Постанова

від 18.10.2023 по справі 912/116/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2023 року м. Дніпро Справа № 912/116/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.04.2023 (суддя М.С. Глушков, дата підписання рішення 01.05.2023) у справі № 912/116/23

за позовом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, м.Олександрія, Кіровоградська область

до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник", м. Олександрія, Кіровоградська область

про стягнення 219 728,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Олександрійська міська рада Кіровоградської області звернулась до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про стягнення 219 728,41 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з покладення на відповідача судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із неукладенням між сторонами договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, яка належить відповідачу за адресою: пр. Будівельників, 28, м. Олександрія, з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 20.04.2023 у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Олександрійської міської ради Кіровоградської області на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Гірник 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею.

Оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, відсутність обґрунтованого клопотання позивача про зменшення витрат відповідача на правову допомогу, суд дійшов висновку, що витрати Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи та які належить стягнути з позивача, підлягають розподілу повністю у сумі 15 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, Олександрійська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Гірник безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 219 728,41 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає:

- відповідно до приписів ч.ч.1-4, 9 ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції положень ч.9 ст.79-1 Земельного кодексу України у даній справі, суд дійшов помилкового висновку, що відсутність державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування виключає можливість стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю з СТОВ Гірник в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України, за період фактичного користування спірною земельною ділянкою з 01.01.2022 по 31.12.2022 у сумі 219 728,41 грн;

- за змістом ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає;

- постановою Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №398/3161/20 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29.07.2021 скасовано. Тобто з моменту винесення постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №398/3161/20, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2021 як юридичний факт та підстава набуття права власності позивача на спірне нерухоме майно відпали. З урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.02.2018 у справі №917/553/17, позивач з 07.10.2021, а не з 27.03.2023 не являється власником нерухомого майна по пр.Будівельників у м.Олександрія, незважаючи на наявність державної реєстрації речового права на нерухоме майно за позивачем до 26.02.2023 включно;

- власником нерухомого майна по пр.Будівельників, 28 у м.Олександрія з 23.10.2018 являється СТОВ Гірник на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 23.10.2018, який є законною підставою набуття права власності на спірне майно, незважаючи на відсутність його державної реєстрації, що встановлено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №912/3474/21 та не заперечується відповідачем;

- передача відповідачеві права власності на будівлі та споруди автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі та споруди;

- розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснено лише за 2022 рік, за той проміжок часу, коли позивач вже не являвся власником будівель та споруд, що знаходяться на спірній земельній ділянці; власником об`єкту нерухомого майна, а відтак і фактичним користувачем спірної земельної ділянки було СТОВ Гірник;

- СТОВ Гірник починаючи з 23.10.2018 до 20.06.2022 свідомо ухилялося від реєстрації права власності на нерухоме майно по пр.Будівельників, 28 в м.Олександрія та речового права користування користування земельною ділянкою;

- незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію виправдане очікування, що є загальновизнаною.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає:

- з урахуванням існуючих у даній справі обставин, зокрема, перешкод, що створювалися позивачем відповідачу у користуванні та володінні будівлею, СТОВ Гірник протягом 2021 2022 років було позбавлено об`єктивної можливості користуватися будівлею взагалі, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення плати за користування землею є не справедливою, необґрунтованою та є проявом суперечливої поведінки позивача;

- доводи апеляційної скарги про те, що певні перешкоди відповідачу створювалися в 20021 році, а вимога заявлена про стягнення коштів за 2022 рік є безпідставними, адже в 2022 році апелянт продовжував вчиняти дії направлені на заволодіння майном відповідача та створювати перешкоди;

- враховуючи той факт, що позивачем було обмежено відповідача у здійсненні користування будівлею, то відповідно не мало місце і фактичне землекористування. Таким чином відсутні підстави вважати, що відповідач набув (зберіг) майно за рахунок позивача, оскільки земельною ділянкою позивача відповідач не користувався;

- весь період, за який позивач намагається стягнути кошти з відповідача, саме позивач вважав себе власником зазначеної будівлі, послідовно доводив це в судових спорах та відповідно до інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починаючи з 12.04.2021 по 27.02.2023 був зареєстрованим власником будівлі по пр.Будівельників, 28 в м.Олександрії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі головуючого суддя Антоніка С.Г., судді Дармін М.О., Іванов О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2023 витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи № 912/116/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 912/116/23 до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 01.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Олександрійської міської ради Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.04.2023 у справі №912/116/23 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Антоніка С.Г., судді Іванов О.Г., Чус О.В.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 05.07.2023 справу прийнято до свого провадження колегією суддів у наведеному вище складі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.07.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Антоніка С.Г., судді Іванов О.Г., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12.07.2023 призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 30.08.2023 на 14 годин 20 хвилин.

