Постанова

від 17.10.2023 по справі 175/3567/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8317/23 Справа № 175/3567/23 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2023 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна державна нотаріальна контора, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовною заявоюпро визнанняправа власностіна частку нерухомогомайна упорядку спадкуванняза законом.В обґрунтуванняпозовних вимогзазначали,що ОСОБА_2 є спадкоємцемпісля смерті йогоматері - ОСОБА_4 .Після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 відмовився від належної йому частини спадщини на користь свого сина ОСОБА_1 .. Однак, нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки у порядку ст. 1268 ЦК України спадщину прийняв її син ОСОБА_3 .

З огляду на те, що у судових рішеннях, які набрали законної сили було встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований за однією адресою із померлою матір`ю, однак фактично з нею не проживав, позивачі вважали, що нотаріус припустився помилки та просили визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 що складалась із: частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; частини земельної ділянки площею 0,1500 гектарів з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 1221455800:02:004:0115; частини земельної ділянки площею 0,0110 гектарів з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 1221455800:02:004:0116; частини земельної ділянки площею 0,1184 гектарів з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1221455800:02:003:0027; частини земельної ділянки площею 0,6800 гектарів з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1221484000:06:056:0033

Ухвалою Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від10серпня 2023року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з уточненою позовною заявою визнано неподаною та повернуто позивачам у зв`язку із невиконанням в повному обсязі вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 24 липня 2023 року.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу від 10 серпня 2023 року про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Зазначає, що ними були усунуті недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення без руху від 24 липня 2023 року, однак суд першої інстанції проігнорувавши це повернув її без достатніх для цього підстав. Крім того звертає увагу, що судом першої інстанції проігноровано заяву представника ОСОБА_2 про продовження триденного строку для усунення недоліків позовної заяви у зв`язку із їх об`ємністю та наявність в матеріалах справи документів щодо сплати судового збору у відповідності до визначеної ціни позову та вимог немайнового характеру, заявлених в уточненій позовні заяві. Також зазначав, що копія ухвали про залишення позовної заяви без руху отримана його батьком ОСОБА_2 під розписку 26 липня 2023 року.

Відповідно до ч.13ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4статті 19 ЦПК Українипередбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.2 ст.369ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на ухвали суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що по даній справі оскаржується ухвала суду про повернення позовної заяви, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно достатті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно достатті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скаргапідлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовнузаяву,суд першоїінстанції виходивіз того,що позивачамине усунутонедоліки позовноїзаяви зазначенів ухвалівід 24липня 2023року уповному обсязі,а саме позивачами у позовній заяві з урахуванням вимог, які ними заявлено не уточнено ціну позову щодо вимог майнового характеру, яка згідно п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна, крім того на підтвердження дійсної вартості майна позивачами не було надано належних та допустимих доказів; позивачами з урахуванням їх позовних вимог до позовної заяви не було додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Крім того в уточненій позовній заяві позивач просить скасувати постанову нотаріуса, однак останнього зазначає у позовній заяві у якості третьої особи.

Проте такий висновок суперечить нормам процесуального права та матеріалам справи.

Згідно зі ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Якщо заявник не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважаться неподаною і повертається заявникові.

У ч.2 вказаної статті ЦПК України зазначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З матеріалів справи вбачається, що хвалою Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від24липня 2023року позовна заява була залишена без руху у зв`язку із її невідповідністю вимогам ст. 175,177 ЦПК України, а саме:

- позивачам у позовній заяві з урахуванням вимог, які ними заявлено, слід уточнити ціну позову щодо вимог майнового характеру, яка згідно п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна, крім того на підтвердження дійсної вартості майна позивачами не було надано належних та допустимих доказів;

- позивачам з урахуванням їх позовних вимог до позовної заяви не було додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

- позивачам з урахуванням обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги та самих позовних вимог слід уточнити зміст позовних вимог, а саме: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивачі просять суд визначити у рішенні,

оскільки з позовом до суду звертаються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а у позовних вимогах право власності позивачі просять визнати тільки за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим слід також уточнити склад осіб, які будуть приймати участь у розгляді справи;

- позивачам у позовній заяві слід уточнити обставини, якими вони обґрунтовують свої позовні вимоги, та на підтвердження зазначити та надати докази, якими вони обґрунтовують свої позовні вимоги, також слід зазначити, що позивачі у позовній заяві не зазначають чи зверталися вони до відповідача з приводу викладених у позові обставин та яку було надано відповідь останнім чи прийнято рішення, а тому на підтвердження зазначеного до позовної заяви слід надати відповідні докази;

- позивачам у позовній заяві слід уточнити обставини, якими вони обґрунтовують свої позовні вимоги та зазначити докази, що підтверджують кожну обставину та додати їх до позовної заяви, оскільки згідно ч. 6 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

- позивачами у позовній заяві не було зазначено докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності);

- позивачами у позовній заяві не було зазначено відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- до позовної заяви з усуненими недоліками слід додати її копії та копії всіх документів, що будуть додаватися до неї та додавалися до позовної заяви, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб.

Для усунення зазначених недоліків позивачам надано строк у три дні з дня отримання копії ухвали про залишення позову без руху (а.с.55).

З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_2 адвокатом Станіслав О.О. копія ухвали про залишення позовної заяви без руху отримана через електронну пошту 25 липня 2023 року, а ОСОБА_2 під розписку 26 липня 2023 року. (а.с.53,56,57).

27 липня 2023 року від адвоката Станіслов О.О. надійшло клопотання про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви у зв`язку тим, що зазначені судом недоліки позовної заяви потребують більшого часу, а ніж три дні (а.с.58-59).

03 серпня 2023 року представником ОСОБА_1 до суду подана заява про усуненням недоліків шляхом надання квитанцій про сплату судового збору та уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особи: ОСОБА_2 , Дніпровська районна державна нотаріальна контора, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання незаконною постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій та визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України з 11 вересня 1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, статей 2,4,5,12,13,19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Зокрема відповідно до ч.ч. 1, 3ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1статті 174 ЦПК Українипередбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір за вимогами майнового характеру про визнання права власності на частину спадкового майна, виходячи із зазначеної ціни позову у розмірі 375677,83 грн., яка розраховувалась на підставі доданих до позову довідок про оцінку вартості об`єктів нерухомості (а.с. 1, 38-47). Ці документи також було долучено до уточненої позовної заяви (а.с. 97-106). При поданні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 доплачено судовий збір за вимогою немайнового характеру про визнання недійсної та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій. (а.с.60) Таким чином висновки суду щодо не усунення позивачем недоліків позовної заяви в цій частині спростовується матеріалами справи.

Щодо доводів з приводу невідповідності позовної заяви з урахуванням уточнень вимогам ЦПК України в частині визначення кола учасників справи, то зазначення нотаріуса, постанову якого позивач просить скасувати, у якості третьої особи не перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження, а зміна його процесуального статуту може відбуватись за згодою позивача на подальших стадіях розгляду справи.

Також слід звернути увагу, що за змістом статей13та175 ЦПК України, позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Положенняст. 185 ЦПК Українищодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.

За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.

З огляду на вищевикладене не можна вважати, що позивач, отримавши копію ухвали про залишення позовної заяви без руху, ухилився від виконання зазначених в ній вимог, оскільки на її виконання (у межах встановленого судом строку для усунення недоліків) представником позивача до суду першої інстанції направлено відповідну заяву про усунення недоліків.

Зі змісту позовної заяви, а також заяви про усунення недоліків убачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, уточнено статус сторін у справі, зазначено ціну позову та надано докази про сплату судового збору за подачу позовної заяви та докази, якими, на його думку підтверджуються обставини, викладені в позові.

Таким чином позивач у повній мірі виконав вимоги суду першої інстанції, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а тому підстав повертати позовну заяву у суду першої інстанції не було.

Апеляційний суд також виходить з того, щонадмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції позовної заяви позивачам з наведених в ухвалі підстав є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 379, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: