Рішення

від 09.10.2023 по справі 903/801/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 жовтня 2023 року Справа № 903/801/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідача: Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз», Львівська обл, Стрийський р-н, смт. Славське

про стягнення безпідставно збережених коштів

Представники сторін:

прокурор: Костюк Наталія Володимирівна;

від позивача: Бондарчук Роман Ігорович;

від відповідача: не прибули

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Луцької міської ради звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення 584 907, 83 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою та судових витрат, які складаються із судового збору в розмірі 8773, 62 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди та не сплачував кошти власнику землі за фактичне користування.

Ухвалою суду від 03.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.09.2023.

Ухвалу суду від 03.08.2023 відповідач отримав 10.8.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 14.08.2023.

Ухвалою суду від 04.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2023.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/5070/23 від 28.08.2023, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності у Заступника керівника Волинської обласної прокуратури права на звернення із позовом та необґрунтованості позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів. Зокрема вказує, що хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під завершеним будівництвом нерухомим майном, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, та що ця обставина не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника незавершеного будівництвом нерухомого майна на користування цим майном та земельною ділянкою, на якій воно розташоване, оскільки користування нерухомістю є неможливим без користування земельною ділянкою, відтак доводить, що ці обставини виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив за вх.№ 01-75/5195/23 від 04.09.2023, у якому обґрунтовує заявлені вимоги про стягнення суми коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, правомірності визначення суми стягнення та підстави представництва інтересів держави у співвідношенні з інтересами територіальної громади.

Прокурор та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному об`ємі та просили суд задоволити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Судом встановлено, що на запити Волинської обласної прокуратури від 12.09.2022

№15-1123 вих.22 та від 01.11.2022 №15-1395вих-22, міська рада листами від 23.09.2022 № 1.1-9/3578/2022 та від 14.11.2022 № 1.1-9/4311/2022 повідомила, що безпідставно збережені кошти за користування зазначеною земельною ділянкою в судовому порядку не стягувались. Водночас позивачем залишено без реагування вимогу прокуратури щодо надання інформації чи будуть вживатись заходи до стягнення в судовому порядку безпідставно збережених коштів з АТ «Концерн Галнафтогаз» самостійно.

Між цим на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Волинська обласна прокуратура листом від 17.07.2023 №15-1212вих-23 повідомила позивача щодо звернення до суду в його інтересах із позовом (а.с. 69) .

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що відповідно до інформації Луцької міської ради встановлено, що АТ «Концерн Галнафтогаз» по вул. Львівській, 75а у м. Луцьку використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру, вказана земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2015 на праві комунальної власності за Луцькою міською радою (а.с. 23-24).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016 у справі № 903/176/16 відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Концерн Галнафтогаз» до Луцької міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі від 21.10.2010.

У вищевказаному рішенні суд дійшов висновку, що сторонами не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на умовах, запропонованих орендарем, щодо строків дії договору. Відтак, в силу дії ч. 4 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час розгляду справи), переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк у орендаря є припиненим.

Встановлено, що договір оренди було зареєстровано у Волинській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 25.10.2010, а відтак, враховуючи приписи ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) та умови п. 42 договору, договір діяв до 25.10.2015.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкти нерухомого майна, встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 знаходиться незавершене будівництво нерухомого майна, яке належить ПАТ «Концерн Галнафтогаз» на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2009 (а.с. 22).

ПАТ «Концерн Галнафтогаз» є єдиним власником об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці та користується земельною ділянкою кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, що належить до комунальної форми власності без правовстановлюючих документів з часу припинення дії договору оренди землі.

З інформації ГУ ДПС у Волинській області від 16.09.2022 та від 15.06.2023 вбачається, що АТ «Концерн Галнафтогаз» самостійно подає податкові декларації з плати за землю за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га. (а.с. 40).

Зокрема, згідно даних ІКС «Податковий блок» товариством у податкових деклараціях зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки в 2019-2021 роках 817 637, 66 грн., в 2022 році 899 401, 33 грн., в 2023 році 1 034 311, 66 грн.

У зв`язку з цим, як доводить прокурор, нараховано орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, яка у 2019 році становила 24 529, 13 грн., у 2020 році 22 485, 04 грн., у 2021 році 24 529, 13 грн., у 2022 році 26 982, 04 грн, у 2023 році 31 029, 35 грн.

При цьому, задекларовані станом на 14.06.2023 суми орендної плати за землю сплачені, податковий борг відсутній.

З листа Луцької міської ради від 14.11.2022 вбачається, що у 2018-2021 роках нормативна грошова оцінка земельної ділянки ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га становила 4 920 819, 73 грн., у 2022 році 5 413 224,96 грн, а у 2023 році 6 224 709,48 грн., що підтверджується витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.07.2018, від 23.09.2022 та від 25.05.2023 (а.с. 55-56).

Про необхідність сплати коштів за використання земельної ділянки в повному обсязі неодноразово повідомлялось відповідачу Луцькою міською радою та Головним управлінням ДПС у Волинській області у листах (а.с. 41-49).

Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі Луцької міської ради прокурор доводить, що з моменту припинення дії договору оренди землі, відповідач фактично користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплачує кошти за користування землею лише частково, що призвело до ненадходження до місцевого бюджету 584 907, 83 грн.

Отже, предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 4 даного Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.

Таким чином, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками, в тому числі на правах оренди чи продажу права оренди за результатами торгів, визначаються законами.

Відповідно до РОЗДІЛУ XII. Податкового кодексу України, плата за землю це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Судом встановлено, що земельна ділянка по вул. Львівській, 75А у м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, є об`єктом комунальної власності.

Використання даного об`єкту нерухомого майна у відповідності до вимог ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України може здійснюватись на підставі та умовах договору оренди.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (з наступними змінами та доповненнями) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 14.11.147 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Враховуючи, що строк дії договору оренди землі закінчився та відповідач у період з 01.01.2019 до подачі прокурором позову до суду не був власником або постійним користувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України), відтак єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

При цьому, відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Отже, у справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Водночас об`єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельної ділянки) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 внесено до Державного земельного кадастру 25.10.2010 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі з 25.10.2010.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 за № 1378-IV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім цього, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Як вбачається із витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.07.2018, від 23.09.2022, від 25.05.2023, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:140:002 у 2019-2021 становила 4 920 819, 73 грн, у 2022 році 5 413 224, 96 грн, у 2023 році 6 224 709, 48 гривень (а.с.63-65).

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ст. 284.1 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

У додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності міста Луцька (а.с. 57-58).

У п. 16 вказаного Додатку для земельних ділянок з цільовим призначення будівництво об`єктів нерухомого майна (до здачі в експлуатацію готового об`єкта) встановлено ставку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відтак, враховуючи те, що згідно витягів з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 - для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу та, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вказаній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва, для обрахунку розміру втрачених коштів, які повинні були надійти як орендна плата, слід розраховувати 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Між цим, як вбачається з доданого до матеріалів справи розрахунку, сума коштів орендної плати за використання земельної ділянки, яку мав сплатити відповідач до бюджету Луцької міської ради, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за період у 2019-2021 роках становив 14 7624,6 грн. в рік, у 2022 році 162 396, 75 грн, за 6 місяців 2023 року 93 370,62 грн.

За таких обставин, сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз», обчислена відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідачем сплачено у 2019 році 24 529, 13 грн., у 2020 році 22 485 грн, у 2021 році 24 529, 13 грн, у 2022 році 26 675, 4 грн., а за 6 місяців 2023 року 15 514, 68 грн.

Отже, відповідачем безпідставно збережено кошти місцевого бюджету, які мали б надійти за використання ним земельної ділянки в розмірі: за 2019 рік 123 095, 47 грн., за 2020 рік 125139, 6 грн., за 2021 рік 123 095, 47 грн., 2022 рік 135 721, 32 грн. та за 6 місяців 2023 року - 77 855,94 грн.

У відзиві на позовну заяву за вх.№ 01-75/5070/23 від 28.08.2023 відповідач вказує, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди припинене 25.06.2020, а прокурором заявлено вимоги про стягнення суми коштів за період з 01.01.2019 по 30.06.2023.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016, яке набрало законної сили 25.07.2016 відмовлено в задоволенні позову АТ «Концерн Галнафтогаз» про визнання укладеною додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі від 21.10.2010.

При цьому судом встановлено, що договір оренди землі діяв до 25.10.2015.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України (станом на час закінчення строку дії договору оренди землі від 21.10.2010) у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, орендні відносини Луцької міської ради та АТ «Концерн Галнафтогаз» припинились саме 25.10.2015, а не з моменту внесення відомостей про їх припинення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» не пов`язує момент припинення дії договору оренди землі ні з прийняттям відповідного рішення органом місцевого самоврядування, ні з внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Єдиною умовою припинення орендних відносин, яка застосовується до спірних правовідносин є закінчення строку дії договору, на який його було укладено.

Отже, прийняття Луцькою міською радою рішення від 27.11.2019 №66/55 «Про припинення ПАТ «Концерн Галнафтогаз» договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а», внесення 25.06.2020 відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди, що відбулось після закінчення строку дії договору (25.10.2015) та набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016 не вплинуло на момент припинення права оренди, яке відбулось 25.10.2015, відтак доводи відповідача щодо неправомірності визначення суми стягнення відхиляються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно чинного законодавства України, зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136. п.14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Хмельницького в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Згідно положення глави 83 ЦК України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17, відповідно до яких вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються ст. 1212 ЦК України.

Тому при розгляді даної категорії справ не беруться до уваги причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Отже, АТ «Концерн Галнафтогаз», як фактичний користувач земельної ділянки по вул. Львівській, 75А у м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га , що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву за вх.№ 01-75/5070/23 від 28.08.2023 щодо відсутності підстав для стягнення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідачем вживаються заходи з метою укладення договору землі спростовані належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За статтею 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи №820/7996/13-а.

Відтак, до моменту оформлення власником об`єктів нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладених договорів оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях.

обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях Відповідачів складу цивільного правопорушення.

Відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди та сплачував лише частково кошти власнику землі за фактичне користування.

Отже, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а відтак відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти в сумі 584 907,83 грн., які у разі належного обрахунку, мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 908/848/18, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 584 907,83 грн. за фактичне використання земельної ділянки.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Також, при вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Судом враховується, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях. з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України. № 63566/00, § 23. ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» (82660, вул. Франка Івана, 14А, cмт. Славське, Стрийський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 31729918) на користь Луцької міської ради (м.Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 19, розрахунковий рахунок UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження", перерахування безпідставно збережених коштів) 584 907, 83 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, що розташована за адресою: вул. Львівська, 75А у м. Луцьку.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» (82660, вул. Франка Івана, 14А, cмт. Славське, Стрийський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 31729918) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15 м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 8 773, 62 грн. сплачененої суми судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.10.2023

СуддяВ. М. Дем`як