 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України та компенсації за невикористану відпустку за 33 календарні дні.

Наказ № 88ВК від 25.10.2022р., акт про встановлення факту відсутності працівника в приміщенні офісу від 25.10.2022р., вимога про повернення транспортного засобу від 25.10.2022р., вимога про повернення ноутбука від 25.10.2022р., розрахунок виплати при звільнення працівника від 25.10.2022р. були направлені позивачеві 25.10.2022р. засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» та їх скановані копії у месенджер, отримання сканованих копій цих документів позивач також визнає по тексту позовної заяви.

В день звільнення відповідач, у відповідності до вимог закону, здійснив повний розрахунок з позивачем, а саме перерахував ОСОБА_1 суму у розмірі - 26385 грн. 57коп. Зарахування вказаної суми коштів на рахунок позивача визнається останнім у позовній заяві.

До речі, представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, про наявність розрахунку від 25.10.2022р. виплат усіх належним при звільнення працівника сум, чомусь випадково «забув» та не додав його до позовної заяви, втім, з розрахунку виплат при звільнення працівника від 25.10.2022р. чітко вбачаються суми, належні до виплати.

Суд не може прийняти до уваги ті доводи представника позивача, що відповідачем було порушено порядок ознайомлення позивача з наступним звільненням, оскільки документи надсилались у сканованому вигляді у месенджер, а не надавались в оригіналі під підпис.

Так, як зазначалося вище у мотивувальній частині рішення та що підтверджується текстом позовної заяви, отримання сканованих копій документів (наказів, попереджень, актів, вимог, посадової інструкції) ОСОБА_1 не заперечувалося.

Такий спосіб пересилання документів був узгоджений між роботодавцем та працівником у відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником).

Оскільки, законом не встановлено форму погодження, то в даному випадку погодження було здійснено в усній формі по телефону, отримання сканованих документів позивач визнає у позовній заяві, додає їх копії тощо, отже позивачеві відомий їх зміст.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022р. у справі №914/1003/21 зазначив: «68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином,повідомлення (здодатками),відправлені електронноюпоштою,є електроннимдоказом. 72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. 73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу».

Отже, твердження про порушення відповідачем порядку ознайомлення позивача з наступним звільненням не відповідає дійсності, оскільки, незважаючи на те, що позивач ухилився від отримання поштової кореспонденції у відділенні АТ «Укрпошта», він був належним чином попереджений про наступне звільнення, з урахуванням вимог спеціального по відношенню до КЗпП України нормативного акту, а саме Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Неспроможними є ті доводи представника позивача, що ОСОБА_1 отримав від відповідача лист із вкладеними документами, в переліку яких був наказ № 88-НК від 25.10.2022р. «Про звільнення», але оригінал та навіть копія даного наказу була відсутня.

Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

На виконання вимог даної норми закону, з урахуванням відсутності позивача у приміщені офісу в день звільнення 25.10.2022р. (що підтверджується відповідним актом), позивачеві було направлено засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» (цінний лист з описом вкладення, відправлення № 0411107946381), зокрема,але невиключно: наказ № 88ВК від 25.10.2022р., акт про встановлення факту відсутності працівника в приміщенні офісу від 25.10.2022р., розрахунок виплати при звільненні працівника від 25.10.2022р. Цей цінний лист отримано позивачем 08.11.2022р. (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4910600968190). Отримання листа також визнає позивач у позовній заяві.

Разом з тим, позивач стверджує, що наказ № 88-НК від 25.10.2022р. «Про звільнення» у цінному листі був відсутній, втім, жодного доказу таким твердженням не наводить. Напроти, доводи представника відповідача підтверджуються описом вкладення до цінного листа.

Стосовно тверджень адвоката Бочкарь Р.В. про те, що відповідач в порушення вимог закону не зробив запис про звільнення позивача у трудову книжку, мотивувавши тим, що достатньо електронної трудової книжки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України, облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Роботодавець на вимогупрацівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

При прийняттіна роботу позивач виявбажання провнесення відповідногозапису до трудовоїкнижки. Разом з тим, жодної вимоги чи звернення про внесення запису про звільнення до трудової книжки, яка перебувала у позивача, до відповідача не надходило. Доказів на підтвердження зворотного до позовної заяви не додано.

Стосовно тверджень адвоката Бочкарь Р.В. про те, що розмір вихідної допомоги має складати 24546 грн. 06коп., при цьому розрахунку середнього заробітку слід виходити з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують липню 2022р., суд зазначає, що представник позивача помилково посилається на Лист від 05.01.2021р. № 4709-06/235-07 Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Щодо застосування положень Порядку обчислення середньої заробітної плати», оскільки, по-перше, лист не є нормативним документом, по-друге, в Листі від 05.01.2021р. йдеться про роботу в режимі неповного робочого тижня, тоді як позивач працював на умовах неповного робочого дня (але повного робочого тижня).