Розпорядженням керівника апарату суду від 02.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням Антоніка С.Г. з посади судді Центрального апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 04.08.2023 справу прийнято до свого провадження колегією суддів у наведеному вище складі для розгляду у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Олександрійської міської ради Кіровоградської області про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Гірник, як власника нерухомого майна, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в сумі 219 728,41 грн за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розміщений.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №912/3474/21 за позовом Олександрійської міської ради Кіровоградської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про визнання права власності на безхазяйне нерухоме майно встановлено:

Будучи власником майнових паїв вартістю, що перевищує балансову вартість спірної будівлі, СТОВ "Гірник", як правонаступник КСП "Гірник" та балансоутримувач пайового фонду, в установленому законом порядку здійснило виділення в натурі та передання на користь СТОВ "Гірник" будівлі столової "Берізка" по пр.Будівельників, 28 в м.Олександрії, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року, який міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у відповідача наявне право власності на спірний об`єкт, набуте в установленому законом порядку в результаті виділення в натурі майна на підставі свідоцтв про право власності на майнові паї, однак підтвердити своє право власності в позасудовому порядку шляхом його державної реєстрації відповідач не має можливості через наявний в державному реєстрі запис про державну реєстрацію права власності позивача, здійснений на підставі судового рішення до його скасування Верховним Судом.

Як вказує апелянт, на той час СТОВ "Гірник" було власником майнових паїв, однак майновий пай ще не був виділений в натурі. В той же час виділення на користь СТОВ "Гірник" в натурі майнового паю у вигляді конкретного нерухомого майна, а саме - спірного приміщення, було здійснено відповідно до Акта приймання - передачі нерухомого майна від 23.10.2018 року. Тож саме з 23.10.2018 року у СТОВ "Гірник" існує право власності на спірне майно незважаючи на відсутність його державної реєстрації.

Згідно з ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст.75 Господарського процесуального кодексу України).

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19).

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц зазначив, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Відповідно до приписів ст.284 Господарського процесуального кодексу України постанова Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №912/3474/21 набрала чинності 16.11.2022.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №912/3474/21 підтверджено право власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Гірник на нерухоме майно по проспекту Будівельників, 28 у місті Олександрія Кіровоградської області: будівлю (літера А), сарай (літера Б), сарай (літера В), вбиральню (літера Г), замощення (літера Ш), огорожу (літера № 1), загальною площею 905, 5 кв. м. з 23.10.2018.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі ст.80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст.120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.

Відповідно до ст.80 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122, ст. 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання гл. 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Так, у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 3510300000:09:423:0006, дата державної реєстрації земельної ділянки 27.08.2021.

Олександрійською міською радою не надано належних та беззаперечних доказів існування у власності до 21.12.2022 земельної ділянки, площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006, як об`єкта цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, оскільки державну реєстрацію права власності позивача в Державному реєстрі прав на дану земельну ділянку проведено лише 21.12.2022, номер запису про право - 65911974. Вказане підтверджується інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.12.2022.

Місцевим господарським судом аргументовано вказано, що зазначена обставина виключає можливість стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Таким чином, реальну можливість передати земельну ділянку площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" Олександрійська міська рада отримала тільки 21.12.2022, оскільки саме з цього часу земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав.

Колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника про те, що земельна ділянка є сформованою з момент присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Так, застосовуючи приписи ст. 79-1 Земельного кодексу України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За приписами ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення ст. 79-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Враховуючи вищевикладене місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 у період з 01.01.2022 по 21.12.2022.

При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано, що з аналізу даних, зазначених у Державному реєстрі речових прав право власності на спірне майно було зареєстроване з 12.04.2021 до 26.02.2023 за Олександрійською міською радою Кіровоградської області та лише 27.02.2023 за власною ініціативою припинено речове право позивача на спірне майно на підставі рішення суду у справі № 398/3161/20 від 06.10.2021.

Право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем лише 28.03.2023 на підставі рішення про державну реєстрацію № 67044580 від 03.04.2023.

Отже, вказані обставини виключали можливість реєстрації права власності за відповідачем раніше припинення права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, тобто раніше 27.02.2023, та відповідно наявність підстав для звернення позивача до відповідача з пропозицією укладення договору оренди спірної земельної ділянки. Вказаний висновок суду також підтверджується рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 63910178 від 20.06.2022, яким відмовлено відповідачу в реєстрації права власності на спірне майно, оскільки вказане майно зареєстроване за позивачем.

Крім того, господарський суд правомірно погодився з твердженням відповідача про вчинення позивачем дій, які унеможливлювали звернення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" до позивача з пропозицією укладення договору оренди землі та які вказували на те, що позивач немає "правомірних очікувань" на отримання орендної плати. Про зазначене свідчать спроби позивача продати спірне нерухоме майно на аукціоні, що підтверджується скріншотами із сайту "Prozorro продажі", рішенням № 209 від 14.05.2021 Олександрійської міської ради, протоколом № 1 від 13.07.2021 засідання аукціонної комісії з продажу спірної нежитлової будівлі та довідкою №850 від 12.07.2021 КП "Житлогосп".

