Рішення

від 17.10.2023 по справі 910/11980/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2023Справа № 910/11980/23

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу № 910/11980/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва"им

про стягнення 60 654,28 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва" про стягнення 60654,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Договором № 460036/1 юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 02.08.2016, внаслідок чого за період з грудня 2017 року по квітень 2023 року виникла заборгованість за надані послуги в сумі 40494,15 грн, за порушення строків сплати якої нараховані 3% річних у сумі 3434,56 грн та інфляційні втрати в сумі 16725,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

31.08.2023 через канцелярію суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання до нежитлового приміщення опалювальною площею 10.00 кв.м. по вул. Айзербаджанській, 16/1 у м. Києві за період з грудня 2017 року по квітень 2023 року.

11.09.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на дату винесення даного рішення від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив і додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку № 31 по вулиці Празькій в місті Києві здійснюється Товариством.

02.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО- РЕКОНСТРУКЦІЯ", як виконавцем, та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", як споживачем, був укладений Договір №460036/1юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався своєчасно надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого опалення до нежитлового приміщення площею 10,00 кв.м. в будинку № 16/1 по вулиці Айзербаджанській в місті Києві, а відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 5 вказаного договору, тарифи на послуги (з урахуванням податку на додану вартість) на дату укладення договору становлять:

- з централізованого опалення з будинковими без будинкових приладів обліку теплової енергії 1 213,78,10 (з ПДВ) грн за гігакалорію.

Плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (п. .7 договору)

Згідно з п. 9 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно п. 31 укладеного правочину цей договір укладається на строк до 02.08.2017. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Дія нього Договору поширюється на взаємовідносини, які виникли між Сторонами до моменту його укладення відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме з 01.06.2016, як то передбачено пунктом 32 договору.

На даний час матеріали справи не містять доказів недійсності або розірвання укладеного сторонами Договору № 460036/1 юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 02.08.2016.

Відповідно до п. 9 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду стверджує, що відповідач, порушуючи умови договору, своєчасно не вносив плату за отримані з грудня 2017 року по квітень 2023 року послуги централізованого опалення, в результаті чого утворилась заборгованість яка становить 40 494,15 грн.

При цьому, позивач зазначає, що розрахунок фактичного споживання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води ґрунтується на умовах договору, відомостях з показниками будинкового лічильника теплової енергії, нарядах на підключення/відключення будинку.

Також, звертаючись із позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційну складову боргу у розмірі 16 725,57 грн та 3434,56 грн - 3% річних.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності та відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання до нежитлового приміщення опалювальною площею 10.00 кв.м. по вул. Айзербаджанській, 16/1 у м. Києві за період з грудня 2017 року по квітень 2023 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Як зазначено позивачем, з грудня 2017 року по квітень 2023 року позивачем надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 40494,15 грн., які останнім не оплачувались. Претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача позивачу не надходило.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення боргу) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 (далі - Правила).

Згідно з п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Положеннями ч. 2 ст. 32 Закону передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

За умовами частини 1 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно з пунктом 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно п. 12 Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Облік теплової енергії на потреби централізованого опалення здійснюється по вул. Азербайджанська, 16/1 в м. Києві приладом комерційного обліку, що підтверджується актом постановки на комерційний облік приладу теплової енергії споживача від грудня 2015 року, актом 1177/зам заміни приладів комерційного обліку від 03.01.2020, актом № 1177 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2019-2020 р.р., актом № 1177 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2022-2023 р.р.

Надання послуг з опалення, що надавалися безперервно, в межах опалювального періоду за спірний період у будинку за адресою: м. Київ, вул. Азербайджанська, 16/1, підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами на включення (початок опалювального сезону) та відключення (закінчення опалювального сезону) будинку від опалення.

Як зазначено позивачем, основою для розрахунку є додані до позовної заяви звіти з показниками приладів будинкового лічильнику теплової енергії за період з грудня 2017 року по квітень 2023 року.

Показники будинкового лічильника теплової енергії розподіляються між користувачами приміщень пропорційно до площі займаних споживачами приміщень.

Отже, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Згідно з ч. 1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідач належних та допустимих доказів на спростування обставин справи, наведених позивачем, суду не надав.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності актів про надання послуг або інших первинних документів, оскільки відсутність у певної особи таких документів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку з оплати спожитих послуг та не є визначальними для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань.

Доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку цього боргу, відповідачем також не надано.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості (з грудня 2017 року по квітень 2023 року) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 40494,15 грн.

Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог ТОВ "Євро-Реконструкція".

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).

Поряд з цим, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки строк позовної давності з оплати наданих позивачем послуг на дату запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 по 30.06.2023, не сплинув та на даний час у державі діє воєнний стан, відтак, строк позовної давності щодо стягнення заборгованості на дату подачі позову не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.

Крім того, у зв`язку з простроченням оплати позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 16 725,57 грн. та 3% річних у розмірі 3434,56 грн, нараховані окремо за кожним місяцем виникнення заборгованості, починаючи з 01.02.2018 по 13.06.2023 (кінцева дата визначена позивачем) включно.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат і 3% річних за визначені позивачем періоди, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

При цьому, строк позовної давності до даних вимог також не підлягає застосуванню, виходячи з наведених вище обставин.

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються обставини наявності у відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію та прострочення виконання зобов`язання за договором, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вулиця Пантелеймона Куліша, будинок 9-Г, код ЄДРПОУ 39606435) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20, код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість у сумі 40 494 грн 15 коп., інфляційні втрати - 16 725 грн 57 коп., 3% річних - 3434 грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 17.10.2023.

Суддя А.І. Привалов