Суд зазначає, що при обрахуванні сум, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, були дотримані, як положення ч. 1 ст. 44 КЗпП України (в редакції чинній станом на дату звільнення позивача), при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, так і положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995р. №100.

Так, у випадку з позивачем, йому була виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а при розрахунку середнього заробітку позивача відповідач виходив з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, суд дійшов висновку про те, що вони не обґрунтовані та не відповідають вимогами чинного трудового законодавства.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди мають похідний характер, отже оскільки суд дійшов висновку, що при звільнені позивача не були порушені норми КЗпП України, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, отже задоволенню не підлягають повному обсязі.

Суд не обговорює питання про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строків позовної давності (за заявою представника відповідача), оскільки дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В межах строків позовної давності за положеннями ст. 256 ЦК України підлягає захисту тільки порушене право.

Статтею 133 ЦПК України передбачені види судових витрат. Відповідно до ч.1, 2 судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати по оплаті судового збору відносяться на його рахунок.

Стосовно витрат сторін по оплаті професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, яка для позивача здійснювалася адвокатом Бочкарь Р.В.

Стосовно витрат відповідача на правничу (правову) допомогу, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальнийопис робіт(наданихпослуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої ПалатиВерховного Судувід 16.11.2022р.у справі№922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі 904/4507/18.

Впостанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від 19.02.2020р. усправі №755/9215/15-ц(провадження№ 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію їхньої реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача адвокатом Тітаренком О.О. подані наступні докази: ордер від 10.08.2023р.; свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання адвокатських послуг № 15/07/22 від 15.07.2022р., додаткову угоду № 3 від 31.07.2023р. до договору від 15.07.2022р.; квитанцію від 08.08.2023р. по оплаті відповідачем послуг адвоката при розгляді справи в першій інстанції на суму 25000 грн., заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача за послуги адвоката (а.с. № 151-163).

Перевіривши зміст наданихдокументів, суд зазначає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 25000 грн. є неспівмірними зі складністю цивільної справи та обсягом наданих адвокатом послуг, з поданих документів не вбачається обсяг виконаних робіт з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню на користь відповідача, у співмірності до наданих послуг, слід зменшити до суми 5 000грн.

Окрім висновків про неспівмірність витрат відповідача, які понесені по оплаті правничої допомоги, судом враховується і фінансовий стан позивача. Так при розгляді справи встановлено, що позивач працював з 18.07.2022р. на умовах неповного робочого дня (1 година на день), отже відповідно отримував невелику заробітну плату за відпрацьований час, пізніше його посада була скорочена та позивача 25.10.2022р. було звільнено з роботи за ст. 40 ч.1 КЗпП України, після чого ОСОБА_1 отримав незначну суму вихідної допомоги (6448 грн. 17коп.).

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що позовні вимоги ОСОБА_1 розглядалися судом в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, отже не вимагалося від сторін (їх представників) участі в судових засіданнях, а для представника відповідача ще і відряджень.

Суд зазначає, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судомпідлягають лишеті вимоги,по якимдоведено,що витратизаявника булифактичними,неминучими,необхідними,а їхрозмір розумнимта обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010р., №37246/04).

За вищезазначеного, сума витрат на професійну правничу допомогу, яку слід стягнути з позивача на користь відповідача, яка буде дорівнювати 5000 грн., в повній мірі відповідає критеріям співмірності, розумності та фінансовому стану позивача.

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що представник відповідача, заперечуючи проти стягнення з ТОВ «СМЕГ Україна» на користь позивача витрат на правничу допомогу (у випадку задоволення позовних вимог), суми, яку визначив представник позивача у розмірі 15000 грн., вважав її завищеною та такою, що не відповідає рівню складності справи, при тому, що свою суму у 25000 грн. (по першій інстанції), вважав обґрунтованою та прийнятною до стягнення, тобто вживав подвійні стандарти у підходах до оцінки послуг, які здійснювали адвокати Бочкарь Р.В. та Тітаренко О.О.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 47, 56, 97, 116, 117, 232, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133-137, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «СМЕГУкраїна» простягнення суминевиплаченої вихідноїдопомоги,середнього заробіткуза весьчас затримкивиплати вихідноїдопомоги тавідшкодування моральноїшкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЕГ Україна» судові витрати по оплаті професійної правничої допомогу - у розмірі 5000 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.