Наявними у справі доказами підтверджуються доводи відповідача про неможливість користування спірним приміщенням через дії позивача, а саме винесення приписів про звільнення спірного приміщення.

Так, у зв`язку з виконанням припису про звільнення приміщення, до відповідача 08.06.2021 від орендаря ОСОБА_1 , яка здійснювала користування частиною спірної будівлі на підставі договору оренди від 01.12.2020, надійшла відповідна заява про тимчасове припинення договору до з`ясування питання щодо приміщення, а 10.06.2021 укладено додаток до договору про розірвання договору оренди з 10.06.2021.

Договір оренди від 01.04.2020 між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Базюк Ю.І., яка орендувала частину спірного приміщення, припинено внаслідок неможливості користування об`єктом оренди у зв`язку з отриманням припису про звільнення приміщення, про що складено додаток до договору від 01.06.2021.

Договір оренди від 01.06.2020 між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Кремінь З.В., яка також орендувала частину спірного приміщення, припинено внаслідок неможливості користування об`єктом оренди у зв`язку з отриманням припису про звільнення, про що складено додаток до договору від 15.05.2021.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не спростовано позивачем відсутність факту звернення саме Олександрійської міської ради Кіровоградської області, як власника земельної ділянки до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник", як власника нерухомого майна про необхідність укладення договору оренди землі, що також підтверджує те, що позивач не розглядав відповідача як орендаря спірної земельної ділянки, і відповідно відсутність у позивача "правомірного очікування" на отримання орендної плати за землю у спірний період.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд вмотивовано зазначив, що всі вищезазначені факти та докази у своїй сукупності з більшою вірогідністю вказують на неможливість звернення відповідача до позивача з пропозицією укладення договору оренди спірної земельної ділянки у визначений позивачем період, відсутність "правомірного очікування" у позивача на орендну плату за землю у спірний період, підтверджують відсутність у користуванні відповідача спірного об`єкта нерухомості у заявлений до стягнення період та вказують на відсутність можливості укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки площею 0,2009 га, кадастровий номер 3510300000:09:423:0006 у період з 01.01.2022 по 31.12.2022, що спростовує обґрунтування позовних вимог Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані.

В решті рішення місцевого господарського суду не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст.277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду відсутні.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.

Розглянувши наявні матеріали справи та клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд враховує таке.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати передбачено, що пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5 та 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Таким чином, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5- 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (аналогічний правовий висновок викладено в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з положень наведених норм випливає, що, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Одночасно слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав договір №03.06. про надання правничої допомоги від 05.06.2023; детальний опис робіт (послуг) виконаних адвокатом Гулян Я.В. у справі №912/116/23 на стадії апеляційного розгляду; ордер на надання правничої допомоги; рахунок №001 від 05.06.2023 на оплату правничої допомоги за договором №03.05 від 05.06.2023.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 05.06.2023 між авдокатом Гулян Я.В. (надалі - адвокат) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Гірник (надалі - клієнт) укладено договір №03.06 про надання правничої допомоги, за умовами п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання по наданню професійної правничої допомоги, а саме: складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №912/116/23.

Сума гонорару адвоката за складання відзиву на апеляційну скаргу становить 3 000,00 грн, які сплачуються протягом 5 календарних днів з дня укладення договору (п.2.1 договору).

Строк дії договору до ухвалення рішення в суді апеляційної інстанції (п.5.5 договору).

Детальний опис робіт (послуг) виконаних адвокатом Гулян Я.В. у справі №912/116/23 на стадії апеляційного розгляду свідчить про те, що адвокатом надано клієнту послугу з аналізу апеляційної скарги та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №912/116/23.

Адвокатом Гулян Я.В. виставлено СТОВ Гірник рахунок №001 від 05.06.2023 щодо оплати правничої допомоги за договором №03.06 від 05.06.2023 складання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів звертає увагу, що заперечення позивача щодо розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, про які заявив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, відсутні.

Оцінивши подані докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, виходячи з обставин справи, апеляційний господарський суд, керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про розподіл судових витрат у розмірі 3 000,00 грн, оскільки заявлені до стягнення витрати відповідають критерію реальності таких витрат, їх розмір є доведеним, відповідає критеріям розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.04.2023 у справі №912/116/23 - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Олександрійської міської ради Кіровоградської області (пр. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 33423535) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (вул. Воронова, б. 1, с. Марто-Іванівка, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28024, ідентифікаційний код 30984945) 3 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Кіровоградської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз