Рішення

від 11.10.2023 по справі 918/815/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/815/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд"

до відповідача Рівненської міської ради

про визнання протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Сибірьов Андрій Анатолійович (в залі суду);

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

08 серпня 2023 року Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Рівненської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовної заяви, Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" зазначає, що останнє з вернулося до Рівненської міської ради із зверненням про припинення права користування земельною ділянкою площею 2170 м.кв на вул. Відінській, 27 у м. Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:038:0140.

На сесії Рівненської міської ради 11 травня 2023 року проект рішення міської ради "Про припинення Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" права користування земельною ділянкою на вул.. Відінській, 27 та віднесення її до земель запасу Рівненської міської ради (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна) не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Відповідно до п. 28.1.1 Регламенту Рівненської міської ради, проект рішення, який не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, вважається відхиленим. Позивач стверджує, що відхилення проекту рішення є безпідставним.

Позивач зазначає, що на підставі рішення Рівненської міської ради від 26 вересня 2013 року № 3327 будівля гуртожитку та житловий будинок по вул. Відінській, 27 у м. Рівне переданий у комунальну власність міста. Заявник пояснює, що на даний час на території земельної ділянки по вул., Відінській. 27 у м. Рівне відсутнє будь яке нерухоме майно, що належить позивачу, про що свідчить інформаційна довідка № 334125905 яка сформована 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Усик С.І.

На переконання позивача, відповідач (не затвердження рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою) своїми діями призводить до несприятливих наслідків, оскільки позивач продовжує сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою не користується, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю за 2023 рік.

Зважаючи на вказані вище обставини, позивач просить суд визнати протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою.

В судовому засіданні 11 жовтня 2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у свою чергу з позовними вимогами позивача непогоджується та подав до суду відзив на позовну заяву наступного змісту.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, автором проекту спірного рішення є Управління земельних відносин. Даний проект розроблений на підставі заяви позивача, графічних матеріалів та державного акта на право постійного користування землею від 23 травня 1995 року № 2, на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна. 22 березня 2020 року проект розглянутий постійною комісією з питань архітектури будівництва та землевпорядкування, згідно рекомендації від якої було ухвалено рішення не підтримати проект. Відповідно пройшов всі необхідні етапи для включення його в порядок денний сесії міської ради.

Рівненська міська рада, вважає, що при прийняттіспірного рішення діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, встановлений законом, водночас, матеріалами справи не встановлено будь-яких процедурних чи інших порушень при прийнятті відповідачем відповідного рішення, що оскаржується, які могли б вплинути чи вплинули на кінцевий результат, щодо припинення права користування.

Відповідач зазначає, що з рішення на яке посилається позивач № 3327 від 26 вересня 2013 року "Про прийняття в комунальну власність міста житлового будинку та приміщень будівлі гуртожитку на вул. Відінській. 27 і передачу зовнішніх інженерних мереж" вбачається те, що прийнято в комунальну. власність міста житловий будинок та будівлю гуртожитку на вул. Відінській. 27, які належать на праві приватної Приватному акціонерному товариству "Рівнебуд" за виключенням підвальних приміщень першого під`їзду, зазначених на плані за номерами 1,2,3,4,5,15,16 та підвальних приміщень другого під`їзду, зазначених на плані за номерами 1(І),2.3,4,5 (загальна площа приміщень - 345,61 кв.м). Відповідно частково об`єкт нерухомості залишився у власності позивача.

Перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, проте перехід права на будівлю і споруду частково передбачає поділ земельної ділянки згідно законодавства. В такому разі стверджувати про те, що внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна за останнім право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне майно, припинилося, на думку відповідача безпідставно. Відповідно виникає право спільної сумісної власності на нерухоме майно, а саме спільне право (володіння, користування, розпорядження) на об`єкт нерухомого майна двох або більше осіб без визначення часток кожного з них передбачене ст. 368 ЦК України.

Рівненська міська рада звертає увагу суду, що прийняття даного рішення на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради є виключно компетенцією та, волевиявленням органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади. На переконання відповідача має місце неправильне тлумачення позивачем фактичних обставин справи, а також відповідних норм матеріального права.

Зважаючи на вище викладені обставини відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання 11 жовтня 2023 року представник відповідача не з`явився.

Заяви та клопотання у справі.

08 вересня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі.

15 вересня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому останній спростовує доводи наведені у відзиві та просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

18 вересня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву.

22 вересня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення.

28 вересня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові заперечення.

03 жовтня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 02 жовтня 2023 року та долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

09 жовтня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд здійснити розгляд справи без його участі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2023 року відкрито провадження у справі 918/815/23, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 вересня 2023 року.

В судовому засіданні 11 вересня 2023 року оголошено перерву до 20 вересня 2023 року.

В судовому засіданні 20 вересня 2023 року оголошено перерву до 02 жовтня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02 жовтня 2023 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" до відповідача Рівненської міської ради про визнання протиправним відхилення Рівненською міською радою звернення щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою залишено без руху після відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем усунено недоліки позовної заяви, тому, розгляд справи № 918/815/23 судом продовжено.

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення, висновок суду та джерела права й акти їх застосування.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

23 лютого 2023 року Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" - правонаступник АТЗТ фірми "Рівнебуд" звернулось до Рівненської міської ради зі зверненням про припинення права користування земельною ділянкою площею 2170 м. кв. на вул. Відінській, 27 у м, Рівне, кадастровий номер 5610100000:01:038:0140 (далі - земельна ділянка).

Згідно з Регламентом Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18 листопада 2021 року № 1619 "Про затвердження Регламенту Рівненської міської ради восьмого скликання", рішення на сесіях міської ради приймається більшістю голосів.

На сесії Рівненської міської ради 11 травня 2023 року проект рішення міської ради "Про припинення Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" права користування земельною ділянкою на вул.. Відінській, 27 та віднесення її до земель запасу Рівненської міської ради (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)" (далі - проект рішення), не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Так "За" проголосувало 5 депутатів, "Проти" - 0 депутатів, "Утрималися" - 18 депутатів, не голосували - 8 депутатів, про що свідчить роздруківка протоколу із офіційного сайту Рівненської міської ради.

Відповідно до п. 28.1.1 Регламенту Рівненської міської ради, проект рішення, який не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, вважається відхиленим.

Позивач вважає відхилення проекту рішення безпідставним та таки, що спричиняє негативні наслідки для підприємства, оскільки останнє продовжує сплачувати податок на земельну ділянку, якою не користується.

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, право власності на будівлю, яка знаходиться за адресою: вул. Відінська, 27, м. Рівне виникло в позивача в ході приватизації майнового комплексу державної виробничо - будівельної фірми "Рівнебуд", що здійснювалася згідно Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств в редакції, що діяла в період з 06 березня 1993 року по 26 січня 1994 року.

Згідно переліку об`єктів, що підлягають приватизації, затвердженого Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 503 від 30 листопада 1993 року, до складу майна Державної виробничо - будівельної фірми "Рівнебуд", що підлягає приватизації шляхом викупу, ввійшов весь цілісний майновий комплекс ДВБФ "Рівнебуд".

Розділами VII та VIII Плану приватизації державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" визначено, що до об`єктів житлово-соціальної сфери, що підлягають викупу товариством покупців фірми "Рівнебуд" належав, зокрема, вищевказаний об`єкт.

На підставі укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та товариством покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" договору купівлі-продажу державного майна від 30 листопада 1993 року, посвідченого державним нотаріусом 1-ї Рівненської державної нотаріальної контори Одинець Т.І. за реєстровим № 3-7900, товариство покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" придбало державне майно-цілісний майновий комплекс державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд".

Згідно пункту 1.2. договору, право власності у покупця на об`єкт продажу виникло з моменту укладення договору купівлі-продажу державного майна. Об`єкт продажу передано продавцем покупцю на підставі Акту передачі державного майна товариству покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд". Право власності товариства покупців державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" на цілісний майновий комплекс державної виробничо-будівельної фірми "Рівнебуд" підтверджується свідоцтвом про власність № 50 від 18 січня 1994 року.

Рішенням Рівненської міської ради від 16 березня 1995 року № 28 у постійне користування позивачу надано 4,53 га землі в межах згідно з планом землекористування, у т.ч. земельною ділянкою площею 2170 м. кв. на вул. Відінській, 27 у м. Рівне.

На виконання даного рішення позивачу виданий Державний акт на право постійного користування землею серії РВ 00004. В подальшому земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 5610100000:01:038:0140.

Надалі, на підставі рішення Рівненської міської ради від 26 вересня 2013 року № 3327 будівля гуртожитку та житловий будинок по вул. Відінській, 27 у м. Рівне переданий у комунальну власність міста, а підвальні приміщення які залишилися у власності позивача в подальшому ним відчужені.

Судом встановлено, що на території земельної ділянки по вул. Відінській. 27 у м. Рівне відсутнє нерухоме майно, що належить позивачу, про що свідчить інформаційна довідка № 334125905, що була сформована 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Усик С.І.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають: право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У силу вимог ч. 2 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом п.п. а, е ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, так і набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказані із зазначених підстав є самостійними для припинення права постійного користування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до зазначених норм законодавства позивач звернувся до відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування, однак останній відповідного права не припинив, у зв`язку з тим що проект рішення не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Державний акт право постійного користування на земельну ділянку є документом, що посвідчує відповідне право.

При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками). Конституційний Суд України вказав на таке: п. 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення; Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України.

У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Окрім того, вимоги земельного законодавства, пов`язані із припиненням права постійного користування, не передбачають обов`язку вчинення зі сторони користувача будь-яких додаткових дій, у тому числі тих, що пов`язані зі встановленням меж земельної ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера.

У силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (дозволено все, що прямо не заборонено законом).

Заразом, згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст., 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч., 2 ст. 19). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що прямо передбачено законом).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст., 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Враховуючи наведене, зважаючи, що приписами ст. ст. 141, 142 ЗК України не передбачено необхідності вчинення зі сторони позивача будь-яких дій, окрім як подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

Окрім того, припинення права постійного користування земельною ділянкою ґрунтується на передачі об`єкта нерухомого майна у комунальну власність, що є самостійною (не тотожною добровільній відмові) підставою для припинення відповідного права.

У свою чергу, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ПК України та ст. 120 ЗК України.

Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни ЇЇ цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

ЦК України у ст. 381 передбачає принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Відтак, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ПК України, інших положеннях законодавства. У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.

Отже, внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна за останнім право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне майно, припинилося. Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, адже ст. 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок. Якщо віддати перевагу приписам ст.ст. 92, 140. 141. 142 З К України перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені. Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року № 910/18560/16/12-143гс 18, підстав для відступу від якої суд не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від чи того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, та не залежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Відповідач своїми діями призводить до несприятливих наслідків, оскільки позивач продовжує сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою не користується, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю за 2023 рік.

У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За таких обставин неприйняття органом місцевого самоврядування рішення про припинення права землекористування порушує права позивача, який звернувся з правомірною заявою до відповідного органу, оскільки позивач змушений сплачувати податок на земельну ділянку, яка не перебуває у його фактичному користуванні.

Окрім того, за приписами ч.ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Тобто і можливість оформлення новим власником права користування (власності) земельною ділянкою безпосередньо залежить від факту припинення відповідного права за попереднім користувачем.

У силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК У країни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст., 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів ст., 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Характер засобу юридичного захисту, необхідного для дотримання ст. 13 Конвенції, залежить від природи порушення. Під ефективним слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи. Європейський суд критеріями ефективності засобу захисту визначає достатню юридичну визначеність (ефективність за законом) і реальну можливість захисту порушеного права (ефективність на практиці). Оцінка ефективності обраного способу захисту порушеного права не є універсальною, а здійснюється у кожному конкретному випадку, виходячи із фактичних обставин справи. Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст., 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права (рішення у справах "Дорани проти Ірландії", "Пантелеєнко проти України", "Каіч та іншіпроти Хорватії").

Виходячи з наведеного позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про припинення права користування, який згідно зі своїми повноваженнями мав вирішити відповідне питання, однак оскільки відповідачем рішення не прийнято, позивач вважає ефективним захист порушеного права шляхом визнання протиправним неприйняття відповідачем рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою та шляхом визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у справі № 916/2459/18 від 19 вересня 2019 року).

Отже, з правовою позицією позивача, суд погоджується.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення прав позивача, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо правової позиції відповідача, суд зазначає, що останнє спростовується встановленими вище обставинами.

Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє.

Порушені права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Судом встановлено, що відповідач своїми діями призводить до несприятливих наслідків, оскільки позивач продовжує сплачувати земельний податок за земельну ділянку, відтак позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 5 368 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 5 368 грн. 00 коп. покладає на відповідача.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати протиправним відхилення Рівненською міською радою заяви Приватним акціонерним товариством "Рівнебуд" щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у розмірі 2170 м.кв., виділеною для обслуговування будівлі гуртожитку по вул. Відінській, 27 у м. Рівне, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00004 від 23 травня 1995 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 2.

3. Визнати припиненим право користування Приватним акціонерним товариством "Рівнебуд" земельною ділянкою у розмірі 2170 м.кв., кадастровий номер 5610100000:01:038:0140, виділеною для обслуговування будівлі гуртожитку по вул. Відінській, 27 у м. Рівне, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00004 від 23 травня 1995 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 2.

4. Стягнути з Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12а, код. 34847334) на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" (33014, м. Рівне, вул. Степана Бандери, 41, код. 01273310) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

5. Видати наказ після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17 жовтня 2023 року.

Суддя Войтюк В.Р.