Рішення

від 17.10.2023 по справі 910/12083/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2023Справа № 910/12083/23

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Приватного підприємства «Санта-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Нова Трейд»

про стягнення 981 658,50 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Санта-Україна» (надалі - ПП «Санта-Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Нова Трейд» (надалі - ТОВ «Торгівельна компанія «Нова Трейд») про стягнення 981 658,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати поставленого на підставі договору поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 981 658,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Вказана ухвала була вручена ТОВ «Торгівельна компанія «Нова Трейд» 07.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105494811177, проте відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення по суті спору до суду не подав.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

31.10.2018 між ПП «Санта-Україна» (постачальник) та ТОВ «Торгівельна компанія «Нова Трейд» (покупець) укладено договір поставки №ДФ-18/46 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність (продати) покупцю товар згідно накладних у відповідності до отриманих замовлень покупця, а покупець зобов`язується здійснити оплату за такий товар та приймати його на умовах даного договору.

Згідно з п. 5.2 Договору покупець зобов`язаний перші дві поставки з моменту підписання договору оплатити за передоплатою на підставі рахунку на оплату. Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, отриманого по накладним, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати отримання товару.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 981 658,50 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №9302 від 31.01.2022, №9313 від 31.01.2022, №10197 від 03.02.2022, №10198 від 03.02.2022, №10199 від 03.02.2022, №10322 від 07.02.2022, №11515 від 08.02.2022, №11186 від 10.02.2022, №12526 від 10.02.2022, №14034 від 14.02.2022, №13963 від 16.02.2022, №14004 від 16.02.20232 та №15077 від 17.02.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 981 658,50 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №9302 від 31.01.2022, №9313 від 31.01.2022, №10197 від 03.02.2022, №10198 від 03.02.2022, №10199 від 03.02.2022, №10322 від 07.02.2022, №11515 від 08.02.2022, №11186 від 10.02.2022, №12526 від 10.02.2022, №14034 від 14.02.2022, №13963 від 16.02.2022, №14004 від 16.02.20232 та №15077 від 17.02.2022) підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 981 658,50 грн.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.2 Договору, поставлений позивачем відповідачу товару підлягав сплаті у такі строки:

- за видатковими накладними №9302 від 31.01.2022 на суму 76 571,10 грн. та №9313 від 31.01.2022 на суму 62 935,50 грн. не пізніше 21.02.2022;

- за видатковими накладними №10197 від 03.02.2022 на суму 40 338,00 грн., №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн., №10199 від 03.02.2022 на суму 03.02.2022 не пізніше 24.02.2022:

- за видатковою накладною №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн. не пізніше 28.02.2022;

- за видатковою накладною №11515 від 08.02.2022 на суму 122 931,00 грн. не пізніше 01.03.2022;

- за видатковими накладними №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн. та №12526 від 10.02.2022 на суму 126 990,00 грн. не пізніше 03.03.2022;

- за видатковою накладною №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн. не пізніше 06.03.2022;

- за видатковими накладними №13963 від 16.02.2022 на суму 83 948,70 грн., №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн. та №15077 від 17.02.2022 на суму 37 099,20 грн. не пізніше 09.03.2022.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» запроваджено цілий спектр мораторіїв стосовно деяких суб`єктів і правовідносин, зокрема мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації. Правові висновки щодо застосування вказаного нормативно-правового акту містяться у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21 та зводяться до того, що строк зобов`язання у правовідносинах, в яких такий суб`єкт є кредитором - не настав (зупинився із 24.02.2022).

Із відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №273697 від 16.10.2023 вбачається, що засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ПП «Санта-Україна» є ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) та Компанія «Ньюрайд Сервісес Лімітед» (Кіпр, м. Лімасол, вул. Евагора Пітталі, буд. 4), яка, в свою чергу, належить ОСОБА_2 .

Тобто, ПП «Санта-Україна» має кінцевих бенефіціарних власників з республіки білорусь, що не може бути залишеним поза увагою при вирішенні спору щодо стягнення на користь такої юридичної особи грошових коштів виходячи з наступного.

24 лютого 2022 року російські війська вторглася на територію України.

Факт агресії російської федерації проти України визнаний та засуджений резолюцією Генеральної асамблеї Організації Об`єднаних Націй (надалі - «ООН») ES-11/1, яка прийнята 02 березня 2022 року.

14 грудня 1974 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію №3314 «Визначення агресії». Стаття 3 Резолюції чітко зазначає: «Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням і відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії»... і далі йде перелік таких дій, а серед них пункт f: «Дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави».

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).

Загальновідомим фактом є те, що вторгнення російських військ на територію України відбувалося, в тому числі, із республіки білорусь. Тобто остання дозволила переміщення військ та зброї для проникнення на суверенну територію України, а також продовжує дозволяти розміщення військ (в т.ч. літаків) для нанесення ракетних ударів по території України.

Відтак, в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року республіка білорусь є агресором по відношенню до України.

Суд не вбачає особливої різниці в тому, що позивач є юридичною особою за законодавством України і, за загальним правилом, не несе зобов`язання за дії засновників з огляду на таке.

В даному випадку, мова йде про порушення основ світового правового порядку, який склався після Другої світової війни. Зокрема, перший абзац преамбули Статуту ООН викладений таким чином: «Ми, народи Об`єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе…». В статті 1 Статуту ООН визначено, що метою ООН є підтримка міжнародного миру та безпеки і з цією метою вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії.

Відтак, підтримка миру у світі та недопущення актів агресії та війни, є основною домовленістю цивілізованого людства.

Таким чином, в межах вирішення даного спору виникла ситуація, коли позивач є юридичною особою яка належить агресору, у зв`язку з чим наявні підстави для поширення на аналогічні правовідносини щодо будь-яких юридичних осіб, які (в т.ч. опосередковано) належать державам агресорам.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та те, що республіка білорусь є так само агресором, як і російська федерація, то наявні підстави для поширення положень постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» на аналогічні правовідносини щодо будь-яких юридичних осіб, які (в т.ч. опосередковано) належать державам агресорам.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що строк оплати поставленого за видатковими накладними №10197 від 03.02.2022 на суму 40 338,00 грн., №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн., №10199 від 03.02.2022 на суму 03.02.2022, №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн., №11515 від 08.02.2022 на суму 122 931,00 грн., №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн., №12526 від 10.02.2022 на суму 126 990,00 грн., №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн., №13963 від 16.02.2022 на суму 83 948,70 грн., №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн., №15077 від 17.02.2022 на суму 37 099,20 грн. не настав, оскільки зупинився із 24.02.2022 (аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті позивачу 139 506,60 грн. за отриманий на підставі Договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

В той же час, судом встановлено, що як на момент звернення позивача до суду, так і на момент розгляду справи по суті строк виконання відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 842 151,90 грн., не настав, а відтак підстав вважати наявним в цій частині порушене право позивача відсутні.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Нова Трейд» на користь ПП «Санта-Україна» заборгованості у розмірі 139 506,60 грн. В іншій частині позову (заборгованість у розмірі 842 151,90 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Санта-Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Нова Трейд» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, будинок 2; ідентифікаційний код 38820583) на користь Приватного підприємства «Санта-Україна» (08133, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, будинок 46-Г; ідентифікаційний код 39806360) заборгованість у розмірі 139 506 (сто тридцять дев`ять тисяч п`ятсот шість) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 2 092 (дві тисячі дев`яносто дві) грн. 60 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий