Рішення

від 18.10.2023 по справі 903/647/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 жовтня 2023 року Справа № 903/647/23

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Відродження 4, м. Ковель, Волинська обл.

до відповідача: Ковельської міської ради, м. Ковель

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Ремонтне житлово-комунальне підприємство №1, м. Ковель;

- Акціонерне товариство Укрпошта в особі Волинської дирекції Акціонерного товариства Укрпошта, м. Луцьк

про стягнення 73 901 грн. 60 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Мачульска Л.В.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

встановив: 21.06.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Відродження 4 до Ковельської міської ради про стягнення 73 901 грн. 60 коп. заборгованості по сплаті внесків з управління багатоквартирним будинком.

Ухвалою суду від 22.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 26.06.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції (а.с. 87).

Строк для подання відзиву - по 11.07.2023.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 21.08.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ремонтне житлово-комунальне підприємство №1 (вул. Фабрична, 2, м. Ковель, Волинська обл., код ЄДРПОУ 30653356); Акціонерне товариство Укрпошта в особі Волинської дирекції Акціонерного товариства Укрпошта (вул. Кривий Вал, 19, м. Луцьк, код ЄДРПОУ ВП 20134234). Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.09.2023 о 10 год. 00 хв.

11.09.2023 на адресу суду надійшло пояснення АТ "Укрпошта" по суті пред`явленого позову, згідно якого вбачається, що Укрпошта виконала свої зобов`язання та вжила усіх заходів щодо укладення договору про надання послуг з домоуправління та адміністративно господарського управління будинку та прибудинкової території нежитлового приміщення за адресою ОСББ "Відродження № 4", договір не укладений з вини позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення коштів не визнає.

18.09.2023 на адресу суду надійшло письмове пояснення Ремонтного житлово-комунального підприємства №1, згідно якого вбачається, що останнє не є орендодавцем нежитлового приміщення загальною площею 121,5 кв.м в м. Ковелі, по вул. Відродження, 4.

Позивач та відповідач правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції (а.с. 91).

Враховуючи вищевикладене, відсутність відзиву відповідача, закінчення строку для його подання, строк підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 20.09.2023 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив 18.10.2023 о 10 год. 00 хв.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи по суті, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції від 20.09.2023.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.11.2021 зареєстровано створене за рішенням співвласників багатоквартирного будинку - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 4» за адресою: вул. Відродження, буд. 4, м. Ковель, Волинська обл., код ЄДРПОУ 44644048.

Згідно статуту ОСББ «Відродження 4» створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №4. Метою створення об`єднання є забезпечення і захист співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом (п. 1.1 Розділу 1, п. 1 розділу 2).

Установчими зборами ОСББ «Відродження 4» 14.07.2021 затверджено кошторис внеску, методику розрахунку внеску, що спрямовується на ремонт, утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 13-15).

Закон, який визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку - Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - «Закон»).

Метою створення об`єднання, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону, є забезпечення і захист прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, забезпечення належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону, об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання:

- утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність;

- приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання;

- визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання;

- укладати договори;

- виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку;

- встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів;

- здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об`єднання в порядку, визначеному законом;

- визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою;

- здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів;

- захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;

- використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання;

- встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону, частка співвласника у загальному обсязі внесків платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону, внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить (ст. 322), та відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (ст. 360).

Такий обов`язок власника встановлений також статтею 15 Закону, згідно з якою співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (абз. 9 ч. 1).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають:

1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;

2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;

3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;

4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Стаття 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає, що співвласники зобов`язані зокрема:

- забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку (п. 1);

- виконувати рішення зборів співвласників (п. 5).

Частина 2 ст. 2 ЦК України серед учасників цивільних відносин визначає зокрема територіальні громади.

Частиною 1 ст. 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, а згідно з ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Ст. 327 ЦК України встановлено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 175 і 176 ЦК України, територіальні громади відповідають за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 3 і 5 ст. 16 вказаного Закону, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ст. 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ч. 1).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5).

У листі від 16.05.2023 Ковельська міська рада підтверджує своє право власності на приміщення площею 121,5 кв.м, підвальне приміщення площею 544,3 кв.м., які розташовані за адресою м. Ковель, вул. Відродження 4 (а.с. 33).

Позивачем на адресу відповідача направлено вимоги-претензії №11 від 03.04.2023, №12 від 03.04.2023 про сплату 13 486 грн. 08 коп. та 60 415 грн. 52 коп. внесків (а.с. 18-29).

Виконавчий комітет Ковельської міської ради у листах №19 від 11.10.2022, №79 від 16.05.2023 зазначає, що нежитлові приміщення, які розміщені на першому поверсі житлового будинку на вул. Відродження 4 в м. Ковелі та перебувають у власності територіальної громади, передані в оренду. Всі приміщення в цьому будинку, власником яких є Ковельська територіальна громада, знаходяться в повному господарському віданні РЖКП №1. Відповідно до договору оренди до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна. Підвальне приміщення площею 544,3 кв.м. не перебуває в оренді (а.с. 31, 33).

18.07.2011 між відділом по управлінню майном комунальної власності виконавчого комітету Ковельської міської ради (орендодавець) та Волинською дирекцією УДППЗ «Укрпошта» (орендар) укладено договір оренди №123 нежитлового приміщення площею 121,5 кв.м в м. Ковелі по вул. Відродження, 4 та додаткові угоди до нього (а.с. 34-50).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 906/884/19, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII.

Відповідач не надав суду доказів визнання в судовому порядку будь яких рішень загальних зборів позивача незаконними.

Так, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.09.2020 у справі № 906/884/19 зробив правовий висновок про застосування норми ч. 4 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у подібних правовідносинах.

Верховний Суд наголосив, що:

- «визначаючи зобов`язання орендарів зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає механізму реалізації такого зобов`язання, у тому числі механізму захисту прав об`єднання співвласників, зокрема, не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з орендарів у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна (ч. 6 ст. 13, Закону № 2866-III)»;.

- «з урахуванням приписів ст. 511 ЦК України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна»;

- «виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. 11 ЦК України), відповідні правовідносини щодо сплати орендарем витрат на управління будинком мають бути врегульовані або шляхом укладення окремого договору між орендарем та ОСББ, або шляхом встановлення обов`язку орендаря з відшкодування відповідних витрат власнику приміщення (орендодавцю) безпосередньо в умовах договору оренди нерухомого майна. Тобто обов`язок орендаря зі сплати (відшкодування) внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов`язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з власником майна або з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку».

Отже, враховуючи висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 02.09.2020 у справі №906/884/19 і є обов`язковим для врахування судами під час ухвалення рішень відповідно до ст. 236 ГПК України, Волинська дирекція АТ «Укрпошта» орендар за договором оренди від 18.07.2011 №123, яке не є власником нежитлового приміщення площею 121,5 кв.м в м. Ковелі по вул. Відродження, 4, може бути зобов`язане сплачувати внески на утримання орендованого ним приміщення тільки за умови, якщо такий обов`язок встановлений відповідним правочином (договором).

Згідно п.п. 4.8, 5.2 договору оренди від 18.07.2011 до орендної плати не включаються витрати на утримання орендованого майна. Оплата комунальних послуг (тепло-, водо-, електро-, газопостачання, каналізація, прибирання території та інші) сплачуються орендарем окремо, згідно з договорами, укладеними з відповідними службами.

Протягом 15-ти днів після укладення цього договору орендар зобов`язаний укласти договори оренди з відповідними службами. Своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, платежі по комунальних послугах, що надаються комунальними службами і підприємствами для обслуговування орендованого приміщення.

Матеріали справи не містять договору між Волинською дирекцією АТ «Укрпошта» та ОСББ Відродження 4 щодо сплати внесків ОСББ на утримання будинку та прибудинкової території.

Також судом враховано, що умовами договору оренди від 18.07.2011 №123 не передбачено безпосереднього обов`язку орендаря здійснювати щомісячну сплату внесків на рахунок ОСББ Відродження 4 на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому відповідним рішенням ОСББ, замість власника приміщення.

Отже, оскільки у договорі оренди не погоджено порядок сплати (відшкодування) та розміру внесків та не досягнуто згоди між ОСББ Відродження 4 та Волинською дирекцією АТ «Укрпошта» щодо укладення окремого договору на оплату внесків, суд дійшов висновку, що у орендаря приміщення в оспорюваний період відсутній обов`язок зі сплати таких платежів.

З огляду на викладені вище обставини справи та норми чинного законодавства, згідно з якими обов`язки перед ОСББ несе власник приміщення, а не орендар, та відповідно орган місцевого самоврядування як власник приміщень у будинку в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов`язаний виконувати прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ, а також приймаючи до уваги те, що орендарем, власником приміщення і ОСББ не врегульовано порядку сплати внесків орендарем за власника приміщення, то обов`язок зі сплати таких платежів несе Ковельська міська рада, як власник спірного нежитлового приміщення, для якого положення статуту та рішення загальних зборів ОСББ є обов`язковими в силу закону.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача станом на 01.04.2023 внески за утримання багатоквартирного будинку в сумі 13 486 грн. 08 коп. за нежитлове приміщення площею 121,5 кв.м. та 60 415 грн. 52 коп. за підвальне приміщення площею 544,3 кв.м.

Суд перевіривши розрахунок позивача встановив, що він відповідає дійсному періоду заборгованості та розмірам внесків на утримання спільного майна ОСББ "Відродження 4, встановлених рішенням загальних зборів, підтверджений матеріалами справи, зокрема договорами про надання послуг та постачання, актами надання послуг, актами здачі-приймання, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, видатковими накладними (а.с. 26, 51-72), не оспорений відповідачем, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 73 900 грн. 60 коп. внесків з управління багатоквартирним будинком є підставними та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.07.2021 №910/12876/19, від 01.06.2022 №910/1929/19, від 10.08.2022 №904/7485/21.

16.05.2023 між адвокатом Воробей О.В. та ОСББ «Відродження 4» укладено договір про надання правничої допомоги, згідно умов якого за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі 5 000 грн. 00 коп. на підставі виставленого рахунку (п. 4.1, а.с. 74-75).

Адвокатом виставлено рахунок від 09.06.2023 на суму 5 000 грн. 00 коп., який оплачений позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.06.2023 (а.с. 76-77).

Сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт за надання правової допомоги у справі за позовом ОСББ «Відродження 4» до Ковельської міської ради про стягнення заборгованості з оплати внесків з управління багатоквартирним будинком та прибудинкової території, визначений у договорі від 16.05.2023 у вигляді фіксованої суми 5 000 грн. 00 коп. (а.с. 78).

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 30.11.2021 № 925/331/20).

У межах даної справи розмір винагороди за надання правової допомоги позивачу визначений у договорі у сумі 5 000 грн. 00 коп.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на адресу суду не надходило.

Проаналізувавши наведені докази, враховуючи відсутність заяви відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. 00 коп. є співрозмірними, а тому підлягають до стягнення.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн. 00 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, м. Ковель, код ЄДРПОУ 21735504) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 4» (вул. Відродження, 4, м. Ковель, код ЄДРПОУ 44644048)

- 73 901 грн. 60 коп. основного боргу, 2 684 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 5 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу а всього: 81 585 грн. 60 коп. (вісімдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят п`ять грн. 60 коп.).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 18.10.2023.

Суддя А. М. Кравчук