Рішення

від 02.03.2023 по справі 904/9582/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 904/9582/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М.,

при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-БЧЗ" (49066, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Уманська, буд. 30)

до Дніпропетровської обласної Ради (49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 2)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Комунальне підприємство "Комунгоспсервіс" Дніпропетровської обласної ради" (49038, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Мостова, будинок 3А)

2. Комунальне підприємство "Агропроекттехбуд" Дніпропетровської обласної ради" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Старокозацька, будинок 52)

про визнання укладеним договору оренди нерухомого майна

Представники сторін:

від позивача: Пашніна А.В.

від відповідача: Прохоренко А.В.

від третьої особи 1: не з`явились

від третьої особи 2: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-БЧЗ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської обласної ради про визнання укладеним на той самий строк Договору №387-14/VII-2/58 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області, а саме об`єктом оренди є: нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, будівля, споруда, приміщення) загальною площею 159,8 кв. м, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2, літ А-2, на другому поверсі двоповерхової будівлі, приміщення, споруди, де ТОВ "ВЕКТОР-БЧЗ" є орендарем, Дніпропетровська обласна рада є орендодавцем, КП "Комунгоспсервіс" Дніпропетровської обласної ради" було балансоутримувачем при укладені договору оренди, КП "Агропроекттехбуд" Дніпропетровської обласної ради" є балансоутримувачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у нього переважного права орендаря на продовження строку оренди та підстав для визнання укладеним вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, за умови сумлінного виконання обов`язків орендаря та відсутності заперечень з боку орендодавця і балансоутримувача щодо такого продовження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2021 року (суддя Юзіков С.Г.) за результатами розгляду поданого клопотання на усунення недоліків позовної заяви останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/9582/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.01.2022 року.

Судом встановлено, що через канцелярію суду 18.01.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №75/0/2-22 від 13.01.2022 року з доказами його направлення іншим учасникам справи, відповідно до якого Дніпропетровська обласна рада проти позову заперечує та зазначає про те, що строк дії спірного Договору оренди закінчився 31.03.2021 року, при цьому між позивачем та відповідачем відповідно до умов пункту 12.3 Договору оренди не укладалось жодних додаткових угод або нових договорів щодо продовження строку оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2, на новий термін.

У відзиві на позовну заяву відповідач також повідомляє, що на момент закінчення Договору оренди (31.03.2021 року) балансоутримувач орендованого приміщення - Комунальне підприємство "Комунгоспсервіс" перебувало в процесі реорганізації, а тому не здійснило належний контроль за незаконним та безпідставним користуванням ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» об`єктом оренди після закінчення строку дії Договору оренди та не повідомило обласну раду про такі обставини.

Крім того відповідач звертає увагу суду на те, що починаючи з 01.07.2020 року до правовідносин сторін має застосовуватися положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019 року, а не в редакції Закону №2269-ХІІ від 10.04.1992 року, як помилково вважає позивач. Оскільки нова редакції вказаного Закону не передбачає можливості автоматичного продовження договору оренди за мовчазною згодою орендодавця, посилання позивача на статтю 17 старої редакції Закону №2269-ХІІ від 10.04.1992 року та на наявність у нього переважного права на укладання договору оренди є безпідставними.

Разом з цим відповідач наголошує на тому, що позивачем не було надано доказів дотримання процедури продовження Договору оренди відповідно до статті 18 нової редакції Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року.

Ухвалою суду від 21.01.2022 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство "Комунгоспсервіс" Дніпропетровської обласної ради" та Комунальне підприємство "Агропроекттехбуд" Дніпропетровської обласної ради".

Судом також встановлено, що 08.02.2022 року до канцелярії суду надійшли пояснення №31/22 від 02.02.2022 року Комунального підприємства "Агропроекттехбуд" з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, згідно з якими третя особа проти позовних вимог заперечує та посилається на те, що після завершення процедури реорганізації Комунального підприємства "Комунгоспсервіс" шляхом його приєднання до Комунального підприємства "Агропроекттехбуд", останньому з листа позивача стало відомо про використання колишнім орендарем ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» орендованого приміщення за відсутності продовженого договору оренди, про що третьою особою 2 було негайно повідомлено відповідача. У відповідь на вказане повідомлення обласною радою було здійснено звернення до позивача з вимогою терміново звільнити орендоване майно та підписати акт про повернення майна у зв`язку з закінченням строку договору оренди.

При цьому, КП "Агропроекттехбуд" у поясненнях відзначає, що із наявних матеріалів справи не вбачається, що позивачем було дотримано процедуру продовження договору оренди в частині подання відповідної заяви орендодавцю не пізніше трьох місяців до закінчення дії договору, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, 09.02.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №б/н від 08.02.2022 року з доказами її надсилання іншим учасникам справи, згідно з якою позивач зазначає, що ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» неодноразово звертався з листами №1-11/20 від 23.11.2020 року, №2 від 15.02.2021 року до орендодавця, а також з листом №1 від 20.08.2021 року до нового балансоутримувача щодо продовження Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року, проте відповіді на вказані листи не отримав. Відтак, на переконання позивача, оскільки ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» не отримував ні від відповідача, ні від балансоутримувача заперечень щодо продовження договору оренди, а також жодної вимоги повернути об`єкт оренди та не отримував для підписання акт приймання-передачі (повернення) майна, то згідно положень статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону №2269-ХІІ від 10.04.1992 року наявні всі підстави для визнання спірного Договору оренди укладеним на той самий строк та на тих самих умовах у зв`язку з наявністю у позивача переважного права на укладання договору.

Крім того, за змістом відповіді на відзив позивач також посилався на те, що ним був проведений ремонт у приміщеннях об`єкта оренди; позивач після спливу строку договору оренди продовжував користуватися приміщеннями та сплачувати орендні та комунальні платежі; позивач протягом всього періоду користування майном не порушував умови договору, а отже має повне переважне право на укладання договору оренди на новий строк. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Також, 09.02.2022 року через канцелярію суду від Комунального підприємства "Комунгоспсервіс" надійшли пояснення у справі б/н б/д з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, відповідно до яких третя особа 1 зазначає про те, що позивач в межах Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року здійснював оплату за оренду та комунальні платежі протягом всього строку його дії та після закінчення строку його дії у період з квітня 2021 року по липень 2021 року включно.

При цьому КП "Комунгоспсервіс" відзначає, що на підставі звернень позивача до третьої особи 1 з листами щодо продовження договору оренди, КП "Комунгоспсервіс" зверталось до Дніпропетровської обласної ради з листами, в яких вказувало про відсутність заперечень у балансоутримувача щодо продовження дії договору, проте від відповідача будь-яких розпоряджень чи рішень стосовно об`єкту оренди не надходило. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2022 року справу №904/9582/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-БЧЗ" до Дніпропетровської обласної Ради про визнання укладеним договору оренди нерухомого майна, за участі третіх осіб Комунального підприємства "Комунгоспсервіс" Дніпропетровської обласної ради" та Комунального підприємства "Агропроекттехбуд" Дніпропетровської обласної ради" про визнання укладеним договору оренди нерухомого майна згідно частини 5 статті 30 ГПК України передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарському суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2022 року справу № 904/9582/21 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року справу № 904/9582/21 прийнято до провадження судді Селівона А.М. та призначено підготовче засідання на 13.07.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 року у зв`язку із неявкою в судове засідання уповноважених представників сторін та учасників справи підготовче засідання у справі відкладено на 10.08.2022 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 10.08.2022 року через канцелярію суду 15.07.2022 року від Комунального підприємства "Агропроекттехбуд" надійшли письмові пояснення №155/22 від 08.07.2022 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, в яких третя особа 2 зазначає, що наданий позивачем до позовної заяви опис вкладення у цінний лист від 15.02.2021 року на підтвердження надсилання на адресу відповідача листа №2 від 15.02.2021 року про надання згоди на продовження договору оренди не є належним доказом у справі, оскільки його оформлення не відповідає вимогам Закону України «Про поштовий зв`язок».

Також третя особа 2 звертає увагу суду на ту обставину, що позивач під час користування об`єктом оренди неодноразово порушував умови Договору оренди в частині нецільового використання приміщень, а також передачі частини приміщень за договорами суборенди третім особам за відсутності відповідного погодження з обласною радою.

Крім того, третя особа 2 додатково відзначає про те, що положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в новій редакції, чинній на момент закінчення строку дії спірного договору оренди, не передбачають можливості продовження договору через не отримання заперечень орендодавця з приводу продовження договору. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 904/9582/21 на 30 днів з ініціативи суду та підготовче засідання у справі відкладено на 22.09.2022 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.09.2022 року через канцелярію суду 19.09.2022 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №1299/0/2-22 від 12.09.2022 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, відповідно до яких відповідач вказує на те, що позивач не був добросовісним орендарем та неодноразово порушував умови Договору оренди, зокрема, в частині нецільового використання орендованого майна та неправомірної передачі частини приміщень в суборенду без згоди орендодавця.

Відповідач також наголошує на неотриманні листів позивача від 23.11.2020 року №1-1/20, від 15.02.2021 року №2, оскільки за даними автоматизованої системи діловодства відповідача відповідна вхідна кореспонденція відсутня.

Поряд із цим відповідач стверджує, що на жоден з рахунків Дніпропетровської обласної ради у період з 01.04.2021 року та по цей час будь-яких платежів від ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» та КП «Агропроекттехбуд» не надходило. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Також засобами електронного зв`язку суду 27.09.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 27.09.2022 року відносно пояснень відповідача від 12.09.2022 року, в яких позивач зазначає, що використання ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» орендованих приміщень під розміщення дитячих навчальних гуртків та під майстерню одягу жодним чином не наносить шкоду як державному бюджету, так і приміщенням відповідача, при цьому позивач надає безкоштовні послуги людям, які цього потребують (безкоштовне навчання дітей на прохання органів місцевого самоврядування).

Позивач також звертає увагу на те, що умовою передачі спірного приміщення в оренду було саме здійснення ремонту у цьому приміщенні, а тому позивач вважає заперечення відповідача в частині не погодження проведення таких ремонтних робіт з обласною радою, безпідставними. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 904/9582/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.11.2022 року.

Проте, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві 09.11.2022 року судове засідання не відбулося та, відповідно, ухвалою суду від 14.11.2022 року судовий розгляд призначено на 21.12.2022 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 21.12.2022 року, сторони не з`явилися, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 року відкладено розгляд справи на 15.02.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.02.2023 року у зв`язку з неявкою представників третіх осіб судом протокольно оголошено перерву на 02.03.2023 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 02.03.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судове засідання з розгляду справи по суті 21.12.2022 року представники позивача та відповідача не з`явились.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 15.02.2023 року та 02.03.2023 року уповноважені представники позивача та відповідача брали участь у режимі відеоконференції за допомогою додатку EasyCon.

Представники третьої особи 1 та 2 у судові засідання з розгляду справи по суті 21.12.2022 року, 15.02.2023 року та 02.03.2023 року не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд встановлено, що копія ухвали Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 року, яка направлялась на адресу місцезнаходження третьої особи 1, повернулась до суду 22.02.2022 року неврученою адресату із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Також третя особа 1 додатково повідомлена про дату та час судового засідання шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу третьої особи 1, зазначену в матеріалах справи, а саме: 40963675@ukr.net, копії ухвали суду від 21.12.2022 року про відкладення судового засідання у справі № 904/9582/21, факт отримання якої 17.02.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Доказів отримання третьою особою 2 ухвали суду від 15.02.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №01054938777883, в якому зазначено, що станом на 22.02.2023 року поштове відправлення «у точці видачі/доставки».

Також про дату, час і місце проведення судового засідання третя особа 2 додатково повідомлена шляхом надсилання засобами електронного зв`язку на електронну адресу третьої особи 2, зазначену в матеріалах справи, а саме: agroroekt@ ukr.net, копії ухвали суду від 15.02.2023 року про оголошення перерви в судовому засіданні, факт отримання якої 17.02.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про поважні причини неявки представників третьої особи 1 та 2 в судові засідання з розгляду справи по суті 21.12.2022 року, 15.02.2023 року та 02.03.2023 року суд не повідомлено.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки треті особи 1 та 2 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, третіми особами 1 та 2 не забезпечено участі своїх представників в судовому засіданні, та за відсутності відповідного клопотання від третіх осіб 1 та 2 про відкладення розгляду справи, суд здійснював розгляд справи по суті в судових засіданнях 21.12.2022 року, 15.02.2023 року та 02.03.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників третіх осіб 1 та 2.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.03.2023 року уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.03.2023 року проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив в його задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.03.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з частиною 4 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

У пункті 20 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішується в установленому законом порядку питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Керуючись нормами діючого законодавства, з метою ефективного використання майна, на XIV сесії Дніпропетровської обласної ради VII скликання 19 жовтня 2018 року було прийнято рішення № 387-14/VII «Про оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» пунктом 1 якого було вирішено передати в оренду нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває на балансі комунальних підприємств, установ, закладів, згідно з Додатком 1, Додатком 2.

Згідно з пунктом 58 Додатка 2 «Перелік нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, перебуває на балансі комунальних підприємств, установ, закладів та передається в оренду» до вищезазначеного рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 року вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР-БЧЗ» дозвіл на оренду частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2 загальною площею 159,8 м кв.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підставі вказаного рішення Дніпропетровської обласної ради № 387-14/VII від 19.10.2018 року між Дніпропетровською обласною радою (орендодавець за договором, відповідач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР-БЧЗ» (орендар за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради (балансоутримувач за договором, третя особа 1 у справі) укладено Договір оренди №387-14/VII-2/58 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 01.11.2018 року (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об`єкт оренди, для розміщення офісів (пункт 1.1 Договору).

Об`єктом оренди згідно Договору є нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, будівля, споруда, приміщення) загальною площею 159,8 кв.м, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2, літер А-2, на другому поверсі двоповерхової будівлі, приміщення, споруди, яке знаходиться на балансі «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору вартість об`єкта оренди згідно і звітом про експертну оцінку нерухомого майна станом на 01.06.2018 року становить 295 800,00 грн.

Розділами 1-12 Договору сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, орендну плату, умови передачі та повернення об`єкту оренди, права та обов`язки сторін, порядок використання амортизаційних відрахувань, відповідальність сторін, порядок відновлення об`єкта оренди, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 4 статті 284 Господарського кодексу України).

Згідно пункту 11.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.11.2018 року до 31.03.2021 року включно.

Поряд з цим, у пункті 12.2 Договору встановлено переважне право орендаря за інших рівних умов на укладання договору оренди на новий термін після закінчення терміну дії цього Договору та при умові належного виконання орендарем своїх обов`язків за Договором.

Продовження договору оренди на новий термін з орендодавцем відбувається шляхом укладання договору оренди на новий термін (пункт 12.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та балансоутримувача і засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання районної, обласної ради у відповідності до статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з пунктом 2.4 Договору Об`єкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (чинного на момент укладання спірного Договору оренди).

В свою чергу, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992) втратив чинність 01 лютого 2020 року у зв`язку з прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019, який було введено в дію 01 лютого 2020 року.

Разом з тим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 Цивільного кодексу України).

Крім того, частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, при розгляді даної справи до правовідносин сторін, що виникли та існували до 01.07.2020 року застосуванню підлягають положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-ХІІ від 10.04.1992 року.

Водночас, оскільки строк дії Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року визначено до 31.03.2021 року включно, то вже після 01.07.2020 року до спірних орендних відносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019 року.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-ХІІ від 10.04.1992 року (чинний на момент виникнення спірних відносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992 року (чинного на момент виникнення спірних відносин) істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992 року (чинного на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно наявного в матеріалах справи Акту прийняття - передачі нерухомого майна, який є додатком №2 до Договору, орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (приміщення другого поверху) загальною площею 159,8 кв.м, розташоване на другому поверсі будівлі за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2, яке знаходиться на балансі Комунального підприємства «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради. Нерухоме майно передано в належному та технічно справному стані. Претензій з боку орендаря немає.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем, а також скріплений печатками без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном сторонами не заперечувався.

За таких обставин судом встановлено, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду нерухомого майна, обумовленого Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказане нежитлове приміщення площею 159,8 кв.м без будь - яких зауважень.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди нерухомого майна ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» набуло право користування вказаним нежитловим приміщенням для розміщення офісів (пункт 1.1 Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, враховуючи те, що строк дії Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року спливає 31.03.2021 року та маючи намір продовження вказаного Договору оренди на новий строк, позивач відповідно до умов пункту 12.2 Договору до спливу строку дії вищевказаного Договору оренди звернувся 23.11.2020 року до Дніпропетровської обласної ради та КП «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради з заявою № 1-11/20 від 23.11.2020 року з проханням узгодити між орендодавцем та балансоутримувачем можливість переукладення цього договору на новий термін, та гарантував, що у разі такого попереднього узгодження, позивачем буде підготовлено відповідний звіт про оцінку майна, переданого в оренду.

Факт отримання вказаної заяви №1-11/20 від 23.11.2020 року директором КП «Комунгоспсервіс» 25.11.2020 року підтверджується підписом останнього на заяві.

Проте, жодної відповіді на вказану заяву позивачем від орендодавця - Дніпропетровської обласної ради та/або балансоутримувача - КП «Комунгоспсервіс» отримано не було.

В подальшому 15.02.2021 року позивач повторно звернувся листом № 2 від 15.02.2021 року до Дніпропетровської обласної ради та листом № 1 від 15.02.2021 року до КП «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради з проханням надати згоду на продовження Договору оренди нерухомого майна, посилаючись на безумовне виконання з боку позивача всіх умов зазначеного договору оренди, відповідні пункти цього договору щодо переважного права орендаря стосовно продовження строку оренди приміщення та/або укладення нового договору оренди об`єкта.

Факт отримання вказаного листа №1 від 15.02.2021 року директором КП «Комунгоспсервіс» 15.02.2021 року підтверджується підписом останнього на цьому листі.

В свою чергу, на підтвердження факту надсилання листа № 2 від 15.02.2021 року про надання згоди на продовження строку договору оренди до Дніпропетровської обласної ради позивачем надано до матеріалів справи копію опису вкладення від 15.02.2021 року у цінний лист на адресу: 49000, місто Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 2.

Того ж місяця на адресу позивача від КП «Комунгоспсервіс» надійшов лист- відповідь № 2 від 16.02.2021 року про те, що КП «Комунгоспсервіс» як балансоутримувач не заперечує проти продовження Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року з позивачем по об`єкту нерухомості, яке перебуває на балансі КП «Комунгоспсервіс».

Крім того, на підставі звернення позивача КП «Комунгоспсервіс» також підготувало та направило на адресу Дніпропетровської обласної ради аналогійний лист № 1 від 16.02.2021 року про відсутність заперечень балансоутримувача щодо переукладання Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року на новий строк.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, ані на день закінчення строку Договору оренди, ані до спливу одного місяця після закінчення строку Договору оренди відповідачем у встановленому законом порядку не було розглянуто вищезазначені листи позивача та будь-яких заперечень проти поновлення Договору або відмови у переукладанні Договору на новий строк, ані вимоги про повернення орендованого майна, позивачу не направлено.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії Договору з боку орендодавця та балансоутримувача будь-які дії, спрямовані на продовження договірних відносин або їх припинення не вчинялись, у тому числі зважаючи на відсутність підписаного між сторонами акту приймання-передачі (повернення майна з оренди), позивач у період з 01.04.2021 року по 31.07.2021 року включно продовжував сплачувати орендну плату та здійснювати комунальні платежі на банківські реквізити балансоутримувача - КП «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради, що підтверджується наявною в матеріалах справи Заключною випискою за період з 01.03.2021 по 31.07.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку позивача.

Однак, у серпні 2021 року позивач не зміг здійснити черговий платіж за Договором оренди, оскільки позивачу було відмовлено банком у проведенні даної операції у зв`язку із зміною банківських реквізитів отримувача коштів на підставі його реорганізації.

За таких обставин позивачу стало відомо про те, що Комунальне підприємство «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради було реорганізоване шляхом приєднання до Комунального підприємства «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради №55-4/ VIІI від 26.02.2021 року та № 94-7/VII від 06.08.2021 року, яким затверджено передавальний Акт.

З урахуванням вищенаведеного позивачем було видано наказ № 1-В від 12.08.2021 року по товариству, згідно якого було прийнято рішення про припинення фактичного користування об`єктом оренди; необхідність звернення з відповідним листом до нового балансоутримувача - КП «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради та Дніпропетровської обласної ради; на весь період припинення користування об`єктом оренди і до отримання нових реквізитів щодо сплати орендної плати і комунальних платежів - підтримувати об`єкт оренди у належному стані.

Так, листом № 1 від 20.08.2021 року позивач знову звернувся до відповідача та нового балансоутримувача - КП «Агропроекттехбуд», в якому просив надати проекти нових договорів оренди чи додаткові угоди до існуючих договорів, та нові реквізити для сплати орендної плати і оплати комунальних платежів.

Однак, як зазначає позивач, жодної відповіді ні від Дніпропетровської обласної ради, ні від КП «Агропроекттехбуд» на зазначений лист на адресу ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» не надійшло.

В подальшому, в листопаді 2021 року під час чергового огляду позивачем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, буд. 2, було встановлено, що до вказаного приміщення було припинено водо- та електропостачання.

Обґрунтовуючи наявність у ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» переважного права на укладання Договору оренди на новий термін позивач у позовній заяві вказує на те, що з моменту укладання Договору оренди №387-14/УІІ-2/58 та отримання в оренду нерухомого майна і по серпень 2021 року позивач сумлінно виконував умови Договору в частині утримання об`єкту оренди у належному стані та сплати орендної плати і комунальних платежів, що підтверджується відсутністю претензій та зауважень з боку відповідача (як власника майна) та третьої особи (як балансоутримувача) щодо утримання об`єкту оренди, а також підписаними між позивачем і балансоутримувачем актів звіряння взаємних розрахунків з дати укладення договору по серпень 2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, як зазначає позивач, розраховуючи на довготривалі договірні відносини з відповідачем та третьою особою щодо оренди приміщення за Договором оренди, та з урахуванням переважного права на укладання договору оренди на новий термін, передбаченого пунктом 12.2 цього Договору позивач здійснив ремонт вищезазначеного об`єкта оренди, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи Дефектний акт та наказ про виконання ремонтних робіт.

Відтак, як стверджує позивач, зважаючи на те, що протягом всього періоду користування майном ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» не порушував умови Договору оренди, останній має повне переважне право на укладання договору оренди на новий термін.

Таким чином, оскільки за результатами неодноразового звернення позивача до Дніпропетровської обласної ради, Комунального підприємства «Комунгоспсервіс» та Комунального підприємства «Агропроекттехбуд» з листами щодо продовження Договору оренди на той самий строк та/або переукладання цього Договору від Дніпропетровської обласної ради не одержано згоди на продовження/переукладання спірного Договору оренди нерухомого майна на новий строк та враховуючи те, що позивач після припинення Договору оренди продовжував користуватись спірним нежитловим приміщенням та сплачувати орендні платежі до серпня 2021 року, з урахуванням положень статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992 року та статті 764 Цивільного кодексу України, останній звернувся з вимогами про визнання укладеним на той самий строк Договору оренди №387-14/VII-2/58 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 01.11.2018 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними Договору оренди №387-14/VII-2/58 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 01.11.2018 року та/або його окремих положень суду не надано.

Відповідно до Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Згідно з частиною 4 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України саме власникові майна належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі управління об`єктами комунальної власності, Дніпропетровська обласна рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Суд зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 року та був передбачений Законом України № 2269-ХП від 10.04.1992 року (втратив чинність 31.01.2020 року), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020 року) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157- IX.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі №907/720/20.

Отже, з урахуванням приписів частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 року, обставин укладення спірного договору оренди згідно редакції Закону України «Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХП від 10.04.1992 року, яка діяла до 01.02.2020 року та погодженого сторонами строку його дії до 31.03.2021 року, до спірних правовідносин сторін щодо порядку та умов продовження дії Договору оренди №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року підлягають застосуванню положення Закону від 03.10.2019 року № 157-ІХ, а не Закону від 10.04.1992 року № 2269-XII.

Так, в силу приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-ІХ договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

Пунктом 12.2 Договору оренди передбачено, що після закінчення терміну дії цього Договору оренди Орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право за інших рівних умов на укладення договору оренди на новий термін.

Це положення договору узгоджується із загальною нормою частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Разом із цим, із введенням в дію 01.02.2020 року Закону України від 3 жовтня 2019 року №157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» було впроваджено нові правила передачі державного та комунального майна в оренду та змінено процедуру продовження діючих договорів оренди державного та комунального майна.

На відміну від положень статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону № 2269-ХП від 10.04.1992 року, який діяв під час укладання спірного Договору оренди, положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року не містять норму про продовження договору оренди на той саме строк і на тих самих умовах у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Тобто, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року не передбачає можливості автоматичного продовження договору оренди, якщо проти цього не заперечує орендодавець (за мовчазною згодою орендодавця), а також поновлення договору оренди на новий строк у зв`язку з реалізацією переважного права орендаря на укладання договору оренди перед іншими особами.

Так, частиною 1, 2 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 18 вказаного Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Згідно з частиною 8 статті 18 вказаного Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Крім того, частиною 6 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про:

- наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки;

- факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових за договором платежів;

- результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об`єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису.

Таким чином суд зазначає, що наразі статтею 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року регламентовано, що для продовження договору оренди орендарю необхідно за три місяці до закінчення строку дії договору оренди подати орендодавцю заяву про продовження договору, звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт, а для прийняття орендодавцем відповідного рішення про продовження договору оренди необхідно мати відповідне погодження від балансоутримувача на продовження договору.

Тобто, для визнання на підставі статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року за орендарем права на продовження договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар за три місяці до спливу строку договору подав орендодавцю заяву про продовження договору; до листа-повідомлення орендар додав звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт; орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором, зокрема, в частині використання об`єкта оренди за цільовим призначенням.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач та третя особа 2 у письмових заявах по суті спору посилаються на не дотримання позивачем зазначеної вище процедури для продовження договору оренди, передбаченої Законом України «Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року, а також на неодноразове порушення позивачем протягом строку оренди умов Договору оренди шляхом нецільового використання позивачем орендованих приміщень та передання цих приміщень у суборенду третім особам.

Зокрема, як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, на момент закінчення Договору оренди (31.03.2021 року) балансоутримувач - Комунальне підприємство «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради перебувало у стані реорганізації шляхом приєднання до Комунального підприємства «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради» на підставі пункту 31 рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради №55-4/ VIІI від 26.02.2021 року.

На підставі цього рішення керівникові Комунального підприємства «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради було доручено здійснити необхідні заходи щодо приймання-передачі майна згідно з чинним законодавством; комісії з реорганізації Комунального підприємства «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради» - провести інвентаризацію майна комунального підприємства, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення їх вимог у встановленому законом порядку скласти передавальний акт, який повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань Комунального підприємства «Комунгоспсервіс» Дніпропетровської обласної ради, передавальний акт подати на затвердження обласній раді та здійснити заходи, передбачені чинним законодавством.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 94-7/VII від 06.08.2021 року затверджено передавальний акт за результатами реорганізації Комунального підприємства «Комунгоспсервіс», відповідно до якого Комунальному підприємству «Агропроекттехбуд» було передано, у тому числі, нерухоме майно: нежитлову будівлю за адресою: м. Дніпро, Космонавтів, 2.

Так, після завершення реорганізації, Комунальним підприємством «Агропроекттехбуд» було отримано лист № 1 від 20.08.2021 року директора ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ», з якого новому балансоутримувачу стало відомо, що позивач є колишнім орендарем нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області, а саме об`єктів оренди за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2 та м. Дніпро, вул. Каруни, 22.

Листом №266/21 від 29.09.2021 року Комунальне підприємство «Агропроекттехбуд» повідомило Дніпропетровську обласну раду про те, що колишній орендар нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2 - ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» фактично продовжує безпідставно користуватися об`єктом оренди, незважаючи на те, що строк дії Договору оренди сплив 31.03.2021 року. Крім того, КП «Агропроекттехбуд» повідомило обласну раду, що у зв`язку з реорганізацією КП «Комунгоспсервіс» жодних відомостей про діючі та укладені договори оренди зазначеного нерухомого майна колишнім балансоутримувачем до КП «Агропроекттехбуд» як правонаступника надано не було.

У згаданому листі КП «Агропроекттехбуд» звернулося до Дніпропетровської обласної ради з проханням повідомити користувачів об`єкту оренди за вказаною адресою про необхідність добровільно звільнити приміщення та передати їх за актом приймання-передачі.

В свою чергу, Дніпропетровська обласна рада листом вих.№3520/0/2-21 від 04.11.2021 року звернулась до позивача з вимогою терміново звільнити приміщення, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2. Проте, відповіді на зазначений лист відповідачем отримано не було.

За таких обставин, відповідач вказує, що Дніпропетровська обласна рада не мала і не має наміру щодо продовження спірного Договору оренди на новий термін, а також заперечує факт отримання від позивача листа №1-11/20 від 23.11.2020 року та №2 від 15.02.2021 року щодо продовження Договору оренди від 01.11.2018 року.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження звернення до Дніпропетровської обласної ради з заявою про продовження Договору оренди від 01.11.2018 року позивачем було надано суд лист №1-11/20 від 23.11.2020 року та лист №2 від 15.02.2021 року.

Проте суд зазначає, що будь-які докази надсилання на адресу відповідача листа №1-11/20 від 23.11.2020 року (фіскального чеку, опису вкладення, поштової накладної тощо) у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не представлені. Так, на вказаному листі мітиться відмітка про його отримання директором КП «Комунгоспсервіс», проте відповідна відмітка про отримання цього листа Дніпропетровською обласною радою - відсутня.

В свою чергу, лист № 2 від 15.02.2021 року було надіслано позивачем на адресу відповідача лише за один місяць до закінчення строку дії Договору оренди (31.03.2021 року), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення від 15.02.2021 року, тобто без дотримання встановленого частиною 3 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року строку.

При цьому суд враховує, що згідно наданого відповідачем скріншоту з Автоматизованої системи діловодства «ДОК ПРОФ», в якій було здійснено пошук вхідної кореспонденції за атрибутами документу «кореспондент - ВЕКТОР-БЧЗ», «дата реєстрації - 15.02.2021» відповідна вхідна кореспонденція в системі не знайдена, що свідчить про те, що Дніпропетровська обласна рада вищезазначений лист №2 від 15.02.2021 року від позивача не отримувала.

Крім того, зі змісту наданих позивачем листів №1-11/20 від 23.11.2020 року та №2 від 15.02.2021 року вбачається, що до них не було додано звіту про оцінку майна, переданого в оренду, як того вимагає стаття 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року.

Таким чином, із наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним вимог частини 3, 8 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року в частині подання заяви про продовження договору оренди, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору із доданим до нього звітом про оцінку майна та рецензією на звіт.

Отже, з урахуванням вищенаведеного суд зазначає про недотримання позивачем передбаченої частинами 2, 3, 8 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року процедури для продовження договору оренди.

Крім того судом за матеріалами справи встановлено, що на виконання розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 334-Р від 26.12.2019 року «Про створення постійно діючої комісії з проведення перевірки стану та цільового використання об`єктів нерухомого майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області і передані в оренду, та надходження коштів від здачі в оренду нерухомого майна" комісією Дніпропетровської обласної ради було здійснено перевірку стану та цільового використання об`єктів нерухомого майна, у тому числі, приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, буд. 2.

Зокрема, під час проведення перевірки комісією встановлено, що вказане приміщення використовується не за цільовим призначенням, визначеним у договорі оренди, а саме: на другому поверсі будівлі відповідно до Договорів оренди №14/VII-2/56 та №387-14/VII-2/58 мають бути розміщені камери схову та офісні приміщення. Однак комісією виявлено, що у приміщеннях замість камер схову та офісних приміщень згідно з вивісками на дверях розташовані: «Ательє», «Dance studio», «N. Style Cruelty-free studio» та салон краси «studio Mail-Art Maria Gorobets". Особа, яка працювала на час перевірки у салоні краси, надала комісії договір суборенди, укладений між ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» та ФОП Горобець М.І. на приміщення загальною площею 34,3 м кв.

Листом №вих-1037/0/2-20 від 23.03.2020 року Дніпропетровська обласна рада просила ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» надати пояснення щодо використання приміщення третіми особами, у відповідь на який ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» листом №2 від 08.04.2020 року надало пояснення з приводу нецільового використання об`єкту оренди за Договором.

Зокрема, у вказаному листі позивач зазначив, що ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» прийняв об`єкт оренди у незадовільному стані та за період оренди здійснив ремонт більшої частини приміщень об`єкту, внаслідок чого у позивача з`явились потенційні суборендарі на деякі приміщення та деяка частина площі використовується під майстерню одягу, під розташування навчальних дитячих гуртків, а також під діяльність творчих нігтевих студій, також частина приміщень використовується під офіси.

Лист аналогічного змісту за №1 від 08.04.2020 року позивачем було направлено на адресу балансоутримувача КП «Агропроекттехбуд».

Після отримання цього листа КП «Агропроекттехбуд» листом № 3-20 від 10.04.2020 року звернувся до Дніпропетровської обласної ради за роз`ясненнями стосовно правомірності використання приміщення з урахуванням відповіді орендаря.

Листом №вих-1537/0/2-20 від 29.04.2020 року обласна рада надала відповідь балансоутримувачу, в якій звернула увагу на неправомірність передачі орендарем приміщень в суборенду третім особам та використання його не за цільовим призначенням.

Листом №вих-2838/0/2-20 від 04.08.2020 року Дніпропетровська обласна рада повторно звернулась до позивача з вимогою у найкоротший термін привести орендовані приміщення у відповідність до умов договорів оренди.

Відповідно до статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю згідно з її призначенням та умовами договору.

За умовами пункту 1.1 Договору оренди визначене цільове призначення об`єкту оренди, а саме розміщення офісів.

Крім того, відповідно до пункту 10.2 Договору оренди орендар не мав права передавати об`єкт оренди повністю або частково в суборенду іншій особі без дозволу голови Дніпропетровської обласної ради або уповноваженої ним особи

Факт нецільового використання позивачем об`єкту оренди з порушенням умов Договору (не під розміщення офісів та укладання договорів суборенди за відсутності відповідного погодження від обласної ради) підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням сторін та, зокрема, не заперечується у листах ТОВ «ВЕКТОР-БЧЗ» №1, 2 від 08.04.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Використання спірних орендованих приміщень не лише під офіси, а також укладання договорів суборенди цих приміщень з подальшим їх розірванням через неотримання орендарем відповідного погодження від обласної ради визнається позивачем у заявах по суті спору. Так, у додаткових поясненнях від 27.09.2022 року позивач у тому числі зазначав, що використання деяких орендованих приміщень під ательє для ремонту одягу, дитячі навчальні гуртки та салон нігтьового сервісу жодним чином не наносить шкоди орендодавцю та державному бюджету та здійснюється позивачем задля задоволення потреб населення.

Відтак, вищенаведені обставини додатково свідчать про неодноразове порушення позивачем умов спірного договору оренди та характеризують позивача як недобросовісного орендаря.

Частиною 4 статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року визначено, що рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Статтею 19 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року встановлено підстави для відмови у продовженні договору оренди. Так, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема, якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною 2 статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця;

Таким чином, враховуючи вищенаведене, заважаючи на встановлені судом обставини невиконання позивачем вимог статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року в частині подання орендодавцю заяви про продовження договору оренди у строк не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, а також звіту про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; наявність виявлених орендодавцем та балансоутримувачем порушень позивачем умов Договору оренди, зокрема, використання орендованих приміщень не за цільовим призначення та передання цих приміщень у суборенду третім особам без згоди на це орендодавця, суд дійшов висновку про наявність у Дніпропетровської обласної ради підстав для відмови у продовженні спірного Договору оренди на новий строк.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року договір оренди припиняється, в тому числі, у разі закінчення строку, на який його укладено.

Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 291 Господарського кодексу України.

Такі самі положення щодо припинення договору оренди у зв`язку з закінченням строку його дії містить пункт 12.5 Договору.

Відповідно до пункту 12.1 Договору всі зміни та доповнення до Договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Пунктом 12.3 Договору передбачено, що продовження договору оренди на новий термін з орендодавцем відбувається шляхом укладання договору оренди на новий термін.

Суд зазначає, що іншого порядку продовження дії договору оренди цим Договором не встановлено.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, між позивачем та Дніпропетровською обласною радою жодних нових договорів оренди щодо спірного нежитлового приміщення площею 159,8 кв.м, розташованого за адресою м.Дніпро, вул. Космонавтів, 2, або додаткових угод до Договору оренди щодо продовження строку його дії, не укладалось.

Рішення про продовження договору оренди комунального майна, розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Космонавтів, 2, Дніпропетровською обласною радою також прийнято не було, позаяк відповідач заперечує щодо продовження спірного Договору оренди на новий строк з підстав недотримання позивачем порядку його продовження та недобросовісного користування об`єктом оренди протягом строку дії спірного Договору оренди.

Таким чином, з огляду на вищевикладене Договір оренди нерухомого майна №387-14/VII-2/58 від 01.11.2018 року припинився 31.03.2021 року у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та за відсутності відповідного рішення орендодавця про його продовження, у зв`язку з чим підстави для визнання його укладеним на той самий строк та на тих самих умовах - відсутні.

При цьому, посилання позивача на норми статті 764 Цивільного кодексу України та статтю 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХП від 10.04.1992 року, якими передбачено автоматичне продовження договору оренди, зокрема, у зв`язку з продовженням користуванням майном після закінчення строку договору оренди та через відсутність будь-яких заперечень від орендодавця щодо продовження договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди не можуть бути прийнято судом до уваги, оскільки такий спосіб продовження договору оренди не було передбачено законодавством, яке діяло на момент закінчення строку дії спірного Договору оренди від 01.11.2018 року, тобто станом на 31.03.2021 року.

З цих же підстав суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він продовжував сплачувати орендну плату та комунальні платежі після закінчення договору оренди та здійснив певні ремонтні роботи у орендованих приміщеннях, оскільки такі дії позивача не звільняють його від обов`язку виконання передбаченої Законом процедури для продовження договору оренди та не є підставою для автоматичної пролонгації договору оренди, а також не свідчать про наявність у позивача переважного права на укладання договору на новий термін.

Щодо посилання позивача на лист-відповідь №1 від 16.02.2021 року Комунального підприємства «Комунгоспсервіс» про погодження продовження договору оренди, то чинне законодавство не надає балансоутримувачу право виступати орендодавцем щодо нерухомого майна комунальної власності територіальних громад та приймати відповідні рішення про продовження договору оренди такого майна.

З огляду на вищенаведене, оскільки обставинами справи не підтверджується дотримання позивачем процедури та умов продовження договору оренди на новий строк відповідно до статті 18 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 року), за умови заперечень орендодавця проти продовження вказаного договору оренди, суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон