Постанова

від 14.02.2024 по справі 910/12083/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2024 р. Справа№ 910/12083/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Санта-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023

у справі №910/12083/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Приватного підприємства "Санта-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд"

про стягнення 981 658,50 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Приватне підприємство "Санта-Україна" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд" (далі - Товариство) 981658,50 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 позовні вимоги Підприємства задоволено частково, стягнуто на користь останнього з Товариства заборгованість у розмірі 139 506,60 грн та судовий збір у розмірі 2 092,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту поставки позивачем відповідачу товару за договором поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018 на загальну суму 981 658,50 грн, строк оплати якого настав лише в частині 139 506,60 грн; при цьому з огляду на початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - постанова КМУ №187 від 03.03.2022) і те, що Підприємство має кінцевих бенефіціарних власників з Республіки Білорусь, яка так само як і Російська Федерація є державою-агресором, строк оплати поставленого за видатковими накладними №10197 від 03.02.2022 на суму 40338,00 грн, №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10199 від 03.02.2022 на суму 87100,20 грн, №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн, №11515 від 08.02.2022 на суму 122931,00 грн, №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн, №12526 від 10.02.2022 на суму 126990,00 грн, №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн, №13963 від 16.02.2022 на суму 83948,70 грн, №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн, №15077 від 17.02.2022 на суму 37099,20 грн товару не настав, оскільки зупинився із 24.02.2022 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21), а відтак у задоволенні позову в розмірі 842 151,90 грн було відмовлено.

Частково не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 842 151,90 грн та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального справа.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач звернув увагу на тому, що у структурі власності позивача немає громадян Російської Федерації, на яких розповсюджується дія постанови КМУ №187 від 03.03.2022; на даний час бенефіціарним власником Підприємства є Приватне підприємство "Санта Холод Україна" (ідентифікаційний код 35411584) (далі - ПП "Санта Холод Україна"), яким володіє компанія резидент Республіки Кіпр "Ньюрайд Сервівес Лімітед", єдиним кінцевим бенефіціарним власником останньої є громадянка Республіки Кіпр - ОСОБА_1 .

Також у своїй апеляційній скарзі Підприємством викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку лише 20.10.2023.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 апеляційну скаргу Підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикова О.В., Козир Т.П., яка була розглянута колегією суддів після повернення головуючої судді з навчання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12083/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

30.11.2023 матеріали справи №910/12083/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23, розгляд якої призначено на 24.01.2024; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23; Товариству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 27.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 розгляд апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 відкладено на 14.02.2024.

Товариство не скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 14.02.2024 Товариство явку своїх уповноважених представників не забезпечило та про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляло, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги було повідомлене належним чином.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення відповідача про розгляд апеляційної скарги та про його право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копії ухвал суду апеляційної інстанції від 05.12.2023 та від 24.01.2024 були направлені рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену відповідачем у договорі поставки від 31.10.2018 №ДФ-18/46 та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2.

Проте конверти разом із копіями вищезазначених ухвал суду апеляційної інстанції повернулися без вручення відповідачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22).

Будь-яких інших адрес або про зміну місця свого перебування Товариство суду не повідомляло, а також не подавало клопотань про надсилання кореспонденції на адресу його представника.

У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та у постанові від 23.11.2023 у справі №215/7312/20.

Колегія суддів апеляційного суду враховує наявність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №752/11896/17 правової позиції про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи. Проте, така правова позиція не може бути застосована при розгляді цієї справи, оскільки у вказаній справі мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у цій справі.

Оскільки копії ухвал суду у повній відповідності до вимог процесуального закону були направлені на офіційно зареєстровану адресу юридичної особи, тому суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд апеляційної скарги.

Також суд апеляційної інстанції вважає недопустимим відкладення розгляду справи через неотримання учасником справи судової кореспонденції, надісланої у передбачений законом спосіб та на правильну адресу, оскільки такі дії суду можуть призвести до порушення процесуальних строків перегляду рішення у суді апеляційної інстанції та неправомірного затягування судового процесу, що матиме наслідком порушення прав інших учасників справи.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім цього, колегією суддів встановлено, що рекомендовану кореспонденцію від суду першої інстанції (копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 01.08.2023 та копію рішення від 17.10.2023), яка була відправлена на вказану юридичну адресу Товариства, була отримана останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями №0105494811177, №0600053618003 (т. 1, а.с. 61, 73).

Враховуючи те, що відповідач отримував судову кореспонденцію від місцевого господарського суду, останній не був позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 14.02.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду щодо відмови у стягненні 842 151,90 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволенні позову.

14.02.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 31.10.2018 Підприємством (далі за текстом договору - постачальник) та Товариством (далі за текстом договору - покупець) укладено договір поставки №ДФ-18/46, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність (продати) покупцю товар згідно накладних у відповідності до отриманих замовлень покупця, а покупець - здійснити оплату за такий товар та приймати його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 5.2. договору покупець зобов`язаний перші дві поставки з моменту підписання договору оплатити за передоплатою на підставі рахунку на оплату. Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, отриманого по накладним, протягом 21 календарного дня з дати отримання товару.

На виконання умов договору, Підприємством поставлено, а Відповідачем прийнято товар на загальну суму 981 658,50 грн, що підтверджується видатковими накладним: №9302 від 31.01.2022 на суму 76 571,10 грн, №9313 від 31.01.2022 на суму 62 935,50 грн, №10197 від 03.02.2022 на суму 40 338,00 грн, №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10199 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн, №11515 від 08.02.2022 на суму 122 931,00 грн, №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн, №12526 від 10.02.2022 на суму 126 990,00 грн, №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн, №13963 від 16.02.2022 на суму 83 948,70 грн, №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн та №15077 від 17.02.2022 на суму 37099,20 грн, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Вказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких претензій та зауважень.

У зв`язку з несплатою Товариством вартості поставленого йому товару за договором поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018, Підприємство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 981 658,50 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Підприємством та Товариством договору поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 5.2. договору покупець зобов`язаний перші дві поставки з моменту підписання договору оплатити за передоплатою на підставі рахунку на оплату. Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, отриманого по накладним, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати отримання товару.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, Підприємством поставлено, а Відповідачем прийнято товар на загальну суму 981 658,50 грн, що підтверджується видатковими накладним: №9302 від 31.01.2022 на суму 76 571,10 грн, №9313 від 31.01.2022 на суму 62 935,50 грн, №10197 від 03.02.2022 на суму 40 338,00 грн, №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10199 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн, №11515 від 08.02.2022 на суму 122 931,00 грн, №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн, №12526 від 10.02.2022 на суму 126 990,00 грн, №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн, №13963 від 16.02.2022 на суму 83 948,70 грн, №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн та №15077 від 17.02.2022 на суму 37099,20 грн, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що поставлений позивачем відповідачу товару підлягав сплаті у такі строки:

- за видатковими накладними №9302 від 31.01.2022 на суму 76 571,10 грн та №9313 від 31.01.2022 на суму 62 935,50 грн не пізніше 21.02.2022;

- за видатковими накладними №10197 від 03.02.2022 на суму 40 338,00 грн, №10198 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн, №10199 від 03.02.2022 на суму 87 100,20 грн не пізніше 24.02.2022;

- за видатковою накладною №10322 від 07.02.2022 на суму 134 460,00 грн не пізніше 28.02.2022;

- за видатковою накладною №11515 від 08.02.2022 на суму 122 931,00 грн не пізніше 01.03.2022;

- за видатковими накладними №11186 від 10.02.2022 на суму 69 162,00 грн та №12526 від 10.02.2022 на суму 126 990,00 грн не пізніше 03.03.2022;

- за видатковою накладною №14034 від 14.02.2022 на суму 25 110,00 грн не пізніше 06.03.2022;

- за видатковими накладними №13963 від 16.02.2022 на суму 83 948,70 грн, №14004 від 16.02.20232 на суму 27 912,60 грн та №15077 від 17.02.2022 на суму 37 099,20 грн не пізніше 09.03.2022.

Проте, у зв`язку із набранням чинності Постанови КМУ від 03.03.2022 №187, суд першої інстанції зробив висновок, що із 24.02.2022 строк по оплаті товару на суму 842 151,90 грн не настав (зупинився із 24.02.2022), а тому в частині цих позовних вимог судом було відмовлено.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.

В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України "Про санкції").

У частині 1 статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Таким чином, за змістом Закону України "Про санкції" та Постанови №187 установлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 05.12.2023 у справі №910/13756/22.

Як було правильно зазначено судом першої інстанції, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану" пункт 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" викладено в такій редакції: до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є Російська Федерація або такі особи: громадяни Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Зазначене обмеження не застосовується до громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.

Отже, наведені відповідачем обставини підлягають з`ясуванню під час примусового виконання судового рішення, а не при вирішенні спору по суті.

Також відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, викладеній у постанові від 05.12.2023 у справі №910/13756/22, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України; та чи наявні/відсутні у Реєстрі відомості стосовно позивача.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22 про необхідність надавати правову оцінку доводам Відповідача (боржника) щодо можливості застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про санкції" та підзаконних нормативно-правових актів в частині наявності/відсутності щодо Позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції".

Колегією суддів встановлено, що Підприємство є юридичною особою приватного права, яке було зареєстровано 02.12.1999, засновниками (учасниками) якого були ПП "Санта Холод Україна" (код ЄДРПОУ 35411584), резидентство: Україна, місцезнаходження: Україна, 08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Святопетрівське, вулиця Білгородська, будинок 24, розмір частки засновника (учасника): 71615000,00;

Кінцевий бенефіціарний власник, якщо засновник юридична особа - (Білорусько-Німецьке спільне підприємство "Санта Бремор" Товариство з обмеженою відповідальністю) - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ", розмір частки засновника (учасника): 0;

Кінцевий бенефіціарний власник, якщо засновник юридична особа (код 35411584), розмір частки засновника (учасника): 0.

Кінцевим бенефіціарним власником Підприємства є фізична особа ОСОБА_1 , громадянство: АДРЕСА_2 . Тип бенефіціарного володіння: непрямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу (непрямий вплив): 100, а керівником - ОСОБА_4 .

ПП "Санта Холод Україна" (код ЄДРПОУ 35411584), яке володіє часткою у статутному капіталі Підприємства у розмірі 71615000,00, є юридичною особою приватного права, яке було зареєстровано 09.10.2007, засновниками (учасниками) якого є Компанія "Ньюрайд Сервівес Лімітед", резидентство: Кіпр, місцезнаходження: Кіпр, Нікосія, 2012, Строволос, офіс 301,3-Й ПОВЕРХ, Акрополіс 59-61, розмір частки засновника (учасника): 88708000,00; кінцевим бенефіціарним власником є фізична особа ОСОБА_1 , громадянство: АДРЕСА_3 ; тип бенефіціарного володіння: непрямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу (непрямий вплив): 100.

Отже, матеріалами справи не підтверджується, що бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі Підприємства, як юридичної особи зареєстрованої за законодавством України, є Російська Федерація, громадяни Російської Федерації, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації чи юридичні особи утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації.

Також колегією суддів встановлено, що у державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутні відомості як відносно позивача, так і вищезазначених юридичних та фізичних осіб.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідно до положень частини 3 статті 75 ГПК України, загальновідомим фактом є те, що вторгнення російських військ на територію України відбувалося, в тому числі, з території Республіки Білорусь. Тобто вказана держава дозволила переміщення військ та зброї для проникнення на суверенну територію України, а також продовжує дозволяти розміщення військ (в т.ч. літаків) для нанесення ракетних ударів по території України.

Однак колегія суддів зауважує, що визнання та надання іноземній державі статусу агресора не відноситься до компетенції жодного з національних судів. Так, Постановою Верховна Рада України №129-VIII від 27.01.2015 визнала Російську Федерацію державою-агресором та звернулася до міжнародних партнерів України про визнання Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку/

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про поширення на позивача мораторію, введеного постановою КМУ №187 від 03.03.2022, та зупинення строку для оплати поставленого товару.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати поставленого позивачем товару за договором, строк оплати якого настав, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність у відповідача боргу в розмірі 981658,50 грн, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 981 658,50 грн заборгованості за поставлений за договором поставки №ДФ-18/46 від 31.10.2018 товар.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом порушено норми матеріального права, нез`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Підприємства підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 скасуванню в частині відмови у стягненні 842 151,90 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санта-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 в частині відмови у стягненні 842 151,90 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2; ідентифікаційний код 38820583) на користь Приватного підприємства "Санта-Україна" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 15; ідентифікаційний код 30634862) заборгованість у розмірі 842 151 (вісімсот сорок дві тисячі сто п`ятдесят одну) грн 90 коп. та судовий збір за звернення до суду першої інстанції у розмірі 12 632 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн 28 коп.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12083/23 залишити без змін та поновити його дію.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2; ідентифікаційний код 38820583) на користь Приватного підприємства "Санта-Україна" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 15; ідентифікаційний код 30634862) судовий збір за звернення до суду апеляційної інстанції у розмірі 18 948 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 42 коп.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи №910/12083/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 23.02.2024.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова