Постанова

від 18.01.2024 по справі 903/801/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Справа № 903/801/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі № 903/801/23 (суддя Дем`як В.М., повний текст рішення складено 18.10.2023)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"

про стягнення безпідставно збережених коштів

за участю представників сторін:

прокурор - Гіліс І.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (далі - позивач, міська рада) звернувся із позовом до Господарського суду Волинської області про стягнення із Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" (далі - відповідач, АТ "Концерн Галнафтогаз") 584 907, 83 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користується земельною ділянкою комунальної власності без укладеного договору оренди землі під нерухомим майном, яке належить відповідачу на праві власності, що є підставою для стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 ЦК України.

Наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, прокурор, з посиланням на положення ст. ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. ст. 4, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", обґрунтовує тим, відповідач не оформив у встановленому порядку користування земельною ділянкою та не вносив плату за її користування у належному розмірі, а міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 584 907, 83 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою із кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, що розташована за адресою: вул. Львівська, 75А у м.Луцьку; здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 83, 1212, 1213 ЦК України, дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 584 907, 83 грн за фактичне використання земельної ділянки.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга АТ "Концерн Галнафтогаз" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі № 903/801/23, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- представляючи в суді орган місцевого самоврядування та подаючи позов в інтересах держави, прокурор у даній справі фактично здійснює захист виключно інтересів територіальної громади, а не держави. В той же час, захист інтересів держави шляхом звернення до суду в інтересах органу місцевого самоврядування можливий виключно у випадку надання органу місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади у спірних правовідносинах. Таким чином, прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а судом першої інстанції не враховано відсутності представництва;

- скаржник посилається на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 31.01.2018 у справі № 903/717/17, які є преюдиційними у даній справі;

- апелянт вказує, що на неодноразові звернення відповідача до міської ради із заявами про укладення договору оренди, остання відмовляла в укладенні договору. Наведене свідчить про те, що міська рада своїми діями (бездіяльністю) фактично перешкоджала відповідачу отримати правовстановлюючі документи на право користування земельною ділянкою, як власника об`єкта незавершеного будівництвом об`єкта нерухомості, що на ній розташований та якому таке право належить в силу закону, що підтверджено рішенням суду. Більше того, міська рада оспорює площу, яку, за твердженням прокуратури, фактично використовує відповідач;

- неодноразово звертаючись до міської ради з пропозиціями укласти договір оренди спірної земельної ділянки, відповідач діяв добросовісно, а також попри розірвання договору оренди за ініціативою міської ради, відповідач продовжував та продовжує здійснювати оплату орендної плати в місцевий бюджет на підставі договору оренди у визначеному ним розмірі;

- наведена прокурором судова практика не релевантна правовідносинам у даній справі та стосується випадків стягнення безпідставно отриманих коштів із фактичних користувачів земельних ділянок, які ухилялись від укладення договору оренди землі та оформлення права оренди землі та не стосується випадків стягнення "різниці" між сумою орендної плати, яка повинна бути сплачена та сумою орендної плати, яка сплачена фактичним користувачем земельної ділянки;

- прокурором не доведено правомірності визначення суми, заявленої до стягнення, в тому числі з огляду на те, що фактично право оренди припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 25.06.2020.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л.

Листом від 16.11.2023 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

24.11.2023 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.12.2023 скаржнику поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження у справі № 903/801/23, зупинено дію рішення суду на час перегляду його в апеляційному порядку у відповідності до ч. 5 ст. 262 ГПК України, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.01.2024 о 15:00 год.

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:

- держава забезпечує контроль за використанням коштів місцевих бюджетів та надає допомогу місцевим бюджетам у вигляді дотацій та субвенцій. Таким чином, використання коштів місцевого бюджету, в тому числі контроль за надходженнями обов`язкових платежів становить інтерес держави. Використання коштів місцевого бюджету стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців територіальної громади міста Луцька, що становить суспільний інтерес. Не здійснення контролю органом місцевого самоврядування щодо повноти сплати коштів до місцевого бюджету порушує економічні інтереси територіальної громади міста Луцька;

- у постановах від 21.06.2023 у справі № 903/1907/21, від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21, Верховний Суд дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету;

- за змістом положень глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Отже, посилання відповідача на тривале, незважаючи на активні дії відповідача, неукладення між сторонами договору оренди землі в контексті застосування норм ст. 1212 ЦК України є необґрунтованим. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 922/246/21;

- орендні відносини Луцької міської ради та АТ "Концерн Галнафтогаз" припинились саме 25.10.2015, а не з моменту внесення відомостей про їх припинення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, ні прийняття Луцькою міською радою рішення від 27.11.2019 № 66/55 "Про припинення ПАТ "Концерн Галнафтогаз" договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а", ні внесення 25.06.2020 відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди, що відбулось після закінчення строку дії договору (25.10.2015) та набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016, не вплинуло на момент припинення права оренди, яке відбулося саме 25.10.2015. Таким чином, прокурором обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення усієї суми коштів саме на підставі ст. 1212 ЦК України.

Луцька міська рада надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Прокурор в судовому засіданні 18.01.2024 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач та відповідач не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, заслухавши в судовому засіданні прокурора, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та вбачається із матеріалів справи, у додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень міської ради № 7/9 від 23.03.2011, № 16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, № 38/60 від 28.02.2013, № 69/39 від 28.01.2015 та № 20/27 від 21.03.2017, визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності м. Луцьк (а. с. 57-58). У п. 16 вказаного додатку для земельних ділянок з цільовим призначення - будівництво об`єктів нерухомого майна (до здачі в експлуатацію готового об`єкта) встановлено ставку у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

При розгляді справи № 903/717/17 судом було встановлено, що 15.09.2010 Луцькою міською радою було прийняте рішення № 66/117 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПАТ "Концерн Галнафтогаз" для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а", згідно із п. 2 якого ПАТ "Концерн Галнафтогаз" надано на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) загальною площею 0, 4092 га на вул. Львівській, 75-а (кадастровий номер 0710100000:21:140:0002) для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу, згідно з додатком.

21.10.2010 між Луцькою міською радою як орендодавцем та ПАТ "Концерн Галнафтогаз" як орендарем було укладено договір оренди землі площею 4092 кв.м. для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а, який зареєстровано у Волинській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2010 № 041007700440.

Згідно п. 8 договору, він укладений строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 29 договору, орендар має право при належному виконанні обов`язків відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, на поновлення договору.

28.10.2015 на сесії Луцької міської ради відбулося відкрите голосування питання № 82 "Про відмову ПАТ "Концерн Галнафтогаз" у поновленні договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а (площею 0, 4092 га)". Однак, рішення не було прийнято, оскільки не набрало необхідної кількості голосів.

03.12.2015 на сесії Луцької міської ради відбулося відкрите голосування питання № 82 "Про відмову ПАТ "Концерн Галнафтогаз" у поновленні договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а (площею 0, 4092 га)". Проте, рішення знову не було прийняте.

Листом № 1.1.-16/1262 від 24.02.2016 Луцька міська рада направила АТ "Концерн Галнафтогаз" акти приймання - передачі земельної ділянки і просила їх підписати. Однак, товариство відповіді на звернення ради не надало.

Ці факти також були встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016 у справі № 903/176/16, предметом розгляду якої було визнання укладеною додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі від 21.10.2010.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 у справі № 903/176/16, у задоволенні позову ПАТ "Концерн Галнафтогаз" про визнання укладеною додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі від 21.10.2010, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 903/176/16, суд виходив з того, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договору оренди землі у разі припинення його дії, якщо орендар пропонує укласти додаткову угоду про продовження дії договору на умовах, щодо яких не досягнуто взаємної згоди сторін. Норми ч. ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не надають орендареві право на продовження дії договору без погодження з орендодавцем (органом місцевого самоврядування), яке має бути реалізоване шляхом укладення додаткової угоди із погодженням усіх істотних умов договору оренди. При цьому, вказаним Законом не встановлено для міської ради обов`язку щодо прийняття рішення на сесії ради про відмову орендареві у поновленні договору оренди, такий обов`язок виникає лише у разі позитивної відповіді орендодавця на пропозицію орендаря щодо поновлення договору. Тобто, у разі відсутності волевиявлення у орендодавця (місцевої ради) щодо поновлення дії договору оренди відсутня потреба в оформленні відповідного юридичного акту органу місцевого самоврядування, який не компенсує по суті тих правових наслідків, що виникають за договором у разі припинення його дії. Право орендаря поновити договір оренди землі, встановивши інший строк його дії, який є істотною умовою вказаного договору, реалізується за наслідками розгляду листа-повідомлення з доданим до нього проектом додаткової угоди в процесі чого сторони узгоджують істотні умови договору оренди. Однак, сторонами не було досягнуто згоди щодо продовження дії спірного договору оренди на умовах, запропонованих орендарем, зокрема на інший строк, у зв`язку з неналежним виконанням останнім умов зазначеного договору. Крім того, поновлення строку дії спірного договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" також не відбулося з урахуванням надіслання відповідачем листа-повідомлення про заперечення щодо поновлення вказаного договору відповідно до умов зазначеної частини.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 31.01.2018 у справі № 903/717/17 в задоволенні позову Луцької міської ради про зобов`язання ПАТ "Концерн Галнафтогаз" повернути земельну ділянку площею 4092 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Львівська, 75-а, відмовлено. Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 903/717/17, суд виходив з того, що позивач, звернувшись із позовом про повернення земельної ділянки, формально використав передбачений ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" спосіб захисту права, не враховуючи того факту, що на спірній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництвом нерухоме майно, яке належать відповідачу на праві власності, і що земельна ділянка надавалася відповідачу для будівництва цього об`єкта та його обслуговування. За наведених обставин, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Як встановлено апеляційним судом, Луцькою міською радою було прийнято рішення від 27.11.2019 № 66/55 "Про припинення ПАТ "Концерн Галнафтогаз" договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а".

25.06.2020 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди землі.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2015 на праві комунальної власності за Луцькою міською радою (а. с. 23-24).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкти нерухомого майна, на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 знаходиться незавершене будівництво нерухомого майна, яке належить АТ "Концерн Галнафтогаз" на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2009 (а. с. 22).

АТ "Концерн Галнафтогаз" є єдиним власником об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці та користується земельною ділянкою кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, що належить до комунальної форми власності.

Згідно інформації ГУ ДПС у Волинській області від 16.09.2022 та від 15.06.2023 вбачається, що АТ "Концерн Галнафтогаз" самостійно подавало податкові декларації з плати за землю за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га. (а. с. 40).

Згідно даних ІКС "Податковий блок" АТ "Концерн Галнафтогаз" у податкових деклараціях зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки в 2019-2021 роках - 817 637, 66 грн, в 2022 році - 899 401, 33 грн, в 2023 році - 1 034 311, 66 грн. У зв`язку з цим, як доводить прокурор, нараховано орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, яка у 2019 році становила 24 529, 13 грн, у 2020 році - 22 485, 04 грн, у 2021 році - 24 529, 13 грн, у 2022 році - 26982, 04 грн, у 2023 році - 31 029, 35 грн. При цьому, задекларовані станом на 14.06.2023 суми орендної плати за землю сплачені, податковий борг відсутній.

Із листа Луцької міської ради від 14.11.2022 вбачається, що у 2018-2021 роках нормативна грошова оцінка земельної ділянки ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га становила 4 920 819, 73 грн, у 2022 році - 5 413 224, 96 грн, а у 2023 році - 6224709,48 грн, що підтверджується витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.07.2018, від 23.09.2022 та від 25.05.2023 (а. с. 55-56).

Про необхідність сплати коштів за використання земельної ділянки в повному обсязі неодноразово повідомлялось відповідачу Луцькою міською радою та ГУ ДПС у Волинській області у листах (а. с. 41-49).

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 584 907, 83 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га без оформлення правовстановлюючих документів на неї на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов`язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Луцької міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, прокурор, з посиланням на положення ст. ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. ст. 4, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", обґрунтовує тим, що відповідач не оформив у встановленому порядку користування земельною ділянкою та не вносив плату за її користування у належному розмірі, а Луцька міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку.

Прокурор звертає увагу на те, що держава забезпечує контроль за використанням коштів місцевих бюджетів та надає допомогу місцевим бюджетам у вигляді дотацій та субвенцій. Таким чином, використання коштів місцевого бюджету, в тому числі контроль за надходженнями обов`язкових платежів становить інтерес держави. Використання коштів місцевого бюджету стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців територіальної громади міста Луцька, що становить суспільний інтерес. Не здійснення контролю органом місцевого самоврядування щодо повноти сплати коштів до місцевого бюджету, порушує економічні інтереси територіальної громади м. Луцьк.

Верховний Суд у постановах від 21.06.2023 у справі № 903/1907/21, від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21, дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Луцька міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також, як встановлено апеляційним судом, на запити прокуратури від 12.09.2022 № 15-1123 вих.22 та від 01.11.2022 №15-1395вих-22, міська рада листами від 23.09.2022 № 1.1-9/3578/2022 та від 14.11.2022 № 1.1-9/4311/2022 повідомила, що безпідставно збережені кошти за користування зазначеною земельною ділянкою в судовому порядку не стягувались. Водночас, позивачем залишено без реагування вимогу прокуратури щодо надання інформації чи будуть вживатися заходи до стягнення в судовому порядку безпідставно збережених коштів з відповідача самостійно.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура листом від 17.07.2023 № 15-1212вих-23 повідомила позивача щодо звернення до суду в його інтересах із даним позовом (а. с. 69)., а 01.08.2023 звернулась з позовом до суду.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.

Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а судом першої інстанції не враховано відсутності представництва.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У разі якщо фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об`єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №922/3524/19).

Як вже зазначалось, предметом спору у справі є вимога прокурора про стягнення із відповідача, як власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів (орендної плати) за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи №820/7996/13-а.

Зазначені норми законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Луцької міської ради від 15.09.2010 № 66/117 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПАТ "Концерн Галнафтогаз" для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а", відповідач отримав у користування земельну ділянку загальною площею 0, 4092 га на вул. Львівській, 75-а (кадастровий номер 0710100000:21:140:0002) для будівництва та обслуговування торгово - сервісного комплексу строком на 5 років на підставі договору оренди від 21.10.2010, укладеним між Луцькою міською радою як орендодавцем та ПАТ "Концерн Галнафтогаз" як орендарем.

В процесі апеляційного розгляду справи, судом встановлено, АТ "Концерн Галнафтогаз" є єдиним власником об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці та користується земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, площею 0,4092 га, що належить до комунальної форми власності.

Із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкти нерухомого майна, судом встановлено, що на земельній ділянці із кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 знаходиться незавершене будівництво, яке належить АТ "Концерн Галнафтогаз" на підставі договору купівлі - продажу від 04.03.2009 (а. с. 22).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що для обслуговування майна, яке належить відповідачу на праві власності використовується земельна ділянка площею 0,4092 за адресою: м. Луцьк, вул. Львівській, 75-а (кадастровий номер 0710100000:21:140:0002). Вказаний розмір земельної ділянки для обслуговування майна, яке належить відповідачу, не заперечується відповідачем в суді.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою під об`єктом нерухомого майна, зокрема укладення відповідного договору оренди із міською радою та державної реєстрації такого права, після спливу строку дії договору оренди від 21.10.2010.

При цьому суд звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Волинської області від 06.06.2016, яке набрало законної сили 25.07.2016 відмовлено в задоволенні позову АТ "Концерн Галнафтогаз" про визнання укладеною додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі від 21.10.2010. При розгляді справи № 903/176/16 судом встановлено обставини того, що договір оренди землі від 21.10.2010 діяв до 25.10.2015, що в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню при розгляді даної справи. Вказаним підтверджується, що орендні відносини між позивачем та відповідачем припинились саме 25.10.2015, а не з моменту внесення відомостей про їх припинення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене, внесення 25.06.2020 відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди, що відбулось після закінчення строку дії договору (25.10.2015), а також прийняття позивачем рішення від 27.11.2019 № 66/55 "Про припинення ПАТ "Концерн Галнафтогаз" договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а" не вплинуло на момент припинення права оренди, яке відбулося саме 25.10.2015, а тому доводи відповідача в цій частині суд не приймає до уваги.

Отже, враховуючи те, що відповідач належним чином не оформив права користування земельною ділянкою площею 0,4092 за адресою: м. Луцьк, вул. Львівській, 75-а (кадастровий номер 0710100000:21:140:0002) та без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, тому він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки, тобто міській раді на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Доводи відповідача про те, що з його сторони здійснювалися всі необхідні дії для укладення договору оренди земельної ділянки, суд до уваги не приймає, оскільки положення глави 83 ЦК України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. При розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. А відтак, посилання відповідача на тривале, незважаючи на активні дії відповідача, неукладення між сторонами договору оренди землі в контексті застосування норм ст. 1212 ЦК України є необґрунтованим. При цьому, із матеріалів справи судом не встановлено обставин вчинення відповідачем дій для укладення договору оренди спірної земельної ділянки (звернення до позивача із листами щодо укладення договору оренди, тощо).

Щодо розміру безпідставно збережених коштів, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 289.1. ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

За приписами ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором здійснено розрахунок орендної плати в розмірі 584907,83 грн, яку безпідставно збережено відповідачем у період з 01.01.2019 по 30.06.2023 (а.с. 66-68). Даний розрахунок був здійснений із врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2019-2021, 2022, 2023 роках, виходячи із ставки у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

В матеріалах справи містяться витяги із технічної документації від 12.07.2018, від 23.09.2022 та від 25.05.2023 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,4092 за адресою: м.Луцьк, вул. Львівській, 75-а, кадастровий номер 0710100000:21:140:0002 та лист міської ради від 14.11.2022 з яких вбачається, що у 2018-2021 роках нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 4 920 819, 73 грн, у 2022 році - 5 413 224, 96 грн, а у 2023 році - 6 224 709, 48 грн.

Також у додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень міської ради № 7/9 від 23.03.2011, № 16/7 від 30.11.2011, № 20/90 від 26.01.2012, № 38/60 від 28.02.2013, № 69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності м.Луцьк. У п. 16 вказаного додатку для земельних ділянок з цільовим призначення будівництво об`єктів нерухомого майна (до здачі в експлуатацію готового об`єкта) встановлено ставку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, враховуючи викладене та дослідивши розрахунок заявлених до стягнення коштів за весь період, суд апеляційної інстанції вважає його вірним, здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги прокурора про стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати) в розмірі 584 907, 83 грн на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому об`єкт нерухомості - підлягають задоволенню в повному обсязі.

Беручи до уваги вказане, відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі № 903/801/23 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ "Концерн Галнафтогаз" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі № 903/801/23 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 23 січня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.